Перегляд вихідного коду сторінки Анна Федорівна

{{стиль|дата=липень 2015}}
{{Інші імена|Анна Федорівна (значення){{!}}Анна Федорівна}}
{{Державний діяч
| титул              = Велика княгиня
}}
'''Анна Федорівна''' (уроджена принцеса '''Юліана-Генріетта-Ульріка Саксен-Кобург-Заальфельдська'''; [[23 вересня]] [[1781]], [[Кобург (місто)|Кобург]]&nbsp;— [[15 серпня]] [[1860]], маєток {{iw|3=de|4=Elfenau|Ельфенау}} (нині у межах [[Берн]]а), [[Швейцарія]])&nbsp;— [[Велика княгиня]], дружина [[цесаревич]]а великого князя [[Костянтин Павлович|Костянтина Павловича]]. Була третьою дочкою [[Франц (герцог Саксен-Кобург-Заальфельдський)|Франца Фридріха Антона]], герцога Саксен-Кобург-Заальфельдського та [[Августа-Кароліна Рейсс фон Еберсдорф|Августи-Кароліни Рейсс фон Еберсдорф]] (1757—1831). [[Леопольд I (король Бельгії)|Леопольд I]], король Бельгії був її братом, а королева [[Вікторія (королева Великобританії)|Вікторія]] та [[Фернанду II|Фердинанд II Португальський]]&nbsp;— її небожами.

== Біографія ==
Юліана-Генріетта-Ульріка народилася в багатодітній родині герцога [[Франц (герцог Саксен-Кобург-Заальфельдський)|Франца Фрідріха Антона]] і була третьою дитиною з десяти. Самого герцога Франца знали як вельми освічену людину, він захоплювався ботанікою і астрономією. Його дружина, Августа-Кароліна-Софія, уроджена графиня Рейсс-Еберсдорф, відрізнялася розумом та енергійним характером. Усі діти герцогського подружжя отримали добре виховання.

== Шлюбні плани ==
Одруживши старшого онука [[Олександр I|Олександра]], [[Катерина II]] незабаром взялася влаштовувати долю молодшого [[Костянтин Павлович|Костянтина]], хоча йому тільки виповнилося чотирнадцять років. Імператриця не без гордощів говорила про юного великого князя, що він є завидною партією для багатьох наречених Європи, адже Костянтин був наступним за Олександром спадкоємцем могутньої імперії. Ще до початку пошуків несподівано надійшла пропозиція від королівського двору [[Неаполь|Неаполя]]. Король Обох Сицилій [[Фердинанд I (король Обох Сицилій)|Фердинанд I]] та його дружина [[Марія Кароліна Австрійська (1752–1814)|Марія Кароліна Австрійська]] (сестра королеви Франції [[Марія Антуанетта|Марії Антуанетти]]) висловили бажання віддати за великого князя Костянтина одну з багатьох своїх дочок. Катерина відреагувала на таку пропозицію навідріз негативно. У 1793 році імператриця писала про неаполітанський двір, якому «досить недоречно забажалося нагородити нас одним зі своїх виродків».

У [[1795]] році з таємною місією правлячими дворами Європи вирушає генерал [[Будберг Андрій Яковлевич|Андрій Яковлевич Будберг]]. З величезного списку наречених він повинен був особисто відібрати кандидаток в наречені великого князя Костянтина. Дорогою генерал захворів і змушений був зупинитися в [[Кобург (місто)|Кобурзі]], де він звернувся до знайомого лікаря барона Христиана-Фридріха Штокмара, який, дізнавшись мету візиту генерала, порадив звернути увагу на кобургських принцес&nbsp;— доньок герцога [[Саксен-Кобург-Заальфельд]]ського [[Франц (герцог Саксен-Кобург-Заальфельдський)|Франца]]. Будберг далі нікуди не поїхав та повідомив [[Санкт-Петербург|Петербург]], що бажане знайдено.

