Перегляд вихідного коду сторінки Вінницька трагедія

[[Файл:Vinnytsia-memorial.jpg|міні|праворуч|Монумент жертвам сталінського терору 1937—1938 років у Вінниці.]]
'''Ві́нницька траге́дія'''&nbsp;— масові розстріли українців у [[Вінниця|Вінниці]], що здійснювалися [[НКВС]] [[СРСР]] протягом кількох років перед початком [[Друга світова війна|Другої світової війни]].

Масові [[репресії]] проти українського населення інтенсифікувалися влітку [[1937]] року, а останні були зафіксовані в місцевій [[в'язниця|в'язниці]] перед відступом [[Червона армія|Червоної армії]] [[1941]] року.

Дослідження цих злочинів почалося під час німецької [[окупація|окупації]] Вінниці. На прохання місцевої громади і з санкції німецької адміністрації організоване дослідження поховань почалося у травні [[1943]] року. За результатами розслідування було виявлено 91 масове поховання й ексгумовано 9439 тіл. Місцеві жителі впізнали серед загиблих 468 родичів. Ця інформація, фото й результати розслідування використовувалися пропагандою Третього Рейху для [[дискредитація|дискредитації]] [[СРСР|Радянської влади]] під час війни. В Україні перші правдиві публікації про трагедію з'явилися тільки [[1988]] року. За результатами сучасних досліджень, вважається, що загальна кількість репресованих за цей період у Вінниці й [[Вінницька область|області]] сягає близько 20&nbsp;000 осіб<ref name="Dzerkalo"/>.

== Передумови репресій ==

Серед істориків, які досліджують цей періоду [[СРСР|Радянської історії]] не існує одностайності щодо причин [[сталін]]ського [[терор]]у. Більшість, однак, дотримуються думки, що репресії були спричинені низкою різних факторів і їх метою було встановлення [[Тоталітаризм|тоталітарного]] режиму в СРСР. Одними з основних передумов терору визначали такі, як боротьба з проявами невдоволення серед населення, побоювання «внутрішнього ворога» та виникнення [[П'ята колона|«п'ятої колони»]], і передусім намагання [[Сталін]]а та його оточення позбутися політичних супротивників режиму в країні. Нова хвиля репресій середини 30-х років також збіглася з процесом [[індустріалізація|індустріалізації]] країни. Деякі невдачі в процесі втілення перших [[П'ятирічка|П'ятирічних планів]] були покладені на переважно уявний спротив внутрішніх ворогів та [[націоналізм|націоналістичних]] елементів. Хоча [[червоний терор]] застосовувався [[Більшовики|більшовицькою]] владою проти власного населення майже з моменту приходу до влади, в середині 1930-х років репресії почали розповсюджуватися не лише на незначну кількість реальних ворогів режиму, але також і на потенційних ворогів, які, в переважній більшості, виявилися невинним населенням багатьох сіл і міст країни.

Іншою метою терору було також прагнення встановити в країні атмосферу невпевненості й повної залежності від волі лідера партії та «батька народів» Й. Сталіна. Це в свою чергу унеможливлювало існування опозиції режимові не тільки в суспільстві, але й у лавах [[Комуністична партія Радянського Союзу|партії]], яка зазнала в ті роки значної чистки. Одним з перших жертв Сталіна та його оточення стали члени партії, які були в опозиції до нього особисто та до його політики. Окрім членів партії, репресії зачепили також майже всі сфери суспільного життя, зокрема, армію та органи [[НКВС]], де старі революційні кадри були замінені новими, відданими Сталіну. Таким чином, після ліквідації існуючої опозиції, чистка в лавах партії, армії та НКВС (як і в суспільстві в цілому) була розрахована здебільшого на ліквідацію потенційних, а не справжніх ворогів режиму<ref>Ihor Kamenetsky. The Tragedy of Vinnytsia: Materials on Stalin's Policy of Extermination in Ukraine/1936-1938, Ukranian Historical Assn (1991), стор. 19</ref>.

