Перегляд вихідного коду сторінки Гайдамаки (поема)

{{Otheruses|Гайдамаки (значення)}}
{{Літературний твір
|назва           = Гайдамаки
|оригінальна назва = 
|зображення      = 1841 - Hajdamaky - Poem by T. Shevchenko.pdf 
|підпис          = Видання «Гайдамаків» 1844 року
|автор           = [[Шевченко Тарас Григорович|Тарас Шевченко]]
|жанр            = [[поема]]
|мова оригіналу  = українська
|написаний       = 
|публікація      = 
|видання         = 1841
|видавництво     =
|публікація_українською_мовою  = 
|переклад        = 
|ISBN-13         =
|ISBN-10         =
|нагороди        = 
|попередник      = 
|наступник       = 
|сайт            = 
|wikiquote       =
|wikisource      = Гайдамаки
}}
'''«Гайдамаки»'''&nbsp;— історико-героїчна [[поема]] [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], перший український [[історичний роман]] у [[Роман у віршах|віршах]]. За життя Шевченка було три видання поеми: 1841, 1844, 1860 років. Останнє&nbsp;— дуже покраяне цензурою, зокрема майже повністю було вилучено заспів-присвяту [[Григорович Василь Іванович|В. І. Григоровичу]] (у першодруці твір мав присвяту «Василию Ивановичу Григоровичу, на память 22-го апреля 1838 года», також вилучену 1860 року).

Перший розділ поеми «Галайда» вперше надруковано в альманасі «[[Ластівка (альманах)|Ластівка]]» 1841 року. Вперше окремим виданням опубліковано 1841 року з незначними [[Цензура|цензурними купюрами]] у [[Санкт-Петербург|Петербурзі]].

Поема зображує події народного повстання, [[Коліївщина|Коліївщини]], на чолі з [[Максим Залізняк|М. Залізняком]] та [[Іван Ґонта|І. Ґонтою]]. Масштабність охоплення важливих подій, велика кількість дійових осіб і драматичних картин надають твору характеру епопеї. Шевченко оспівав і звеличив повсталий народ, його волю до боротьби проти соціального і національного гніту, мужність і душевну красу. Вперше у європейському романтизмі оспівано не героїв-одинаків, а народних месників&nbsp;— «громаду в сіряках».

== Джерела до написання ==
Основним джерелом «Гайдамаків» була усна народна творчість (пісні, перекази й легенди). Про це говорив сам поет. Він знав також історичні праці українських, російських та польських авторів про [[Коліївщина|Коліївщину]]&nbsp;— народне антифеодальне повстання 1768 року на [[Правобережна Україна|Правобережній Україні]]. В «Приписах» (примітках) до поеми Шевченко посилався на «[[Історія Русів|Історію Русів]]», «Історію Малої Росії» [[Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович|Д.&nbsp;М.&nbsp;Бантиша-Каменського]], «Энциклопедический лексикон» [[Плюшар Адольф Олександрович|А.&nbsp;О.&nbsp;Плюшара]], «Історію Королівства Польського» [[Єжи Самуель Бандтке|Є.&nbsp;С.&nbsp;Бандтке]]. Він користувався працею [[Максимович Михайло Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Максимовича]] «Оповідь про Коліївщину» (в рукопису), польською мемуарною літературою<ref name="izbornyk">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/slovn11.htm «Гайдамаки»] [Шевченківський словник. У двох томах.&nbsp;— К., 1976.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 145—161.] ''izbornyk.org.ua'' Процитовано 7 травня 2023</ref>.

Поет читав також художні твори польських письменників про [[Гайдамаки|гайдамаччину]], зокрема повість [[Чайковський Михайло Станіславович|М.&nbsp;С.&nbsp;Чайковського]] «Вернигора», з якої запозичив сцену вбивства І. Тоншою своїх дітей (факт не історичний). Очевидно, Шевченко знав твори й інших польських авторів на цю тему («Канівський замок» С. Гощинського й інших). Окремі епізоди гайдамаччини відображено в творах російських письменників 1-ої пол. 19 століття&nbsp;— [[Рилєєв Кіндрат Федорович|К.&nbsp;Ф.&nbsp;Рилєєва]], [[Сомов Орест Михайлович|О.&nbsp;М.&nbsp;Сомова]] й [[Наріжний Василь Трохимович|В.&nbsp;Т.&nbsp;Наріжного]]<ref name="izbornyk"/>.

== Сюжет та композиція ==
В поемі «Гайдамаках» Шевченко оспівав повсталий народ, його непереможну волю в боротьбі проти соціального й національного гніту, звеличив його мужність і душевну красу<ref name="izbornyk"/>.

Поема є вершиною революційного [[романтизм]]у Шевченка і водночас етапним твором у переході поета на позиції критичного [[реалізм]]у. Шевченко був першим у Європі романтиком, який у центрі твору поставив не героя-одинака, а «громаду в сіряках», народних месників. Образи мужніх гайдамаків та їхніх ватажків [[Максим Залізняк|М. Залізняка]] та [[Іван Ґонта|І. Гонти]] втілювали віру Шевченка в народ, у те, що він, як і герой поеми Ярема, розправить крила. Це надавало творові героїко-оптимістичного, революційного характеру. Поема була своєрідним відгуком Шевченка на сучасний йому селянський антикріпосницький рух. У «Гайдамаках» яскраво виражено мрії поета про єднання слов'янських народів на демократичній основі. В умовах [[кріпацтво|кріпосницької]] [[Російська імперія|Росії]] це звучало як заклик до боротьби проти спільного ворога&nbsp;— [[Абсолютна монархія|самодержавства]], монархічного ладу<ref name="izbornyk"/>.

