Перегляд вихідного коду сторінки Allactaga sibirica

{{Speciesbox
| image = Allactaga sibirica Museum de Genève.JPG
| status = LC 
| status_system = IUCN3.1
| status_ref = <ref name="iucn">{{cite iucn |author=Batsaikhan, N. |author2=Avirmed, D. |author3=Tinnin, D. |author4=Sukhchuluun, G. |author5=Lkhagvasuren, D. |year=2008 |title=''Allactaga sibirica'' |url=https://www.iucnredlist.org/details/859/0 |access-date=11.02.2009}}</ref>
| genus = Allactaga
| species = sibirica
| authority = ([[Йоганн Рейнгольд Форстер|Forster]], 1778)
| synonyms = ''Allactaga alactaga <br/> Allactaga grisescens <br/> Allactaga mongolica <br/> Allactaga salicus <br/> Allactaga semideserta <br/> Allactaga suschkini <br/> Dipus brachyurus <br/> Dipus halticus <br/> Dipus saltator''}}
'''''Allactaga sibirica'''''&nbsp;— [[вид]] гризунів родини Dipodidae. Зустрічається в [[Китай|Китаї]], [[Казахстан]]і, [[Киргизстан]]і, [[Монголія|Монголії]], [[Туркменістан]]і, [[Узбекистан]]і. Це найпоширеніший представник підроду ''Orientallactaga''. Населяє степові, лісостепові, напівпустельні та пустельні біотопи, переважно з глинами, піщаним гравієм і камінням<ref name="iucn"/>.

== Спосіб життя ==
Поодинокий і нічний спосіб життя, хоча він може бути сутінковим навесні та восени. Повідомляється, що він стрибає на висоту до 2 метрів. Його постійні нори менш складні, ніж в ''A. major''. Нори простягаються приблизно на 5 метрів в довжину на глибині 35—65&nbsp;см без відгалужень. Тимчасові нори є коротшими (60—120&nbsp;см завдовжки) та мілкішими (20—30&nbsp;см глибиною). У південних районах ареалу впадає в зимову сплячку з вересня по квітень у м'яких гніздах, споруджених у своїй норі. У північних районах ареалу сплячка настає пізніше, після першого снігу. Повідомляється, що навесні він живе переважно цибулинами ''Gagea uniflora'', хоча також повідомляється, що він є найбільш м'ясоїдним з тушканчиків, харчуючись комахами, сараною та жуками. Він також включає у свій раціон листя, стебла і насіння. Розмноження починається у квітні або травні, і протягом тривалого сезону розмноження може народитися 1–2 виводки. Виводки зазвичай складаються з 2–5 молодняків, хоча повідомлялося про посліди з 8—9<ref name="iucn"/>.

== Характеристики ==
Довжина голови й тіла монгольського скакуна становить від 13,0 до 17,0 сантиметрів, а хвіст&nbsp;— від 18 до 23 сантиметрів. Тварини важать від 82 до 140 грамів. Довжина задньої лапи становить 67—76 міліметрів, довжина вуха 41—57 міліметрів. Верх і боки тіла забарвлені по-різному, але переважно темно-блідо-коричневі з легкими димчасто-сірими хвилями або піщано-жовті. На зовнішній стороні стегон є біла пляма, а черевна сторона біла. Кінчик морди та ніс темно-коричневі, вуха такої ж довжини, як голова. Хвіст блідо-іржаво-червоний, а кінчик хвоста густо запушений із широкою та чіткою чорною смугою на верхній частині хвоста та білим кінчиком. На задніх лапах п'ять добре розвинених пальців, які відокремлені один від одного<ref>Andrew T. Smith: Great Jerboa. In: Andrew T. Smith, Yan Xie: A Guide to the Mammals of China. Princeton University Press, 2008, ISBN 978-0-691-09984-2, P. 201—202</ref>.

== Примітки ==
{{reflist}}

{{Taxonbar|from=Q1761651}}

{{Портали|Біологія|border=no}} 

[[Категорія:Ссавці Азії]]
[[Категорія:Стрибакові]]
[[Категорія:Тварини, описані 1778]]
[[Категорія:Таксони, описані Йоганном Форстером]]