Золотарьов Анатолій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 14:41, 24 травня 2021, створена MaryankoBot (обговорення | внесок) (оформлення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 24 травня 2021, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Золотарьов.
Анатолій Іванович Золотарьов
Народився1 липня 1934(1934-07-01)
село Годунівка
Помер15 травня 2006(2006-05-15) (71 рік)
Київ, Україна
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьполітик
Alma materКиївський політехнічний інститут (1958)
Посаданародний депутат України[1]
У шлюбі зОлена Миколаївна
Дітисин Вадим
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора
Заслужений працівник промисловості України
Заслужений працівник промисловості України
 Грамота Президії Верховної Ради УРСР
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Верховна рада України
2 скликання
11.05.1994 — 03.09.1996

Анато́лій Іва́нович Золотарьо́в (нар. 1 липня 1934(19340701), село Годунівка — 15 травня 2006) — останній міністр промисловості будівельних матеріалів УРСР, заслужений працівник промисловості України, народний депутат України 2-го скликання.

Життєпис

Народився 1 липня 1934 (село Годунівка, Глухівський район, Сумська область) в родині службовців; українець; дружина Олена Миколаївна (1935) — викладач педагогічного училища; син Вадим (1961) — старший науковий працівник Харківського інституту радіоелектроніки НАН України.

Освіта: Київський політехнічний інститут (1958), гірничій інженер.

Народний депутат України 2-го скликання з серпня 1994 (2-й тур), Лебединський виборчій округ № 352 Сумська область, висунутий трудовим колективом. Член Комісії з питань Чорнобильської катастрофи. Член групи «Незалежні». 3 вересня 1996 — Верховна Рада України достроково припинила повноваження народного депутата[2].

  • З 1958 — гірничій майстер шахти «Кочегарка», Донецька область.
  • 1959—1962 — начальник цеху, головний інженер Заруцького вапняного заводу, Сумська область.
  • З 1962 — начальник Харківського цегельного заводу «Комсомолець».
  • 1964 — начальник кам'яно-щебеневого заводу в селі Підстепне Дніпропетровській області.
  • З 1965 — директор Харківського цегельного заводу «Комсомолець».
  • З 1968 — керівник тресту «Харківбудматеріали».
  • З січня 1976 — генеральний директор об'єднання «Харківбудматеріали».
  • З липня 1979 — директор Харківського плиткового заводу.
  • З квітня 1986 — заступник Міністра промисловості будівельних матеріалів УРСР, з липня 1990 до ліквідації посади — Міністр.
  • липень 1991-21 лютого 2000 — голова Української державної корпорації промисловості будівельних матеріалів (Укрбудматеріали)[3].

Помер в травні 2006.

Нагороди

Державний службовець 1-го рангу (червень 1994)[6].

Примітки

  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  2. ↑ Постанова Верховної Ради України від 3 вересня 1996 року № 344/96-ВР «Про дострокове припинення повноважень народних депутатів України Дурдинця В.В., Золотарьова А.І. та Устича С.І.»
  3. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2000 року № 380 «Про звільнення Золотарьова А.І. з посади голови Української державної корпорації промисловості будівельних матеріалів».
  4. ↑ Указ Президента України від 29 червня 1994 року № 337/94 «Про присвоєння Золотарьову А.І. почесного звання "Заслужений працівник промисловості України"»
  5. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2000 року № 379 «Про нагородження Золотарьова А.І. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».
  6. ↑ Указ Президента України від 18 червня 1994 року № 316/94 «Про присвоєння рангів державного службовця»

Джерело

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Золотарьов_Анатолій_Іванович&oldid=32056647