Перегляд вихідного коду сторінки Література XVIII століття

{{18 століття у літературі|nocat=1}}

'''Просвітницький класицизм'''&nbsp;— умовний період в [[історія літератури|історії світової літератури]], що охоплює [[XVIII століття]] (в окремих країнах кінець [[XVII століття|XVII]] або початок [[XIX століття]]). Цей період позначений подальшим поглибленням нерівномірності літературного процесу у світі. У [[Західна Європа|Західній Європі]] це був досить чітко окреслений [[літературний період]], що позначений пов'язаними між собою художніми та ідейними напрямами [[Просвітництво|Просвітництва]] і [[сентименталізм]]у. У країнах [[Схід|Сходу]] література продовжувала мати риси попередніх епох, що випливали ще з [[Література Середньовіччя|середньовіччя]].

== Літератури Заходу ==

[[Файл:Robinson Crusoe 1719 1st edition.jpg|left|250px|thumb|«[[Робінзон Крузо]]», видання [[1719]] року]]

=== Естетика ===

==== Стильовий злам ====

У літературі [[18 століття]] відбувається серйозний [[стиль]]овий злам. Практика універсальних стильових систем залишається у минулому. [[Мистецтво]], насамперед [[література]], стають окремою сферою [[культура|культурного]] життя і вже не виражають сукупні культурно-історичні прагнення своєї доби. Естетичні системи втрачають значення всезагальності. Розходяться шляхи різних видів мистецтва: літератури і [[театр]]у, театру і [[музика|музики]]. Поет більше не використовує спільний стильовий запас доби, він створює власну систему стилю і підпорядковує її своєму особистому задуму.

==== Національний характер літератур ====

У кожній країні література мала яскраво виражений національний характер у залежності від своєрідності історичного Прокляті комісії рис і традицій. Хоча для всієї епохи були характерні деякі спільні риси, виражені у явищі [[Просвітництво|Просвітництва]] та течії [[сентименталізм]]у.

==== Просвітницька естетика ====

Просвітителі підпорядкували свою творчість завданню перебудови [[суспільство|суспільства]]. Головним принципом просвітницької [[естетика|естетики]] стало утвердження виховної ролі мистецтва, демократичної ідейності. Використавши вчення [[Аристотель|Аристотеля]] про мистецтво, просвітителі заклали теоетичні основи [[Критичний реалізм|критичного реалізму]], що розвинувся вже у мистецтві [[19 століття]].

Твори просвітителів вирізняє концептуальність, вони глибоко [[філософія|філософічні]]. У ряді випадків це своєрідні белетризовані філософські [[трактат]]и. Звідси і певна [[раціоналізм|раціоналістичність]] творчості просвітителів. Вони створили жанри [[публіцистика|публіцистичного]] філософсько-політичного [[Роман (жанр)|роману]], морально-політичної [[драма|драми]] і гротескно-комедійного [[памфлет]]у. При цьому широко використовували літературні форми старих майстрів: памфлети [[Лукіан]]а, філософську поему [[Лукрецій|Лукреція]], сатиричну [[Література Відродження|літературу Ренесансу]]: твори [[Еразм Ротердамський|Еразма Роттердамського]], [[Франсуа Рабле]], [[Томас Мор|Томаса Мора]], котрих вони вважали своїми ідейними попередниками.

==== Сентименталізм ====

[[Сентименталізм]]&nbsp;— явище складне і сповнене протиріч. Як ідейний і художній напрям він не тотожний [[Просвітництво|Просвітництву]] у цілому, але в той же час тісно пов'язаний з останнім. У ряді випадків він був кризою Просвітництва ([[Англія]]), в інших майже повністю злився з просвітницькою літературою ([[Франція]], [[Німеччина]]).

==== Герой ====

У [[Європа|європейській]] літературі герой був новою людиною доби руйнації феодального суспільства, зображеною то в буднях реального побуту, як [[Том Джонс]], [[Фігаро]], [[Луїза Міллер]], то у певній відстороненості від цих буднів, або навіть в узагальнено-філософському плані ([[Робінзон Крузо]], [[Натан Мудрий]], [[Прометей]], [[Фауст]]).

Просвітники ввели у літературу героя-простолюдина як позитивний образ. Почали оспівувати його працю, мораль, співчутливо зображати його страждання. При цьому часто критикувались панівні стани, у літературу вводився критичний елемент, що окрім художнього мав і політичне значення. Просвітницький герой&nbsp;— діяльний, впевнений у собі.