Після невеликої перевірки Катерина II дала згоду. Імператриця надала дозвіл Будбергу «розкрити карти» перед герцогинею [[Августа-Кароліна Рейсс фон Еберсдорф|Августою-Кароліною Рейсс фон Еберсдорф]]. Як тільки та дізналася, що одна з її доньок може стати дружиною російського великого князя, то була у захваті: вона розуміла всю користь від цього шлюбу для маленького герцогства. Однак у Європі були й інші думки. Наприклад, [[Шарль Франсуа Філібер Масон|Массон де Бламон, Шарль-Франсуа Філібер]] (який сам приїхав до Росії на заробітки, прослужив 10 років і поїхав, лише опинившись в немилості в імператора Павла) у своїх спогадах «Секретні записки про Росію» писав про незавидну роль німецьких наречених:{{ початок цитати }} ''Юні і зворушливі жертви, яких Німеччина посилає в данину Росії, як колись Греція посилала своїх дівчат на поталу Мінотавру… Ця помпа, що вас оточує, ці багатства, якими вас покривають, не ваші… Звичайно, ваш жереб гідний сліз тих, хто вам заздрить …'' {{ кінець цитати | джерело = }}

== Життя в Росії ==
На запрошення російського двору Юліана зі своїми старшими сестрами [[Софія Саксен-Кобург-Заальфельдська|Софією]] (1778—1835) і [[Антуанетта Саксен-Кобург-Заальфельдська|Антуанеттою]] (1779—1824) і матір'ю прибула до Петербурга 6 жовтня 1795&nbsp;р., де була обрана Катериною II за дружину Костянтину. Імператриця писала: {{ початок цитати }}''Спадкоємиця принцеса Саксен-Кобурзька прекрасна, гідна поваги жінка, доньки у неї гарненькі. Шкода, що наш наречений повинен вибрати тільки одну, добре б залишити всіх трьох. Але, здається, наш [[Паріс]] віддасть яблуко молодшій: ось побачите, що він віддасть перевагу Юлії … а й справді, пустунка Юлія найкраща''{{ кінець цитати | джерело = }}

Хоча [[Адам Єжи Чарторийський]] писав у своїх «Спогадах» :
{{ початок цитати }}''Йому був наданий імператрицею наказ одружитися з однією із принцес, до того ж йому був наданий лише вибір майбутньої дружини.'' {{ Кінець цитати | джерело = }} Підтверджує це і графиня [[Головіна Варвара Миколаївна]] :{{ початок цитати }} ''Через три тижні примусили великого князя Костянтина зробити вибір. Мені здається, що він не бажав одружуватися.'' {{ Кінець цитати | джерело = }} 2 лютого 1796 Юліана-Генріетта прийняла православ'я і стала зватися великою княжною Анною Федорівною. Весілля відбулося 26 лютого 1796. Нареченій ще не було п'ятнадцяти років, а нареченому&nbsp;— шістнадцяти.

Шлюб був невдалим. Пристрасть Костянтина Павловича до всього військового та непередбачуваність його поведінки відбилися на принцесі. Його ніжність змінювалася грубістю і образливою поведінкою щодо юної дружини. Наприклад, одного разу він посадив Анну Федорівну в одну з величезних ваз в [[Мармуровий палац (Санкт-Петербург)|Мармуровому палаці]] і почав стріляти по них. Терпіти характер чоловіка, його зухвалі витівки принцесі ставало все важче. Не могла розраховувати вона і на підтримку імператора [[Павло І|Павла І]], адже її вибрала настільки зненавиджена ним мати. Тим часом дорослішаючи, Анна Федорівна ставала все привабливішою, і в суспільстві її звали «вечірньої зіркою». Великий князь Костянтин почав її ревнувати, навіть до брата [[Олександр І|Олександра І]]. Він забороняв їй виходити з кімнат, а, якщо вона виходила, то він з'являвся та відводив її назад. Графиня В.&nbsp;Н.&nbsp;Головіна згадувала:
{{ початок цитати }}''Анні Федорівні важко жилося від нестерпного характеру, якого ніхто не міг приборкати. Його грубі витівки, відсутність будь-якого такту перетворювали подружнє життя на справжню каторгу, і скромна Анна Федорівна потребувала дружбі з [[Єлизаветою Олексіївною (імператриця)]], вміла залагоджувати часті негаразди подружжя…''{{ Кінець цитати | джерело = }}

