Користувач:Alex Radzijewski
ІСТОРІЯ України (на прикладі села Іванів (Янів ) Калинівського району Вінницької області ).
Під редакцією Гончарука Д . В.Укладачі та автори окремих розділів Гончарук Д.В. та Бадрак Л.С.
Видавництво Поліграфічна фірма “Оранта”Київ – 2002 рік
ПЕРЕДМОВА
Ця книга — про національну історію - українського села, про вплив на хід історії конкретних особистостей – історичних і політичних лідерів держав , до складу яких входила Подільська земля. У цій праці дотримуємося соціологічного й політологічного підходу, тобто вивчаємо суспільні відносини українського села, інтереси, свідомість і поведінку його жителів, вплив на них історичних подій в їх послідовності та причинному зв'язку. Вдивляючись у минуле, в якому кожна епоха поступово розкриває нові таємниці, можна ясніше збагнути загадки сучасного.
Сторінки книги наповнені реальними образами — не одними знаменитими політиками , а більше простими, рядовими сільськими жителями , їх відомими земляками. Хочемо, аби зазвучали їхні голоси, розкрилися їхні думки й сподівання. Нехай імена хоч би деяких реальних жителів села Іванів (Янів до 1946 року ) виринуть з мороку минувшини.
Спробуємо глибше пізнати особистість жителів Подільського села і його суспільство одночасно з політичної, економічної, етичної, релігійної точок зору.
Якщо читач все ж відчує деякі зворушливо-романтичні нотки, то виправданням цьому може бути те, що певний сентименталізм насправді є реалізм, бо вірно передає особливості українського національного світосприймання. Традиція ця ведеться ще з народних легенд і поезії.
Для нас історія України — не щось стороннє, бо її події не можуть не торкатися серця кожного українця. Тут варто уникати непевних оцінок, а тим більше категоричних висновків — однаково чи йдеться про діяння окремих особистостей, можливо у викладені тих чи інших подій ще були використані старі штампи Радянського періоду , за це ми просимо вибачити рідних тих кого було відмічено у цій книзі не з кращого боку.
Задум визначив внутрішні логіку викладу матеріалу й структуру книги.
У Вступі і першому розділі йдеться про авторів даного історичного оповідання та про голову Іванівської сільської Ради .
У другому розділі приведено історичних лідерів Русі , Литви, Польщі, Російської імперії , Радянського Союзу , незалежної України, їх вплив на суспільно-політичний розвиток Поділля.Дано інформацію від чого походить Поділля. В хронології дано портрети і короткі біографії королів Польщі (Речі Посполитої) і Князівства Литовського, які володіли на той час землями Поділля на Україні. З посиланням на першоджерела дано короткий виклад Литовсько - польської доби. Історію України в особах .Викладено хронологічну таблицю правителів Русі, Московії , Російської імперії, СРСР, Російської Федерації. Дано портрети царів та імператорів Всеросійських - династії Романових 1613 – 1917 роки. Викладено хронологію керівників Російських імперських структур в Південно – Західній Україні. Дано портрети і короткі біографії лідерів Росії і Радянського Союзу в 1917- 1991 роках. Приведено хроніку призначення членів Політбюро ЦК КПРС – від Української РСР в період Радянської влади . Дано портрети Членів Політбюро (Президії) ЦК ВКП (б) , КПРС від Української РСР, а також портрети лідерів українських земель від Київської Русі до незалежної України.Приведено короткі довідки про перших Президентів незалежної України.Можливо вперше приведено дані в історичній послідовності про керівників Вінницької області та Подільських архипастирів в ХІХ-ХХ століттях.
В третьому - сьомому розділах приведено : адміністративно – територіальна карта України та Вінницької області ; КАЛИНІВЩИНА: історична довідка у цифрах і фактах, духовне життя району; природні ландшафти та ріки поблизу с. Іванів ( Янів ); села Іванів та Слобідка на топографічній карті Калинівського району Вінницької області ; дані про село Іванівська Слобідка; ріки: Південний Буг та його притоки Сниводу і Постолову, що омивають с. Іванів.
