Перегляд вихідного коду сторінки Вірменія у складі Російської імперії

{{Історія Нагорного Карабаху}}
'''Вірменія в складі Російської імперії''': період в [[Історія Вірменії|історії Вірменії]] з [[1829]] року, коли [[Східна Вірменія]] стала частиною [[Російська імперія|Російської імперії]], до [[1918]] року, коли була утворена [[Демократична Республіка Вірменія]].

== Передісторія ==
{{main|Вірменія у складі Османської імперії|Вірменія у складі Перської імперії}}
Протягом ряду століть мешканці [[Східна Вірменія|Східної Вірменії]] жили під владою [[Османська імперія|Османської]] та [[Перська імперія|Перської імперій]]. Постійні війни між цими двома імперіями призвели до руйнування багатьох вірменських міст і зробили життя вірменського населення нестерпним. Крім того, [[вірмени]] були [[Християни|християнами]], у той час як [[турки]] і [[перси]]&nbsp;— [[Мусульмани|мусульманами]].

У [[1678]] році вожді вірменського народу таємно зібралися в [[Вагаршапат]]і (де знаходиться резиденція Католикоса всіх вірмен), і вирішили розпочати боротьбу за звільнення вірмен з-під іноземного гніту. У зв'язку з тим, що самостійно це було зробити неможливо, було вирішено шукати допомоги ззовні. [[Ісраел Орі]], син вірменського [[Мелікства Карабаху|меліка з Карабаху]], об'їздив багато європейських столиць у пошуках підтримки вірменського визвольного руху, але помер в [[1711]] році, так і не побачивши здійснення мрії вірменського народу.

У [[1720-ті|1720-х]] роках, через нашестя [[афганці]]в, в Персії впала влада [[Сефевіди|Сефевідів]]. [[Тахмасп II]], син [[Солтан Хусейн]]а, втік на північ Персії і там проголосив себе [[хан]]ом. Його опорою стали [[Азербайджан]] і прикаспійські провінції країни. [[Картлі]]йський цар [[Вахтанг VI]], втративши будь-яку віру в можливість Тахмаспа II відновити владу, звернувся за допомогою до [[Російська імперія|Російської імперії]], у цей же час переговори з Росією вів і сам Тахмасп II, який розраховував на допомогу за рахунок поступки північних провінцій. Результатом став [[Перський похід (1722—1723)|Перський похід]] [[Петро I|Петра I]], на боці Російської імперії виступили вірменські [[мелік]]и [[Карабах]]у. Видатним лідером вірмен був [[Давід Бек (полководець)|Давід Бек]].

За подіями в Персії уважно стежила Османська імперія. Як тільки влада Сефевідів впала, османи зробили активні дії, щоб захопити [[Закавказзя]], [[Курдистан]] і інші області. Петро I, пам'ятаючи про невдачу у [[Російсько-турецька війна (1710—1713)|війні 1710—1713 років]], не зважився на зіткнення з Османською імперією через Закавказзя, тому воїни Вахтанга VI, які зібралися разом з вірменськими загонами біля [[Гянджа|Гянджі]], марно чекали приходу російських військ. Коли в [[1723]] році в Закавказзі вторглися [[османи]], що захопили [[Єреван]] і [[Тбілісі]], цар Вахтанг VI зі своїм оточенням був змушений емігрувати до Російської імперії. Вірмени Карабаху почали відчайдушну боротьбу з османами.

Тим часом до влади в Персії прийшов [[Надір-шах]], який зумів вигнати османів з Персії. Мирний договір [[1736]]&nbsp;р. відновив довоєнний кордон між Перською і Османською імперіями. Проте після вбивства Надір-шаха в [[1747]] році Персія майже миттєво розпалася на практично незалежні ханства. Зокрема, у Східному Закавказзі з'явилися [[Ширванське ханство]], [[Карабаське ханство]], [[Ериванське ханство]] і&nbsp;т.&nbsp;д. Вірменські [[мелікства Карабаху]] і вірменське населення Закавказзя в цілому, побоюючись Османської імперії (а пізніше і Персії), бачили в Росії єдину християнську країну, здатну захистити їх від мусульманських владик.