== Репресії 37-38 років ==

=== Репресії в Україні ===

Нова хвиля масового терору в СРСР почалася з призначенням [[Єжов Микола Іванович|Миколи Єжова]] на посаду голови НКВС восени 1936 року. Саме [[4 жовтня]] [[1936]] року [[Політбюро ЦК КПРС|Політбюро ЦК ВКП(б)]] задовольнило прохання про колективні репресії списком. Для розгляду колективних справ були створені, так звані [[Трійка НКВС|«трійки»]], які засуджували, часом сотні людей. Одним з основних вироків були багаторічні ув'язнення в сталінських таборах і розстріли. Більше того, [[31 липня]] [[1937]]&nbsp;року був затверджений проект наказу №&nbsp;00447 НКВС СРСР<ref name="№&nbsp;00447 НКВС СРСР">{{Cite web |url=http://www.memorial.krsk.ru/DOKUMENT/USSR/370730.htm |title=Оперативний Приказ Народного Комиссара Внутренних Дел С. С. С. Р. № 00447 об операции по репрессированию бывших кулаков, уголовников и др. антисоветских элементов. |accessdate=28 листопада 2007 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071117051611/http://www.memorial.krsk.ru/DOKUMENT/USSR/370730.htm |archivedate=17 листопада 2007 |deadurl=no }}</ref>, який наказував [[репресії|репресувати]] сотні тисяч людей в різних регіонах Радянського Союзу. Для України було встановлено обов'язкову кількість репресованих&nbsp;— 28100 осіб, з яких 7800 мали були засуджені до розстрілу. Керівництво місцевих НКВС мало можливість збільшити цю кількість за окремими поданнями. Для [[Вінницька область|Вінницької області]] ліміт репресій було встановлено в розмірі 4000 осіб, з яких 1000 мали засудити до смертної кари. Для спрощення репресій за ініціативи [[Вишинський Андрій Януарійович|Вишинського]] [[11 вересня]] [[1937]]&nbsp;року було також ухвалено рішення про можливість прийняття обвинувального вироку за добу до фактичного розгляду справи. Вироки, прийняті таким чином, а дуже часто і [[смертна кара|вища міра покарання]] виконувалися негайно<ref name="Dzerkalo">Валерій Васильєв, Юрій Шаповал [http://www.dt.ua/3000/3150/35760/ Етапи «Великого терору»: Вінницька трагедія] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090518004957/http://www.dt.ua/3000/3150/35760/ |date=18 травня 2009 }} «Дзеркало тижня», №&nbsp;31 (406) 23.08.2002</ref>.

Пік репресій припав на осінь [[1937]] та початок [[1938]] року, коли були затверджені нові рознарядки та збільшена квота репресованих у Вінницькій області. До Вінниці почали звозити тіла страчених з усієї області для поховання. Були й очевидці страт у самій Вінниці, але інформація про них поширювалася дуже повільно через побоювання репресій. [[31 січня]] [[1938]]&nbsp;року було затверджено додаткову кількість репресованих та проголошено кампанію боротьби з «колишніми куркулями», «контрреволюційним національним елементом», «кримінальним елементом» і «активним антирадянським елементом». На прохання українського НКВС ліміт заарештованих в рамках кампанії було збільшено на 30&nbsp;000 осіб. За даними [[СБУ]] у 1937—1938 роках було засуджено майже 200 тис. осіб, з яких до вищої міри покарання було притягнуто понад 120 тис. Майже всі&nbsp;— за рішенням «трійок»<ref>{{Cite web|url=https://korrespondent.net/ukraine/events/90204-v-konce-marta-v-ukraine-nachnetsya-god-polshi|title=В конце марта в Украине начнется Год Польши|website=korrespondent.net|accessdate=18 березня 2022|archive-date=13 лютого 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220213190920/https://korrespondent.net/ukraine/events/90204-v-konce-marta-v-ukraine-nachnetsya-god-polshi}}</ref>.

=== Репресії на Вінниччині ===
[[Файл:Vinnitsia02.JPG|міні|праворуч|Одна з жертв репресій у Вінниці впізнана по вишиванці.]]

Проведення репресій у Вінницькій області, яка на той час була прикордонним регіоном з «буржуазною» [[Польща|Польщею]] та [[Румунія|Румунією]], було дещо специфічним. В області мешкала значна частина колишніх вояків [[Армія УНР|армії Української Народної Республіки]] та [[Українська Галицька армія|Української Галицької армії]]. З огляду на близькість кордону, численні родинні та приятельські зв'язки з закордонним населенням, вважалося, що в області існує ціла мережа «агентів іноземних розвідок», «диверсантів» та «ворогів народу». Спеціально для боротьби з ними до [[Вінницька область|Вінниччини]] був відряджений [[Корабльов Іван Михайлович|Іван Корабльов]]&nbsp;— один з найдосвідченіших працівників НКВС. Вже в квітні [[1938]]&nbsp;року Корабльов просив збільшити ліміт смертельних вироків в області. За час проведення «антикуркульської» операції [[1937]]&nbsp;року в Україні було репресовано 159&nbsp;576 осіб, а [[1938]]&nbsp;році&nbsp;— 108&nbsp;006. Тільки у Вінницькій області було страчено близько 20&nbsp;000 чоловік<ref name="Dzerkalo"/>.

Репресії починалися зі списків підозрюваних, які складалися райвідділами НКВС і затверджувалися обласним управлінням. Арештованих зразу примушували зізнатися у підривній діяльності, при чому Корабльов щодня вимагав дедалі вищі показників розкритих ворогів народу. Щоб примусити арештованих зізнатися їх часто піддавали тортурам. За ініціативи Корабльова була проведена операція проти польської меншини в області, яка розглядалася, як ворожа до режиму. [[9 серпня]] [[1937]]&nbsp;року була проведена депортація поляків до [[Сибір]]у<ref name="Dzerkalo"/>.