У восьмому і дев”ятому розділах викладено гіпотезу: Снивода – річка історична та історію заснування села Іванів (Янів). Соціально–економічний устрій в епоху феодалізму.
В десятому- чотирнадцятому розділах викладено історію села Іванів
(Янів) у ХVІІІ столітті; в першій половині ХІХ століття; після ліквідації кріпосництва, в період розвитку капіталізму в ХІХ столітті; на початку XX століття в 1900—1917 роки; в 1914—1918 роки; в першу світову війну.
В п’ятнадцятому - двадцятому розділах викладено історію становлення Радянської влади в с.Іванів (Янів); вирішення національного питання; вчительський подвиг;розвиток освіти; відбудову народного господарства села в 1921 –1929 роках; колективізацію в 1929-1933 роках; голодомор; репресії проти власного народу . В двадц’ять першому - двадц’ять п’ятому розділах приведено історичні події в с. Іванів (Янів) під час Великої Вітчизняної війни ; лист “Щиро дякую односельчанам”; про сестру милосердя; солдатських вдов, чоловіки яких не повернулись з війни;витяг з книги пам”яті воїнів і мешканців с.Іванів (Янів), що загинули під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;викладено хроніку визволення мовою документів в боях за Калинівський район Вінницької області ; приведено список осіб, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни і поховані на території Іванівської сільської Ради; Героя Радянського Союзу Свинаря Панаса Гнатовича. В двадцять шостому і двадцять сьомому розділах приведено історію відбудови народного господарства, розвиток села Іванів під час побудови соціалізму; в пісні і гранті повертаються хлопці з війни , розповідається про воїнів інтернаціоналістів -афганців з с. Іванів. В двадцять восьмому розділі викладено соціально – економічний розвиток с.Іванів в незалежній Україні ; економічні досягнення керівників урядів України; приїзд керівників парламенту України до с.Іванів:“Це буде програма, яку виробимо своїм розумом”,”Тільки діючи спільно, можна досягти мети”. В двадцять дев’ятому розділі про ВАТ “Іванівський спецкар”єр” та українсько – канадське спільне підприємство ТОВ “ Гранат”. В тридцятому і тридцять першому розділах про Іванівську сільську Раду; голів сільської ради з 1944 року по теперішній час ;розповідь “На громадських засадах.Проблеми вирішувати спільно.Для них стала вона рідною”; про голів колгоспу і СВК “Іванівський”; економічні показники колгоспу ім.Свердлова, КСП “Прогрес”, СВК “Іванівський” за 1980-2000 роки. В тридцять другому -тридцять четвертому розділах про Іванівську загально-освітню школу І-ІІІ ступенів;про директорів школи,традиції та кращих учнів; про допоміжну школу – вчителів і учнів;“Мамо, матусю, вітаємо тебе. (про дитектора школи-інтернат)”; стаття “Окраса життя – дитячий садок”. В тридцять п’ятому розділі про релігійні обряди , церковних служителів і будівлі в с.Іванів (Янів) за період 1944- 2002 років. В тридцять шостому і тридцять сьомому розділах про мешканців с.Іванів та місцеві краєвиди; статті - друзі однокурсники та друзі – дитинства, до рідних у гості на ювілеї і не тільки ,працівники медицини –це поважна професія; “Київські відомості” - “Смертельна– винахідливість”; вітають учасників велогонки по дорогам України;нагорода з рук Президента України; людські таланти та життєві події в с. Іванів; лірники – наші земляки; виступи фольклорного ансамблю та співаків з с.Іванів у Калинівці; стаття“Біблограф - людина древньої професії”. В тридцять восьмому розділі про Степана Руданського “І я знов живий, світ оглядую смерті першої не пригадую”; про святкування дня народження С. Руданського в Калинівці . В тридцять дев’ятому і сороковому розділах про письменників Калинівщини та серед них Олега Федоровича Чорногуза; поета Віталія Березінського, лірника Андрія Зорю, польського письменника Стефана Вітвицького; статті літературних критиків про “Людину з чарівним бумерангом ” ; український письменник Валентин Чемерис про письменника – нашого земляка; літературні оповідання та статті письменника – земляка:“Дитинство”, “Любовь через стоматологічне крісло”; стаття Олега Чорногуза “60 – вік зрілості , вік творчої наснаги”; “Вус чи “вусення ? Вус”; поетичні сонети Ярослава Чорногуза – сина нашого відомого земляка. В сорок першому розділі “ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ НА УКРАЇНІ” на прикладі с. Іванів.Національні костюми. Весілля.Легенда оповідь, про те як деякі люди навіть бували на весіллі в чорта. В сорок другому розділах і сорок третьому розділах - Висновок, “Чи не той тепер Іванів, річка Снивода не та ?” та використана література. Свої перші спроби із сучасних позицій, позбавлених нальоту ідеологічної заангажованості чи упередженості, підійти до розкриття глибинної, захоплюючої і вкрай актуальної сьогодні теми українського села можливо зробили і автори цієї книги.Жанр книги можна визначити як історико-публіцистичний. Книга в накладі 500 примірників видана за сприяння ПНЕРУ і особисто голови партії Павла Матвієнко.