Сентименталізм докорінно відрізнявся від [[класицизм]]у, і частково випливав з Просвітництва. Якщо класицисти оповідали про видатних людей, видатні події та видатні пристрасті, то сентименталісти звернулись до людей простих, пригноблених, слабких. У їхніх героях немає нічого особливого. Страждання їх не дивують і не вражають, зате зворушують. Замість піднесеного і величного, що було у класицистів, сентименталісти принесли у літературу зворушливе. Сентименталізм був також і реакцією на Просвітництво, з його часто надмірною раціоналізацією [[сюжет]]ів і [[персонаж]]ів. Хоч саме з Просвітництва випливала увага до звичайних людей.

==== Природа ====

Класицисти природи не помічали, натомість у творах сентименталістів [[природа]] зайняла важливе місце. Споглядання її, мирне спілкування з нею простих, незлобивих людей&nbsp;— ось ідеал сентименталістів.

==== Західноєвропейська література ====
[[Файл:Daniel_Defoe_1706.jpg|thumb|right|200px|[[Даніель Дефо]]]]
У західноєвропейській літературі просвітницькі тенденції спочатку зародилися в Англії на початку [[1700-ті|1700-х]] років, досягли своєї вершини у середині століття у Франції і перейшли в нову якість наприкінці століття в Німеччині. У літературі виділяється три основні ідейно-стильові напрями:

* [[Література просвітницького раціоналізму]], що найбільшою мірою відбила просвітницькі ідеї.
* [[Література сентименталізму]], до якого також відносять літературу штюрмерства в Німеччині.
* [[Література веймарських класиків]] у Німеччині ([[Фрідріх Шиллер|Шиллер]], [[Йоганн Вольфганг Гете|Гете]]).

У західноєвропейській літературі цього періоду виділяють такі етапи:

* [[Література просвітницького раціоналізму]] в [[Англія|Англії]]
** [[Даніель Дефо]] ([[1661]]-[[1731]])
** [[Джонатан Свіфт]] ([[1667]]-[[1745]])
* [[Література просвітницького раціоналізму]] у [[Франція|Франції]]
** [[Монтеск'є]] ([[1689]]-[[1755]])
** [[Вольтер]] ([[1694]]-[[1778]])
** [[Дені Дідро]] ([[1713]]-[[1784]])
** [[Бомарше]] ([[1732]]-[[1799]])
* [[Література сентименталізму]] в [[Англія|Англії]]
** [[Семюел Річардсон]] ([[1689]]-[[1761]])
** [[Генрі Філдінг]] ([[1707]]-[[1757]])
** [[Лоренс Стерн]] ([[1713]]-[[1768]])
** [[Едуард Юнг]] ([[1683]]-[[1765]])
** [[Роберт Бернс]] ([[1759]]-[[1796]])
* [[Література сентименталізму]] у [[Франція|Франції]]
** [[Жан-Жак Руссо]] ([[1712]]-[[1778]])
** [[Луї-Себастьян Мерсьє]] ([[1740]]-[[1814]])
** [[Жан-Анрі Бернарден де Сен-П'єр]] ([[1737]]-[[1814]])
** [[Ніколя Ретіф де ля Бретон]] ([[1734]]-[[1806]])
** [[Маркіз де Сад]] ([[1740]]-[[1814]])
* [[Веймарська класика]]
** [[Готгольд Ефраїм Лессінг]] ([[1729]]-[[1781]]) (предтеча)
** [[Штюрмерство]] (предтеча)
** [[Фрідріх Шиллер]] ([[1759]]-[[1805]])
** [[Йоганн Вольфганг Гете]] ([[1749]]-[[1832]])

==== Східноєвропейська література ====

У [[18 століття|18 столітті]] активно розвивається культура [[Східна Європа|східної Європи]]. В [[Україна|Україні]] [[18 століття]] позначене [[Література бароко|літературою бароко]] та [[Література класицизму|класицизму]], зароджується [[українська літературна мова]]. Реформи [[Петро I|Петра І]] зближують з Заходом [[Росія|Росію]], сприяють появі російської світської національної культури. У [[1730-ті|1730]]-[[1760-ті|1760-тих]] в Росії домінує [[класицизм]], а з [[170-ті|1770-х]] на арену виходить [[сентименталізм]] ([[Карамзін]], [[Радіщев]]), розвивається сатира ([[Фонвізін Денис Іванович|Фонвізін]], [[Крилов]]). у [[Польща|Польщі]] на початку століття завершується період так званого сарматського бароко, а вже в другій половині [[18 століття]] формується новий тип культури під впливом просвітницьких ідей. Розвиваються нові [[жанр]]и, формуються нові літературні напрямки, провідне місце посідає просвітницький класицизм (І. Красицький). У різних сатиричних жанрах польські сатирики (А. Нарушевич, С. Трембецький, Т. Венгерський) викривають сарматсько-шляхетські звичаї і смаки, а також противників суспільних реформ.

