Перегляд вихідного коду сторінки 1-ша Задніпровська Українська радянська дивізія

{{Otheruses|1-ша дивізія}}

{{Картка військового формування
| назва                      = 1-ша Задніпровська Українська радянська дивізія
| оригінальна_назва          = 
| зображення                 = Red Army Badge.svg
| розмір_зображення          = 
| альт                       = 
| підпис                     = Емлема РСЧА з 1918 року
| дати                       = [[21 лютого]]-[[15 квітня]] [[1919]]
| країна                     = {{nobr|[[File: Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg |22px]] [[УСРР|Українська СРР]]}}
| належність                 = 
| вид                        = [[Сухопутні війська]]
| тип                        = [[піхота]]
| роль                       = 
| спеціалізація              = 
| розмір                     = 
| командна_структура         = [[Український фронт РККА]]
| гарнізон                   = 
| гарнізон_назва             = 
| прізвисько                 = 
| оборонець                  = 
| гасло                      = 
| штандарт                   = <!-- або | кольори = -->
| штандарт_назва             = <!-- або | кольори_назва = -->
| марш                       = 
| талісман                   = 
| річниці                    = 
| оснащення                  = 
| оснащення_назва            = 
| битви                      = [[Українська революція]]

| битви_назва                = 
| нагороди                   = 
| почесні_найменування       = 
| почесні_найменування_назва = 
| розформовано               = <!-- або | розпущено = -->
| льотні_години              = 
| вебсайт                   = 
<!-- Командувачі -->
| командувач1                = <!-- або | поточний_командувач = -->
| командувач1_назва          = 
| командувач2                = 
| командувач2_назва          = 
| командувач3                = 
| командувач3_назва          = 
| командувач4                = 
| командувач4_назва          = 
| визначні_командувачі       = [[Дибенко Павло Юхимович|П. Ю. Дибенко]]
<!-- Знаки розрізнення -->
| знак_розрізнення           = 
| знак_розрізнення_назва     = 
| знак_розрізнення2          = 
| знак_розрізнення2_назва    = 
| знак_розрізнення3          = 
| знак_розрізнення3_назва    = 
| знак_розрізнення4          = 
| знак_розрізнення4_назва    = 
| знак_розрізнення5          = 
| знак_розрізнення5_назва    = 
}}

'''1-ша Задніпровська Українська радянська дивізія'''&nbsp;— [[військове з'єднання]] у складі [[Українська радянська армія|Української радянської армії]], [[21 лютого]]&nbsp;— [[15 квітня]] [[1919]]&nbsp;р.

== Формування ==
[[26 січня]] [[1919]] року Особливий загін під командуванням командира 7-го Сумського полку [[2-га українська радянська дивізія|2-ї Української радянської дивізії]] [[Дибенко Павло Юхимович|П. Ю. Дибенка]] під час наступу Українського фронту опанував місто [[Катеринослав]].

Фронту потрібно було продовжити наступ на південь. Вирішальне значення в цій ситуації мала позиція селянства центральних і південних районів України. Крім того, єдина в степовій Україні Катеринославська залізниця мала стратегічне значення, а тому питання про контроль над нею стояв надзвичайно гостро. Якраз поблизу від цієї залізниці розташовувалися місцеві повстанські загони.

[[27 січня]] Дибенко та його начальник штабу Петриківський були терміново викликані до [[Харків|Харкова]] до командувача військ [[Український фронт РККА|Українського фронту]] [[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|Антонова-Овсієнка]]. Антонов-Овсієнко наказав Дибенку створити з повстанських і партизанських загонів Північної Таврії ([[Таврійська губернія]]) стрілецьку дивізію і приступити до виконання бойового завдання в складі Українського фронту. Начальником дивізії призначався Дибенко, начальником штабу - Петриківський, начальником політвідділу - [[Коллонтай Олександра Михайлівна|О. М. Коллонтай]] (на той час, дружина Дибенко) <ref>Жигалов И. Дыбенко. Жизнь замечательных людей. Серия биографий. Выпуск 18. М., «Молодая гвардия». 1983.</ref>.