Три роки потому у 1799 році Анна Федорівна залишила Росію для лікування і не забажала повертатися. Вона приїхала до рідних в [[Кобург (місто)|Кобург]], але не знайшла в них підтримки, оскільки вони дбали про репутацію родини та фінансове становище Анни Федорівни і своє власне. З Кобурга вона переїхала лікуватися на води. У цей час у Петербурзі дізналися про її плани. Під тиском імператорської і власної родин Анна Федорівна була змушена повернутися до Росії. У жовтні 1799 планувалися весілля сестер її чоловіка [[Олександра Павлівна|Олександри]] і [[Олена Павлівна (дочка Павла I)|Олени]]. Велика княгиня зобов'язана була на них бути присутньою.

Лише після вбивства імператора Павла в 1801 в Анни Федорівни з'явилася можливість здійснити свій план. Незабаром їй повідомили, що важко захворіла герцогиня Августа. Імператор Олександр I, який добре ставився до невістки, дозволив їй відвідати матір, Костянтин Павлович теж не був проти, у нього починався черговий роман. Анна Федорівна їде в Кобург, більше до Росії вона не повернеться. Майже одразу вона починає вести переговори про розлучення з чоловіком. Костянтин Павлович пише у відповідь на її лист :{{ початок цитати }} ''Ви пишете, що залишили мене через від'їзд до чужих країв тому, що ми не схожі один з одним вдачею, через що ви не можете любити мене. Але покірно прошу вас, для заспокоєння себе і мене в улаштуванні жереба життя нашого, усі ці обставини підтвердити письмово, а також, що окрім цієї інших причин ви не маєте.'' {{ Кінець цитати | джерело = }} Але у 1803 проти розлучення виступила [[Марія Федорівна (імператриця, 1847–1928)|імператриця Марія Федорівна]], яка боялася повторного [[Морганатичний шлюб|морганатичного шлюбу]] Костянтина Павловича і сказала, що розлучення завдасть шкоду репутації великої княгині.

У 1814 під час знаходження російських військ у Франції, під час антинаполеонівської кампанії, Костянтин Павлович відвідав свою дружину. Імператор Олександр побажав примирення подружжя. Але Анна Федорівна рішуче відмовилася.

Офіційно шлюб розірвано маніфестом Олександра I 20 (8) березня 1820. При цьому її статус ніскільки не постраждав. Анна Федорівна марно побоювалася несприятливого для себе суспільного резонансу. На ставленні до неї європейського суспільства це не відзначилося, а навпаки, всі співчували їй, що через «слабке здоров'я» вона не змогла бути дружиною Костянтина Павловича.

== Життя за кордоном ==
[[Файл : Anna Fedorovna of Russia by Winterhalter (1848, Royal coll.).jpg|міні]] Юліана-Генріетта-Ульріка дуже полюбляла музику, і її будинок був одним із центрів музичного життя тієї епохи. На її прийомах, які вона влаштовувала в Ельфенау, бували дипломати з різних країн, що знаходилися в Берні. Постійно зустрічаючись з персонами високого рангу, Анна Федорівна не могла залишатися недосвіченої у політиці. Але вона не дуже розумілась на ній і не збиралася грати в ній ніякої ролі.

Була матір'ю двох незаконних дітей: сина Едуарда Едгара, народженого 28 жовтня 1808 від дрібного французького дворянина Жюля де Сеньє (хлопчик отримав дворянський титул і прізвище Левенфельс від брата Анни Федорівни герцога Ернста Саксен-Кобург-Саарфельд декретом від 18 лютого 1818) і дочки Луїзи-Хільди-Агнеси д'Обер, народженої 1812 року від швейцарського професора, хірурга Рудольфа Абрахама де Шиферлі. Щоб уникнути скандалу, дівчинку удочерив французький біженець Жан Франсуа Жозеф д'Обер. Після цього вона придбала маєток Ельфенау на [[Ааре]], узявши його назву як прізвище і провела там залишок свого життя.