Книга "ХРОНОЛОГІЯ ОКРЕМИХ РОДИН БАТЬКІВЩИНА -СЕЛА ІВАНІВ ТА ІВАНІВСЬКА СЛОБІДКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ
ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ТА ОСІБ ІЗ УКРАЇНИ ,БЛИЗЬКОГО І ДАЛЕКОГО ЗАРУБІЖЖЯ .
М.Київ – с. Іванів Калинівського району Вінницької області
Автор і редактор Дмитро Гончарук.Віддруковано на виробничому підприємстві „КВК” СПД Пугачов О.В. м. Київ 2007 рік. Фрагменти із книги про історію села.
1. Історія села Іванів (Янів).
С. Іванів (Янів) знаходиться у місці злиття річок Сниводи і Південний Буг. Цей куточок чудової Подільської природи завжди приваблював людей. Про нього польський письменник, краєзнавець Сецінський писав: „Край цей з достатком має все, що має вродити на землі і хлібороб кинувши абияк зерна в землю, завжди одержує приплід сторазовий". На правому березі р. Південний Буг, в урочищі Острів, було знайдено залишки поселення чернігівської культури. Трохи нижче по течії річки знаходиться місцевість за назвою „Янівка", а в ній урочище за назвою „Замчище". Тут за стародавньою легендою, в стародавні часи розмішувалось містечко, яке після татарських нападів перекочувало на лівий берег Південного Бугу. Історія будь-якого населеного пункту починається з часу його виникнення. Таким чином для Яніва були XIV-XVI століття, підтверджує це, як статистичні дані, та і історик Молчановський у своїй ґрунтовній монографії „О подольской земле до 1434р." В описі Вінницького замку за 1552р. згадується городня Янівська, вона нараховувала 16 будинків, а село належало пану Оксакову (йому ж належала і Стрижавка). Завдяки вигідному географічному розміщенню, село було природно захищено річками і лісом, а також знаходилось на торговому шляху Вінниця-Хмільник, Янів швидко зростало. В 1578р. в ньому нарахувалось від 50 до 100 будинків. 1 березня 1578р. - Янів отримав статус містечка, за грамотою польського короля Стефана Баторія, він в своїй грамоті надав Гнєвошу Стрижевському право „основания города в имении его Янев Браславского воеводства". В ній вказувалось, що тут мають проводити два рази в рік ярмарки на свято св. Миколая і З королів, і щотижня базари в п'ятницю. Цікаво, що протягом 400 років традиція проведення базарів зберігалась і лише нещодавно місцева влада перенесла базари на суботу. Населення містечка головним чином займалось скотарством, рибальством, землеробством, лісними промислами. Часті напади татар, небезпечна близькість до Чорного шляху, селянські виступив, змусили Стрижевського організувати в маєтку будівництво замка в 1596р. Традиційно замки будувались за рахунок людей, які найбільше зацікавлені в цьому. В замку знаходилось все необхідне на випадок облоги: військове опорядження, запаси продовольства. Замок в свою чергу був також резиденцією феодала. В XVII ст. містечко зазнало ряд спустошливих розорень. В 1614році Янів став предметом боротьби між Янушем Острожським і Фрідріхом Тишкевичем, зрозуміло, що переміг сильніший. Пиків, Глинськ і Янів перейшов до Острожського, який в свою чергу перейменував його в свою честь на Янушполь, а до Тишкевича - Бердичів і Махнівка. Містечко Янів належало до категорії приватних. З 1545р. ним володів Стрижевський. В 1596р. продав його князеві Ружанському, в 1606р. Янів перейшов до Шимковича, з 1624р. належав Братковському. В 1596р. в зв'язку з повстанням під приводом Северина Наливайка в містечку пройшли заворушення. Княгиня Ядвіга Ружинська відправила винних у шкоді міщан до в'язниці. В 1647р. містечком заволоділи брати Микола і Крістіан