Перегляд вихідного коду сторінки Культ коня

{{Традиційні релігії}}
'''Культ коня'''&nbsp;— складова частина деяких первісних форм [[релігія|релігії]], вид [[Зоолатрія|зоолатрії]], полягає в шануванні коня (коней), пов'язана з наділенням коня (коней) надприродними властивостями (аж до обожнювання), включає в себе комплекс релігійних [[обряд]]ів, пов'язаних з '''шануванням''' коня, а також включає матеріальні об'єкти, необхідні для вчинення цих обрядів.

== Загальні відомості ==
Точної дати та місця появи «культа коня» поки не встановлено.

Даний культ відносно молодий, йому близько шести тисяч років, в той час як культи шанування сонця, місяця багато старші. Молодість культу визначається тим, що культ з'явився тільки після [[одомашнення коня]], після чого ця тварина стала сильно впливати на життя людини. Культ мав як позитивні, так і негативні наслідки для коней, в одних випадках їм приносили жертви як богам, а в інших випадках їх самих приносили в жертву.

Для простих воїнів, [[високошляхетний|високошляхетних]] аристократів і навіть для царів в минулі часи кінь був усім&nbsp;— він давав їжу, одяг, силу і багатство, рятував життя, навіть був уособленням їх власної доблесті і мужності, символом обраності, атрибутом влади тощо.

З поширенням монотеїстичних релігій культ коня повністю втратив своє колишнє релігійне значення, проте зберігається як традиція в країнах, де розвинені конярство, кінний спорт і кінне полювання.

== Зародження культу коня ==
Найбільш популярна серед вчених [[курганна гіпотеза]] прабатьківщини індоєвропейців розмірковує так, що місце розташування найбільш ранніх слідів конярства знаходиться на [[Волга|Волзі]] ([[Самарська культура]], але див. [[Середньостогова культура]]), і, можливо, відноситься до ядра ранніх [[Праіндоевропейці|протоіндоєвропейців]] або прото-протоіндоєвропейців в V тис. до н.&nbsp;е.

Цінним свідченням зародження культу коня служать знахідки поховань (жертвоприношень) коня або тільки його черепа і зображень коня або його голови з явно ритуальними цілями, одночасно з похованням людей, по кутах якихось споруджуваних комплексів тощо.

Найдавніше відоме в Старому Світі жертвопринесення коня відкрито Д.&nbsp;Я.&nbsp;Телєгіним на середньому [[Дніпро|Дніпрі]] на поселенні [[Деріївка]], що відноситься до пізньої стадії культури Середній Стіг: кінець IV&nbsp;— початок III тисячоліття до н.&nbsp;е.<ref>В. І. Бібікова, До вивчення найдавніших домашніх коней Східної Європи,&nbsp;— «Бюлетень МОИП, Відділення біології», М., 1967, т. LXXII. вип. 3, 1970, т. LXXV, вип. 5.</ref>

Обряд жертвопринесення коня використовувався в [[Ямна культура|ямній культурі]] по всій території розповсюдження.

У другому тисячолітті до н.&nbsp;е. археологічні дані про появу '''культу коня''' на передньому Сході пов'язані з [[Хети|хеттами]] і [[Хатті (народ)|Хаттами]], які воювали вже з використанням бойових колісниць. [[Хети]] поклонялися богу [[Пірва|Пірве]], який можливо пов'язаний із слов'янським [[Перун]]ом і литовським [[Перкунас]]ом<ref>В.&nbsp;В.&nbsp;Іванов, Використання етимологічних досліджень поєднань однокореневих слів в поезії на древнеіндоевропейскіх мовах,&nbsp;— «Етимологія», М., 1969.</ref>.
Згідно [[Хети|хетської]] традиції жертвопринесення коней робилися на похоронах царя або цариці. Після спалення покійних царів коней убивали, та кінські голови ховали разом з царським прахом. Дана традиція підтверджена знахідками кінських черепів в Передній Азії в могильнику Османкаяси. Вони датуються XVII–XIV&nbsp;ст. дон.&nbsp;е.

Найдавніші ритуальні поховання коней і численних зображень коней і фантастичних кінських грифонів зафіксовані в Ірані: в Хасанлу, в Дінкатепе, в Бабад-жантепе, в Марліктепе та інших об'єктах археологічних розкопок.