Після повернення Дибенка з Харкова в штабному вагоні Особливої загону зібралися викликані спеціальною телеграмою командири партизанських і повстанських загонів Північної Таврії ([[Бердянський повіт|Бердянський]], [[Мелітопольський повіт|Мелітопольський]] і [[Дніпровський повіт]]и [[Таврійська губернія|Таврійської губернії]]) Дибенко ознайомив їх з обстановкою на півдні губернії, де білогвардійці закріпилися на лінії [[Великий Токмак (станція)|Великий Токмак]] - [[Пришиб (станція)|Пришиб]] - село Федорівка і мали намір тримати оборону на цьому рубежі.

Дибенко оголосив присутнім про початок формування дивізії, яка в березні повинна була перейти в наступ і вже в квітні - опанувати Кримом. Виходячи з чисельності загонів Північної Таврії, командування дивізії планувало сформувати шість полків, зведених в три бригади. Командиром однієї з бригад був призначений феодосійський робочий Котов, ще однією - [[Махно Нестор Іванович|Нестор Махно]].

Загони Махна в цей період вели запеклі бої проти російських [[Білий рух|білих військ]] (3-я дивізія Добровольчої армії генерала [[Май-Маєвський Володимир Зенонович|В. З. Май-Маєвського]]), наступаючих з [[Донбас]]у.

== Перехід отамана Григор'єва на бік Червоної армії ==
На початку лютого стало відомо про перехід на сторону Червоної армії Херсонської дивізії армії УНР під командуванням отамана [[Григор'єв, Никифор Олександрович|Н.&nbsp;А.&nbsp;Григор 'єва]], що діяла на території [[Херсонська губернія|Херсонської губернії]], в районі [[Миколаїв]]&nbsp;— [[Херсон]].

[[1 лютого]] Григор'єв вступив в переговори з радянськими військами&nbsp;— він встановив зв'язок з начальником штабу Особливої групи радянських військ Петренко, заявивши, що веде переговори від імені [[Українська партія соціалістів-революціонерів (боротьбистів)|боротьбистського]] Центрревкому. Григор'єв заявив, що в його розпорядженні знаходиться двадцять партизанських загонів, які готові вести боротьбу з петлюрівцями, білогвардійцями, німцями і інтервентами. Отаман також мав телефонну розмову з командувачем [[Український фронт РККА|Українського фронту]] [[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|В.&nbsp;О.&nbsp;Антоновим-Овсієнко]]. Під час перемов він погодився підпорядкуватися командуванню Червоної армії, а також визнати [[Рада народних комісарів УРСР|Раднарком УСРР]]&nbsp;— тим самим він фактично відрікався від боротьбистського Центрревкому.

[[2 лютого]] голова Раднаркому УРСР [[Раковський Християн Георгійович|Х. Раковський]] повідомив в Москву: «Відбулася угода між представниками наших армій, що оперують на кордоні Катеринославської і Херсонської губерній, і отаманом Григор'євим. Він - український есер, який володіє значними партизанськими силами і оперує в Херсонській губернії суцільно до Миколаєва ... ».

В оперативному зведенні штабу Реввійськради Групи військ Харківського напряму від [[5 лютого]] [[1919]] року повідомлялося, що загони Григор'єва контролюють район [[Знам'янка]] - Користівка - [[Олександрія]] [[Херсонська губернія|Херсонської губернії]] - [[Кривий Ріг]] - Довгінцева - [[Апостолове]], а також станцію Ново-Полтавка, на північ від Миколаєва. У зведенні за 15 лютого повідомлялося, що під контролем отамана перебували також [[Єлисаветград]], [[Нікополь]], [[Новоукраїнка]] та інші населені пункти.

[[18 лютого]] частини Григор'єва увійшли до складу 1-ї Задніпровської Української радянської дивізії. Згідно з Наказом № 18 по військах Групи військ харківського напряму від [[21 лютого]] [[1919]] року, з частин, що знаходяться під командуванням Дибенка, Григор'єва і Махна утворювалася стрілецька дивізія, яка отримала найменування 1-я Задніпровська Українська радянська дивізія. Начальником дивізії (начдивом) призначався Дибенко, з повстанських загонів отамана Григор'єва формувалася 1-а бригада, з повстанських загонів Північної Таврії - 2-а бригада, з повстанських загонів Махна - 3-тя бригада.