Допит підозрюваних відбувався у будинку НКВС на вулиці Дзержинського в Вінниці. Хоча камери були розраховані на 16 чоловік, в кожній було більше сотні затриманих. Крім страшних умов утримання в камерах, в'язнів дуже часто піддавали тортурам з наміром вибити силою зізнання і таким чином виконати рознарядку на розкриті злочини. Ушкодження й травми у в'язнів були настільки звичними та чисельними, що у в'язниці було три медичні працівники, які займалися перев'язуванням та доглядом за травмованими<ref name="Korablyov">Сергій Вейгман. [http://cn.com.ua/N206/society/history/history.html Незабвенні могили] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20081006192435/http://cn.com.ua/N206/society/history/history.html |date=6 жовтня 2008 }} «Столичні новини», №&nbsp;10 (206) 25.03.2002</ref>.

=== Страти ===
<!--[[Файл:PLAN V.JPG|left|thumb|План захоронень у Вінниці: '''І'''. Фруктовий сад. '''ІІ'''. Цвинтар. '''ІІІ'''. Парк відпочинку ім. Горького. '''IV'''. Будинок НКВС.]]-->

[[23 липня]] [[1937]]&nbsp;року був затверджений склад «трійки» по Вінницькій області, до складу якої увійшли секретар обкому [[Чернявський Володимир Ілліч|Володимир Чернявський]], начальник обласного управління НКВС М. Тимофєєв, обласний прокурор І. Ярошевський. [[1938]]&nbsp;року «трійка» затверджувала щоденно сотні, а іноді й тисячі смертельних вироків. Через велику кількість жертв, вироки затверджувалися списками, на яких позначали строк ув'язнення або вищу міру покарання. Арештованих доставляли до будинку НКВС у Вінниці та до місцевої тюрми. Смертельні вироки виконувалися негайно, майже щодня. Страти виконувалися здебільшого в подвір'ї будинку НКВС на вул. Дзержинського, а поховання жертв відбувалося в трьох місцях міста: у парку імені Горького, біля [[Православ'я|православного]] [[цвинтар]]я та у фруктовому саду.

Фруктовий сад займав один [[гектар]] площі і розташовувався на Підлісній вулиці. Наприкінці [[1938]]&nbsp;року сад несподівано обнесли високим та щільним парканом та обтягнули на горі колючим дротом. Коли на території побудували невеличкий будинок, місцеві жителі вже не звертали увагу на присутність машин та людей на території саду. За свідченням тих, що мешкали неподалік, до саду часто та переважно вночі заїжджали машини і був чутний гомін людей та постійний гул моторів. Засуджені копали могили у формі [[траншея|траншеї]], які розташовувалися між деревами і мали глибину 2-3 метрів. Земля з наступної братської могили йшла на закопування попередньої. Тіла були здебільшого звалені хаотично, без порядку і пересипані [[вапно]]м. В середньому в кожній братській могилі знаходилося від 33 до 144 тіл. Родичам загиблих повідомляли, що арештованих засуджено до тривалих строків ув'язнення без права листування й вислано у віддалені райони СРСР<ref name="Museum">[http://memorial.kiev.ua/content/view/173/66/ Ще про злочин у Вінниці] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20060517225837/http://memorial.kiev.ua/content/view/173/66/ |date=17 травня 2006 }} Українське товариство репресованих. Петро Павлович</ref><ref name="Zustrich"/>.
[[Файл:Vinnytsia06.jpg|праворуч|міні|Порожні братські могили на православному цвинтарі.]]
За зізнанням свідків та наявності інших фактів було встановлено, що страти проводилися на подвір'ї будинку НКВС. Припускають, що жертв викликали з камер під приводом відправки на заслання, зв'язували руки й по одному страчували на подвір'ї. У місці, де півколом розташовувалися гаражі, під час страт заводили машини аби заглушити постріли [[пістолет]]ів. Попри це, деякі свідки чули постріли, але не приділяли їм уваги. Після страт з гаражів водою змивали кров і вантажили тіла для перевезення на місце поховання в готових могилах у Вінниці<ref name="Zustrich"/>.

Репресованих також ховали на православному цвинтарі та у парку культури. Фруктовий сад та територія цвинтаря були оголошені військовими зонами і вхід на них було заборонено. На території цвинтаря було викопано 15 братських могил, а у парку&nbsp;— 14. Місцеві жителі бачили вантажівки й людей на території цвинтаря та парку, але здебільшого не підозрювали нічого надзвичайного. Декілька людей, які за тих чи інших обставин були обізнані про справжні події в цих місцевостях Вінниці, через побоювання репресій не розголошували цієї таємниці. На місці поховання в парку якраз над двома могилами встановили майданчик для танців, а над другою владнали «кімнату сміху». На іншій ділянці над могилами встановили гойдалку, але коли з часом почав просідати ґрунт, щоб не викликати підозри її прибрали і засадили [[кущ]]ами<ref name="Korablyov"/><ref name="Zustrich"/>.