== Культ коня в Європі ==
[[Файл: East pediment O Parthenon BM.jpg|thumb||300px||Голова коня з фриза [[Парфенон]]а]]
На сході Європи, можливо, першими використовували коня для верхової їзди носії [[Майкопська культура|майкопської археологічної культури]], що датується приблизно кінцем IV тис. до н.&nbsp;е., так як тут знайдені не тільки останки коней<ref>В.&nbsp;І.&nbsp;Цалкин, Найдавніші домашні тварини Східної Європи, М., 1970. стор. 245</ref>, а й бронзові предмети, які деякими вченими упізнані як найдавніші примітивні псалії<ref> Р. М. Мунчаев, Бронзові псалии майкопської культури і проблема виникнення конярства на Кавказі,&nbsp;— СБ «Кавказ і Східна Європа в давнину», М., 1973.</ref>.

Трохи пізніше кінь став відомий у Закавказзі: кістки його знайдені в різних поселеннях куро-Аракская культури як у Вірменії, так і в Грузії<ref>С. А. Езаян, Зброя та військова справа древньої Вірменії, Єреван. 1966, стор. 119</ref>.

У [[кобанська культура|кобанській культурі]] культ коня був дуже розвинений. Останки коней знайдені в кобанських похованнях, наприклад, в могильнику Сержень-Юрт<ref>[[Козенкова Валентина Іванівна|В.&nbsp;І.&nbsp;Козенкова]], О розкопках Сержень-Юртівського могильника в Чечено-Інгушетії,&nbsp;— АТ 1969, М., 1970. стор. 95</ref>.

У середині II тис. До н.&nbsp;е. культ коня проявляється в '''[[Коні у давньогрецькій міфології|грецькій міфології]]''', про що свідчать, наприклад, образи [[Пегас]]а, [[Коні Діомеда|коней Діомеда]], [[Арейон]]а.

У [[Германо-скандинавська міфологія|германо-скандинавської міфології]] з'являється '''[[Слейпнір]]'''&nbsp;— восьминогий кінь [[Одін]]а, породження [[Локі]]; в армянському епосі '''[[Куркік Джалалі]]'''&nbsp;— чудовий кінь, радник і помічник героя, який знайшов його на морському дні, в збруї і з мечем-блискавкою.

== Обряд жертвопринесення ==
Складовими елементами культу коня були релігійно-магічні дії (обряди) по здійсненню жертвопринесення.

Кінь швидко зайняв другу жертовну позицію, поступався тільки людині, потіснивши биків, баранів і козлів. Жертвопринесення коня супроводжувало найважливіші церемонії, зокрема, відбувалося в честь якого-небудь верховного божества того чи іншого народу.

У деяких народів в певних випадках в жертву приносили коня, а тільки його голову або зображення.

Для жертвопринесення богам вибиралися особливі дні, наприклад, день сонячного рівнодення<ref>Г.&nbsp;М.&nbsp;Бонгард-Левін. Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Ільїн, Стародавня Індія, М., 1969</ref>.
Вбивству коня міг передувати обряд випускання його на свободу на якийсь заздалегідь визначений термін<ref>В.&nbsp;В.&nbsp;Іванов. Досвід тлумачення давньоіндійських ритуальних і міфологічних термінів, утворених від asva-кінь, «Проблеми історії мов та культури народів Індії», М., 1974.</ref>.
Після закінчення цього терміну коня приводили на особливе «священне» місце, де і заколювали після відповідних ритуалів, серед яких могли бути й жертвопринесення інших тварин.

Ритуал поховання царя (вождя) у різних народів, які ушановували коня, мав різні відгалуження, продовження. Наприклад, головна дружина покійного царя (вождя) за допомогою певних ритуалів вступала з твариною в містичний шлюб, щоб доставити царю духовну енергію; інша дружина ритуально відокремлювала тулуб коня, щоб забезпечити царю фізичну силу, третя дружина відокремлювала хвіст коня, щоб забезпечити царя багатством. Кров коня використовували для ритуальних обмивань в честь верховного божества.

Ритуал практично у всіх народів закінчується грандіозним бенкетом. В результаті ритуалу покійний цар (вождь) повинен був перевтілитися, отримати нове народження, а також отримати могутність і безсмертя.

== [[Тотемізм]] ==
Ритуал, можливо, прийшов на зміну жертвопринесення людини, що мало місце в більш древніх релігійних культах, або має інше значення, виходячи з попередніх тотемических уявлень, зміст яких сьогодні не ясний.