Поема складається із вступу, 11-ти основних розділів, «Епілогу», прозової передмови і «Приписів». Вступ і «Епілог» є композиційним обрамленням поеми. У вступі поет декларує свій ідейний задум&nbsp;— оспівати гайдамаків. Він полемізує тут з реакційною критикою, утверджує ідею народності літератури і право українського письменства на існування й розвиток. Кожен розділ поеми сповнений драматичного напруження. На відміну від багатьох тогочасних драматичних поем, у Шевченка, як і в письменників-декабристів, як у [[Пушкін Олександр Сергійович|О.&nbsp;С.&nbsp;Пушкіна]], романічна лінія на другому плані. Поет докладно вмотивовує події Коліївщини як великого нар.-визвольного руху. Гайдамаки виступають у поемі, вперше в світовій літературі, справжніми творцями історії. Це найповніше розкривається в розділах «Треті півні», «Червоний бенкет», «Бенкет у Лисянці», «Гонта в Умані» та інших. Всенародна помста є відповіддю на криваві злочини польської шляхти та інших гнобителів українського трудящого люду (розділи «Інтродукція», «Галайда», «Конфедерати», «Титар»). Шевченко майстерно змалював картини передгроззя, наростання народного гніву. Напруженість збільшується з кожним розділом, швидка зміна подій створює відчуття руху. Події подано в широкому епічному плані. Розвиток сюжетної лінії часто переривається ліричними відступами й пейзажами в романтичному дусі. Характери розкриваються в складних життєвих конфліктах. У Яреми почуття помсти за свої наймитські кривди посилюється звісткою про драматичну долю його нареченої&nbsp;— Оксани. Глибокого трагізму й художньої сили сповнений розділ про те, що І. Гонта в ім'я присяги вбив своїх дітей. Логічним завершенням основної сюжетної лінії&nbsp;— зображення гайдамацького повстання&nbsp;— є «Епілог», в якому розповідається про поразку повстання. «Епілог» перейнятий сумним настроєм, характерним і для народних пісень про Коліївщину. Однак закінчується поема оптимістичними нотами. Створюючи образи поеми, Шевченко звертався до романтичної і реалістичної мотивації. Романтичний образ Яреми-месника доповнюється реалістичним змалюванням Яреми-наймита; криваво-вогненні картини розправи з польською шляхтою майстерно поєднуються з реалістичними зображенням гайдамацького табору. В елементах сатири поеми виявилися майже всі характерні риси сатири Шевченка-реаліста. Тропи «Гайдамаків» мають багато спільного з фольклорною поетикою. Ритмічно виділяються контрастні картини, авторські відступи, пейзажні описи, пісенні «партії», зміна сюжетної ситуації, новий відтінок думки тощо<ref name="izbornyk"/>.
[[Файл:Slastion Illustration for Shevchenko's Haidamaky.jpeg|міні|праворуч|250пкс|Ілюстрація [[Опанас Сластіон|О. Сластіона]] до поеми «Гайдамаки».]]
'''Зміст «Гайдамаків»:'''
* «Вступ»
* «Інтродукція»
* «Галайда»
* «Конфедерати»
* «Титар»
* «Треті півні»
* «Червоний бенкет»
* «Гупалівщина»
* «Бенкет у Лисянці»
* «Лебедин»
* «Ґонта в Умані»
* «Епілог»<ref name="izbornyk"/>

== Датування ==
Поема датується орієнтовно за згадкою в щоденнику Тараса Шевченка про роботу над поемою (запис від 1 липня 1857 року), часом знайомства Шевченка з П.&nbsp;І.&nbsp;Мартосом, датою вступу в першодруці і датою подання рукопису поеми до цензури: 1839—1841 роки, [[Санкт-Петербург|С.-Петербург]]<ref name="litopys"/>.

== Написання ==
[[Авторський рукопис|Автограф]] не відомий. Працювати над поемою Шевченко почав під час навчання в [[Петербурзька академія мистецтв|Академії мистецтв]]&nbsp;— близько 1839 року. За його свідченням у [[Щоденник Тараса Шевченка|щоденнику]] від 1 липня 1857 року, він «занимался тогда сочинением малороссийских стихов… и лелеял в своем сердце своего слепца Кобзаря и своих кровожадных гайдамаков». Про час роботи над «Гайдамаками» йдеться у спогадах П.&nbsp;І.&nbsp;Мартоса: «Шевченка я знал коротко. Я познакомился с ним в конце 1839 года в [[Санкт-Петербург|Петербурге]], у милого доброго земляка [[Гребінка Євген Павлович|Е.&nbsp;П.&nbsp;Гребенки]], который рекомендовал мне его как талантливого ученика [[Брюллов Карл Павлович|К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова]]… Тогда же (в 1840 г.) мне хотелось узнать больше подробностей о Барской конфедерации. Статья Энциклопедического лексикона Плюшара не удовлетворила меня<ref>Йдеться про статтю: Шульгин И.&nbsp;П.&nbsp;Барская конфедерация // Энциклопедический лексикон.&nbsp;— СПб., 1836.&nbsp;— Т. 5.&nbsp;— С. 9&nbsp;— 14.</ref>. Часто я говорил об этом с Гребенкою в присутствии Шевченка, который был в то время еще довольно скромен и не только ни одного известия не сообщил мне, но не подал даже знака, что ему известно что-нибудь о происшествиях того времени. Я перечитал множество сочинений, в которых надеялся найти хоть что-нибудь об этих делах; наконец мне попался роман Чайковского на польском языке „Wernyhora“, изданный в Париже<ref>Йдеться про кн.: Czajkowski M. Wernyhora. Wieszcz ukraiński.&nbsp;— Paryż, 1838.</ref>. Я дал Шевченку прочитать этот роман; содержание „Гайдамак“ и большая часть подробностей целиком взяты оттуда»<ref>М[арто]с П. Эпизоды из жизни Шевченка // Вестник Юго-Западной и Западной России.&nbsp;— 1863.&nbsp;— Кн. 10 (апрель).&nbsp;— Отд. IV.&nbsp;— С. 35&nbsp;— 36</ref>. Перебільшуючи міру використання «Вернигори» в поемі Шевченка, мемуарист, однак, незаперечно засвідчує факт його знайомства з цим твором, яке відбилося в роботі над «Гайдамаками». Вступ (рядки 1&nbsp;— 268), датований 7 квітня 1841 року, написано, очевидно, пізніше решти віршованого тексту поеми та приміток до неї. Передмову написано не пізніше 8 листопада 1841 року (дата подання твору до цензури)<ref name="litopys">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev117k.htm «Гайдамаки»] [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 635-675.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 7 травня 2023</ref>.