У цей час під командуванням Григор'єва перебувало понад 5 тисяч колишніх повстанців, що мали на озброєнні 100 кулеметів і 10 гармат.

Після того, як частини Григор'єва були переформовані по штатах [[РСЧА]] в 1-шу бригаду 1-ї Задніпровської Української радянської дивізії, бригаді було поставлено завдання тримати фронт на північ від лінії [[Вознесенськ]] - [[Олешки]] - [[Нікополь]] - Апостолове - [[Кривий Ріг]], стримуючи просування військ Антанти і не допускаючи їх об'єднання з наступаючими з Північної Таврії російськими білогвардійцями.

[[20 лютого]] французькі війська вибили  «григор'євців» з Вознесенська.

Тим часом Антонов-Овсієнко розпорядився почати наступ бригади Григор'єва на [[Північне Причорномор'я|Причорномор'я]].

== Одесько-Миколаївська операція ==
На початку лютого в Херсоні, де вже знаходилося 500 військовиків Антанти, висадилося додатково 500 французьких і 2 тисячі грецьких військовиків. У [[Миколаїв|Миколаєв]]і кількість французьких і грецьких військ досягла 3 тисяч багнетів. Інтервенти також розраховували на залишки 15-ї німецької дивізії, які залишилися в місті (до 16 тисяч багнетів). На всіх залізничних станціях від Одеси до Херсона розмістилися дрібні загони по 30-40 солдатів Антанти. На великих станціях гарнізони Антанти складали 400-500 бійців.

Почавши загальний наступ на Херсон, Григор'єв вже через тиждень відбив [[Вознесенськ]], і частини Антанти були змушені створювати протяжний фронт уздовж залізниці Миколаїв - Херсон, задіявши до 8 тисяч солдатів, 20 гармат, 18 танків, 4 броньовики, 5 літаків. Проти них в той час Григор'єв міг виставити лише близько 6 тисяч селян-повстанців з 8 гарматами. Однак інтервенти не змогли стримати натиску селянських загонів.

До [[27 лютого]] григор'євці відбили у противника [[Біла Криниця (Великоолександрівський район)|Білу Криницю]] та інші населені пункти. [[27 лютого]] командування радянських військ направило Григор'єву політкомісарів - комуніста Ратіна, а з ним ще 35 більшовиків для проведення політичної роботи в бригаді. В той самий час до Григор'єва прибув і член боротьбистської партії [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрій Тютюнник]], якого Григор'єв призначив своїм начальником штабу. Боротьба за політичний вплив на григор'євців продовжилася.

[[3 березня]] григор'євці почали облогу Херсона. [[8 березня]], після п'яти днів запеклих боїв, григор'євці увірвалися в місто, відтіснивши греків в порт. Командування військами Антанти вислало на допомогу Херсонському гарнізону підкріплення, проте вони не встигли вивантажитися і не взяли участі в боях.

[[10 березня]] місто було взято, при цьому Григор'єв захопив 6 гармат, близько 100 кулеметів, 700 гвинтівок. Греки в ході боїв за Херсон втратили більше 300 солдатів і офіцерів убитими і полоненими, причому 70 полонених було розстріляно григор'євцями. Григор'єв наказав завантажити трупи грецьких солдатів на пароплав і відправити головному союзницькому командуванню до Одеси.

Після втрати Херсона велике угруповання військ (до 2 тисяч багнетів Антанти і 2 ескадрони білогвардійців) в районі [[Вознесенськ]]а спробувала атакувати місто, але григор'євці відбили атаку. Тим часом солдати у французьких частинах мітингували і відмовлялися йти в наступ. Французьке командування було змушене відвести свої війська на станцію [[Колосівка (Веселинівський район)|Колосівка]].

