Користувач:Linda kyiv
Молодий театр
Молодий театр — театр у Києві, історія якого розділяється на два етапи:
1. 1917-1919 роки – Товариство на вірі «Молодий театр у Києві» під керівництвом Леся Курбаса.
2. Сучасний Молодий театр, який створено як Молодіжний у 1979 році.
Історія будівлі
У 1860-х роках пустопорожня ділянка належала Конраду Вільгельмовичу Рейсміллеру, каретних справ майстру, прусському підданому. 6 жовтня 1870 садибу під спорудження мурованого будинку придбав Микола Олександрович Григорович-Барський, київський купець першої гільдії, правнук видатного українського архітектора Івана Григоровича-Барського. За три роки проект будинку на два поверхи склав архітектор П. Федоров. Первісно будівля мала № 19. У 1902 – додано третій поверх. У 1912-1913 роках за проектом цивільного інженера О. Гілевича здійснено нову реконструкцію, добудувано четвертий поверх, а фасад декоровано в стилі модерн.
Будинок певний час функціонував як прибутковий, на першому поверсі розміщувалися крамниці: Версаль» – магазин мануфактури та галантереї, «Шато де Фльор», в якому продавали живі квіти та «Паризький шик», де дами обирали собі капелюхи. Окрім того, тут продавали зброю, меблі, картини і гравюри, велосипеди.
Протягом багатьох років приміщення також займали різні інституції: Будинок Київського військового зібрання, Будинок Червоної армії та фльоти ім. Ілліча Київської залоги, Польський театр. У 1944-1985 роках у будівлі працював кінотеатр «Комсомолець України».
Молодий театр Леся Курбаса
Історія театру починається ще з 1916 року, коли група молодих акторів, об'єднавшись у театральну студію, працювала над створенням вистав і грала їх на різних майданчиках Києва. Маючи величезний успіх у глядачів і критики, молодіжна студія перетворилася на «Товариство на вірі – Молодий театр». Згодом трупа відмовилася від колегіального керівництва, і театр очолив видатний театральний філософ і практик, режисер-педагог Лесь Степанович Курбас.
Олександр-Зенон Степанович Курбас народився 25 лютого 1887 в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру. Навчався у Тернопільській гімназії, Львівському університеті, перевівся у Віденський університет на філософський факультет, закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії. Л. Курбас знав вісім мов та займався літературними перекладами.
Повернувшись на Галичину, у 25 років Лесь Курбас почав працювати в гуцульському театрі Гната Хоткевича, через півроку – у «Руській бесіді», в складі якої свого часу виступали Лесеві батьки. Він заснував товариство українських акторів «Тернопільські театральні вечори», де, окрім героїв у п’єсах української класики, зіграв Астрова у «Дяді Вані» і Ваську Пепла у «На дні» Горького, Хлестакова у «Ревізор», та інші. Грав у фарсах, оперетах, операх, виступав проти рутини старих театрів. Він прагнув показати сучасну західноєвропейську драматургію, а також хотів ставити морально-психологічні та філософські твори Л. Українки, О. Олеся, В. Винниченка.
У березні 1916-го Курбас приїхав з матір’ю Вандою Адольфівною до Києва працювати в театрі Миколи Садовського, який діяв у приміщенні Троїцького народного дому (нині – театр оперети). 16 травня того ж року Олесь виступав у ролі Збігнєва у виставі «Мазепа» Ю. Словацького. Після вистави молода акторка Поліна Самійленко познайомилась з Лесем Курбасом та запросила його на зустріч з друзями-театралами. Ця зустріч з членами гуртка, що пізніше став студією Молодого театру, відбулася вже за два дні на веранді маленького флігеля по вул. Фундуклеївська, 82 (зараз – Б. Хмельницького, будинок не зберігся). Присутніми на ній були друзі П. Самійленко, що разом з нею мріяли про новий театр: Степан Бондарчук, Софія Мануйлович, Марко Терещенко, Олімпія Добровольска, Валерій Васильєв, Антоніна Смерека, Галина Прохоренко, Йона Шевченко, Олекса Ватуля, Василь Василько, Павло Долина.