== Перше видання ==
[[Файл:Альманах Ластівка. 1841 рік.jpg|міні|праворуч|220пкс|Альманах «Ластівка» 1841 року, де були надруковані «Гайдамаки»]]
Ще до остаточного завершення поеми Шевченко знайомив з нею українських письменників у Петербурзі. Частину рукопису, нині не відому, він послав до [[Харків|Харкова]] [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Квітці-Основ'яненкові]], який у листі до Шевченка від 22 березня 1841 року писав про своє та інших харків'ян захоплення Шевченковими віршами й заохочував його швидше публікувати поему: «„Гайдамаки“ Ваші добра штука буде. Читав я декому з наших. Поцмакують. А що вже [[Гулак-Артемовський Петро Петрович|Гулак-Артемовський]], коли знаєте, той дуже Вас улюбив за „Кобзаря“. Друкуйте швидше, лишень. Нехай Вам Бог помага»<ref>Листи до Тараса Шевченка.&nbsp;— С. 9</ref>. Є.&nbsp;П.&nbsp;Гребінка додатково включив перший розділ «Гайдамаків» (без назви) до впорядкованого ним альманаху «[[Ластівка (альманах)|Ластівка]]», рукопис якого з кількома іншими творами Шевченка вже перебував тоді у цензурі, про що свідчать дві дати цензурних дозволів на його титульній сторінці: 12 березня і 20 грудня 1840 року<ref>Див.: Бородін В.&nbsp;С.&nbsp;Над текстами Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка.&nbsp;— С. 64&nbsp;— 65</ref>. Публікація в «Ластівці» мала присвяту «В.&nbsp;И.&nbsp;Григоровичу на память 22 апреля 1838» (день викупу Шевченка з кріпацтва) і супроводжувалася такою приміткою Є.&nbsp;П.&nbsp;Гребінки: «Порадував нас торік Шевченко кобзарем, а тепер знов написав поему „Гайдамаки“. Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у Спасівку та у жаркий день після обіду гарний кавун&nbsp;— і їси, і ще хочеться&nbsp;— і читаєш, і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перва глава. А там дальше усе лучче й лучче. Штука, я вам скажу!»<ref>Ластівка.&nbsp;— С. 371)</ref><ref name="litopys"/>.

Першодрук першого розділу поеми в «Ластівці» має численні відмінності від окремого видання 1841 року; здебільшого вони мають правописний характер і свідчать про участь Є.&nbsp;П.&nbsp;Гребінки в редагуванні для альманаху авторського рукопису в напрямі до усталюваних тоді орфографічних та пунктуаційних норм. Так, послідовно правилися Шевченкові написання «соничко», «вниси»&nbsp;— на «сонечко», «внеси»; «дрожить» на «дрижить»; «розказовать» на «розказувать»; «хочеця», «трапляєця», «гнуця» на «хочетця», «трапляєтця», «гнутця»; «у ранці» на «уранці» тощо<ref name="litopys"/>.

Намір опублікувати поему Шевченко висловив у вступі до неї ще в квітні 1841 року, але здійснювати його почав, через скрутні матеріальні обставини, лише наприкінці року. Не маючи коштів на видання, Шевченко випустив передплатні квитки на майбутню книжку вартістю 5 карбованців асигнаціями<ref>Див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали.&nbsp;— С. 41</ref>, які поширював серед знайомих. У відповідь на нині не відомий лист Шевченка Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Квітка-Основ'яненко в листі до нього від 22 листопада 1841 року запитував: «Та де ж Ваші білети? Пишете, що посилаєте єсте, та й нема. Чурхніть кете їх до нас. Може таки який-небудь десяток збудемо»<ref>Листи до Тараса Шевченка.&nbsp;— С. 10</ref>. Шевченко відповів Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Квітці-Основ'яненку в листі від 8 грудня 1841 року: «Посилаю Вам білети на „Гайдамаки“, роздайте, будьте ласкаві, як умієте, вони вже надрюковані. Та… єй-богу, сором сказать, нема чим викупить з дрюкарні»<ref name="litopys"/>.

8 листопада 1841 року Шевченко особисто подав рукопис поеми до Петербурзького цензурного комітету. 311 листопада поема була на розгляді в цензора П.&nbsp;О.&nbsp;Корсакова, який схвалив її до друку 29 листопада. 1 грудня 1841 року Шевченко забрав рукопис із цензурного комітету; протягом грудня книжку було надруковано, але квиток на випуск її в світ цензор П.&nbsp;О.&nbsp;Корсаков видав тільки 21 березня 1842 року<ref>Див.: Бородін В. С. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і царська цензура.&nbsp;— С. 81&nbsp;— 82</ref>. Це пояснюється цензурними причинами&nbsp;— забороною публікувати твори про народні повстання середини XVIII століття в Україні. У циркулярному листі міністра народної освіти [[Уваров Сергій Семенович|С.&nbsp;С.&nbsp;Уварова]] від 24 грудня 1839 року у зв'язку з недопущенням до друку статті [[Максимович Михайло Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Максимовича]] «Сказание о Колиивщине» було вказано, що друкувати твори про це народне повстання не слід, оскільки описувані в них події «слишком близкие нашему времени, …желательно более изглаживать из памяти народа, нежели возобновлять в ней»<ref>Там само.&nbsp;— С. 23&nbsp;— 24</ref>. Про цензурну протидію першому виданню «Гайдамаків» Шевченко згадує і в листі до [[Тарновський Григорій Степанович|Г.&nbsp;С.&nbsp;Тарновського]] від 26 березня 1842 року, написаному через кілька днів після виходу книжки в світ: «Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, возмутителъно да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились»<ref name="litopys"/>.

У тексті першодруку «Гайдамаків» цензурне втручання виявилося порівняно невеликим. У рядках 475—476 («Ха, ха, ха, ха!.. Чорт, панове, Літаню співає») було знято слово «літаню»; вилучено рядки 584—585&nbsp;— цитату з патріотичної «Пісні легіонів» [[Юзеф Вибіцький|Ю. Вибицького]] (1797): «My żyjemy, my żyjemy, Polska nie zginęła» (хоча в рядку 492 ці ж слова українською транскрипцією залишилися); в рядках 843—845 «А те, що минуло, Не згадуйте, пани-брати, Бо щоб не почули» знято натяк на політичні утиски миколаївських часів (рядок 845); у рядку 1838 («Ось царицина копійка») знято слово «царицина»; в рядках 2521—2522 («Бо на своїм нема місця, Нема місця волі») знято рядок 2522. Більшість із цих цензурних вилучень Шевченко відновив у примірниках першодруку, подарованих ним петербурзькому чиновникові Р.&nbsp;І.&nbsp;Чернявському<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;6</ref> та письменникові Г. ф. Квітці-Основ'яненку<ref>Останній не зберігся, але зроблені в ньому виправлення Шевченка опубліковано в статті: Ланевський. Знахідка нового листа Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка // Червоний шлях.&nbsp;— 1926.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 163</ref>. Щодо позначених крапками рядків 1918—1919, 1934—1935, 1938—1939, то вони, очевидно, ще в рукопису були випущені самим Шевченком з огляду на їхній фривольний зміст і не відновлювалися ним у примірниках першодруку. Два з них були згодом дописані рукою [[Лазаревський Іван Матвійович|І.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського]] в робочому примірнику видання «[[Кобзар (збірка)|Чигиринський Кобзар і Гайдамаки]]» 1844 року<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;76, с. 96</ref> та в примірнику «Кобзаря» 1860 року, подарованому Шевченком Л.&nbsp;В.&nbsp;Тарновській<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;524, с. 196—197</ref><ref name="litopys"/>.