В інших слов'янських землях, у [[Греція|Греції]] та [[Угорщина|Угорщині]] визначальною була ідея національного [[Відродження]], особливо на землях, що перебували під владою турків. Лише в Угорщині та наприкінці століття у Греції можна говорити про включення в загальноєвропейський літературний процес. У [[Чехія|Чехії]], [[Молдавія|Молдавії]], [[Валахія|Валахії]], [[Трансильванія|Трансильванії]] та [[Болгарія|Болгарії]] література і тип письменника були специфічні. До складу цих літератур входили історичні твори, [[хроніка|хроніки]], [[коментар]]і, [[біографія|біографії]]. Багато значних письменників&nbsp;— представники [[духовенство|духовенства]], а нові світські жанри нерідко виростають з традиційних жанрів [[духовна література|духовної літератури]] («Історія словеноболгарська» [[Паїсій Хілендарський|Паїсія Хілендарського]]). Автори цих творів переслідують просвітницьку мету, але у звичайному значенні слова&nbsp;— відкриття читачам знань, розширення їхнього культурного і суспільного світогляду.

==== Літератури Балтійських країн ====

Розвиток [[Прибалтика|балтійських]] літератур гальмувався іноземним пануванням&nbsp;— німецьких та данських феодалів. На національних мовах побутують твори [[фольклор]]у та публікуються книги переважно релігійного змісту, а також календарі. Наприкінці століття у Балтію проникають ідеї європейського [[Просвітництво|Просвітництва]]. Характерно, однак, що першу антикріпосницьку книгу про латиських селян написав німецький письменник (Г. Меркель «Латиші», [[1797]]). У [[Литва|Литві]], що входила до складу [[Польща|Польщі]], створювались твори польською мовою, що певною мірою відобразили просвітницьку думку, характерну для польської літератури другої половини століття. Разом з тим у [[18 століття|18 столітті]], раніше ніж в інших балтійських народів, у Литві розпочався процес формування національної літератури, що відмічений наприкінці столітті створення твору європейського масштабу&nbsp;— поеми «Пори року» К. [[Донелайтіс]]а, основоположника литовської літературної мови. Донелайтіс створив національний за змістом твір, де не лише узагальнив досвід європейської описової поезії, а й дотримувався найкращих демократичних тенденцій літератури європейського Просвітництва.

==== Американські літератури ====
[[Файл:Thomas Paine rev1.jpg|200px|right|thumb|[[Томас Пейн]]]]
В [[Північна Америка|Північній]] та [[Південна Америка|Південній Америці]] розвиток просвітницької думки взаємодіє з європейським, але також органічно пов'язано з визвольним рухом проти англійського (утворення [[Сполучені Штати Америки|США]]) та португальського (у [[Бразилія|Бразилії]]) колоніального панування. Відбувається важливий процес становлення національних культур континенту. Головні досягнення американської літератури цього періоду пов'язані з просвітницькою [[публіцистика|публіцистикою]], найзначнішими представниками якої були:

* [[Томас Джефферсон]] ([[1743]]-[[1826]])
* [[Бенджамін Франклін]] ([[1706]]-[[1790]])
* [[Томас Пейн]] ([[1737]]-[[1809]])

== Літератури Сходу ==

Майже всі країни Сходу у [[18 століття|18 столітті]] перебували на стадії Пізнього [[Середньовіччя]]. При загальному контрасті між Заходом і Сходом слід відмітити і нерівномірність у розвитку різних країн Сходу.

