Перегляд вихідного коду сторінки Мистецтвознавство

{{unibox}}
{{Історія мистецтва}}
[[Файл:A mathematician draws a semi-circle while Minerva watches ov Wellcome V0007566.jpg|thumb|right|280px|Мартен де Вос&nbsp;— малюнок, гравер Рафаель Заделер. « Мудрість (Мінерва) надихає людину на труд», серія «Пори життя чоловіка», [[1591]] рік. [[Національна бібліотека Іспанії]], [[Мадрид]]]]
[[Файл:Gabriel Cornelius von Max, 1840-1915, Monkeys as Judges of Art, 1889.jpg|thumb|right|280px|[[Габріель фон Макс]]. Мавпи як судді мистецтва, 1889&nbsp;р., [[Нова пінакотека]]]]
'''Мистецтвозна́вство'''&nbsp;— [[знання]] про [[мистецтво]], комплексне [[дослідження]] та осмислення усіх видів художньої діяльності, сукупність [[гуманітарні науки|гуманітарних наук]], що вивчають закономірності функціонування [[мистецтво|мистецтва]], поєднують у собі історію і теорію мистецтва.

== Розділи ==
* [[Теорія мистецтва]] тісно пов'язана з [[естетика|естетикою]], вивчає закономірності розвитку мистецтва, зв'язки між [[зміст]]ом і [[форма|формою]] в мистецтві.
* [[Історія мистецтв]] дає опис, аналіз і тлумачення творів, розкриває поступальний розвиток мистецтва.
* [[Художня критика]] (тобто аналіз і систематика) здійснює теоретичний та історичний аналіз художніх творів і явищ, оцінює їх в історичному контексті.

== Історія ==
Перші спроби усвідомити перебіг художніх подій і їх якісних змін відбулися у добу [[відродження]] в [[Італія|Італії]]. [[Мода]] на [[античність]], що охопила італійських [[Гуманізм|гуманістів]] і згодом широкі верства населення перейшла у реальні спроби відродити призабуті художні методи, відродити старожитні техніки і навіть почати жити відповідно античних настанов. Пройшли навіть спроби реально поєднати [[католицизм]] і античний спадок у його давньоримському варіанті.

В художній практиці митці Італії почали з копіювання давньоримських зразків архітектури і орнаментики ([[Пізанелло]] в [[Медальєрне мистецтво|медальєрному мистецтві]], [[ Браманте]] і [[Мантенья]] в живопису), потім зрівнялись з античними митцями, на зламі 15-16 століть&nbsp;— вже перевищили їх методи і художній рівень. Відтоді термінологічне значення слова «відродження» практично втратило свій зміст, бо суто відродження вже відбулось, а процес якісних змін&nbsp;— пішов далі, зберігши застарілу назву.
[[Файл:Vite.jpg|thumb|Титульний лист першого видання «Життєписів»]]
Найбільшою заслугою [[Джорджо Вазарі|Вазарі]] вважається його монументальна праця «[[Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів]]» («Le Vite de'piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti»), який був закінчений в 1550 році. Другим доповненим виданням з додатком портретів знаменитих художників книга вийшла в 1568 році.

Не Джорджо Вазарі належить й ініціатива створення «Життєписів», що так його уславили. Ініціатива (ідея) створення належала [[єпископ]]у [[Паоло Джовіо]] (1483—1552), виказана під час званого обіду в присутності папи римського [[Павло III|Павла ІІІ]]. За іронію історії доручення створити мистецтвознавчий твір отримав непоганий художник-декоратор із замалими літературними здібностями.

До свого монументального твору про сучасних йому діячів мистецтва, яке Вазарі порадили написати, він віднісся досить сумлінно. Коли частина рукопису була готова, він передав її Аннібале Каро, який допоміг йому своїми зауваженнями і порадив довести роботу до кінця. Пізніше [[чернець]] Маттео Фаетані, що володів літературною освітою, за дорученням Вазарі зробив істотні поправки в ній. Тому книга була закінчена тільки в [[1550]]&nbsp;р. Але і тоді Вазарі не був задоволений нею і продовжував збирати додаткові відомості з життя і творчості художників-сучасників. Тільки через 18 років після першого видання, його твір прийняв остаточний вигляд, в якому варіанті і дійшов до сучасності. Це друге видання прикрашене портретами художників, часто вигаданими.

