Протести в Косові (1981)
| Протести в Косові (1981) | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Сербсько-албанський конфлікт | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
.svg){kind=small} Соціалістична Федеративна Республіка Югославія |
 Албанська меншість Косова (албанські націоналісти)
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Бранко Мамула
|
Аслан Пирева †
| ||||||
| Військові формування | |||||||
| міліція і гарнізон ЮНА в Косові | близько 200 тисяч протестантів | ||||||
| Втрати | |||||||
| 5 вбитих (за даними ЮНА) | 9 вбитих, близько 4200 затриманих (за даними ЮНА) від 300 до 1000 чоловік (за даними Міжнародної амністії) | ||||||
Протести в Косові 1981 року — численні міжетнічні озброєні зіткнення між косовськими албанцями та силами ЮНА, котрі відбувалися у березні-квітня 1981 року в автономному краї Косово і Метохія. Вони були організовані албанськими націоналістами, котрі вимагали негайного виходу Косова із складу СФРЮ. Виступи були розігнані поліцією і силами ЮНА, в результаті зіткнень були вбиті близько 12 чоловік, більше 4200 були арештовані. Конфлікт став початком численних антисербських і проалбанських виступів в південній частині СФРЮ, котрі стали передумовами для відокремлення Косово від Югославії. Цей конфлікт отримав в історіографії і пресі ім'я «албанської весни»[1] і «косовської інтіфади».
Передісторія
Після Другої світової війни, незважаючи на прихід до влади комуністів на чолі з Йосипом Брозом Тито, в Косово постійно виникали антисербські та антиюгославські заворушення: причиною тому були сепаратистські настрої серед косовських албанців. У період з 1971 по 1981 роки Косово вимушені були залишити близько 50000 сербів через постійні переслідування зі сторони албанців (з 1961 року процент сербського населення там упав з 18,4 % до 13,2 %), і зупинити їх не був в силах навіть Йосип Броз Тито, не дивлячись на надання широкої автономії Косову як Соціалістичному автономному краю[2].
Хроніка подій
Албанські націоналісти, котрі були готові до активних дій, чекали відповідного приводу. Сприятливі умови почали складатися для албанців вже після смерті Йосипа Броза Тіто, який все-таки міг стримувати бунтівників. Жоден з його наступників не володів достатніми морально-вольовими якостями і жорстким характером, щоб запобігти збройному повстанню або бунту албанців. Довгоочікуваним приводом для демонстрації став бунт студентів Приштінського університету: 11 березня 1981 група студентів вийшла на вулиці Пріштіни із засудженнями якості житла та обслуговування студентів в університеті (за їхніми словами, в гуртожитках були жахливі умови, а в їдальні годували неякісною їжею). Мітинг був розігнаний міліцією, що і спровокувало албанців на подальші виступи.
Подальші події
Після закінчення заворушень підрозділи ЮНА, задіяні в Косово і Метохії, повернулися до колишньої організаційно-штатної структури. Сербський військовий дослідник Боян Димитрієвич писав, що події в Косові змусили югославське військове керівництво задуматися про можливості застосування армії на своїй території з метою підтримки порядку і запобігання можливих заколотів[3].
События в крае вызвали серьезное беспокойство среди югославского руководства. В апреле 1981 года на заседании Президиума СФРЮ и Союзного совета по защите конституционного порядка, Л. Колишевский заявил[4]:
По мнению К. В. Никифорова, беспорядки в Косове стали основной причиной изменения настроений в среде сербской оппозиционной интеллигенции. Если раньше она придерживалась общеюгославских демократических идей и считала югославскую федерацию лучшим решением сербского вопроса, то после событий в Косове она начала все больше ориентироваться на национальные идеи и видеть в Югославии механизм для подавления всего сербского[5].
Напряженность в Косове негативно сказывалась на югославской экономике и подпитывала политико-идеологический кризис. Кроме албанских выступлений внимание привлекали также косовские сербы, чье положение в крае постепенно ухудшалось. Для того, чтобы обратить на себя внимание, представители живущих в Косове сербов начали инициировать коллективные петиции в вышестоящие органы власти и организовывать марши протеста на Белград. Спустя некоторое время югославские власти сформировали рабочую группу во главе с представителем Словении в Президиуме ЦК СКЮ Миланом Кучаном. В апреле 1986 года край также посетил Иван Стамболич, глава Президиума СР Сербии. Он отметил, что протесты местных сербов оправданы, но в то же время предостерег их от связи с теми, кто ими манипулирует[5].
24 апреля 1987 года край посетил новый глава Центрального комитета Союза коммунистов Сербии Слободан Милошевич. Во время его встречи с краевым руководством в Косово-Поле близ здания, где шли переговоры, произошла стычка между сербскими демонстрантами и состоящей из албанцев милицией, охранявшей встречу. Милошевич вышел к демонстрантам и произнес ставшую впоследствии знаменитой фразу: «Никто не смеет вас бить». Выступая перед сербскими демонстрантами, Милошевич критиковал как албанский, так и сербский национализм, однако с того момента в глазах многих сербов он стал выглядеть главным защитником сербских интересов в Югославии и в Косове в частности. По мнению К. В. Никифорова, встречи Милошевича с косовскими сербами оказали на него значительное влияние, с этого момента он встал во главе массового национального движения сербов[6][7].
Примітки
- ↑ Вуштрия/Вучитрн (рос.)
- ↑ Электронная цифровая карта Косово (рос.)
- ↑ Dimitrijević, 2010, с. 241.
- ↑ Никифоров, 2012, с. 82.
- ↑ а б Никифоров К.В. Карделевская Югославия (1974—1990), 2011, с. 750.
- ↑ Никифоров К.В. Карделевская Югославия (1974—1990), 2011, с. 751.
- ↑ Savremena istorija Kosova (серб.). Процитовано 27 серпня 2015.
Література
- Гуськова Е. Ю. История югославского кризиса (1990—2000). — М. : Русское право / Русский Национальный Фонд, 2001. — 720 с. — ISBN 5-9419-1003-7.
- Югославия в XX веке: очерки политической истории. — М. : Индрик, 2011. — 888 с. — ISBN 9785916741216.
- Никифоров К. В. Сербия на Балканах. XX век. — Индрик, 2012. — 176 с. — ISBN 978-5-91674-209-1.
- Чиркович Сима. История сербов. — М. : Весь мир, 2009. — 448 с. — ISBN 978-5-7777-0431-3.
- Dimitrijević B. Modernizacija i intervencija: jugoslovenske oklopne jedinice. — Beograd : Institut za savremenu istoriju, 2010. — 406 с. — 400 прим. — ISBN 978-86-7403-138-4.
Посилання
- 1981 demonstrations in Kosovo (англ.). Процитовано 27 серпня 2015.
- The 1981 kosovar uprising (PDF) (англ.). Процитовано 27 серпня 2015.
- Savremena istorija Kosova (серб.). Процитовано 27 серпня 2015.
- Context of 'March 1981 and after: Kosovo Communist Leadership Blamed for Demonstrations' (англ.). Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 серпня 2015.