== Приєднання Закавказзя до Російської імперії ==
За [[Георгіївський трактат|Георгіївським трактатом]] [[1783]]&nbsp;р. цар [[Картлі]]-[[Кахеті|Кахетинського]] царства [[Іраклій II]] "був прийнятий під заступництво Російської імперії". Його син, цар [[Георгій XII]], в [[1800]] році звернувся до [[Російська імперія|Петербурга]] з проханням про вступ в російське [[підданство]]. Поки воно обговорювалася, Георгій XII помер, а між його можливими наступниками почалася запекла боротьба за престол. У цій обстановці [[Олександр І (російський імператор)|Олександр I]] [[Маніфест]]ом від [[12 вересня]] [[1801]] скасував [[Картлі-Кахетинське царство]], приєднавши [[Грузія|Грузію]] до Російської імперії. Слідом за цим під російський [[протекторат]] один за одним почали переходити різні [[Закавказзя|закавказькі]] державні утворення. Під російським протекторатом вони зберігали колишній адміністративний устрій та судову систему, скасовувалися лише володіння, що вступили у збройну боротьбу з Петербургом. У ході [[Російсько-перська війна (1804—1813)|російсько-перської війни 1804—1813]] років Росія захопила практично всю територію [[Східна Вірменія|Східної Вірменії]], проте за [[Гюлістанський мирний договір|Гюлістанським мирним договором]] повернула її Ірану.

Підкорення Закавказзя Російською імперією було завершено в перші роки правління [[Микола I|Миколи I]]. За [[Туркменчайський|Туркманчайським договором]], що завершив [[Російсько-перська війна (1826—1828)|російсько-перську війну 1826—1828]] років, до Російської імперії були приєднані [[Еріванське ханство|Еріванське]] і [[Нахічеванське ханство|Нахічеванське ханства]], які об'єдналися у [[Вірменська область|Вірменську область]], куди переселилося близько 30 тисяч вірмен з Ірану. У результаті [[Російсько-турецька війна (1828—1829)|російсько-турецької війни 1828—1829]] років владу Російської імперії над Закавказзям визнала і Османська імперія, а з її території до Росії переселилося близько 25 тисяч вірмен. Оскільки паралельно йшов процес переселення населення, що сповідувало [[іслам]] на території [[Османська імперія|Османської]] та [[Перська імперія|Перської імперій]], то в результаті християни стали складати на території Східної Вірменії більшість.

== Встановлення російської влади ==
Генерал [[Єрмолов Олексій Петрович|Єрмолов]], призначений в [[1816]] році командиром [[Окремий Кавказький корпус|окремого Грузинського (пізніше Кавказького) корпусу]], а в [[1819]] році&nbsp;— головнокомандувачем на [[Кавказ]]і, взяв курс на ліквідацію ханств [[Закавказзя]]. Зокрема, в [[1822]] році, після того, як [[Мехті Кулі-хан]] втік до [[Персія|Персії]], в [[Карабаське ханство|Карабаському ханстві]] було введено російське правління. Згодом у міру зміцнення влади Російської імперії над Кавказом у регіоні створювалася єдина російська цивільна адміністрація. У [[1840-ві|1840-х]] роках в Закавказзі почали створюватися [[Губернія|губернії]] за зразком [[Центральна Росія|Центральної Росії]]. У [[1849]] році [[Вірменська область]] була перетворена в [[Ериванська губернія|Ериванську губернію]].

Порушення традиційних зв'язків з мусульманським Сходом і зміцнення зв'язків з Російською імперією призвело до того, що молодь з числа християнських народів Закавказзя все частіше відправлялася завершувати свою освіту в університети Росії і навіть [[Західна Європа|Західної Європи]]. Приміром, вірменський письменник і просвітитель [[Абовян Хачатур Аветікович|Хачатур Абовян]] закінчив [[Тартуський університет|Дерптський університет]]. У Московському і Петербурзькому університетах навчався відомий вірменський публіцист [[Налбандян Мікаел Лазарович|Мікаел Налбандян]].

Ще при генералові Ціціанові в Закавказзі почалась видаватися [[Періодична преса|періодика]] [[Російська мова|російською]] і [[Кавказькі мови|кавказькими мовами]]. Вірменські публіцисти друкували в [[Тбілісі|Тифлісі]] спочатку газету «Кавказ» (1846—1847), потім «Арарат» (1850—1851), а починаючи з 1868 року&nbsp;— однойменний журнал в [[Ечміадзін]]і. У 1854—1864 роках у [[Москва|Москві]] видавався просвітницький вірменський журнал «Юсісапайл» («Північне Сяйво»).