Без цінних відомостей, що містяться в «Життєписах» у історії італійського мистецтва була б суттєва прогалина. Вазарі в своїй книзі детально оповідає про власну творчість і не соромиться віддавати належне своєму таланту живописця і [[архітектор]]а. Пізніші видання, забезпечені коментарями різних авторів, неодноразово виходили за наступні десятиліття. У [[1878]]&nbsp;р. твір Вазарі вийшов у [[Флоренція|Флоренції]] під редакцією Міланезі, пізніше перекладений французькою і німецькою мовами.

Черговий впливовий мистецтвознавчий твір був створений [[Йоганн Вінкельман|Йоганом Вінкельманом]] (1717—1768)<ref name=":0">{{Cite web |url=http://studme.org/1040051413554/kulturologiya/teoriya_istoriya_izobrazitelnogo_iskusstva#96 |title=Архівована копія |accessdate=28 січня 2016 |archive-date=21 липня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160721065305/http://studme.org/1040051413554/kulturologiya/teoriya_istoriya_izobrazitelnogo_iskusstva#96 }}</ref> . Він мав назву «Історія стародавнього мистецтва», але у 18 ст. і на початку 21-го в назві вбачають різні змісти.

У Вінкельмана&nbsp;— була лише спроба систематизувати давньоримське мистецтво. На той час ще не було достатньо знань ні про [[давньогрецьке мистецтво]] і мистецтво доби архаїки, ні про мистецтво [[Етруски|етрусків]], [[Стародавній Єгипет|стародавніх єгиптян]], франків, бритів, німецьких і [[Слов'яни|слов'янських]] племен. Відповідно і назва його книги мала б мати іншу назву, щось на кшталт «Історія мистецтва Стародавнього Рима».

Продовжувачами справи Вінкельмана стала бригада французьких науковців і [[офіцер]]ів у складі армій [[Наполеон]]а, що вдерлися у Арабський [[Єгипет]]. Військові підсумки наполеонівської [[Авантюра|авантюри]] у Єгипті&nbsp;— сумнівні, чого неможливо говорити про підсумки наукові. На новий щабель були підняті дослідження і знання про Стародавній Єгипет, а серед непересічних досягнень&nbsp;— розшифрування науковцем [[Жан-Франсуа Шампольйон|Шампольйоном]] [[Єгипетські ієрогліфи|єгипетських ієрогліфів]] і здатність читати писемні джерела зниклої держави<ref name=":0"/>.

В мистецтвознавчу полеміку втрутились пристрасні представники [[романтизм]]у, ідейної течії, що протистояла емоційній холодності і застиглій нормативності [[класицизм]]у. Теоретики класицизму виходили з доктрини, що ідеал вже був досягнутий у мистецтві Стародавньої Греції і Стародавнього Рима. Завдання&nbsp;— лише наслідувати форми, вироблені греками та римлянами, всі ці колони, [[портик]]и, [[фронтон]]и, ясні і спрощені плани та прямі кути. Теоретики [[Романтизм|романтизму]] оголосили вартими уваги і наукового дослідження усі мистецькі здобутки всіх попередніх епох, а не тільки канонізованих греків, римлян та майстрів італійського [[відродження]]. В історію мистецтва і мистецтвознавство повернули раннє [[середньовіччя]], добу [[Романське мистецтво|романики]] і [[Готика|готики]], місцеві варіанти [[бароко]] і [[рококо ]].

Згодом прийшов новий етап досліджень мистецтва мусульманських країн, [[Китай|Китаю]], [[Японія|Японії]], доколумбових цивілізацій. Найціннішими у цьому процесі були практичні спроби західноєвропейців не тільки вивчення історії мистецтва неєвропейських народів, скільки спроби збереження і вивезення творів мистецтва у європейський культурний простір з небезпечних регіонів військових конфліктів, безглуздого нищення релігійними фанатиками тощо.