Добровольські. Чернігівський воєвода у своєму листі Брестському воєводі писав: „Пока татары с нами, увы лишь Брацлав й Умань держится населением, но 270 городов между Бугом й Днестром обращены в пепел ордой. Одних церквей разрушено 1000". Серед цих міст був і Янів. Оскільки в описі Вінницького полку ми не зустрічаємо назви містечка. Ймовірно, що в першій половині XVII ст. містечко було зруйноване татарами, оскільки на генеральній карті України Боплана воно зображене як „новий град Іоанів". В документах того часу також зустрічаємо назву Новий Янів. З 1692 по 1694р. Поділля було захоплене турками. Період турецької операції дістав серед народу назву „Руїни", так відобразилось це лихоліття в народній свідомості. Серед міст Поділля, які найбільш жорстоко постраждали: Хмільник, Бар, Меджибож, був також і Янів. Для залучення на постійне проживання у ці неспокійні райони шляхта використовувала різні вольності і свободи. По Карловецькому трактату між Польщею і Турцією - Подолія була повернута Польщі в 1699році. В кінці XVII ст. поміщику Холоневському належало в м. Янів біля 300 селянських дворів, до 2000 кріпаків селян. Частина населення містечка, яка жила в центральній частині і так званих „мурках" займались ремеслом та дрібною торгівлею. У XVIII ст. Янів стає місцем резиденції графів Холоневських та центром Янівського ключа, до володінь якого входили: Янівська Слобідка, Пеньківка, Гущинці, Байківка, Гулівці, Корделівка. Засновником цього графського роду був Петро Мишиця. В 1394р. він отримав від польського короля Казимира село Холоневу, тому нащадки його стали називатися Холоневськими. Вони були родичами по материнській лінії з польським королем Іоаном III (Яном Собеським), тим самим королем, що в 1663 році врятував Відень від турецького розгрому. Холоневські володіли також цілим рядом почесних звань і титулів. Приход містечка у XVIII ст. був уніатським. В 1754році на кошти Соломії Холоневської був збудований монастир Бернардинців та костьол „Непорочного зачаття діви Марії"". Одночасно був збудований новий замок, сюди у 1790році завітав польський король Станіслав Август. Його вітав разом з надвірною міліцією Станіслав Холоневський. З другої половини XVIII ст. розпочався бурхливий торгово-ремісничий ріст містечка. В містечку Янів була збудована ратуша „з зубчастими стінами", Яка пізніше використовувалася як гостинний ряд. В 1794 році Янівський приход став православним, а фундатор церкви Тимофій Богачук заслужив того, що його портрет був переданий на зберігання в Єпархіальний музей. В 1802р. в містечку народився видатний польський поет та публіцист Стефан Вітвицький. Янів був місцем роботи друкарні, яка поряд з цивільними книжками таємно випускала і книги для старообрядців, її організатором був київський купець Костянтин Количев. Однією з головних подій XIX ст. для Росії було скасування кріпосного права маніфестом від 19 лютого 1861р. Викупний акт між селянською громадою містечка та графинею Холоневською був складений лише 1 вересня 1871 року. Після скасування кріпацтва в селі було відкрито пам'ятник Олександру II, а 1867р. було відкрито церковну школу, де навчалось 15-20 хлопців. У 1871р. ця церковна школа була перетворена у міністерське однокласне училище. А 1897р. відкрилась школа грамоти для дівчаток. У 1900 році була проведена вузькоколійна залізнична станція, на ділянці землі, яка належала графу. Він дозволив будувати станцію тільки при умові, що станція буде названа його іменем. І ця умова була виконана, станція до сьогодні в