== Розслідування ==

=== Розкопки могил ===
[[Файл:Vinnycia16.jpg|міні|праворуч|Мешканці Вінниці шукають рідних серед ексгумованих тіл репресованих.]]

Масові поховання людей у Вінниці залишалися поза увагою мешканців аж до початку війни [[1941]] року. Як і в багатьох інших містах України під час відступу [[Червона армія|Червоної армії]] НКВС терміново й масово страчувала в'язнів у своїх в'язницях. Після відступу місцеві жителі почали сходитися до в'язниці для впізнання репресованих. У цей час було зроблено декілька запитів до німецької окупаційної влади з проханням розслідувати інші поховання, про які в місті ширилися чутки. Однак німецька влада не мала бажання шукати могили, оскільки не бачила потреби в психологічній чи ідеологічній війні проти СРСР і розраховувала на швидку військову перемогу. Ситуація змінилася лише [[1943]] року, коли [[Німеччина]] почала зазнавати поразок на східному фронті й тепер уже мала бажання використати трагедію для власної мети.

Зокрема, коли [[24 травня]] [[1943]] року один з місцевих мешканців ненароком натрапив на поховання в парку імені Горького й повідомив владу, німецька адміністрація скористалася нагодою й почала розкопки. Іншим фактором, який спонукав німців до розслідування трагедії, були подібні розкопки, які вже почалися на місці розстрілу полонених [[поляки|поляків]] у [[Катинь|Катині]] за місяць до того, і які вже стали засобом антирадянської пропаганди<ref name="Zustrich">[http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/peklo.htm «Розкрилася земля і показалося пекло»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090328041620/http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/peklo.htm |date=28 березня 2009 }} «Злочин Москви у Вінниці» А.Драган</ref>.

=== Комісії та розслідування ===

Коли німецька адміністрація нарешті дозволила розкопки та розслідування поховань, [[15 червня]] [[1943]]&nbsp;р. було створено першу слідчу комісію під головуванням німецького професора Ґерхарда Шрадера. Комісія складалася переважно з німецьких патологоанатомів та медиків, але в ній також брали участь два місцевих лікаря&nbsp;— лікар Дорошенко та [[професор]] судової медицини з [[Кубанський державний університет|Краснодарського університету]] Малінін. Саме ця комісія була відповідальна за ексгумацію тіл, яка здійснювалася до середини червня. Пізніше, під керівництвом професора Кармера, заступника Ґерхарда, ця комісія також встановила та описала стан тіл та речові докази, знайдені в могилах. Попередні висновки комісії дали підставу запросити міжнародну комісію, до якої ввійшли судово-медичні експерти з 11 країн Європи:

[[Файл:Vinnytsia07.jpg|праворуч|міні|Комісія на місці розкопок.]]
* Д-р. Зоенен з [[Гентський університет|Ґентського університету]], [[Бельгія]].
* Д-р. Михайлов з [[Софійський університет|Софійського університету]], [[Третє Болгарське царство|Болгарське царство]].
* Д-р. Песонен з [[Гельсинський університет|Гельсінського університету]], [[Фінляндія]].
* Д-р. Дювуа з [[Паризький університет|Паризького університету]], [[Франція]].
* Д-р. Каццаніґа з [[Міланський університет|Міланського університету]], [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівство Італія]].
* Д-р. [[Людевіт Юрак]] з [[Загребський університет|Загребського університету]], [[Незалежна Держава Хорватія]].
* Д-р. ден Поортен з [[Амстердамський університет|Амстердамського університету]], [[Нідерланди]]
* Д-р. Біркле з [[Бухарест]]а, [[Румунське королівство]].
* Д-р. Геґквіст з [[Каролінський Інститут|Каролінського інституту]], [[Стокгольм]], [[Швеція]].
* Д-р. Крсек з [[Університет Коменського|Братиславського університету]], [[Перша словацька республіка|Словацька республіка]].
* Д-р. Ференц Орсоз з [[Будапештський університет|Будапештського університету]], [[Угорське королівство (1920—1946)|Угорське королівство]].

Крім того, разом з міжнародними експертами до Вінниці також прибула ще й інша німецька комісія, яка складалася з 13 судово-медичних експертів із різних німецьких університетів. Ці комісії на підставі речових доказів та ексгумованих тіл зробили свої власні розслідування. Міжнародна комісія опублікувала свої результати [[15 липня]] [[1943]]&nbsp;р., а німецька&nbsp;— 29 липня. Обидві комісії дійшли здебільшого однакових висновків щодо медичних фактів та обставин страти. На підставі звітів медичних комісій німці почали ще й кримінальне розслідування. Було створено дві кримінальні комісії, які почали допити свідків серед місцевого населення. Свідчення давали родичі загиблих, секретарі та прибиральники в будинку НКВС, а також ті, хто бачив чи чув про поховання в місті.

