Жінки-підприємниці

Американська підприємниця, телеведуча та керівниця ЗМІ Опра Вінфрі отримала президентську медаль свободи від президента США Барака Обами у 2013 році.

Фінська підприємниця Армі Ратія (1912—1979), засновниця компанії « Маримекко» — виробника текстилю та прикрас дому.

Жінки-підприємці — це жінки, які розпочали власну справу і керують бізнесом. У США, жіноче підприємництво зростає з 20-го століття: у 1997 році частка власності жінок в американському бізнесі становила 26 %, а у 2012-му — майже 36 %. Прикладом американських підприємниць є Діана Хендрікс, Мег Вітман та Опра Вінфрі.

Історія

До 20 століття жінки керували малим бізнесом для того щоб мати додаткове джерело доходів. Часто таким чином вони намагалися уникнути бідності або ж забезпечували себе після втрати чоловіка. У той час такі ініціативи не вважали підприємницькими — багато жінок все ж зосереджувалися на домашніх обов'язках. Наприклад, маючи значні бар'єри на шляху до освітніх можливостей та працевлаштування, чорношкірі жінки змушені були займатися низькооплачуваною роботою та домашнім хазяйством. В результаті, вони займали підприємницькі ніші в шитті одягу, догляді за волоссям, домашній роботі та акушерстві. Нижчий рівень доходу, обмежений доступ до капіталу і расова дискримінація були та є бар'єрами. Термін підприємець використовується для позначення осіб, які мають ідеї щодо продуктів та / або послуг, які вони втілюють у бізнес. Раніше цей термін був зарезервований для чоловіків.

Жінки стали більш активними у діловому світі лише після того, як образ жінки у бізнесі став привабливим для широкої громадськості; однак це зовсім не означає, що до цього часу не було жінок-підприємців. У 17 столітті голландські колоністи в Нью-Йорку жили у матріархальному суспільстві. У цьому суспільстві багато жінок успадкували гроші та землі, і завдяки цій спадщині стали власниками бізнесу. Однією з найуспішніших жінок цього часу була Маргарет Гарденбрук Філіпс, яка була купцем-власницею суден і займалася торгівлею.

В середині 18 століття серед жінок було популярно володіти тавернами та роздрібними магазинами. Деякі заклади, наприклад борделі, мали погану репутацію, і було ганебним займатися такою справою. Суспільство не схвалювало жінок, які займалися бізнесом; адже вважали що це позбавляло жінок ніжності та лагідності. Незважаючи на несхвалення суспільства, такі жінки, як Ребекка Лукенс активно працювали. У 1825 році Лукенс почала керувати сімейним бізнесом — заводом металевих виробів та цвяхів, і згодом перетворила його на прибутковий бізнес.

У 1900-х роках, через прогресивніший спосіб мислення та зростання фемінізму, жінки-підприємниці стали прийнятими громадськістю і досягали успіхів. Жінки отримали право голосу в 1920 році, а через два роки Клара та Лілліан Вестропп започаткували інститут жіночих заощаджень і позики для поширення фінансової грамотності. З розвитком суспільства жінки-підприємниці ставали більш впливовими. Жінки пристосовувалися до змін: мадам К. Дж. Уокер, скористалася бумом текстильної промисловості та розвитком залізниць і телеграфів і успішно продала засоби для догляду за волоссям, ставши першою афро-американською жінкою-мільйонером. Керрі Крофорд Сміт була власницею агентства з працевлаштування, відкритого в 1918 році, і допомагала багатьом жінкам, надаючи їм можливість працювати.