=== Близький і Середній Схід, Південна і Південно-Східна Азія ===
[[Файл:Sayat-Nova_1.jpg|thumb|200px|left|[[Саят-Нова]]]]
Найміцніше утримувався середньовічний лад у країнах [[Південна Азія|Південної]] та [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]], у країнах [[Близький Схід|Близького Сходу]] (за виключенням [[Османська імперія|Османської імперії]]), а також у країнах [[Середня Азія|Середньої Азії]]. Катастрофічний вплив на долі багатьох народів та культур мали спустошливі війни [[18 століття]]. Окремі поетичні рядки, що збереглись відтоді, сповнені трагізму. «Біди Грузії»&nbsp;— називалась поема грузинського поета Д. [[Гурамішвілі]], котрий ледь врятувався після вторгнення турків. Безперестанні війні і загальний занепад лякали своєю безвихіддю. Туркменський поет [[Махтумкулі]] сумує через невлаштованість світу, його трагічне світовідчуття споріднене з поезією німецького бароко періоду спустошливої [[Тридцятирічна війна|Тридцятирічної війни]]. На загальному фоні епігонської поезії періодично з'являються поети першої величини&nbsp;— [[Саят-Нова]] у [[Вірменія|Вірменії]], [[Далай-Лама IV]] у [[Тибет]]і. Продовжується колонізація європейцями країн Азії та Африки, що стикає дві різні [[культура|культури]]. Перед лицем вторгнення іноземців дотримання традицій, звернення до древніх пластів культури у країнах Південно-Східної Азії стає однією з форм самозахисту.

В [[араби|арабських]] народів, в [[Іран]]і, [[Індія|Індії]], що пережили пору розквіту літератури кілька століть тому, у [[18 століття|18]], як і у [[17 століття|17 столітті]], література живе пам'яттю про добу великих поетів і постійно повертається до традиційних мотивів. Ця література не лише не досягає попередніх масштабів, а й нерідко вироджується у просто повторення відомих сюжетних ситуацій, тем та образів. Середньовічна традиція відбивається у панівній ролі [[поезія|поезії]]. Одне з характерних явищ епохи&nbsp;— популярність у певних колах витонченої, ускладненої за формою поезії. Поети перськомовної частини Індії, Ірану, Середньої Азії, [[Афганістан]]у багато в чому дотримуються традицій поета [[17 століття]] [[Беділь|Беділя]], що писав на [[фарсі]]. У літературі на фарсі виник цілий напрям, названий його іменем (бедилізм)&nbsp;— філософська ([[суфізм|суфійська]]) поезія складної форми. Схожі явища спостерігаються і в поезії інших народів ([[ріті-кав'я]] на [[гінді]], «яванське відродження» на [[Ява (острів)|Яві]], поезія «хитромудрих строф» в [[М'янма|Бірмі]] тощо). Цю поезію іноді порівнюють з преціозною поезією на Заході, з маринізмом і гонгоризмом. Ускладненість стилю, що охопила поезію, викликала протилежне прагнення протиставити їй ясність та простоту. Звідси&nbsp;— звернення до поетики фольклору та класицистичних традицій. Так, в Ірані виникає поезія «повернення» до художнього досвіду поетів домонгольської доби.

У всіх цих регіонах&nbsp;— від арабських земель на Заході до [[Філіппіни|Філіппін]] на Сході&nbsp;— [[проза]] займає другорядне місце, зберігає середньовічний характер. Художня проза у багатьох країнах ще не отримала жанрової визначеності, не виділилась з різних історичних та географічних описів і культових текстів. Одночасно в різних країнах побутують твори народної літератури, частково усні, частково вже записані.

=== Літератури Далекого Сходу ===

Особливо виділяються літератури [[Далекий Схід|Далекого Сходу]], особливо [[Китайська література|китайська]], [[Японська література|японська]], [[Корейська література|корейська]] та культурно-історично пов'язана з ними [[В'єтнамська література|література В'єтнаму]]. Видатні художні пам'ятки, створені у цей час, загальний підйом у літературі цих чотирьох країн за масштабами зіставний з європейським. Проте відмінності теж відчутні.

[[18 століття]] не утворює у літературах Східної Азії окремого періоду чи особливої епохи. Нові тенденції у названих чотирьох країнах з'явились у різних час, починаючи з середини [[17 століття]] і навіть ще з [[16 століття]]. Це лише продовження того підйому, що розпочався раніше. З'являються значні поети і прозаїки, котрих хвилює доля людини у сучасному їм [[суспільство|суспільстві]], котрі задумуються над тим, чи визначається життя людини фатальною долею, чи реальними обставинами.

Увага до [[жінка|жіночої]] [[доля|долі]]&nbsp;— один з проявів такого підходу до людини у літературі цього регіону. Саме тому, що соціальні та релігійні норми робили долю жінки зовсім нестерпною, боротьба за її людську гідність стала одним з основних мотивів у драматургії японця [[Тікамацу Модзаемон|Тікамацу]], у поезії [[В'єтнам]]у, у японській гравюрі.