Мистецтвознавство як наукова дисципліна виникло в другій половині 19 ст. Саме тоді його відокремили від історичної науки при збереженні зв'язків з історією і її методиками. У західноєвропейських [[університет]]ах засновують кафедри мистецтвознавства та історії мистецтв<ref name=":0"/>. Друга половина 19 ст. в [[Західна Європа|західноєвропейських країнах]] і у [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатах]] збіглась із піднесенням економіки і промислового виробництва, з піднесенням друкарської справи в межах буржуазних потреб. На хвилі піднесення друкарської справи виникла низка нових наукових [[журнал]]ів, серед них і спеціалізованих суто на мистецтвознавстві<ref name=":0"/> .

== Мистецтвознавство в Україні ==
Українське мистецтвознавство[[Коцюбинська Наталя Антонівна|&nbsp;]]— порівняно нова галузь гуманітарних наук, що сформувалася наприкінці 19[[Коцюбинська Наталя Антонівна|&nbsp;]]— на початку 20 ст. В історії становлення українського мистецтвозназвства як науки виділяють декілька етапів. У 1920-х рр. активну діяльність вели наукові діячі кафедри мистецтвознавства, яку очолюв академік  [[Шміт Федір Іванович|Ф. Шміт]], і Кабінет українського мистецтвознавства, керівником якого був  [[Новицький Олексій Петрович|О. Новицький]]. Розквіт українського мистецтвознавства на початку 20 ст. пов’язаний з іменами [[Біляшівський Микола Федотович|М. Біляшівського]], [[Ернст Федір Людвігович|Ф. Ернста]], [[Зуммер В.|В. Зуммера]], [[Коцюбинська Наталя Антонівна|Н. Коцюбинської]], [[Левитська Єлизавета|Є. Левитської]], [[Мощенко Кость Васильович|К. Мощенка]], [[Щербаківський Данило Михайлович|Д. Щербаківського]] та ін. В епоху «<nowiki/>[[Шістдесятники|шістдесятництва]]<nowiki/>» їхню справу продовжили [[Білецький Платон Олександрович|П. Білецький]], [[Логвин Григорій Никонович|Г. Логвин]], [[Міляєва Людмила Семенівна|Л. Міляєва]], [[Овсійчук Володимир Антонович|В. Овсійчук]] та інші <ref>{{Cite web|title=Мистецтвознавство — Енциклопедія Сучасної України|url=http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65378|website=esu.com.ua|accessdate=2021-05-25|archive-date=25 травня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210525062203/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65378}}</ref>. 

У 20 ст. в українському мистецтвознавстві, з’явилися багатотомні видання з історії образотворчого, декоративного, театрального, музичного мистецтва. 20 ст.[[Коцюбинська Наталя Антонівна|&nbsp;]]—  час формування сучасного мистецтвознавства як  розвиток наукових знань про архітектуру, графіку, живопис, скульптуру, декоративного мистецтва; особливого розвитку набувають методологічні пошуки в галузі. 

Нині українське мистецтвознавство спирається на ідею відродження національної культури і традицій, водночас наголошує на необхідності осмислення історичного минулого й осягнення нових, а найголовніше[[Коцюбинська Наталя Антонівна|&nbsp;]]— об’єктивних критеріїв оцінки історичних подій, діяльності окремих особистостей. 

== Див. також ==
* [[Мистецтво]]
* [[Естетика]]

== Примітки ==
{{reflist}}
{{Портал|Історія|Мистецтво}}

== Джерела ==
* {{КЕС}}
* http://studme.org/1040051413554/kulturologiya/teoriya_istoriya_izobrazitelnogo_iskusstva#96 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160721065305/http://studme.org/1040051413554/kulturologiya/teoriya_istoriya_izobrazitelnogo_iskusstva#96 |date=21 липня 2016 }}
* Мистецтвознавство XX століття : хрестоматія-довідник : [навч. посіб.] / Анатолій Григорович Баканурський, Анна Анатоліївна Білик [та ін.] ; упоряд. Анна Анатоліївна Білик, Сергій Анатолійович Думасенко. – Херсон : Олді-Плюс, 2017. – 423 с.

== Посилання ==
* {{УМЕ8|частина=Мистецтвознавство|сторінки=984-985}}

{{Art-stub}}

[[Категорія:Мистецтво]]
[[Категорія:Гуманітарні науки]]
[[Категорія:Мистецтвознавство]]