Розсилаючи перше видання «Гайдамаків» своїм знайомим, Шевченко нарікав на численні орфографічні помилки та друкарські недогляди в книжці. «Поправляйте, будьте ласкаві, самі граматику,&nbsp;— просив він у листі до Г.&nbsp;С.&nbsp;Тарновського від 26 березня 1842 року,&nbsp;— бо так погано видержана коректура, що цур йому». Про це ж ідеться в листі Шевченка до Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Квітки-Основ'яненка від 28 березня 1842 року: «„Надрюковав, бодай йому очі повилазили“,&nbsp;— отак ви скажете, як зачнете читать мої „Гайдамаки“; а що скажете&nbsp;— як прочитаєте&nbsp;— не знаю. Не лайте дуже, коли найдете що-небудь не до ладу, бо і написано і надрюковано навмання». Однак Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Квітка-Основ'яненко в листі до Шевченка від 29 квітня 1842 року оцінив поему дуже високо: «Ну, вже так що порадували Ви нас своїми „Гайдамаками“! Як кажу: читаєш та й облизуєшся. Якраз к Великодню прислали Ви свою нам писанку; а я зараз і розіслав по рукам. Пан Артемовський аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити? …Артемовський сам хотів до Вас писати&nbsp;— і не збреше, напише, бо дуже похваляє»<ref name=":0">Листи до Тараса Шевченка.&nbsp;— С. 11</ref>. Сповістити, як поема була сприйнята іншими харківськими читачами, Шевченко просив у листі до П.&nbsp;М.&nbsp;Корольова від 22 травня 1842 року: «Напиши, будь ласкав, земляче, коли будеш мать час, як там у вас, у Харкові, привітали мої „Гайдамаки“, чи лають, чи ні, напиши щиру правду…»<ref name="litopys"/>.

Незважаючи на схвальну оцінку поеми, передплата на видання поширювалася дуже повільно. «Білети Ваші усі цілі лежать у мене,&nbsp;— сповіщав Шевченка Г. ф. Квітка-Основ'яненко в листі від 29 квітня 1842 року,&nbsp;— ніхто не взяв ні одного, кажуть: „Нехай книжки пришлеть“… Записалося у мене душ з п'ятнадцять, що певно дадуть гроші; пришліте десятків зо два, то гроші зараз і вишлю»<ref name=":0"/>. У зверненні «Панове субскрибенти!», вміщеному на задній обкладинці книжки, згадано «десятків зо два, зо три» передплатників поеми<ref name="litopys"/>.

Повільно розходилася й уже видрукована книжка. 8 лютого 1843 року Шевченко продав майже весь її тираж (800 примірників) петербурзькому книгареві [[Лисенков Іван Тимофійович|І.&nbsp;Т.&nbsp;Лисенкову]] разом із правом на перевидання «Кобзаря» 1840, про що видав йому відповідне зобов'язання<ref>Опубліковане згодом у газеті «Судебный вестник» від 10 грудня 1867 року</ref>: «Я, нижеподписавшийся, продал в вечное и потомственное владение мои собственные сочинения санктпетербургскому книгопродавцу Ивану Тимофеевичу Лисенкову, стихотворения на малороссийском языке: 1) „Кобзарь“ и 2) „Гайдамаки“, и сим обязываюсь, что, кроме книгопродавца Лисенкова, ни я сам, Шевченко, ни даже никто из моих наследников сего сочинения печатать права не имеет. Следуемые за это деньги сполна получил; ежели же оные сочинения без ведома его, Лисенкова, напечатаю, то обязан заплатить ему, Лисенкову, тысячу пятьсот рублей серебром неустойки, в чем и свидетельствую собственноручною подписью. Т. Шевченко»<ref>Тарас Шевченко. Документи та матеріали.&nbsp;— С. 44</ref><ref name="litopys"/>.

У бібліотеці Державного музею політичної історії Росії в Санкт-Петербурзі<ref>Інв. №&nbsp;29853</ref> зберігається примірник першодруку «Гайдамаків» 1841 року з власноручним написом Шевченка: «В вечное и потомственное владение передаю право сего сочинения Ивану Тимофеевичу Лисенкову. Т. Шевченко. 1843&nbsp;— февраля 8. Санктпетербург»<ref>Див.: Унікальна знахідка // Радянська Україна.&nbsp;— 1962.&nbsp;— 12 червня; Бородін В. С. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і царська цензура.&nbsp;— С. 31</ref>. Лисенков зброшурував нерозпродані примірники «Гайдамаків» разом із «Чигиринським Кобзарем» (подано ним до Петербурзького цензурного комітету 15 лютого 1843 року і схвалено цензором П.&nbsp;О.&nbsp;Корсаковим 19 лютого 1843 року) і випустив їх у світ під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки»; квиток на випуск книжки в світ підписано цензором О.&nbsp;В.&nbsp;Никитенком 17 серпня 1844 року<ref>Див.: Бородін В. С. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і царська цензура.&nbsp;— С. 83, 85</ref><ref name="litopys"/>.

Ряд критичних зауважень про поему «Гайдамаки» висловив [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П.&nbsp;О.&nbsp;Куліш]] у листі до Шевченка від 25 липня 1846 року. Давши хибну загальну оцінку шевченківським описам народного повстання: «это торжество мясников, а драма Ваша&nbsp;— кровавая бойня, от которой поневоле отворачиваешься»,&nbsp;— П.&nbsp;О.&nbsp;Куліш пропонував зробити в поемі велику кількість скорочень і композиційних перестановок<ref>Листи до Тараса Шевченка.&nbsp;— С. 42</ref>; Шевченко в своїй дальшій роботі над поемою на ці поради не зважив<ref name="litopys"/>.