Під час кримінального слідства та розкопок на перших етапах робилася спроба встановити національність жертв. Попри це, було суворо заборонено згадувати про росіян, євреїв та циган серед жертв репресій. Під час кримінального розслідування слідчі старанно виконували наказ [[Гіммлер Генріх|Генріха Гіммлера]], а пізніше й голови [[Райхскомісаріат Україна|Райхскомісаріату Україна]] [[Кох Еріх|Еріха Коха]] про нагнітання напруги та антагонізму між різними етнічними групами України. Метою кримінального слідства було довести причетність [[євреї]]в та [[росіяни|росіян]] до злочинів проти українців. Під час розкопок, коли несподівано почала збільшуватися й кількість упізнаних [[поляки|польських]] жертв, заборона згадування поширилася і на представників цієї національності. Після 204-ї жертви поляків інших не було ідентифіковано. Під час допиту свідків акцент робився на національності слідчих і свідків підштовхували до вказування на євреїв серед працівників НКВС <ref>{{Cite web|url=https://soldat-ss.livejournal.com/3579.html|title=Error|website=soldat-ss.livejournal.com|accessdate=18 березня 2022|archive-date=28 січня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190128193108/https://soldat-ss.livejournal.com/3579.html}}</ref>. Попри це, нема підстав сумніватися, що переважна більшість жертв були українцями, оскільки з ідентифікованих жертв більше двох третин були українцями й не існує документального підтвердження тези про засилля євреїв у НКВС у ті роки. Крім того, свідки та українське духовенство попри заборону німців продовжувало згадувати у проповідях та службі про різні національності жертв <ref>Ihor Kamenetsky. The Tragedy of Vinnytsia: Materials on Stalin's Policy of Extermination in Ukraine/1936-1938, Ukranian Historical Assn (1991). стор. 26</ref>.

=== Ексгумація та розпізнання тіл ===

У місцях поховання в місті почалася ексгумація жертв терору. Тіла загиблих перебували під двометровим шаром землі та ще шаром одягу, який клався на тіла. В деяких могилах був лише одяг і власні речі страчених. Загиблі покоїлися здебільшого без порядку переплутані один з одним, деякі були пошкоджені вапном та хімічними процесами в могилах. Огляд трупів також встановив, що деякі з них мали сліди тортур&nbsp;— вибиті зуби, поламані кістки. Наявність ґрунту у [[легені|легенях]], [[шлунок|шлунку]] та [[стравохід|стравоході]] дозволив зробити припущення, що принаймні дві жертви були поховані ще живими. Одяг, який знаходили в могилах, розвішували на мотузках і дротах між дерев, щоб місцеві жителі мали можливість упізнати його та встановити належність. У цей час до Вінниці почали з'їжджатися мешканці області, переважно жінки, в пошуках відомостей про зниклих безвісти рідних. За характерними частинами одягу, місцевими жінками було розпізнано 468 тіл їхніх чоловіків та синів. Іншу частину жертв&nbsp;— 202 тіла&nbsp;— було ідентифіковані завдяки знайденим у них документам. Оскільки риси обличчя в більшості трупів вже було важко встановити, тисячі імен решти загиблих не було встановлено. Усього було розкопано 95 могил й ексгумовано 9439 тіл.
[[Файл:Vinnytsia04.jpg|міні|праворуч|300px]]
{|class="wikitable"
|+ Кількість тіл в різних місцевостях
! style="background:;" | місцезнаходження
! style="background:;" | кількість могил
! style="background:;" | кількість репресованих
|-
|Фруктовий сад
|39 могил
|5644 тіл
|-
|Православний цвинтар
|42 могили
|2405 тіл
|-
|Парк ім. Горького
|14 могил
|1383 тіл
|-
|}
Більшість тіл мали сліди поодиноких вогнепальних пострілів, переважно в голову. Деякі тіла мали кілька поранень, а інші мали значні травми черепа, від яких, вочевидь, настала смерть. У трупів чоловічої статі руки були зв'язані за спиною, у деяких також і ноги. Було знайдено також 169 жіночих трупів, 49 з яких були голі. На відміну від чоловіків жіночі трупи не були зв'язані. Деякі тіла були настільки пошкоджені, що встановити вік було вже неможливо, однак більшість трупів були чоловічої статі віком 30-40 років<ref>Ihor Kamenetsky. The Tragedy of Vinnytsia: Materials on Stalin's Policy of Extermination in Ukraine/1936-1938, Ukranian Historical Assn (1991). стор. 83</ref>.

