Аманішахете

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:16, 29 січня 2021, створена Mediafond (обговорення | внесок) (стиль, правопис)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аманішакете
Зображення Аманішахете
Зображення Аманішахете
Давньоєгипетський фараон
Правління 10 до н. е. — 1 н. е.
Попередник Аманірена
Наступник Навідемак
Мати Аманірена?
Народився бл. 42 до н. е.
Помер бл. 1
Місце поховання Мерое

Аманішахете (Аманішахето) (бл. 42 до н. е. — бл. 1) — цариця (кандаке) Куша в 10 до н. е. — 1 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження достеменно не з'ясовано: була донькою якогось Ар…шавіта, який був, можливо, молодшим сином Акракамані. За іншою версією Анамішахете була донькою цариці Аманірени.

Посіла трон близько 10 року до н. е. Її ім'я згадано в храмі Амона з Кави, на стелах з Мерое, Падеме і Нага, на стіні храму в Вад бан-Нака. Продовжила традицію Аманірени, прийнявши титул цар і цариця Куша.

Під час її панування Куш стрімко відновлює, відбувається розбудова міст, храмів. На це вказує її велика діяльність у Каві, Вад-бан Нака та скарби цариці, знайдені в її піраміді. Її стела з Мерое, хоч і ледве розбірлива, здається, повідомляє про будівельні роботи.

Померла близько 1 року н. е. Поховано в піраміді № 6 у Мерое. Спадкувала владу Навідемак.

Поховання[ред. | ред. код]

У 1821 році її піраміду намалював Фредерік Кайо. Тоді вона була близько 28 метрів заввишки з 64 сходинками, бракувало лише частини вершини. Загальна площа становила 3700 м². На першому поверсі було понад 60 кімнат.

Піраміда цариці Аманішахете уникла розграбування до 1834 року, коли італійський військовий лікар і шукач пригод Джузеппе Ферліні практично зрівняв її з землею, намагаючись дістатися до скарбниці. Речі з гробниці, які вдалося дістати Джузеппе Ферліні, в наші дні зберігаються в Єгипетському музеї Берліна і Єгипетському музеї Мюнхена. У її скарбі було 62 перстневих кільця, 57 із них — із золота. Зображення на обличчі печатки представляють так зване божественне народження.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Laszlo Török, in: Fontes Historiae Nubiorum Vol. II, p. 723—725 (Bergen, 1996). ISBN 82-91626-01-4
  • Welsby, D. 1998: The kingdom of Kush: the Napatan and Meroitic empire. Princeton, NJ: Markus Wiener, pp. 86 and 185.