Інерція зору
Інерція зору (персистенція від лат. persist — постійно перебувати, залишатися) — психофізична особливість зорового сприйняття дискретних послідовних зображень так, якби вони були безперервними.
На цій особливості базуються принципи кінематографу, оскільки будь-яке зображення (в кіно або на екрані монітора) являє собою безліч швидко змінюваних зображень.
Тривалість персистенції залежить від інтенсивності світла, яка відбивається або випромінюється предметом, а також кольору і становить долі секунди.
З моменту появи терміну "персистенція зору" вважалося, що він пояснює сприйняття руху в оптичних іграшках, таких як фенакістископ і зоотроп, а згодом і в кінематографі. Однак ця теорія була піддана сумніву ще до прориву кінематографа в 1895 році. Якщо "стійкість зору" пояснювати як "злиття мерехтінь", то це можна вважати причиною того, що темні проміжки не переривають безперервного враження від зображуваної сцени. Ілюзія руху в результаті швидкої переривчастої демонстрації послідовних зображень є стробоскопічним ефектом, який детально описав винахідник Саймон Стампфер.[1]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Stampfer, S. (1833). Die stroboscopischen Scheiben; oder, Optischen Zauberscheiben: Deren Theorie und wissenschaftliche Anwendung (нім.). Trentsensky & Vieweg.