Свідчення про деякі зміни в поглядах Шевченка на історію українсько-польських взаємин XVIII століття, які сталися в період заслання під впливом знайомства поета з діячами польського визвольного руху, залишив [[Броніслав Залеський]]. У примітці до листа Шевченка від 25 вересня 1855 року він писав: «У часі нашої спільної вандрівки по степах Шевченко одного дня, коли сильніш розгарячився і говорив щиро (w chwili większego rozgrzania i szczerości), сказав мені, що жалує своїх „Гайдамаків“ і цілого того напряму, що тепер знає Красінського і наших поетів і „w duchu swoim to potępia“. Але додав: „Вибачай, се вже було в моїй крові, я ж рідний внук одного з гайдамаків, се нехай тобі все вияснить“»<ref>Листочки до вінка на могилу Шевченка в XXIX роковини його смерті.&nbsp;— Львів, 1890.&nbsp;— С. 45.&nbsp;— Переклад з польського оригіналу І.&nbsp;Я.&nbsp;Франка</ref>. Однак у перевиданому згодом тексті поеми це не відбилося<ref name="litopys"/>.

== Друге видання ==
Після заслання, домагаючись дозволу на нове видання своїх творів, Шевченко подав 23 грудня 1858 року до Петербурзького цензурного комітету примірник «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року, до якого додав також окреме видання поеми «Гамалія» 1844 року<ref>Бородін В. С. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і царська цензура.&nbsp;— С. 112</ref>. Це викликало тривале офіційне листування про цензурний статус Шевченкових творів та можливість нової публікації їх. 21 січня 1859 року начальник III відділу В.&nbsp;А.&nbsp;Долгоруков дав розпорядження міністрові народної освіти Є.&nbsp;П.&nbsp;Ковалевському «предварительно приказать стихотворения Шевченки рассмотреть со всею строгостью частным образом»<ref>Там само.&nbsp;— С. 116</ref>. За дорученням міністра народної освіти книжки Шевченка, надруковані 1844 року, розглянув член Головного управління цензури [[Тройницький Олександр Григорович|О.&nbsp;Г.&nbsp;Тройницький]], який у своєму відгуці від 23 січня 1859 року, загалом схваливши їх (за винятком вірша «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами…»), про «Гайдамаки» висловився так: «Поэма „Гайдамаки“ в живых и поэтических картинах воспроизводит эпизоды старинной борьбы Украйны с Польщею. В первой половине ее изображается страшное разорение Украйны поляками и євреями, а во второй&nbsp;— кровавая месть малороссийских наездников, гайдамаков, над теми и другими. Картины эти вообще мрачны и унылы, как и предмет, ими описываемый, но в этих изображениях событий, давно уже перешедших в область истории, я не встретил ничего несогласного с правилами цензуры»<ref>Там само.&nbsp;— С. 117</ref>. На підставі цього відгуку начальник III відділу 28 січня дав принципову згоду на перевидання друкованих раніше творів Шевченка з умовою, що їх буде заново піддано цензурному розгляду на загальних засадах<ref>Там само.&nbsp;— С. 119</ref><ref name="litopys"/>.

Після цього Шевченко подав цензорові Петербурзького цензурного комітету [[Палаузов Спиридон Миколайович|С.&nbsp;М.&nbsp;Палаузову]] замість друкованої книжки «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 року рукописну збірку «Поезія Т. Шевченка. Том первий». Цей рукопис було виготовлено Шевченком (за допомогою І.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського, рукою якого переписано частину аркушів) наприкінці 1858-го&nbsp;— на початку 1859 року (не пізніше 28 квітня) з метою обійти цензурні перепони й опублікувати не лише ті твори, які вже друкувалися до арешту 1847 року, а й написані пізніше, а також внести виправлення в текст раніше друкованих творів. Поема «Гайдамаки» містилася в цьому рукопису на 106—161 аркушах<ref>Див.: Бородін В.&nbsp;С.&nbsp;Над текстами Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка.&nbsp;— С. 13</ref>. Нині ця частина рукопису не відома, але про характер зроблених у ньому Шевченком змін можна судити, зіставивши першодрук з текстом поеми в «Кобзарі» 1860 року. Як видно з цензурних документів, у рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» були відсутні «Передмова» (власне, післямова) та «Приписи» (примітки) до поеми. Очевидно, поет вирішив відмовитися від цих прозових частин твору, щоб надати більшої стрункості віршованим; можливо, тут відбилося і прагнення Шевченка усунути деякі наявні в «Приписах» історичні неточності та анахронізми. Виправлення в рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» є дуже важливим етапом авторської роботи над текстом «Гайдамаків», але загальних ідейних засад, сюжетно-композиційної та образної структури поеми вони не змінили<ref name="litopys"/>.

Цензор С.&nbsp;М.&nbsp;Палаузов, який розглядав рукопис «Поезія Т. Шевченка. Том первий», у відгуці від 28 квітня 1859 року схвалив його, запропонувавши зробити лише декілька невеликих за обсягом вилучень. Петербурзький цензурний комітет пристав на цей висновок і 5 травня 1859 року передав рукопис на розгляд Головного управління цензури<ref>Бородін В. С. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і царська цензура.&nbsp;— С. 120—122, 123—124</ref>. Однак це викликало заперечення члена Головного управління цензури О.&nbsp;Г.&nbsp;Тройницького, який у своєму відгуці від 25 липня 1859 року звернув увагу на те, що в рукопису міститься кілька раніше не публікованих творів Шевченка, й відзначив наявність у ньому неприйнятної з цензурного погляду ідейної тенденції<ref>Там само.&nbsp;— С. 128</ref>. О.&nbsp;Г.&nbsp;Тройницький зажадав зробити у творах Шевченка набагато більше вилучень, ніж пропонував С.&nbsp;М.&nbsp;Палаузов, зокрема, в «Гайдамаках» зняти весь вступ, оскільки він «почти не имеет связи с поэмою „Гайдамаки“, а между тем в нем слишком сильно, до слез, выражается скорбь об исчезнувшем былом времени гайдамачества»<ref name=":1">Там само.&nbsp;— С. 130</ref>. Найголовніше ж&nbsp;— О.&nbsp;Г.&nbsp;Тройницький взагалі відхилив рукопис «Поезія Т. Шевченка. Том первий», визнавши за доцільніше «разрешить второе издание напечатанных уже поэм г. Шевченки, нежели печатать ныне представленную рукопись с многочисленными предлагаемыми исключениями и может быть еще другими, которые встретила бы цензура, как, напр[имер], в недостающих в рукописи примечаниях к поэме „Гайдамаки“»<ref name=":1"/>. Головне управління цензури з таким висновком погодилося. 28 листопада 1859 року цензор Петербурзького цензурного комітету В.&nbsp;М.&nbsp;Бекетов дав дозвіл на нове видання, окремо застерігши: «При сем считаю нужным заметить типографии, чтобы она зачеркнутых мест не печатала»<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;76, арк. 2</ref>. У «Гайдамаках» цензор В.&nbsp;М.&nbsp;Бекетов викреслив віршований вступ до поеми, проти друкування якого заперечував і О.&nbsp;Г.&nbsp;Тройницький<ref name="litopys"/>.