Одночасно з операцією по оволодінню Херсоном війська 1-ї бригади вели наступ на Миколаїв, який обороняла 15-я німецька дивізія [[ландвер]]у під командуванням генерала Зак-Гальгаузена (10 тисяч осіб). Незважаючи на заклики командування Антанти про необхідність утримувати оборону німецький солдатський комітет почав переговори про здачу міста.

[[5 березня]] Григор'єв надіслав ультиматум міській думі Миколаєва з вимогою негайно здати місто. 5-7 березня атаки григор'євців були успішно відбиті захисниками міста з великими втратами для радянських військ, в тому числі від дій німецької важкої артилерії і корабельної артилерії французького крейсера, що стояв в гирлі річки [[Південний Буг]]. Однак через кілька днів, зважаючи на втрату Херсона та прибуття до наступаючим свіжих підкріплень, французьке командування оголосило евакуацію союзних сил, і 14 березня 'Миколаїв був зданий без бою. В здачі Миколаєва істотну роль зіграла позиція німецького гарнізону та командира 15-ї дивізії генерала Зак-Гальгаузена, які вирішили підтримати наступ григор'євців і підписали Угода про відновлення в місті Радянської влади. Німецькі частини при цьому роззброїли невелику добровольчу білогвардійську дружину, передавши владу в місті і трофеї (20 важких знарядь, військове спорядження і понад 2 тисячі коней) Раді робітничих депутатів і військам Григор'єва.

Взяття Херсоном, Миколаєвом і прилеглими територіями з основними залізничними магістралями створило сприятливі умови для подальшого наступу військ Групи Харківського напрямку на півдні України.

[[15 березня]] григор'євці відбили у білих залізничну станцію [[Роздільна]] і основну їх базу на півдні України - Роштас.

[[17 березня]] григор'євці захопили залізничну станцію [[Березівка (станція)|Березівка]], яку утримували польські легіонери, французькі частини (2 тисячі багнетів) і білогвардійці. У боях за Березівку противник втратив близько 400 осіб (в тому числі близько 150 убитими); були захоплені трофеї - 8 гармат, 5 танків Renault FT-17. Один з танків був відправлений до Москви, в подарунок Леніну. Ще чотири танки Renault FT-17 були залізницею доставлено на [[Завод імені В. О. Малишева|Харківський паровозобудівний завод]] для ремонту і доукомплектування.

Залишивши Березівку, командування військ Антанти вирішило висунути на фронт частини «Добровольчої армії Одеського району» генерала Тімановского. Тисяча добровольців при двох гарматах зайняли фронт від залізниці Миколаїв - Одеса до Чорного моря, прикриваючи Очаків. Ще два кінних ескадрону добровольців за підтримки польського батальйону перекрили залізницю Миколаїв - Одеса, а в тилу цієї ділянки оборони розташовувалися греки (тисяча багнетів).

[[20 березня]] командувач військами Харківської групи військ Скачко  видав наказ № 22, в якому поставив 1-й Задніпровській дивізії бойове завдання: 1-й бригаді Григор'єва - взяти [[Одеса|Одесу]]; 2-й бригаді Котова - блокувати [[Крим]]; 3-й бригаді Махна - вийти на лінію с. Платовка -  [[Маріуполь]].

[[22 березня]] з Групи військ Харківського напряму була виділена ударна група для ведення бойових дій на Одеському напрямку, до складу якої увійшла і 1-я бригада під командуванням Григор'єва. Повному здійсненню цих планів завадило загострення обстановки під Києвом, яке змусило командувача Українським фронтом Антонова-Овсієнка перекинути більшу частину боєздатних частин з півдня на оборону міста від петлюрівців. Операцію із захоплення Одеси Григор'єву довелося здійснювати силами своєї бригади: 1-й Верблюзький полк (бл. 3900 чол.), 2-й Херсонський полк (бл. 4 000 чол.), 3-й Таврійський полк (понад 3 000 осіб). Підтримку 1-й бригаді надавали лише два доданих полки:  1-й Вознесенський (450 чол.) і 15-й Український радянський полк.