{|class="wikitable"
|+ Віковий склад тіл
! style="background:;" | вік
! style="background:;" | кількість репресованих
|-
|20—30 років
|626 тіл
|-
|30—40 років
|5976 тіл
|-
|40—50 років і старші
|1366 тіл
|-
|}

Оскільки більшості страчених перед тим повідомляли, що вони відбувають на тривале заслання, багато з них мали власні речі, з якими їх і було поховано. Серед тіл було знайдено документи, записки, дрібні речі та [[книга|книги]], за якими вдалося ідентифікувати деякі імена загиблих та встановити приблизний час страт. З перших 500 жертв вдалося встановити що, більшість&nbsp;— 212 чоловік були [[селяни|селянами]], а також 62 [[робітник]]и, 51 службовець, 26 фахівців, 16 військовослужбовців та 4 священики. Фах інших 109 ідентифікованих осіб не вдалося встановити.

=== Висновки слідства ===

Експерти з кількох країн Європи проводили дослідження багатьох тіл загиблих. З [[череп]]них порожнин було вийнято кулі, якими здійснювався розстріл. Серед речей загиблих знайшли деякі інші свідчення про обставини трагедії. На підставі ексгумації та огляду тіл міжнародна комісія встановила, що:

# Смерть страчених настала від вогнепального пошкодження життєво важливих центрів довгастого мозку. У 395 тіл причиною смерті встановлена черепно-мозкова травма.
# Вхідним вогнепальним отвором є єдиний отвір, розташований на задній поверхні шиї (потилиці). Деякі тіла мали більш ніж один отвір, тобто страчувалися кількома пострілами.
# Судячи з кіптяви, яка збереглася на місці поранення, постріли здійснювались з дуже близької відстані або впритул.
# Вилучені з тіл кулі та характер пошкоджень, вказує на те, що розстріли здійснювались із дрібнокаліберної зброї (пістолета).
# З напрямку ходу вогнепального каналу, встановлено, що постріли здійснювались в задню частину шиї в'язнів, коли вони мали стояти навколішках з низько нахиленою додолу головою.
# Зважаючи на зазначені трупні зміни, давність перебування тіл у могилах визначається в межах 3-5 років (тобто в pp. [[1938]]—[[1940]])<ref name="Museum"/>.

Попри прохання деяких мешканців Вінниці, розслідування страт у в'язниці [[1941]]&nbsp;року не проводилося. Також було відмовлено в дослідженні великої братської могили в парку імені Козицького. У тому похованні більшість жертв належала до репресій [[1923]]&nbsp;року й не цікавила німців<ref name="Museum"/>.

== Наслідки ==

=== Висвітлення в європейських ЗМІ ===
[[Файл:Vinnycia01.JPG|міні|праворуч|Німецький агітаційний плакат «Вінниця» (Winniza). 1943. Зображеному [[комісар]]ові надано стереотипні [[єврей]]ські риси обличчя, щоб нагадати про засилля євреїв у НКВС.]]
Після завершення розкопок та розслідування [[1943]] року у Вінниці почалося перепоховання решток репресованих. За [[християнство|християнським]] обрядом тіла було поховано в семи великих братських могилах і на кошти громади було встановлено обеліск із написом «Тут поховані жертви сталінізму». Тим часом німецька пропаганда почала активно використовувати висновки міжнародної комісії у пропагандистській війні проти [[СРСР|Радянського Союзу]]. Фотографії та відомості про масові розстріли друкувалися в багатьох європейських виданнях і в Україні. Зокрема, акцент було зроблено на тому, що саме українці були жертвами репресій у Вінниці. Німецьке керівництво сподівалося виставити євреїв та росіян як винуватців трагедії, розпалити ворожнечу між народами України й таким чином збільшити кількість українських добровольців у німецьких з'єднаннях. Така тактика розпалювання ненависті між етнічними групами використовувалася й у розслідуванні [[Катинський розстріл|злочину в Катині]], але щодо поляків. Як і у випадку з катинським розслідуванням, німці також випустили плакат під назвою «Вінниця» (див. зображення), який використовували у пропаганді проти Радянської влади та [[євреї]]в, які переважали в органах НКВС<ref name="Youth">Crime of Moscow in Vynnytsia. Ukrainian Publication of the Ukrainian American Youth Association, Inc. New York. 1951</ref>.

=== Реакція більшовиків на викриття ===
Оскільки відомості про репресії у Вінниці розголосилися в багатьох країнах Європи, Радянський Союз був вимушений відреагувати. Однак провину за репресії було покладено на німців. [[12 серпня]] [[1943]] року [[газета|газети]] «[[Правда (газета)|Правда»]] та «[[Известия]]» опублікували звернення [[Совінформбюро]], в якому німців звинуватили в розігруванні «нахабної комедії» з жертвами власних репресій.

Коли [[1944]] року у місті встановилася радянська влада, пам'ятник швидко перейменували у «пам'ятник жертвам фашизму». Пізніше пам'ятник на місці перепоховання знесли й відновили на тому місці [[парк]]<ref>За твердженням деяких свідків, хоча гроші й збирали на будівництво пам'ятника, його будівництво не було завершене. Більшість свідків погоджуються, що пам'ятник «жертвам фашизму» був збудований після відновлення радянської влади</ref>.