Друкувався «Кобзар» 1860 року у друкарні П.&nbsp;О.&nbsp;Куліша, який ще влітку 1858 року виявляв готовність бути видавцем Шевченкових творів. У листі до Д.&nbsp;С.&nbsp;Каменецького від 8 серпня 1858 року П.&nbsp;О.&nbsp;Куліш писав: «Скажите Тарасу, что издание его сочинений я приму на себя. Пускай он не подвергается зависимости от Кушелева. …Грустно мне будет отречься от печатного Шевченка в пользу рукописного, если он выйдет в свет бог знает в каком виде. Внушите ему, что теперь он находится в зените своей славы, и всякий шаг должен делать очень осторожно, а особенно не оставлять без внимання советов того, кто так горячо принял к сердцу его литературное значение. Я для него сделался из повествователя критиком. Пускай же он не зневажить мене необачним ділом. Между прочим покажите ему переписанных мною „Гайдамак“. Там всякая запятая обдумана. Пускай он хоть этим поруководствуется»<ref>Киевская старина.&nbsp;— 1898.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 241</ref>. Однак Шевченко незмінно протидіяв настирливим спробам П.&nbsp;О.&nbsp;Куліша домогтися права на втручання в текст своїх поетичних творів. Усупереч вимогам цензури повернутися до раніше друкованого тексту, він прагнув відбити в новому виданні роботу над їхнім удосконаленням, проведену в рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий»<ref name="litopys"/>.

Для виготовлення набірного оригіналу «Кобзаря» 1860 року було використано розшиті аркуші цього рукопису, в яких текст, з одного боку, приводився у відповідність з попереднім друкованим виданням (зокрема, було повторено ті вилучення, які свого часу зробила в ньому цензура), а з другого боку&nbsp;— все ж залишалося й чимало заново створених Шевченком варіантів. За дорученням Шевченка цю роботу здійснив управитель друкарні П.&nbsp;О.&nbsp;Куліша [[Каменецький Данило Семенович|Д.&nbsp;С.&nbsp;Каменецький]]. Не обмежившись відновленням авторського друкованого тексту, він змінив також його орфографічне та пунктуаційне оформлення, а подекуди вніс і свої власні мовностилістичні виправлення. Внаслідок цього набірний оригінал «Кобзаря» 1860 мав два шари тексту: авторську основу й редакторські виправлення, що відповідно відбилося й у друкованій книжці<ref>Див.: Бородін В.&nbsp;С.&nbsp;Над текстами Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка.&nbsp;— С. 16</ref>. Оскільки та частина рукопису, де містилася поема «Гайдамаки», нині не відома, судити про міру редакторського втручання Д.&nbsp;С.&nbsp;Каменецького можна лише здогадно, на основі опосередкованих даних. Крім численних мовно-правописних виправлень, у «Кобзарі» 1860 чимало випадків стилістичного вдосконалення, поглиблення психологічної характеристики й образної місткості, уточнення історичних реалій та географічних назв, поліпшення інтонаційного ладу й віршової структури. Внесено й деякі композиційні зміни, особливо істотні в розділах «Червоний бенкет» (рядки 1395—1425 та інші), «Старосвітський будинок» (який дістав іншу назву&nbsp;— «Бенкет у Лисянці»)&nbsp;— рядки 1730—1739 та 1803—1853. Знято й присвяту поеми В. Григоровичу, а також прозову «Передмову» та «Приписи»<ref name="litopys"/>.

У грудні 1859-го&nbsp;— на початку 1860 років (до виходу в світ «Кобзаря» 1860 року) Шевченко працював над текстом поеми також у тому примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року, який він подавав до цензури 23 грудня 1858 року. Зокрема, тут Шевченко розпочав (але провів непослідовно й не завершив) заміну назви «Вільшана» на «Мліїв» у розділах, де йдеться про титаря. Відомості про виявлення документів, з яких видно, що [[Даниїл Мліївський|Данило Кушнір]] був титарем у [[Мліїв|Млієві]], а не у [[Вільшана (смт)|Вільшаній]], Шевченко дістав під час перебування влітку 1859 року в Україні. В листі від 22 жовтня 1859 року Ф.&nbsp;Г.&nbsp;Лебединцев сповіщав Шевченка: «З нового року, здається, будем печатать Мелхиседека й за Кушніра напечатаемо»<ref>Листи до Тараса Шевченка.&nbsp;— С. 139</ref>. Складену 1766 року записку «Страдание и мучение за православне Даниила Кушнира, жителя млиевского…» було надруковано [[Лебединцев Феофан Гаврилович|Ф.&nbsp;Г.&nbsp;Лебединцевим]] у журналі «Руководство для сельских пастырей»<ref>1860.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 40&nbsp;— 47</ref>. Уточнив Шевченко й деякі інші топоніми; зокрема, в рядках 1567—1568 назви сіл [[Воронівка (Звенигородський район)|Воронівки]] та [[Вербівка (Звенигородський район)|Вербівки]] замінено на Гоноратку (спершу&nbsp;— на Кумейки) та Байбузи, що свідчить про прагнення автора чіткіше подати географію повстання<ref name="litopys"/>.