У [[1861]] році [[Олександр ІІ (російський імператор)|Олександр II]] почав скасування [[Кріпосне право|кріпосного права]] в Російській імперії. У 1870—1871 році [[Селянська реформа 1861|селянська реформа]] була проведена і в [[Східна Вірменія|Східній Вірменії]], де мала певне [[Конфесія|конфесійне]] забарвлення. Однією з побічних цілей реформи було прагнення держави спертися на місцевих християн як на можливих союзників проти мусульманського повстанства, тому колишнє кріпосне населення [[Вірмени|вірменських]] і [[Грузини|грузинських]] сіл було повністю звільнено від райятскіх повинностей на користь місцевої мусульманської еліти.

== Російсько-турецька війна 1877—1878 ==
{{основна|Російсько-турецька війна (1877—1878)}}
Серед [[Вірмени|вірмен]], що жили в [[Західна Вірменія|Західній Вірменії]], поступово зростало невдоволення османською владою, вони бажали, щоб Російська імперія звільнила їх від османів. Тому, коли Російська імперія оголосила війну Османській імперії, вірменське населення [[Османська імперія|Османської імперії]] активно допомагало російським військам на Кавказькому театрі бойових дій. Хоча [[Сан-Стефанський мирний договір]] і не віддав Російській імперії всю Західну Вірменію, але його 16-я стаття зобов'язувала османський уряд здійснити реформи по відношенню до вірменського населення. Однак [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Велика Британія]] та [[Австро-Угорщина]], незадоволені успіхами Російської імперії, домоглися перегляду умов мирного договору на [[Берлінський конгрес|Берлінському конгресі]]. По Берлінському трактату Російська імперія отримала з вірменських територій лише [[Ардахан|Ардаган]] і [[Карс]], а стаття 16 замінялася статтею 61, що стосується не всього вірменського населення, а лише територій вірменських провінцій Османської імперії.

== Правління Олександра III ==
Після вбивства царя-реформатора [[Олександр ІІ (російський імператор)|Олександра II]], маятник російської внутрішньої політики хитнувся в протилежному напрямку. Новий цар, [[Олександр III]], став проводити курс на створення високоцентралізованої [[Бюрократія|бюрократичної]] держави. Був змушений подати у відставку міністр внутрішніх справ, вірменин за походженням граф [[Лоріс-Меліков Михайло Таріелович|Лоріс-Меліков]], так як запропонований ним проект реформи устрою країни (т. зв. «Конституція Лоріса-Мелікова») була піддана різкій критиці на засіданні Ради міністрів. У рамках нової державної політики володаря, на Кавказі генерал [[Дондуков-Корсаков Олександр Михайлович|Дондуков-Корсаков]] взяв курс на [[Русифікація|русифікацію]]: у шкільній освіті [[вірменська мова]] стала витіснятися [[Російська мова|російською]], почалися утиски [[Вірменська апостольська церква|Вірменської церкви]].

У кінці [[XIX століття]] в [[Західна Європа|Західній Європі]] склалася кавказька революційна еміграція, з'явилися перші політичні партії. [[Налбандян Мікаел Лазарович|Мікаел Налбандян]] особисто познайомився в [[Лондон]]і з [[Герцен]]ом, брав участь в розповсюдженні забороненого в Російській імперії журналу «Дзвін». На честь цього журналу дістала свою назву «[[Соціад-демократична партія Гнчакян|Гнчакян]]» («Гнчак» в перекладі з вірменської означає «дзвін») вірменська націоналістична партія, заснована в [[1887]] році в [[Женева|Женеві]]. Подібно російським революціонерам-народникам, партія вважала терор основним засобом революційної боротьби; за допомогою терактів і організації повстань в османській частині Західної Вірменії вона мала намір домогтися створення незалежної Вірменії. За самостійну вірменську державу на Кавказі виступала також створена в той же час партія [[Дашнакцутюн]].

== Правління Миколи II ==
[[Микола II]], що зійшов на престол в [[1894]] році, продовжив політику свого батька. У [[1896]] році володарем на Кавказі було призначено генерал [[Голіцин Григорій Сергійович|Голіцина]], що продовжив політику утиску національних меншин&nbsp;— зокрема, [[Вірмени|вірмен]]. Ці утиски викликали зростання вірменського [[націоналізм]]у. Після того, як з ініціативи Голіцина було конфісковано майно [[Вірменська апостольська церква|Вірменської церкви]], священнослужителі також почали підтримувати націоналістів. Вірменські націоналісти почали терор проти представників російської влади на Кавказі, і навіть зуміли поранити самого Голіцина.