с. Іванів називається Холоневською. На початку XX ст.. в містечку Янів жило близько7,5 тис. чоловік: 3569 українців, 3080 євреїв і 396 поляків. Тут знаходились 401 будинок, 2 церкви, 2 пивних заводи, 1 винокурний, 4 водяних млини, 44 лавки. А 1901р. засновано Янівський сільський банк, діяла пошта. Дві п'ятниці щомісяця були головними днями для багатьох жителів м. Янів. На базари приїздило багато людей з других сіл. На Базарній та Кінній площах можна було побачити більше ніж 400 пар кінних підвід, в загонах для продажу стояло 150 голів великої рогатої худоби. Зрозуміло, що не зачинялись двері в заїжджому дворі і в численних корчмах, серед яких поза конкуренцією стояв знаменитий „Голубий Дунай". Проходило два дні і все вщухало , життя завмирало до наступного базару. У передове господарство того часу перетворився Янівський фільварок графів Холоневських, для обробітку 2000 десятин землі тут використовували сівалки, жниварки, снопов'язалки, культиватори і навіть паровик. Був придбаний також трактор американської фірми „Кейс", який приніс багато клопоту його власнику. Іскра від трактора, коли той проїздив однією із вулиць містечка, стала причиною великої пожежі, внаслідок якої згоріло кілька садиб. Граф змушений був побудувати погорільцям будинки і покрити їх жерстю - за свій кошт. 13 червня 1905р. сільська община виступила ініціатором будівництва нового мосту через р .Південний Буг. Новий міст мав замінити паромну переправу, що належала графу. Фінансування проекту здійснювала Янівська сільська і міська громади по 600 крб. Слободо-Янівська община 100 крб., 3040 крб. виділила Вінницька земська повітова управа - контроль за цим будівництвом поклали на Семена Рябцуна і Макарія Костика. Радянська влада в м. Янів була проголошена в січні 1918р. Проголошення радянської влади в м. Янів перетворилося у велике свято. На мітингу був присутній Аврамович представник Вінницького гурбпарткому. В 1919 р. у с. Янів були селянські заворушення проти продрозверстки більшовиків. У 1920р. м. Янів було зайнято білополяками, які через кілька тижнів були вигнанні військами Червоної Армії. Восени 1921р. в м. Янів прибув 10-й козачий червоноармійський полк і був розквартирований. У 1922р. був розформований. Серед села біля Костьолу, збудовано пам'ятник воїнам, що загинули за часів громадянської війни. У 1924р. був створений у селі Комітет незалежних селян (КНС). Головою його був обраний Боцюра Самуїл. В січні 1924р. селяни м. Янів вирішили утворити сільськогосподарську артіль. Першими об'єднались селяни, що жили на вулиці Постоловій. В артіль ввійшло 14 бідняцьких господарств, головою було обрано Боцюру Самуїла. Назвали господарство „Світла зоря". Господарство мало 30 га землі в урочищі „Кут". Такого ж типу була утворена сільськогосподарська артіль на урочищі „Завода" під назвою „Трибуна родзецька" її організаторами були завідуючий польської школи Лікарський і Л.Маліцький. Єврейське населення села утворило теж сільськогосподарську артіль „Хлібороб". В 1929р. утворилася сільська партійна організація. В 1924р. створено Буг-Янівську МТС, в ній було 16 тракторів, а на передодні Великої Вітчизняної війни їх було 100 та 16 комбайнів. МТС обслуговував 22 колгоспи. Першими трактористами на селі були: Процюк Стах Євстахович та Софина Ніна. Розповідаючи про події що відбулись в Яневі в 1930році, не можна не згадати про масовий забій взимку селянами коней, масштаби якого досягли катастрофічних розмірів. Взимку 1933року розгул голодної смерті на Україні досяг апогею. Пограбовані владою селяни, не маючи засобів для існування, з'ївши все, що можна було тільки з'їсти , вмирали сотнями тисяч. Про масштаби смертоносні в с.