Зазнав текст і деяких композиційних змін&nbsp;— особливо в розділах «Червоний бенкет» (назву якого змінено на «Галайда») та «Старосвітський будинок» (нова назва&nbsp;— «Бенкет у Лисянці»), де частина рядків (1736—1739, 1838—1849 та інші) скорочувалася, замінялася більшою чи меншою кількістю інших рядків. Виправлення Шевченка були спрямовані переважно на уточнення й поглиблення образності, стилістичне вдосконалення, часом на помітне загострення соціальних акцентів, як-от у рядках 1235 «Панам жито сіють» замість попереднього «Жито собі сіють» або 2123 «По селах голі плачуть діти» замість «Плачуть по селах малі діти». Виправлення Шевченка в примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» генетично пов'язані з попереднім етапом його роботи над поемою&nbsp;— виправленнями в рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий». У багатьох випадках вони повністю збігаються, інколи продовжують розпочате там удосконалення, подекуди ж становлять собою нові, вперше введені варіанти. Проте, як і в рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», опрацювання поеми не доведене тут Шевченком до кінця й нової редакції твору не дало. В історії тексту «Гайдамаків» це дуже істотне, але бічне відгалуження, яке не в усьому мало розвиток при дальшому вдосконаленні Шевченком свого твору<ref name="litopys"/>.

Доопрацьовувати поему Шевченко продовжив після виходу в світ «Кобзаря» 1860 року у робочому примірнику зі спеціально доклеєними до кожної сторінки аркушами чистого паперу<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;70</ref>. Зберігаючи спадкоємний зв'язок з попередніми етапами роботи, цей текст становить її завершальну, найдовершенішу стадію. Деякі виправлення тут є дальшою обробкою вже правленого тексту, посилюють його емоційну наснаженість, доповнюють чи уточнюють образний малюнок, удосконалюють ритміко-інтонаційний лад. В інших випадках виправлення поширюються на ті рядки, які раніше не правилися. Подекуди ж Шевченко скасовує свою попередню правку, повертаючись до раніших варіантів. Так, він відмовився від заміни Вільшаної на Мліїв у кілька разів правленому рядку 330 («Упоравшись, біжи в Вільшану»); це може свідчити, що художній історизм він усвідомлював не лише як точність реалій<ref name="litopys"/>.

Таким чином, примірник «Кобзаря» 1860 року з виправленнями Шевченка становить собою остаточну творчу стадію поеми й відбиває останню волю Шевченка щодо ЇЇ тексту. Це підсумковий текст у роботі над поемою. З одного боку, він звільнений від недоліків попередніх варіантів, а з другого&nbsp;— увібрав у себе й синтезував ідейно-художні досягнення, здобуті на попередніх етапах творчої історії «Гайдамаків»: у першодруці, в рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» та «Кобзарі» 1860 року, частково&nbsp;— в робочому примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків»; у ньому ідейно-художні шукання й прагнення поета реалізувалися з найбільшою повнотою, точністю й художньою довершеністю. Разом з тим, як і в попередніх джерелах тексту, в робочому примірнику «Кобзаря» 1860 року поему не доведено до остаточної викінченості, на перешкоді чому стали хвороба й смерть Шевченка<ref name="litopys"/>.

Останнім за життя Шевченка готувалося окреме видання «Гайдамаків» у видаваній П.&nbsp;О.&nbsp;Кулішем серії «Сільська бібліотека» (№&nbsp;15); дозвіл цензора [[Бекетов Володимир Миколайович|В.&nbsp;М.&nbsp;Бекетова]] на його друкування датовано 15 травня 1860 року, однак квиток на вихід книжки в світ видано ним лише 4 травня 1861 року, тобто вже після смерті автора<ref>див.: Бородін В. С. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і царська цензура.&nbsp;— С. 146—147, 153</ref>. Текст цього видання надруковано за «Кобзарем» 1860 року<ref name="litopys"/>.

Історія тексту «Гайдамаків» вивчалася багатьма дослідниками поеми; їй присвячено спеціальні текстологічні розвідки: Бернштейн М.&nbsp;Д.&nbsp;Літературно-текстологічний аналіз поеми Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка «Гайдамаки» (1939)<ref>Бернштейн М.&nbsp;Д.&nbsp;Літературно-текстологічний аналіз поеми Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка «Гайдамаки» // Радянське літературознавство: Наукові записки.&nbsp;— 1939.&nbsp;— Кн. 4.&nbsp;— С. 3&nbsp;— 49</ref>; Бернштейн М.&nbsp;Д.&nbsp;До історії тексту «Гайдамаків» (1968)<ref>Бернштейн М.&nbsp;Д.&nbsp;До історії тексту «Гайдамаків» // Радянське літературознавство.&nbsp;— 1968.&nbsp;— №&nbsp;7.&nbsp;— С. 62&nbsp;— 66</ref>; Бородін В.&nbsp;С.&nbsp;Над текстами Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка<ref>Бородін В.&nbsp;С.&nbsp;Над текстами Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка.&nbsp;— С. 61&nbsp;— 127</ref>; Ващук Ф.&nbsp;Т.&nbsp;Творчо-редакційна робота Шевченка над поемою «Гайдамаки» (1976)<ref>Ващук Ф.&nbsp;Т.&nbsp;Творчо-редакційна робота Шевченка над поемою «Гайдамаки» // Збірник праць двадцять першої і двадцять другої наукових шевченківських конференцій.&nbsp;— К., 1976.&nbsp;— С. 67&nbsp;— 88</ref><ref name="litopys"/>.

== Рукописні списки ==
Рукописні списки поеми почали з'являтися невдовзі після її виходу друком. «Гайдамаки» ввійшли до рукописної збірки «Wirszy T. Szewczenka» (1844) з ілюстраціями [[Башилов Михайло Сергійович|М.&nbsp;С.&nbsp;Башилова]] та [[Де Бальмен Яків Петрович|Я. П. де Бальмена]], в якій текст подано українською мовою в польській транслітерації. Поему переписано тут повністю (з прозовою передмовою та примітками) рукою Я. П. де Бальмена за першодруком 1841 року, з наявними там цензурними купюрами<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;79, с. 103—251</ref>. Надсилаючи цю збірку [[Закревський Віктор Олексійович|В.&nbsp;О.&nbsp;Закревському]], Я. П. де Бальмен писав у листі до нього від 20 липня 1844 року: «Все главные творенья Тараса с виньетками. Они писаны латинскими буквами для того, чтобы в случае фантазии Тараса издать это за границей, все могли бы читать,&nbsp;— в особенности поляки. Это тебе не подарок, а только посылается под твое сохраненье, про случай приезда самого Тараса, кому этот труд посвящен, и делать с ним он может, что ему заблагорассудится»<ref>Біографія Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка за спогадами сучасників.&nbsp;— К., 1958.&nbsp;— С. 69</ref>. Шевченко мав цей список у 1845—1846 років, на 137-й сторінці він власноручно вписав у ньому (олівцем) на місці цензурної купюри в рядках 584—585: «Мы жіемы, мы жіемы, Польска незгінела»<ref name="litopys"/>.