Аж до [[1900-ті|1900-х]] років ні соціал-демократи, ні націоналістичні партії не мали особливого впливу на політичний розвиток [[Закавказзя]]. Ситуація різко змінилася в роки [[Перша російська революція|Першої російської революції (1905—1907)]]. Під час [[Російсько-японська війна|російсько-японської війни]] більша частина російських військ з [[Кавказ]]у була відправлена на фронт у [[Маньчжурія|Маньчжурію]], і великі міста Закавказзя вперше відчули жахи безвладдя і політичного терору. У [[1905]] році почалися криваві вірменські погроми і різанина в [[Баку]], [[Шуші]], [[Нахічеван]]і, [[Єреван]]і, [[Гянджа|Єлизаветполі]] та інших місцях зі змішаним християно-мусульманським населенням. Для заспокоєння ситуації на Кавказі Микола II був змушений замінити Голіцина на графа [[Воронцов-Дашков Іларіон Іванович|Воронцова-Дашкова]].

== Перша світова війна і здобуття незалежності ==
[[Перша світова війна]] призвела до зближення російських властей і вірменських лідерів, тому що основний противник [[Російська імперія|Російської імперії]]&nbsp;— [[Німецька імперія]]&nbsp;— був союзником [[Османська імперія|Османської імперії]], що була історичним ворогом [[Вірмени|вірмен]]. З початком бойових дій вірменські частини були відправлені на [[Східний фронт, Східна Європа (1914-1918)|Німецький фронт]]. Коли стало ясно, що у війну ось-ось вступить і [[Османська імперія]], граф [[Воронцов-Дашков Іларіон Іванович|Воронцов-Дашков]] почав створення вірменських добровольчих формувань для дій в Закавказзі в разі війни проти [[Турки|османів]].

Наступ російських військ на [[Кавказький фронт (Перша світова війна)|Кавказькому фронті]] в [[1915]] році за підтримки місцевого вірменського населення призвело до подій, відомих як «[[Геноцид вірмен у Туреччині|геноцид вірмен]]». Частина вірмен, що проживали на території Османської імперії, взялася за зброю заради самозахисту. Після [[Ванська оборона|оборони Вана]] на території [[Західна Вірменія|Західної Вірменії]] був утворений Вірменський тимчасовий уряд.

Після [[Лютнева революція|Лютневої революції]] [[1917]] року [[Кавказьке намісництво]] було перетворено Тимчасовим урядом до Особливого Закавказького Комітету. З літа [[1917]] року почався розвал Кавказької армії. Піхотні частини самовільно залишали позиції і відправлялися в тил; козачі частини організовано йшли на [[Кубань]] і [[Терек]]. Вірменські збройні формування намагалися замінити російські частини на фронті, але без підтримки з Росії вони не могли протистояти регулярним османськими частинам.

Після [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]] Закавказький комітет був замінений на Закавказький комісаріат. 5 (18) грудня між російськими і османськими військами було укладено так зване [[Ерзінджанське перемир'я]]. Це призвело до масового відходу російських військ із Західної Вірменії на територію Росії. Османським силам в Закавказзі протистояли лише кілька тисяч кавказьких добровольців під командою двохсот офіцерів. Ще при Тимчасовому уряді, до середини липня 1917 року, на Кавказькому фронті за пропозицією вірменських громадських організацій [[Санкт-Петербург]]а і [[Тбілісі|Тіфліса]] було створено 6 вірменських полків. До жовтня 1917 року тут діяли вже 2 вірменські дивізії. [[13 грудня]] 1917 новий [[головнокомандувач]] Кавказьким фронтом генерал-майор [[Лебединський Євген Васильович|Лебединський]] утворив добровольчий вірменський корпус, командувачем якого був призначений генерал [[Назарбеков Фома Іванович|Фома Назарбек]]. На прохання [[Вірменська національна рада (1917-1918)|Вірменської національної ради]] особливим комісаром при головнокомандуючому Назарбекові був призначений «[[Канаян, Драстамат Мартіросович|генерал Дро]]». Пізніше у вірменський корпус увійшла також західновірменська дивізія під командуванням [[Озанян Андранік Торосович|Андраніка]].

На початку лютого [[1918]] Закавказький комісаріат скликав у Тифлісі Закавказький сейм. [[22 квітня]] 1918 Закавказький сейм проголосив створення [[Закавказька Демократична Федеративна Республіка|Закавказької Демократичної Федеративної Республіки]]. Ця держава проіснувала всього місяць, і розділилася на три, в результаті чого утворилися [[Грузинська Демократична Республіка]], [[Азербайджанська Демократична Республіка]] і [[Демократична Республіка Вірменія]].

[[Категорія:Новоісторична Вірменія]]