Після цього група почала активно й плідно працювати над створенням вистав. Репетиції проводилися в цьому ж будинку Поліни Самійленко на Фундуклеївській. Проте акторів в театрі ставало все більше, назріла потреба в перенесенні репетицій у більше приміщення. У цій справі допоміг Степан Бондарчук, який знайшов приміщення лимарної майстерні.
Лесь Курбас пішов з театру Садовського, де він одержував вищу ставку. І, незважаючи на цілковиту неясність матеріального становища новоствореного Молодого театру, режисер увесь поринув у роботу. Ні сам Лесь Курбас, ні його колеги не мали жодних матеріальних прибутків. Всі вони заробляли на прожиток по різних установах Києва. Перші два роки товариство не сплачувало заробітної платні акторам. Склад колективу молодотеатрівців дійсно був молодим – серед них не було жодної особи, старшої за тридцять років.
Перша вистава, яку поставила трупа, – «Базар» за п’єсою В. Винниченка. Казимир Домбровський – реквізитор театру Садовського допоміг Молодому театру і безоплатно оформив прем’єрну виставу.
7 травня 1917 року «Робітнича газета» повідомила, що прем’єра цієї вистави силами театральної молоді відбудеться в такому порядку: 9 травня – для робітників Лук’янівки – в Лук’янівському народному домі.11 травня – в літньому театрі в Святошині. 15 травня для мешканців центру в театрі Троїцького народного дому.
Проте, щоби розпочати нормальну роботу театру, треба було забезпечити себе театральним приміщенням. У цьому допоміг антрепренер, російський актор Петро Михайлович Милорадович, очільник Театру мініатюр, який орендував театр «Бергоньє» на Фундуклеївській, 5 . Молодий театр уклав угоду з Милорадовичем, за якою він надавав в оренду приміщення на дві ранкові вистави щотижня. Пізніше ранки замінились вечорами.
За цією адресою 24 вересня, прем’єрою «Чорна Пантера і Білий Медвідь» Володимира Винниченка, відкрито перший сезон, юридично ще не зареєстрованого «Молодого театру». У виставі вперше проявилося своє, «молодотеатрівське» вміння. Розв’язання просторового дійства (мізансцени) режисер компонував за принципом гострих дійових сутичок персонажів. Актори-виконавці і режисер шукали своє, оригінальне, не запозичене рішення мистецького образу. Пластичні і звукові елементи (жест і слово) опрацьовувалися осмислено, за логікою дійового процесу мислі і почуття: ніякої випадковості, ніякого безконтрольного жесту чи слова.
Серед постановок першого сезону також були: «Молодість» М. Гальбе, «Лікар Керженцев», основана на оповіданні Л. Андрєєва, «Мисль» (Думка) у постановці Гната Юри. Вони супроводжувалися стилізованою презентацією символічних етюдів Олександра Олеся («Осінь», «Танець життя», «При світлі ватри», «Тихого вечора»), які поставили Лесь Курбас разом з Гнатом Юрою. Молодий театр завершив свій перший сезон «містерією духу» з елементами імпресіонізму «Йоля» Єжи Жулавського.
21 травня 1918 року написано й опубліковано в друкарні «Прогрес» окремою брошурою документ, якого доти не мав жоден український театр, – Статут Товариства на вірі «Молодий театр у Києві». Статут зареєстровано у київського нотаріуса Михайла Арнольда по реєстру № 2719 та в Київській міській управі. Паї товариства охоче розкуповувалися інтелігенцією, робітниками та кооперативними колективами.
З цього моменту починає своє офіційне, юридично закріплене життя, Молодий театр. Хоча насправді, театр на той час існує вже повноцінних два роки. Метою діяльності стало прагнення розвинути реалістичні традиції корифеїв і втілити у життя мрії про заснування нового українського театру, який би не поступався кращим європейським.
Але молоді люди мріяли про власне приміщення. Це мав бути будинок, який можна було б пристосувати під театр із залою, що вміщала б близько п’ятисот глядачів. Зупинилися на чотириповерховому будинку по Прорізній вулиці, № 17.
Заорендувати таке велике приміщення трупа була неспроможна. На допомогу прийшла кооперативна організація «Централ». За суборенду перших двох поверхів вони брали на себе зобов’язання сплатити театрові одноразово сто тисяч карбованців, а також мали потурбуватися про опалювання всього будинку. Треба було виселити швейну майстерню і зробити капітальну перебудову двох верхніх поверхів, улаштувавши там сцену та всі підсобні театральні приміщення.