У роки заслання Шевченка, коли його твори було заборонено, поема поширювалася в списках. У цей час зроблено список невідомою рукою, з пізнішою (іншою рукою та чорнилом) припискою після заголовка: «изд. в Петерб. 1841 года. Переписаны в Чернигове из 1 тетради (1850) 30 мая 1851 г.» та позначкою наприкінці: «Чернигов. Р[оку] Б[ожого] 1851. Травня 30»<ref>ІР НБУВ, І. 7447</ref>. Текст переписано до рядків 2416—2417 розділу «Гонта в Умані»: «Простіть, сини, я прощаю, Що ви католики». Список зроблено не за друкованим, а за рукописним джерелом, про що свідчать пропуски в тексті нерозбірливих слів, згодом заповнені іншою рукою (олівцем), знаки питання та інші позначки. Очевидно, цим пояснюються й численні відхилення списку від авторського тексту, серед них і випадки явного псування його (як-от у рядку 905: «Таке коверзує про нього» замість «Таке розказує» тощо). Поправки до цього списку&nbsp;— відновлення пропущених у ньому місць, пояснення окремих слів та інші позначки (серед них&nbsp;— і рукою П.&nbsp;О.&nbsp;Куліша) є у виписках з поеми «Гайдамаки», що містять розрізнені уривки й окремі рядки і мають заголовок: «Кобзарь. (Все относится к нему). Эвладии Кондура»<ref>ІР НБУВ, І. 7449</ref><ref name="litopys"/>.

Початком 1860-х років датуються списки поеми: в рукописному «Кобзарі», що належав І.&nbsp;П.&nbsp;Левченку<ref>ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, №&nbsp;3</ref>; «Сочинения Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка» 1862 року<ref>ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, №&nbsp;4</ref>; в «Кобзарі» 1865 року, переписаному Д. Демченком<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;81</ref>; список з дарчим написом «Анне Васильевне» в окремому зошиті з датою: 8 грудня 1863 року<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;48</ref>; уривки з «Гайдамаків» у рукописному «Кобзарі» 1863—1867 років з позначкою: «переписано с рукописи, не совсем верной с подлинником», криптонім власника: А. Ч.<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;811</ref><ref name="litopys"/>.

Збереглися також недатовані списки «Гайдамаків» невідомою рукою<ref>ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, №&nbsp;6; НМТШ, А-547</ref>, в яких поему переписано за першодруком 1841 року з наявними там цензурними купюрами. Відсутні в «Кобзарі» 1860 року вступ і передмову, а також цензурні купюри в тексті вписано від руки в примірнику з рукописними вставками, що належав [[Лопатинський Лев Григорович|Л.&nbsp;Г.&nbsp;Лопатинському]]<ref>ІЛ, ф. 1, №&nbsp;535, с. 127—134</ref>. За першодруком 1841 року переписано вступ в окремому списку невідомою рукою<ref>Судячи з орфографії&nbsp;— наприкінці XIX&nbsp;ст.&nbsp;— ІЛ, ф. 1, №&nbsp;49</ref><ref name="litopys"/>.

== Музичний переклад ==
Вистави за поемою були своєрідним символом національно-визвольних змагань. З того часу в [[Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України|ЦДАМЛМ]] збереглася [[партитура]] «Гайдамак» [[Стеценко Кирило Григорович|К.&nbsp;Г.&nbsp;Стеценка]] (завершена 20 вересня 1919 року). Цей же твір представлений в особовому фонді композитора й у вигляді рукописних [[Духовий оркестр|оркестрових]] партій. Відтоді музика Стеценка до поеми Шевченка набула «канонічного» статусу: композитори наступних поколінь включали окремі Стеценкові номери до власних партитур. Так, серед документів особового фонду [[Майборода Платон Іларіонович|П.&nbsp;І.&nbsp;Майбороди]] є [[клавір]] до вистави «Гайдамаки» [[Харківський червонозаводський державний український драматичний театр|Харківського Червонозаводського театру]], скомпонованої М.&nbsp;П.&nbsp;Хорошем у 1928 року із творів [[Лисенко Микола Віталійович|М.&nbsp;В.&nbsp;Лисенка]], К.&nbsp;Г.&nbsp;Стеценка та [[Глієр Рейнгольд Моріцевич|Р.&nbsp;М.&nbsp;Глієра]]. Театральний композитор [[Радченко Олександр Маркович|О.&nbsp;М.&nbsp;Радченко]] також звертався до Стеценкового спадку у 1963-му, коли створював музику до вистави [[Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької|Львівського театру ім.&nbsp;М. Заньковецької]] «Гайдамак» в [[Інсценізація|інсценізації]] [[Грипич Володимир Григорович|В.&nbsp;Г.&nbsp;Грипича]]<ref>[[Архіви України (журнал)|«Архіви України»]] №&nbsp;3 (291) 2014 ст. 10-11</ref><ref name="litopys"/>.

== Ілюстрування ==
{| style="width:100%"
|+'''Ілюстрації [[Сластіон Опанас Георгійович|О. Сластіона]] до поеми «Гайдамаки»:'''
|--
|<gallery mode="packed" heights="130" "="">
Файл:Slastion-Haidamaky.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 1.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 2.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 3.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 4.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 5.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 6.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 7.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 8.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 9.jpg
Файл:Гайдамаки 1886 іл. Сластіон 10.jpg
</gallery></center>

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* [http://litopys.org.ua/shevchenko/shev117.htm «Гайдамаки»] на сайті ''litopys''
* [https://litarchive.in.ua/haydamaky-taras-shevchenko Повний текст поеми «Гайдамаки» в «ЛітАрхів»]
{{Тарас Шевченко}}
[[Категорія:Поеми Тараса Шевченка]]
[[Категорія:Твори 1840-х]]
[[Категорія:Гайдамаки (поема)| ]]
|}