Тим часом [[24 березня]] Реввійськрада [[Український фронт РККА|Українського фронту]] ухвалила рішення про створення [[1-ша українська радянська армія|1-ї]], [[Друга українська радянська армія|2-ї]] і [[3-тя українська радянська армія|3-ї]] Українських радянських армій.

[[25 березня]] григор'євцями була захоплена станція Сербка, [[26 березня]] - станція Колосівка, в боях за яку було взято в полон до 2 тисяч військовиків Антанти, [[28 березня]] впала станція Кремидівка. Спроба сил Антанти і одеських білогвардійців провести 29 березня контрнаступ на Сербку не принесла успіху. Близько 8 тисяч французьких, грецьких, румунських, польських військовиків відбили станцію, але нічна атака григор'євців привела до панічного втечі антантівців, які в поспіху залишили григор'євцям французький літак. [[29 березня]] білогвардійцями був залишений без бою Очаків, після чого оборона «Одеської білої армії» сконцентрувалася на ділянці Роздільна - Сербка - Одеса. Одеса виявилася в повному оточенні «червоних».

[[31 березня]] союзники спробували за підтримки двох танків знову атакувати Сербку, але атака захлинулася. У боях за станцію було вбито і важко поранено до 600 військовослужбовців Антанти.

Незважаючи на поразки на фронті, інтервенти і білогвардійці за чисельністю в кілька разів перевищували григор'євців і могли б продовжувати оборону і навіть перейти в контрнаступ, проте [[2 квітня]] начальник штабу французьких військ на Півдні Росії полковник [[Анрі Фрейденберг]] фальсифікував наказ французького уряду про евакуацію протягом трьох діб. Поки йшло з'ясування обставин, евакуація прийняла такі масштаби, що її вже було неможливо зупинити. Вранці [[3 квітня]] командувач силами Антанти на Півдні Росії [[Філіпп д'Ансельм]] оголосив про евакуацію сил Антанти з Одеси протягом 48 годин.

[[6 квітня]] 1-ша бригада Григор'єва увійшла до Одеси, залишену союзними військами.

[[7 квітня]] нарком військових справ УРСР [[Подвойський Микола Ілліч|М. І. Подвойський]] телеграмою повідомив радянський уряд про взяття Одеси.

[[7 квітня]] в складі Українського фронту була утворена Група військ Одеського напрямку шляхом виділення військ з Групи військ Харківського напряму. До складу групи увійшла і 1-я Задніпровська бригада 1-ї Задніпровської Української радянської дивізії.

[[14 квітня]] радянські війська взяли Роздільну. Румунські війська відійшли за Дністер. [[18 квітня]] був узятий Овідіополь, а трохи пізніше - Тирасполь.

== Дії 2-й і 3-й бригад ==
В середині березня командувач Українським фронтом [[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|Антонов-Овсієнко]] розпорядився «посилити групу Махна для ліквідації Бердянська - Маріуполя» (в порти Маріуполя і Бердянська в грудні 1918 року увійшли кораблі французьких ВМС) частинами 2-ї бригади, що діяла на Кримському напрямку, і 16-м полком з 1-ї бригади Григор'єва.

[[14 березня]] 1-я Задніпровська дивізія взяла [[Мелітополь]], розрізавши приазовський фронт білих надвоє.

[[15 березня]] махновці зайняли [[Бердянськ]] і [[19 березня]] підступили до [[Маріуполь|Маріуполю]]. На північ від загонів Махна 17 березня оволоділи [[Волноваха|Волновахою]].

[[20 березня]] командувач військами Харківської групи військ А. Скачко поставив Задніпровській дивізії і її 3-й бригаді завдання вийти на лінію Платовка - [[Маріуполь]] і закріпитися на ній. Це завдання дивізія виконала, причому бригада Махно проявила себе героїчно. Маріуполь впав 29 березня. 27 березня під час бою між бригадою Махна за Маріуполь військово-морські сили Антанти, що стояли на рейді Маріуполя, втрутилися у військові дії, обстріляли наступаючих махновців і висадили невеликий десант. Проте 29 березня був підписаний договір з махновської делегацією, який встановив одноденне перемир'я для евакуації порту. За цей день французькі судна вивезли з порту Маріуполь декілька недобудованих суден, цінності і біженців.