Лунають у цей час і критичні голоси, [[сатира]] на сучасні порядки. У китайській та в'єтнамській літературі засуджується традиційна система [[екзамен]]ів при наборі чиновників («Неофіційна історія конфуціанців» [[Цзин-цзи]]). Більшість мислителів регіону розвивали нові ідеї у межах традиційних філософських систем, конфуціанства або буддизму. Визначний в'єтнамський поет [[Нгуен Зу]] розкриває «Стогін змученої душі» (поема) у категоріях [[буддизм|буддійських]] уявлень про незворотність долі, але одразу вносить іншу, антифаталістичну, інтонацію, вкладає у вуста героя цілу програму, що стверджує право людини самій вирішувати свою долю. Лише в окремих випадках критика соціальної невлаштованості отримувала сміливість і гостроту. Наприклад, японський мислитель [[Андо Сьоекі]] («Справжні закони природи») відкинув усілякі компроміси з офіційною ідеологією, виступив з суто матеріалістичних позицій. Визнання до нього прийшло лише у [[20 століття|20 столітті]], як і до корейського діяча раціоналістичної філософської школи [[сірхак]] [[Лі Ік]]а ([[1682]]-[[1764]]).

У літературі цього періоду можна говорити лише про окремі просвітницькі тенденції, які згодом призведуть до ідейного перелому у другій половині [[19 століття]], коли просвітницький рух розгорнеться майже у всіх країнах Сходу.

== Спільне і відмінне ==

=== Оптимізм і песимізм ===

У країнах Європи, де просвітницькі ідеї склались у цілісну систему, для літератури 18 століття був характерний історичний оптимізм, нездоланна віра у перемогу розуму над глупотою і упередженнями, свободи над тиранією.

Життєрадісні мотиви неважко знайти і в письменників Сходу, але тут була зовсім інша природа оптимізму та песимізму. Ці поняття в їхньому європейському смислі неможливо застосувати для оцінки конфуціанських чи буддійських стереотипів 18 століття.

=== Роль традиції ===

І на Заході і на Сході література [[18 століття]] опиралась на багатовікову традицію. Але характер цих традицій і їхня роль на Сходу зовсім не схожі на роль античної культури в європейських літературах 18 століття. [[Міфологія]], яка була ґрунтом [[Давньогрецька література|давньогрецької літератури]], у 18 столітті сприймалась лише як система художніх образів&nbsp;— релігійні уявлення давніх греків зникли разом з загибеллю [[Атичність|античного світу]]. Давня та [[Середньовіччя|середньовічна]] культура країн Сходу була органічно пов'язана з філософськими та релігійними концепціями [[Конфуцій|Конфуція]], [[Лао-цзи]], [[буддизм]]у та [[іслам]]у, які настільки пронизували свідомість людей, що навіть критика віджилих феодальних інституцій була можлива лише в категоріях традиційних етичних і релігійних учень.

=== Реалістичність ===

У той же час можна знайти певні загальні тенденції, що проявляються в окремих літературах різних кінців світу. Очевидно, наприклад, що, на відміну від країн [[Близький Схід|Близького Сходу]] та [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]], у літературах Східної Азії ([[Далекий Схід|Далекого Сходу]]) існують явища, що дозволяють здійснювати порівняння з європейськими літературами. Причому в літературах цього регіону йдеться не лише про зміну жанрових форм,&nbsp;— наприклад, у прозі виникали широкі можливості для подолання умовності, [[символіка|символіки]] та фантастики середньовічної культури, для зближення літератури з життям. Прозаїчні твори стають складнішими, багатшими, поступово знімається «плоскість», характерна для середньовічних творів. Проте у прозі країн Східної Азії відбувається лише накопичення прийомів реалістичного відображення дійсності. Вони ще не складаються у цілісну естетичну систему. Прикладом може бути роман [[Цао Сюе-Цинь|Цао Сюе-циня]] «Сону червоному теремі» (вид. [[1791]]), в якому критичні моменти, незадоволення героєм оточуючою дійсністю вписуються у складну систему [[даосизм|даоських]] та [[буддизм|буддійських]] символів. Символічна сама назва роману, і багатозначні імена героїв, що відроджують міфологічні уявлення далекої давнини.