Стародавні народи робили складні обряди і жертвопринесення, при яких з метою причащання поїдали м'ясо тотема і пили його кров, вважаючи, що магічні властивості тотемної тварини перейдуть до людини.

== Богиня матері-землі ==
[[Марія Гімбутас| М.Гімбутас]] була переконана, що в IV тис. до н.&nbsp;е. кінець Старій Європі поклали вторгнення войовничих степовиків-індоєвропейців. Тоді племена Старої Європи були винищені або асимільовані індоєвропейцями, а {{не перекладено|культ бика||en | Sacred bull}} змінився '''культом коня'''.&nbsp;— Див. [[Стара Європа]]

У деяких народів кінь (кобилиця) стала втіленням богині матері-землі і двох її супутників-близнюків, що уособлюють життя і смерть, а також інкарнацією богів неба і сонця. В ході антропоморфізації богів кінь був обраний атрибутом, супутником і жертовною твариною.

В культі богині-матері кінь став відігравати значиму роль:
: &nbsp;— Греки поклонялися богині Меланиппа&nbsp;— чорної кобилиці, культ був перетворений в культ Деметри і двох її супутників Діоскурів (на конях)&nbsp;— див. [[Коні у давньогрецькій міфології]];
: &nbsp;— У троянців була богиня&nbsp;— господиня коней, що стоїть між двома вершниками;
: &nbsp;— У кельтів шанувалася богиня '''[[Епона]]''', також «хазяйка коней» і також між двома вершниками;
: &nbsp;— Богині і кінним близнюкам поклонялися германці.

== Боротьба вершника зі змієм ==
[[Файл:S.George (Russian North, end 15-early 16th c., GTG).jpg|thumb|left|Російська ікона к. XV століття (повна композиція)]]
У багатьох народів і в багатьох релігіях популярний сюжет боротьби Вершника зі змієм.
В ролі змієборця часто представляється цар, який розглядається як обранець і земне втілення переможного бога.
Приміром, у православній традиції цей сюжет відомий як Чудо Георгія про змія.

== Царські колісниці ==
З моменту появи колісниць (приблизно початок II тисячоліття до н.&nbsp;е.) Богів починають зображати на колісницях, тобто вигадуються колісничні варіанти пересування богів і царів. До цього часу з'являються уявлення про священних царських коней, які допомагають царю в боротьбі з ворогами і дають царю надприродні сили і плодючість.

== Атрибут влади ==
Оскільки кінь став атрибутом небесного бога-змієборця, то земні царі також перетворюють коней в свій «священний символ» влади.
В різних релігійних містеріях кінь використовувався для створення уявлень щодо участі коня у виборі царя (тобто кінь виступав як носій волі богів).

Людина стала бачити в коні носія і символ своїх богів, тому всіляко догоджали і прикрашав його. Приміром, коні грецького бога Зевса були підковані срібними підковами, а Посейдон їздив по морю на парі коней. Арійські юогі війни переміщалися на колісницях з «божественними» кіньми. Кінь був атрибутом кельтських і германських богів (Епонім, Одіна), навіть валькірії їздили верхи.

== Цілі жертвопринесення коня ==
Значення жертвопринесення коня випливає з містичних здібностей, приписуваних коню, які на тому світі кінь буде використовувати на благо царя.

В індійському епосі '''[[Уччайхшравас]]''' кінь Індри, цар всіх коней, наділений здатністю воскрешати мертвих.

В лідійській легенді бронзовий кінь з могили допомагає герою стати лідійським царем.

Здатність коня (його голови) відродити людину лежить в основі зображень кінських голів на грецьких некродіпнах.

Таким чином, порівняльний міфологічний матеріал дозволяє прийти до висновку, що жертвопринесення коня на похоронах відбувалося з метою передати померлому фізичні сили коня, сексуальні сили коня, гарантувати йому легкий шлях на небо в обитель предків, відродження на тому світі тощо.

== Культ коня у народів Кавказу ==
[[Файл:Circassian Chief.jpg|thumb|300px|right|Сер Вільям Аллан «Черкеський вождь» (1843)]]
Поминальні скачки влаштовували [[лакці]], [[чеченці]], [[інгуші]], [[абхази]] та інші народи<ref>Н.&nbsp;С.&nbsp;Джанашія, Абхазький культ і побут, «Християнський Схід», т. V, Пг., 1917. стр. 178; 62</ref>.