9-й грецький полк 1-ї Задніпровської дивізії, який брав участь у визволенні Маріуполя від білої армії, був нагороджений почесним Червоним прапором, а командиру полку [[Тахтамишев Володимир Феофанович|В. Тахтамишеву]] було оголошено подяку.

2-га бригада в цей період вела бої з військами [[Кримсько-Азовська Добровольча армія|Кримсько-Азовської армії]] за Чонгарській і Перекопський перешийки [[Крим|Кримського півострова]].

[[5 квітня]] дивізія виконала поставлене завдання - захопила Перекопський перешийок і повинна була зупинитися на вигідних позиціях, замкнувши [[Білий рух|білих]] в Криму, але наказу вищого командування не було.

Не зустрічаючи серйозного опору, Дибенко направив на півострів управління дивізії, 2-у стрілецьку бригаду, інженерний батальйон і інші частини. Дивізію підтримував автоброньовий дивізіон особливого призначення при Раді Народних Комісарів УРСР (командир дивізіону О. І. Селявкін).

[[10 квітня]] 2-га стрілецька бригада зайняла [[Сімферополь]].

== Розформування ==
[[15 квітня]] наказом по військах Українського фронту створені 2-а і 3-я Українські радянські армії (на основі рішення Реввійськради [[Український фронт РККА|Українського фронту]] від [[24 березня]] [[1919]])<ref>{{книга|автор= [[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|В. Антонов-Овсеенко]]|частина= |посилання частина= |заголовок= Записки о гражданской войне|оригінал= |посилання= http://militera.lib.ru/h/antonov-ovseenko_va01/index.html |відповідальний= |видання= |місце= М.|видавництво= Государственное военное издательство|рік= 1933|том=4 |сторінки=129-130 |сторінок=343|серія= |isbn= |тираж=|ref =}}{{ref-ru}}</ref>.

[[2-га українська радянська армія]] створена з частин Групи військ Харківського напряму (Управління, 2-а і 3-я Задніпровські бригади 1-ї Задніпровської Української радянської дивізії, 2-я окрема бригада, Кримська бригада), які були розгорнуті в дві штатні дивізії: [[3-тя українська радянська дивізія|3-ю Українську]] і [[7-ма українська радянська дивізія|7-у Українську]].

*[[3-тя українська радянська дивізія]] повинна була формуватися на основі управління дивізії і 2-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії та інших частин. Начдив Котов.
*[[7-ма українська радянська дивізія]] повинна була формуватися на основі 3-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії, і інших частин. Начдив Н. І. Махно.

[[3-тя українська радянська армія|3-тя Українська радянська армія]] створювалася з частин [[Група військ одеського напрямку|Групи військ одеського напрямку]], які зводилися у дві штатні дивізії ([[5-та українська радянська дивізія|5-ту]] і [[6-та українська радянська дивізія|6-ту]] Українські радянські дивізії).

*[[5-та українська радянська дивізія]] повинна була формуватися в [[Київ|Києв]]і.
*[[6-та українська радянська дивізія]] повинна була формуватися на основі 1-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії та інших частин. Начальник дивізії - Григор'єв.

== Командування ==
* Начальник дивізії [[Дибенко Павло Юхимович|П. Ю. Дибенко]] (30.01.1919), (21.02 - 15.04.1919).
* Начальник політичного відділу дивізії [[Коллонтай Олександра Михайлівна|О. М. Коллонтай]] (30.01 або 21.02-15.04.1919).
* Військові комісари:
** Клейтман політичний комісар (21-27 лютого 1919 виконував обов'язки військового комісара дивізії) 
** Курінний (тво, 28.02. - 4.03.1919)
** Каверін (4 - 19.03.1919)
** П. І. Лукомський (19.03 - 15.04.1919) 
* Начальник штабу дивізії С. І. Петриківський (30.01. Або 21.02-15.04.1919).
** Петриківський С. І. Начальник штабу 1-ї Української повстанської дивізії (22.09.1918 - ...).