Також протягом 1944 року були репресовані члени родин, які брали активну участь у німецькому розслідуванні, а також ті, хто поширював відомості про поховання. Попросту знищено усіх свідків.

=== Вінницька трагедія як фактор «холодної війни» та увічнення пам'яті ===

Під час [[Холодна війна|«холодної війни»]] Вінницьку трагедію почали використовувати як зброю в інформаційній війні українські еміграційні кола та [[Сполучені Штати Америки|США]]. В газеті «Свобода» 12 липня 1950 року була опублікована стаття «Масові могили у Вінниці знову заповнені жертвами большевицького народовибвства», де анонімний автор викладає історію про показовий розстріл 100 жінок за участі «комісара Рапапорта» 23 березня 1944 року, тобто за кілька днів після повернення радянської влади до Вінниці і використання інших примусово зігнаних вінничан-свідків розкопок 1943 року як [[Чорнопіджачники|«чорної піхоти»]] в боях за Летичів, Меджибіж, Деражню та Кам'янець-Подільський. Цю ж історію дублює в 1972 році А. Драган у своїй праці «Пам'ятаймо про Вінницю», вказуючи, що «джерело тієї вістки не подане, але „Свобода“ в тому часі мала свого секретного кореспондента за залізною завісою, і не є виключене, що це від нього одержано цю інформацію, не подаючи&nbsp;— із зрозумілих причин&nbsp;— її джерела.» Архівних документів чи свідків показового «розстрілу 100 жінок» наразі не виявлено, тому цю подію слід трактувати як непевну і таку, що не є історично доконаною.

У вересні [[1959]] року були організовані слухання в [[Конгрес США|американському конгресі]], присвячені масовим розстрілам у Вінниці. Ці слухання збіглися з візитом [[Хрущов Микита Сергійович|Микити Хрущова]] до США і цей злочин навмисно пов'язували з особою самого Хрущова. Однак в Україні та СРСР протягом десятиліть репресії у Вінниці залишалися закритою темою. Натомість на заході розслідуванням та розповсюдженням інформації про трагедію опікувалася [[українська діаспора]]. Було перевидано дані німецького розслідування, здійснено дослідження та наукові публікації з цієї тематики. Ці дані також використовувалися для критики радянського режиму, який замовчував трагедію протягом десятиріч.

Під час [[Перебудова|перебудови]] [[СРСР|Радянський Союз]] визнав провину сталінського режиму за розстріл поляків у Катині та створив спеціальну слідчу комісію, однак схожу Вінницьку трагедію обійшли увагою. Перші згадки про репресії в Україні з'явилися ненароком, коли в одному з архівів показали фрагмент військової хроніки про злочини [[фашизм|фашистів]], який виявився документальними кадрами німецького розслідування розстрілів у Вінниці. Ця новина і спогади про репресії почали ширитися Вінницею й усією Україною, аж поки [[21 вересня]] [[1988]] році в газеті [[Молодь України (газета)|«Молодь України»]] не з'явилася перша правдива публікація про репресії 30-х років на Вінниччині. У 80-ті роки за ініціативи місцевої громади було споруджено пам'ятний знак. На місці поховань збудовано будинок ритуальних послуг, який пізніше перейшов у власність [[ПЦУ|Української Автокефальної Православної Церкви]]<ref>Ihor Kamenetsky. The Tragedy of Vinnytsia: Materials on Stalin's Policy of Extermination in Ukraine/1936-1938, Ukranian Historical Assn (1991). стор. 39</ref>.

== Див. також ==
* [[Меморіальні місця тоталітарних репресій в Україні]]
* [[Катинський розстріл]]
* [[Масові розстріли в'язнів НКВС]]
* [[Польська операція НКВС]]
* [[Биківня]], місце масового поховання біля Києва
* [[Куропати]]
* [[Дем'янів лаз]]
* [[Рутченкове поле]], Донецьк
* [[Саліна (урочище)]]
* [[Винищення львівських в'язнів у червні 1941]]
* [[Заліщицька трагедія]]
* [[Харківська трагедія]]