У народів Кавказу збереглося і уявлення про особливу роль черепа коня. Так, в грузинському епосі череп коня Лурджа виконує всі бажання.

Культ коня дуже розвинений у багатьох народів Кавказу<ref>[Н.&nbsp;С.&nbsp;Джанашия, Релігійні вірування абхазів «. Християнський Схід», м IV.СПб., 1915] </ref>, особливо у тих, серед яких поширений «[[Нартський епос]]», де коні наділені надприродними силами, мають здатність до трансформації, говорять людськими голосами, затоптують ворогів, допомагаючи господареві.

У [[Абхазо-адигські народи|абхазо-адигських народів]] Кавказу обряд жертвопринесення коня був складовою частиною [[Обряд повітряного поховання | обряду повітряного поховання]] небіжчиків. Про це свідчить, наприклад, повідомлення, що датується [[1660]] ом, яке зробив мандрівник [[Арканджело Ламберти]]. Зокрема він писав<ref>http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Kavkaz/XVII/1640-1660/Lamberti/text.htm {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141031193735/http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Kavkaz/XVII/1640-1660/Lamberti/text.htm |date=31 жовтня 2014 }} Арканджело Ламберти. Опис Колхіди і Мінгрелії</ref>:
<blockquote> З північного боку, ближче всіх (до Мінгрельців), живуть ті кавказці, яких турки називають [[Абазинці|Абаза]] (Abassas) або [[Абхази|Абкассамі]] (Abcasses). Між іншими звичаями цього народу чудово те, що вони не хоронять, ні спалюють тіла небіжчика, а кладуть труп в видовбаний стовбур дерева (dans un tronc d'arbre qu'ils ont ereuse), який служить труною. Останній з молитвою прив'язують виноградною лозою до найвищої гілки якогось більшого дерева. Вони підвішують також зброю і одяг покійного, а щоб послати на той світ коня, ганяють його щодуху від цього дерева доти, поки той не здохне. Якщо він здохне скоро, то кажуть, що господар любив його сильно; якщо ж, навпаки, він довго не здихає, то кажуть, що небіжчик цим показує, як мало дбав про нього. </blockquote>

== Культ коня в інших народів ==
Культ коня мав велике значення в релігійному житті різних тюркських народів<ref>П.&nbsp;В.&nbsp;Денисов, Релігійні вірування Чувашії. Чебоксари, 1959.</ref><ref>Н.&nbsp;Ф.&nbsp;Каганов, О похоронних звичаях тюркських племен з найдавніших часів до наших днів, «Известия суспільства Археології, Історії, Етнографії Казанського університету». т. XII, вип. 2, Казань, 1894.</ref>.

Культ рудого або білого коня (з білою зірочкою на лобі) був значимий для уйгурів<ref>Е. Малов, Залишки шаманства у жовтих уйгурів,&nbsp;— «Жива старина», вип. 1, СПб., 1912. стр. 73</ref>.

Щоб зробити новонародженого щасливим, башкири і каракалпаки приводили до нього коня<ref>X. Кебергенов, Про близькість пережитків доисламских вірувань в звичаях каракалпаков і башкир, «Наукова сесія з етногенезу башкир». Уфа, 1969.</ref>.

'''[[Тулпар]]'''&nbsp;— крилатий (або летючий) кінь в кипчакській (башкирській, казахській, татарській) міфології.

Саяно-алтайські народи здійснювали обряд «Тай-Елга»: в жертву богу приносили коня білої масті, м'ясо його поїдали, а шкуру вивішували на жердині<ref>Л.&nbsp;П.&nbsp;Потапов, Етнографічний нарис землеробства у алтайців, -ТІЕ, нова серія, т. 18, 1952. стр. 182</ref>.

'''Джесегей Тойон'''&nbsp;— божество, покровитель коней і рогатої худоби в [[Якутська міфологія|якутської міфології]].

'''[[Кінь вітру]]''' (лунгта)&nbsp;— символ в тибетському буддизмі у вигляді коня, несучого на спині [[Чінтамані]], тобто коштовність, виконуючу бажання і приносячу благополуччя.

== Див. також ==
* [[Поховання з колісницею]]

== Примітки ==
{{примітки}}

== Література ==
{{Конярство}}
[[Категорія:Поклоніння тваринам]]
[[Категорія:Конярство]]
[[Категорія:Германське поганство]]
[[Категорія:Конярство]]