== Інші командири ==
На 30 січня 1919:
* 1-ша Задніпровська бригада:
** Командир бригади [[Григор'єв Никифор Олександрович|Н. О. Григор'єв]] (2 лютого-15 квітня 1919).
** Начальник штабу бригади [[Тютюнник Юрій Йосипович|Ю. О. Тютюнник]] (лютий-15 квітня 1919).
* 2-га Задніпровська бригада - командир бригади Котов (1 лютого 1919).
* 3-тя Задніпровська бригада - командир бригади [[Махно Нестор Іванович|Н. І. Махно]] (1 лютого-15 квітня 1919).

== Склад дивізії ==
На [[21 лютого]] [[1919]]:
* Управління дивізії
* 1-ша Задніпровська Українська радянська бригада
* 2-га Задніпровська Українська радянська бригада
* 3-тя Задніпровська Українська радянська бригада
* Інженерний батальйон.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* ''[[Крип'якевич Іван Петрович|Крип'якевич І. П.]], [[Гнатевич Богдан Петрович|Гнатевич Б. П.]], [[Стефанів Зенон|Стефанів З.]] та інші'' [http://chtyvo.org.ua/authors/Krypiakevych_Ivan/Istoriia_Ukrainskoho_viiska_Tom_2_5-e_vyd/ Історія Українського війська] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190122212820/http://chtyvo.org.ua/authors/Krypiakevych_Ivan/Istoriia_Ukrainskoho_viiska_Tom_2_5-e_vyd |date=22 січня 2019 }} / Упорядник [[Якимович Богдан Зіновійович|Якимович Б. З.]] — 4-те вид., змін. І доп. — Львів: Світ, 1992.&nbsp;— 712 с.&nbsp;— ISBN 5-7773-0149-7 (Львів; 1936; Вінніпег, 1953; Львів, 1992)
* {{ЕУ}}
* ''[[Крип'якевич Іван Петрович|Крип'якевич І. П.]], [[Гнатевич Богдан Петрович|Гнатевич Б. П.]], [[Стефанів Зенон|Стефанів З.]] та інші'' [http://chtyvo.org.ua/authors/Krypiakevych_Ivan/Istoriia_Ukrainskoho_viiska_Tom_2_5-e_vyd/ Історія Українського війська] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190122212820/http://chtyvo.org.ua/authors/Krypiakevych_Ivan/Istoriia_Ukrainskoho_viiska_Tom_2_5-e_vyd |date=22 січня 2019 }} / Упорядник [[Якимович Богдан Зіновійович|Якимович Б. З.]]&nbsp;— 4-те вид., змін. і доп.&nbsp;— Львів: Світ, 1992.&nbsp;— 712 с.&nbsp;— ISBN 5-7773-0148-7 (Львів; 1936; Вінніпег, 1953; Львів, 1992)
* Семанов С. Нестор Махно. — М, Вече, 2005. — С. 118.
* Прудников В. Мятеж. Газета «Вечерний Донецк» — 4−11.05.1994.
* Дмитренко Ю. «Я, отаман Григор’єв…». «Україна» — 1990. — № 11−12.
* ''[[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|Антонов-Овсієнко В. О.]]'' «Записки про Громадянську війну», Держвоєнвидав, М.-Л.: 1932
*{{книга|автор= [[Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович|В. Антонов-Овсеенко]]|частина= |посилання частина= |заголовок= Записки о гражданской войне|оригінал= |посилання= http://militera.lib.ru/h/antonov-ovseenko_va01/index.html |відповідальний= |видання= |місце= М.|видавництво= Государственное военное издательство|рік= 1933|том=4 |сторінки= |сторінок=343|серія= |isbn= |тираж=|ref =}}{{ref-ru}}

[[Категорія:Українська радянська армія]]
[[Категорія:Піхотні радянські дивізії]]
[[Категорія:Військові формування, засновані 1919]]
[[Категорія:Засновані в Україні 1919]]
[[Категорія:Лютий 1919]]