У 1830 її позашлюбний син одружився зі своєю кузиною Берті, позашлюбною дочкою герцога [[Ернст I (герцог Саксен-Кобург-Готи)|Ернста]]. Це була єдина радість у часи втрат. Вона втратила майже все, що було їй дороге&nbsp;— мати, доньку (померла восени 1837), двох сестер, відданого друга Шиферлі (помер 3 червня 1837), захисника [[Олександр I|Олександра I]], подругу юності [[Єлизавета Олексіївна (імператриця)|Єлизавету]]… Велика княгиня писала, що її дім став «будинком скорботи».

Померла Анна Федорівна 15 серпня 1860. Труну княгині помістили у склеп під мармуровою плитою, на якій був вибитий напис «ЮЛІЯ&nbsp;— АННА» і дати життя та смерті (1781—1860). І нічого більше, що вказувало б на походження принцеси Саксен-Кобурзької та Великої княгині Російської.

Герцогиня Александріна (дружина її племінника [[Ернст II (герцог Саксен-Кобург-Готи)|Ернста II]]) писала:{{початок цитати}} ''Скорбота, мабуть, буде загальною, бо тітку надзвичайно любили і поважали, оскільки вона багато уваги приділяла благодійності на користь численних бідних та незаможних''. {{кінець цитати | джерело =}}

== Нагороди ==
* [[Орден святої Катерини]] 1 ступеня (7 жовтня 1795)<ref>{{Cite web |url=http://www.truten.ru/books/pdf/7/5.pdf |title=Список кавалерам Ордена Святой Екатерины |accessdate=6 грудня 2013 |archive-date=5 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160305001330/http://www.truten.ru/books/pdf/7/5.pdf }}</ref>.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Література ==
* [http://memoirs.ru/files/PGP_RA79_7.rar Августа София Саксен-Заафельд-Кобургская. Письма германской принцессы о русском дворе. 1795 год] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131210001411/http://memoirs.ru/files/PGP_RA79_7.rar |date=10 грудня 2013 }} / Извлечения // [[Русский архив]], 1869.&nbsp;— Вып. 7.&nbsp;— Стб. 1089—1102.
* ''Григорян В. Г.'' Романовы. Биографический справочник.&nbsp;— {{М.}}: АСТ, 2007.
* ''[[Пчелов, Евгений Владимирович|Пчелов Е. В.]]'' Романовы. История династии.&nbsp;— {{М.}}: ОЛМА-ПРЕСС, 2004.
* ''Данилова А.'' Судьбы закон печальный. Жены сыновей Павла I. Биографические хроники.&nbsp;— {{М.}}: Эксмо, 2007.
* ''Alville (Alix von Wattenwyl).'' Elfenau. Die Geschichte eines bernischen Landsitzes und seiner Bewohner.&nbsp;— Bern, 1959.
* ''Alville.'' Des cours princières aux demeures helvétiques.&nbsp;— Lausanne, 1962.

== Посилання ==
* [http://rostislava.livejournal.com/23613.html Прекрасные Дамы. Несостоявшаяся императрица.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170516145538/http://rostislava.livejournal.com/23613.html |date=16 травня 2017 }}
* [http://www.nashagazeta.ch/news/11890 «Великая княгиня Анна Феодоровна: в поисках простого счастья посреди большой политики». Статья в «Нашей газете» от 15.06.2011.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131013212050/http://www.nashagazeta.ch/news/11890 |date=13 жовтня 2013 }} Автор Иван Грезин

{{нормативний контроль}}
{{Wikidata/FamilyTree}}

[[Категорія:Уродженці Баварії]]
[[Категорія:Великі княгині Російської імперії]]
[[Категорія:Німецькі принцеси]]
[[Категорія:Принцеси Саксен-Кобург-Готські]]