Члени художньої ради – Курбас, Бондарчук, Васильєв, Ватуля, Терещенко, Шевченко запропонували колективу тимчасово переїхати до Одеси, щоб підготуватися до нового театрального сезону. 30 людей, включаючи трьох дітей, жили на березі моря у приміщенні місцевої школи. Розклад дня був доволі строгим: о 7 ранку — купання в морі, гімнастика, сніданок. Репетиції тривали з 9:00 до 14:00. Потім обід, невеличкий відпочинок і знову репетиції з 16:00 до 18:00. Після цього – індивідуальні заняття, розваги, купання. Репетирували паралельно п’ять вистав. Курбас готував «Царя Едіпа» Софокла, «Горе брехунові» Ф. Грільпарцера, «У пущі» Лесі Українки. Гнат Юра – «Затопленого дзвона» Г. Гауптмана, а Семен Семдор – «Доктора Штокмана» Г. Ібсена.
У липні 1918 року по всій Україні вибухнув страйк проти німецьких окупантів, і молодотеатрівці були відрізані від Києва. Уповноважені не мали змоги своєчасно надіслати гроші, і актори потрапили в дуже скрутне матеріальне становище.
26 серпня 1918 року актори повертаються до Києва, де бачать головний вхід до театру, навхрест забитий дошками, адже приміщення зайняла німецька комендатура. Гучний протест молодотеатрівців закінчився арештом деяких з них. Зібравши «групу порятунку» з чотирьох осіб – Степана Бондарчука, Василя Василька, Софії Мануйлович, Поліни Самійленко,— молоді люди пішли до Скоропадського. Проте гетьман не зміг допомогти та направив молодь до німецького коменданта. На чолі перемовників став Лесь Курбас, який досконало знав німецьку мову. Перемовини з комендантом завершилися перемогою театралів – було видано указ звільнити приміщення і не чіпати акторів. Ще один раз, 26 вересня, приміщення театру знову було реквізовано німецькою комендатурою. Проте і цього разу пощастило відвоювати приміщення.
У жовтні 1918 року оголошується набір молоді в Незалежну студію при «Молодому театрі», викладачами якої були провідні педагоги Вищого музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка й видатні діячі сцени: Василь Василько, Марко Терещенко та інші.
16 листопада 1918 постановкою «Царя Едіпа» — програмною роботою режисера Леся Курбаса театр відкрив свій другий сезон в новому приміщенні на вул. Прорізній.
За деякий час в країні було встановлено Радянську владу. 15 березня 1919 року оголошено спеціальну постанову Всеукраїнської ради мистецтв про націоналізацію театрів м. Києва. Молодий театр перейменовується на Перший Молодий театр Київської Ради робітничих депутатів. Театру загрожував матеріальний крах – актори на отримують платню, нові вистави «Тартюф» та «Ромео і Джульєтта» мають ризик не вийти на сцену.
Згодом вийшла постанова Всеукраїнського театрального комітету: об’єднати Державний драматичний театр з Молодим театром й надалі іменувати цей колектив Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка. Директором об’єднаного театру було призначено І. О. Мар’яненка, головним режисером — Леся Курбаса. Частина молодотеатрівців (Добровольська, Ватуля, Самійленко, Васильєв Василько, Лопатинський, Ярема, Гречаний, Кошевський) пішки пішли через фронт, маючи бажання стати червоноармійським прифронтовим театром і тим зберегти «Молодий театр». По дорозі, у Вінниці, артисти зайшли до Нового Львівського театру. А. Бучма, який очолював художнє керівництво акторського колективу, запросив усіх до себе. Відразу ж Г. Юра, Л. Добровольська, О. Ватуля, О. Юрський, В. Васильєв, К. Кошевський і П. Самійленко увійшли в цей театр частиною основного складу Молодого театру, і тому могли відновити деякі вистави. Усі ролі замість Курбаса, який залишився в Києві, грав Амвросій Бучма.
Інша частина акторів Молодого розчинилася в інших новостворених театрах нової Радянської України. Олесь Курбас продовжував створювати нові театри – «КийДрамТе», мистецьке об’єднання «Березіль».