== Примітки ==
{{примітки}}

== Література ==

* Вінниця&nbsp;— Злочин Без Кари. Воскресіння. Київ. 1994
* Вінницький злочин // Енциклопедія українознавства.: [В 10 т.].&nbsp;— Перевид. в Україні.&nbsp;— Київ., 1993.&nbsp;— Т.1.&nbsp;— С.282
* [[Костюк Григорій Олександрович|Костюк Г. О.]] Зустрічі й прощання: Спогади.&nbsp;— К.: Смолоскип, 2008.&nbsp;— Кн. 2.&nbsp;— с. 102 і надалі.
* Ihor Kamenetsky. The Tragedy of Vinnytsia: Materials on Stalin's Policy of Extermination in Ukraine/1936-1938, Ukranian Historical Assn (1991) ISBN 978-0685375600 ([https://web.archive.org/web/20110706210620/http://www.ukar.ca/putin/kamenetsky-full.pdf електронна версія (англ.)])
* Sandul, I. I., A. P. Stepovy, S. O. Pidhainy. The Black Deeds Of The Kremlin: A White Book. Ukrainian Association of Victims of Russian Communist Terror. Toronto. 1953
* Israel Charny, William S. Parsons, and Samuel Totten. Century of Genocide: Critical Essays and Eyewitness Accounts. Routledge. New York, London. ISBN 0-415-94429
* Dragan, Anthony. Vinnytsia: A Forgotten Holocaust. Jersey City, NJ: Svoboda Press, Ukrainian National Association 1986, octavo, 52 pp. ([https://web.archive.org/web/20110706210628/http://www.ukar.ca/putin/vin-bw-300dpi.pdf електронна версія (англ.)])
* Crime of Moscow in Vynnytsia. Ukrainian Publication of the Ukrainian American Youth Association, Inc. New York. 1951
* [http://diasporiana.org.ua/istoriya/26-koval-v-zlochin-moskvi-u-vinnitsi/ Коваль В. Злочин Москви у Вінниці. Нью-Йорк, 1951.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160304101820/http://diasporiana.org.ua/istoriya/26-koval-v-zlochin-moskvi-u-vinnitsi/ |date=4 березня 2016 }}
* Репресії в Україні (1917—1990&nbsp;рр.): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Авт.-упор. Є.&nbsp;К.&nbsp;Бабич, В.&nbsp;В.&nbsp;Патока; авт. Вступ. Статті С.&nbsp;І.&nbsp;Білокінь.&nbsp;— К.: Смолоскип, 2007.&nbsp;— 519 с.

== Посилання ==
* ''Ю. I. Шаповал''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Vinnytska_trahediia_1938 Вінницька трагедія ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160602191339/http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Vinnytska_trahediia_1938 |date=2 червня 2016 }} // {{ЕІУ|1|567}}
* {{УСЕ-4|[http://slovopedia.org.ua/29/53394/7940.html Вінницькі розстріли 1937-38]}}
* ''Валерій Васильєв, Юрій Шаповал.'' [https://web.archive.org/web/20090518004957/http://www.dt.ua/3000/3150/35760/ Етапи «Великого терору»: Вінницька трагедія] «Дзеркало тижня», №&nbsp;31 (406) 23.08.2002
* [http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/peklo.htm ''Драган А''. «Розкрилася земля і показалося пекло»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090328041620/http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/peklo.htm |date=28 березня 2009 }} / «Злочин Москви у Вінниці»
* [https://web.archive.org/web/20060517225837/http://memorial.kiev.ua/content/view/173/66/ Ще про злочин у Вінниці] Українське товариство репресованих. Петро Павлович
* [http://books.google.com/books?id=5Ef8Hrx8Cd0C&pg=PA104&lpg=PA104&dq=the+black+deeds+of+the+kremlin&source=web&ots=TBDmJrInbx&sig=CFODqPHT4vmPDSvDFGqSgxUJbiQ#PPR6,M1 Century of Genocide: Critical Essays and Eyewitness Accounts] Samuel Totten, William S. Parsons, Israel W. Charny
* [https://web.archive.org/web/20180427135307/http://www.library.vn.ua/publications/2001/girko01/vinrepr.html Репресії на Вінниччині] Обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.&nbsp;А.&nbsp;Тімірязєва 1998—2007
* [https://web.archive.org/web/20081006192435/http://cn.com.ua/N206/society/history/history.html Сергей Вейгман. Незабытые могилы] {{ref-ru}}
* [https://web.archive.org/web/20080602123226/http://news2000.org.ua/print?a=%2Fpaper%2F6552 ''Борис Хандрос.'' Винницкая трагедия. феномен беспамятства]. {{ref-ru}}
* ''[[Антін Драган]]''. [http://lib.galiciadivision.com/articles/vinnycia.html Пам'ятаймо про Вінницю] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111228135922/http://lib.galiciadivision.com/articles/vinnycia.html |date=28 грудня 2011 }}
* Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941 року.— Нью-Йорк: Пролог, 1960.— 87 с.

{{Медаль}}

{{Злочини комуністичного режиму}}
{{Масові знищення в'язнів у роки Другої світової війни}}

[[Категорія:Репресії в СРСР]]
[[Категорія:Злочини більшовицько-комуністичної влади в Україні та проти українців]]
[[Категорія:Історія України 1917—1991]]
[[Категорія:Історія Вінниці]]
[[Категорія:Масові вбивства в Україні]]
[[Категорія:1937 у Вінницькій області]]
[[Категорія:Злочини комуністичного режиму]]