Користувач:Нецюк Вікторія

СИНІВЦÍ – село, підпорядковане Борсуківській сільській раді. Колишні назви – Синівка, Синевич, Сенявці. Розташоване поблизу потоку Зелена Криниця, лівого допливу р. Жирак, за 12 км від районного центру і 6 км від найближчої залізничної станції Коськівці. До села приєднано хутори Береги, Додатки, Заболотці, За Дв

ором, Лиса Гора, Могила, На Озерах, Пеньки, Рудка. Географічні координати: 49о 51΄ пн. ш. 25о 58΄ сх. д. Територія – 1,8 кв. км. Дворів – 114. Населення – 331 особа (2011 р.). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки черняхівської і давньоруської культур. Відоме від 1566 р., хоча, за переказами, поселення існувало ще в часи турецько-татарських набігів у 15 ст. – на північ від нинішнього села в урочищі Пеньки. Під час одного з таких нападів поселення спалили, а його мешканці переселилися в інше місце – під гору, в долину розмитого яру, де воно розбудувалося й розширилося. Назва походить, імовірно, від слова “синь” – синя вода, синє небо. Донині жителі села білять хати білим вапном із синюватим відтінком. За іншими переказами, поблизу поселення, поміж пшеницею й житом, щовесни цвіли сині волошки й дзвіночки; а хліб, випечений із зібраного там урожаю, мав синій відтінок. Синівці належали ґрафам Мнішекам, від 1583 р. – Олександрі Вишневецькій. У 1861 р. землями села володів ґраф Ржевуцький, тут було 80 дворів, 538 мешканців. Наприкінці 19 ст. у Синівцях було 140 дворів, проживало 809 осіб; тут діяла російськомовна початкова школа, де працював один вчитель і навчалися 30 учнів (переважно хлопчики). У роки 1-ї світової війни чимало синівчан мобілізували до царської армії. За свідченнями старожилів, мешканці села К. Віннічук та М. Голячук стали Георгіївськими кавалерами: нагороджені чотирма хрестами (в тому числі золотими). Учасниками національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. були мешканці Синівців: полковник Армії УНР В. Чабай (за фахом учитель), а також П. Когут, А. Марценюк, П. Черняк і В. Ковбасюк із Великих Кусківців, які служили в полку під командуванням Чабая. Полк пройшов через міста Ізяслав і Славуту та був розбитий силами Антанти біля м. Торчин на Волині. У листопаді 1918 р. на території нинішнього Лановецького району діяв Лановецько-Ямпільський партизанський загін під командуванням уродженця села В. Чабая. Від 1921 р. село – під владою Польщі. Тоді карателі ув’язнили полковника В. Чабая в тернопільській, згодом – у львівській тюрмах. Він помер від туберкульозу в 1921 р. у родинному селі. Заарештували й синівчан М. Басюка, К. Волянюка, П. Когута, А. Пенцалюка, Й. Чабая, Р. Янчука. У 1930-х рр. діяв осередок товариства “Просвіта”, в якому найактивнішми були сестри з родини Панцелюків – Параскева (Буняк), Ольга (Вернигора) і Калина (Світач). У садибі П. Процюка розмістили хату-читальню, тут передплачували українські часописи, проводили патріотичні дійства, ставили аматорські театральні вистави. Діяльними просвітянами були мешканці села Я. Марценюк і Р. Янчук. У 1931 р. в Синівцях проживало 813 осіб, були 163 малі й одне середнє сільські господарства; 4 крамниці; у садибі П. Волохатого функціонувала початкова школа з польською мовою навчання (2 вчителі). У 1934–1935 рр. споруджено половину навчального приміщення на 100 учнівських місць, повністю будівництво завершено у 1970–1974 рр. Від вересня 1939 р. – радянська влада; тоді відкрито школу з українською мовою навчання, де працювали 7 учителів. Від 2 липня 1941 р. до 5 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. На примусові роботи до Німеччини вивезли 26 мешканців Синівців, 8 із них згодом повернулися в родинне село. Під час трагічних подій 1943 р. в селі загинули 38 осіб польської національності. Цього ж року через Синівці пройшов партизанський загін під проводом С. Ковпака. У 1944 р. до Червоної армії мобілізували 41-го синівчанина, з них 17 загинули, четверо повернулись інвалідами. Членами ОУН були 25 мешканців села, 17 воювали в УПА, за зв’язки з ОУН і УПА 37 осіб (22 родини) вивезли на спецпоселення. У жовтні 1949 р. організовано колгосп “Шляхом Леніна” (перший голова правління – Я. Волохатий), який у 1951 р. приєднали до колективного господарства в с. Борсуки. Спочатку об’єднане господарство назвали ім. Й. Сталіна, згодом – ім. ХХІІ з’їзду КПРС. Нині колишній колгосп реорганізовано у ПСП “Агрофірма “Горинь” (керівник О. Гасюк). Збереглися давні назви частин села: Заболотці, Загребля, Когутівка; урочищ – Висока межа, Додатки, Лиса гора. Є церква Успіння Пресвятої Богородиці (1869 р., дерев’яна). Храм перевезли зі с. Мізюринці (нині Шумського району) і поставили на місці старої церкви, спорудженої у 1583 р. Є “фіґура” Ісуса Христа. Споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (скульптор Г. Басюк). Діють ЗОШ 1–2 ступенів, дошкільний заклад, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, торговий заклад. У Синівцях народилися вчений у галузі радіоелектроніки, доктор технічних наук, член-кореспондент Міжнародної академії інформатизації, автор 160 наукових робіт і патентів на винаходи Михайло Басюк (1959–2010); поліграфічний дизайнер, журналіст, дизайнер-верстальник популярних обласних і всеукраїнських газет та журналів, книг відомих авторів, член Національної спілки журналістів України Тарас Савчук (1979 р.н.).

П. КОГУТ, Б. ПЕТРАШ, Т. САВЧУК, С. ТРОФИМЧУК.

БЕРЕГИ – хутір, приєднаний до с. Синівці; розташований за 2,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 13 дворів (62 особи); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці. ДОДАТКИ – хутір, приєднаний до с. Синівці; розташований за 0,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 4 двори (12 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці. ЗАБОЛОТЦІ – хутір, приєднаний до с. Синівці; розташований за 2,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 3 двори (5 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці. ЗА ДВОРОМ – хутір, приєднаний до с. Синівці; розташований за 0,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 2 двори (5 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці. ЛИСА ГОРА – хутір, приєднаний до с. Синівці; розташований за 1 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 10 дворів (36 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці. МОГИЛА – хутір, приєднаний до с. Синівці; розташований за 2 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 6 дворів (18 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці. НА ОЗЕРАХ – хутір, приєднаний до с. Синівці; розташований за 2,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 4 двори (18 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці. ПЕНЬКИ – хутір, приєднаний до с. Синівці; розташований за 1,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 6 дворів (17 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці. РУДКА – хутір, приєднаний до с. Синівці; розташований за 0,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі – 3 двори (7 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці. Б. ПЕТРАШ, В. УНІЯТ.