Ще у 1919 році Курбас одружився з молодою акторкою театру Валентиною Чистяковою. Вони деякий час жили з матір’ю Курбаса в Києві. У 1933 році Олександра Степановича було репресовано та заслано на Соловки. Його розстріляли в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року. Реабілітовано посмертно у 1957 році.
Сучасний Молодий театр
У 1979 році наказом Міністерства культури УРСР було створено Молодіжний театр. Акторський конкурс до трупи новостворенного театру проходив у Клубі управління справами ЦК КПУ (вул. Десятинна, 4-6). У ньому взяло участь понад 100 людей, з яких відібрано 26 осіб. 14 грудня того ж року тут відбувся і перший збір трупи – цей день вважається Днем народження театру.
Спочатку вистави Молодіжного театру гралися у БК «Метробуд» (вул. Прорізна, 8). Першу виставу «… З весною я до тебе повернусь!» зіграли 26 квітня 1980 року. Через шість років Молодіжний театр переїхав у будинок на вулиці Прорізна, 17, а в 1995 році театр отримав назву Молодий. Таким чином було з'єднано, розірваний історичний ланцюг часу, і Молодий театр Леся Курбаса відновив своє життя там, де і народився.
За роки існування театру неодноразово змінювалися і керівники. Серед них –Олександр Заболотний, Микола Мерзлікін, Володимир Оглоблін, Валентин Козьменко-Делінде. Особливе місце серед його очільників посідає Віктор Шулаков, який створив вистави «За двома зайцями» і «Сватання на Гончарівці», що стали візитівкою Молодого. Остання вистава й досі у діючому репертуарі театру, попри понад 30-літній вік. За цей час її зіграли більше 600 разів.
Завдяки Лесеві Танюку відбулося переселення Молодіжного до нинішньої споруди та присвоєння назви Молодий. Він також здійснив постановку низки вистав, серед яких славнозвісний «Революційний етюд».
У 1996-2012 роках театром керував Станіслав Мойсеєв. Його найвідоміші вистави –«Дон Жуан», «РехуВілійЗор», «Четверта сестра», «Московіада», «Дядя Ваня» швидко здобули славу. Завдяки політиці С. Мойсеєва театр активно реформувався, оновився репертуар, були запрошені закордонні режисери, налагодилися зв'язки з театрами сусідніх країн. Молодий брав активну участь у різноманітних фестивалях в Україні і за кордоном.
З 2012 року художній керівник театру – Андрій Білоус. Молодий режисер збільшує кількість прем’єр до десяти за сезон, активно реалізує підтримку нового покоління режисерів, суттєво реконструює будівлю театру, запускає потужний механізм гастрольної та фестивальної діяльності. Вистави А. Білоуса – «Загадкові варіації», «Щастя», «Украдене щастя», «Горе з розуму», «Ніч Гельвера. Сволота», «Гагарін і Барселона», «Жара», «Підступність і кохання», «Місто Сонця», «Homo Ferus або сука-любов», «100 років Молодий», «Ласкаво просимо до пекла», «Сон літньої ночі».
Репертуар театру розширюється десятками вистав молодих режисерів на різних сценах Молодого. Крім основної та камерної сцени, в театрі у 2014 році відкривається третій ігровий майданчик – мікросцена для режисерських і акторських дебютів. Такі організаційні кроки призводять до збільшення в рази кількості глядачів у порівнянні з минулими роками, що свідчить про зростаючу любов глядачів до Молодого.
Як і за часів Курбаса, вистави вирізняються різними стилями, формою і тематикою. У репертуарі класична і сучасна драматургія – І. Карпенко-Карий, С. Бекет, А. Платонов, В. Сароян, Ф. Шиллер, Е. Шмітт, А.Чехов, М. МакДона та багато інших. Молодий стає місцем творчих зустрічей, різноманітних проектів, осередком театрального студентства, місцем спроб і перших творчих перемог, адже поряд із досвідченими акторами в театрі активно виховується молодь.
У 2014 році театр став членом Європейської театральної конвенції, бере участь у міжнародних проектах, налагоджує комунікації з європейськими театрами та режисерами. Реалізується головне завдання, яке ставив перед Молодим театром Лесь Курбас, – інтеграція українського театру в європейський культурний простір. Основними напрямками діяльності театру є робота з молодими режисерами та сучасною драматургією, пошук нових форм, міжнародна діяльність і копродукція.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.