Нові форми естетичного освоєння життя, що проявлялися у прозі, у свою чергу, впливали на зміст і форму поезії. У поезії проникають будні життя, поети частіше звертають до долі звичайної людини. Таким чином долається прірва, що існувала у минулому між прозаїчними і поетичними жанрами. Прагнення до зображення буденного життя зближало, у найзагальніших рисах, літератури Європи та Далекого Сходу.

=== Літературна мова ===

Проблема [[літературна мова|літературної мови]] у [[18 століття|18 столітті]] не лише зберігає своє значення, а й, в окремих районах світу, набуває нової гостроти. Боротьба за національну мову, звичайно, по-різному протікає у країнах незалежних і пригноблених. У чехів, словаків та південних слов'ян йшлося перш за все про незалежність свого народу, за відродження національної культури, а це відродження було немислиме без утвердження і розвитку національної мови.

Інший аспект мовної проблеми&nbsp;— збереження давньої мови як наукової або ритуальної, або навіть мови літератури. У європейських культурах таку роль виконувала [[латина]], у східнослов'янських&nbsp;— [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янська]]. У країнах Південної та Південно-Східної Азії схожу роль відіграє [[палі]], а також [[санскрит]], на якому у 18 столітті в [[Індія|Індії]] продовжуються створюватись літературні твори, вже малодоступні читачеві.

У 18 столітті у багатьох країнах зберігається [[двомовність]]. Так, у [[Корея|Кореї]] та [[В'єтнам]]і, навіть у [[Японія|Японії]] література створюється і на національних мовах, і на загальнорегіональній літературній мові, у основу якого покладені лексичні і граматичні норми [[Давньокитайська мова|давньокитайської мови]]. У [[Китай|Китаї]] продовжується розвиток літератур класичною літературною мовою ([[веньянь]]) та живою мовою ([[байхуа]]), на якій пишуться романи. При цьому у жанровому відношенні твори, написані китайською мовою у Кореї або В'єтнамі, тісно пов'язані з традицією китайської класичної літератури.

Своєрідна ситуація складається у зв'язку з колоніальними завоюваннями. У більшості країн Африки і в деяких країнах Азії та чи інша європейська мова поширюється поряд з місцевими національними. Щоправда, це ще не призводить до взаємодії культур і мов.

Для мов, які вже склались як національні, у 18 столітті залишалось завдання закріплення та розширення, збагачення мовних норм.

== Взаємозв'язки ==

Протягом [[18 століття]] у [[Європа|Європі]] у цілому сильно зростає інтерес до життя, звичаїв та культури країн Сходу. Так, у [[Франція|Франції]] ще наприкінці [[17 століття]] з'явилась багатотомна «Східна бібліотека». На початку [[18 століття]] з'являються переклади з [[Арабська мова|арабської]], [[перська мова|перської]] та інших мов. Особливий успіх має видання «Тисячі й однієї ночі», що викликало безліч наслідувань. З [[французька мова|французької]] багато з цих книг перекладаються на інші мови. Про інтерес до Сходу свідчить відомий переклад «Шакунтали» [[Калідаса|Калідаси]] (в Англії здійснений В.Джонсом, у Німеччині&nbsp;— Форстером). Дуже популярними стали східні теми, сюжети і образи. [[Монтеск'є]], [[Вольтер]], [[Голдсміт]], [[Віланд]] та багато інших звертаються до них.

{{Портал|Книги}}

== Див. також ==

* [[Література 17 століття]]
* [[Література 19 століття]]
* [[Література Просвітництва]]
* [[Література сентименталізму]]
* [[Веймарська класика]]

== Джерела та література ==

* История всемирной литературы в 9 томах: Том 5.&nbsp;— М., 1988.&nbsp;— С.: 7-18.
* ''Шалагінов Б.Б''. Зарубіжна література від античності до початку XIX&nbsp;ст.&nbsp;— К.: Академія, 2004.&nbsp;— 360 с.&nbsp;— С.: 266—353.

=== Рекомендована література ===
* ''Артамонов С. Д.'' История зарубежной литературы 17-18 вв.&nbsp;— М., 1987.&nbsp;— 608 с.
* История зарубежной литературы 18 века: Учебник / Под редакцией З.&nbsp;И.&nbsp;Плавскина.&nbsp;— М., 1991.
== Посилання ==
* {{ЛЗЕ2|частина =Формальна седиментація |сторінки =543}}
* {{ЛЗПЛ2001|частина =Міфи в літературі|сторінки =335}}

[[Категорія:XVIII століття]]
[[Категорія:Історія літератури]]
[[Категорія:Література XVIII століття]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]