Янів можна судити лише з того факту, що в селі померло близько 40 чоловік мобілізаційного віку (від 18 до 55 років). Як свідчать старожили в 1933р. в м. Янів померло 300 чоловік. В 1935році стався масовий вступ селян с. Янів до колгоспу, тоді було подано 406 заяв. І в країні розгорнувся масовий стахановський рух. Церкву св. Миколая, яка була побудована в середині XIX ст. було розібрано і було розпочато будівництво нової школи. Костьол закрився сам, бо в нього перестали ходити люди, але в 1991р. він знову розпочав свою роботу. В 1936р. через село пройшла нова залізниця Київ - Кам'янець-Подільський. В депо на станції Холоневська в 1941 році було 40 паровозів. 22 червня 1941 році німецько-фашистські війська напали на нашу країну. Мирна праця радянських людей була перервана. 17 липня 1941р. м. Янів було захоплено німцями. Особливої жорстокості було піддане єврейське населення, 30 травня і 1 червня 1942року німці розстріляли більше 1000 чоловік єврейської національності. Було знищено сім'ю Крижанівських, які допомагали партизанам. Однак в роки війни на станції Холоневська діяла підпільна група очолювана Владом Муржинським із партизанського з’єднання ім. Леніна. 9 березня 1944 року село було звільнено від німців. 320 солдатів не повернулось в рідне село Янів, які залишили на дорогах війни. І 136 воїнів загинуло коли звільняли Янів. Родився і жив в селі Герой Радянського Союзу Свинар Панас Гнатович. В 1946році село перейменовано в село Іванів. З року в рік збільшувалась матеріально-технічна база колгоспу. Життя в селі покращалось. 11 хлопців с. Іванів проходили службу в Афганістані всі повернулись живі. Чоловіки нашого села приймали активну участь в ліквідації ЧАЕС. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила Акт Незалежності України. В 1996році в село приїздив Олександр Олександрович Мороз, а в 1999році відвідав село Олександр Миколайович Ткаченко. В 1994-1999р. проведено по вуличну газифікацію села. В 2005році побудовану нову церкву св. Миколая, а в 2007 році за ініціативою сільського голови Віктора Онофрійчука заасфальтовано ділянку дороги в 2 км біля церкви між залізничною колією та однією із центральних доріг в урочищі вигін. Село може гордитися своїми людьми. В ньому народились і працювали такі знамениті люди, як: письменники Стефан Вітвицький, Олег Чорногуз, Віталій Березінський , заслужений лікар УРСР – Юрій Островський, заслужені педагоги УРСР , учасники бойових дій – Трохим Балко, Ігор Проценко, гравер по металу В'ячеслав Пастернак та багато інших цікавих людей, які своєю долею прикрасили наше село.
У Калинівському районі Вінницької області в рамках проведення в районі у 2007 році: “ Року української книги на базі Іванівської сільської бібліотеки пройшла художньо-літературна виставка „Подорож по материках і контингентах рідної мови”, мета якої – більш широке ознайомлення читачів з творчістю українських письменників, митців, поетів - земляків. 23 травня 2007 року до Дня слов’янської писемності і культури в читальному залі центральної районної бібліотеки організовано книжково-ілюстративну виставку „Рідна мова – то сила культури, а культура – сила народу”, метою якої були пропаганда і популяризація рідної мови. Під час виставок, учні шкіл, читачі та відвідувачі мали змогу збагатити свою мовно-літературну спадщину, рівень знань про українську писемність і культуру.