Перегляд вихідного коду сторінки Нерухома драбина

{{Coord|31|46|41.9|N|35|13|47.5|E|display=title}}
[[Файл:Immovable ladder on ledge over entrance to Church of the Holy Sepulchre.jpg|мини|«Нерухома драбина», [[Храм Гробу Господнього]].]]
'''Нерухома драбина'''&nbsp;— дерев'яна [[драбина]], що приставлена до правого вікна другого ярусу фасаду храму [[Храм Гробу Господнього|Гробу Господнього]] в [[Старе місто (Єрусалим)|Старому місті]] в [[Єрусалим]]і. Драбина спирається на карниз і приставлена до вікна, що знаходиться у володінні [[Вірменська апостольська церква|Вірменської апостольської церкви]]. Драбина є одним із символів міжконфесійних розбіжностей у [[Християнство|християнстві]]<ref name="Lan">''James E. Lancaster'' [http://coastdaylight.com/ladder.html The church and the ladder: Frozen in time]. {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110813193143/http://coastdaylight.com/ladder.html |date=2011-08-13 }}{{ref-en}} {{ref-en}}</ref>. Розташування драбини на своєму місці означає дотримання угоди {{нп3|Статус-кво Святої землі|«Статус-кво Святої землі»|en|Status quo (Holy Land sites)}} між шістьма християнськими конфесіями, що володіють храмом&nbsp;— не рухати, не ремонтувати і не змінювати нічого в храмі без згоди всіх шести конфесій.

== Історія ==
Поява нерухомої драбини на фасаді храму Гробу Господнього пов'язана з конфліктом між християнськими конфесіями за право контролю над святинями храму Господнього і поділом храму між шістьма християнськими конфесіями. Різними частинами храму зараз володіють [[Католицька церква]], [[Єрусалимська православна церква]], [[Вірменська апостольська церква]], [[Сирійська православна церква]], [[Ефіопська православна церква]] і [[Коптська православна церква]]<ref name="Беляев ">{{Православна енциклопедія|168155|Гроба Господня (Воскресения Христова) Храм в Иерусалиме|13||Беляев Л. А., Лисовой Н. Н.}}</ref>.

=== Попередня історія ===
[[Файл:Inkunabel.Breyden.Peregrin.png|міні|200пкс|зліва|Фасад храма. Гравюра на дереві, {{нп3|Брейденбах, Бернард фон|Бернарда фон Брейденбаха|de|Bernhard von Breidenbach}}, 1486 рік]]
Боротьба за контроль над християнськими святинями Єрусалима велася з часів подій, описаних у [[Новий Заповіт|Новому Заповіті]]<ref name="Nos">''Носенко Т.'' [http://www.e-reading.org.ua/chapter.php/143754/23/Nosenko_-_Ierusalim__tri_religii_-_tri_mira.html#n_204 Иерусалим: Три религии&nbsp;— три мира]. Olma Media Group,&nbsp;— 2003, С. 440. {{ref-ru}}</ref>.

З [[XVI століття]] міжконфесійні конфлікти між християнами за право контролювати святині набувають все запекліших форм. У цих конфліктах брали участь майже всі християнські конфесії, але особливо ворогували католики й православні греки&nbsp;— найбільш масові, багаті та впливові громади<ref name="Nos" />.

У період перебування Єрусалима під владою [[єгипет]]ських [[мамлюк]]ів (XIV—XV століття) [[францисканці]], завдяки європейським монархам, які надавали їм фінансову та політичну підтримку, зуміли закріпити за собою статус «охоронців храму Гробу Господнього», а також деяких інших святих місць. Православні греки, намагаючись оскаржити надані францисканцям права, як головний аргумент на свою користь пред'являли нібито отриманий ними в [[VII століття|VII&nbsp;столітті]] від [[Умар ібн аль-Хаттаб|халіфа Умара]] указ про передачу їм всіх прав на християнські святині. Католики, своєю чергою, оскаржували автентичність цього документа, називали його більш пізньою підробкою і звертали увагу, що в VII столітті християнство ще було єдиним і тому указ [[халіф]]а, навіть якщо він автентичний, поширювався на всі християнські конфесії. Католики також посилалися на свою наступність від хрестоносців і звинувачували православних у неучасті в [[Хрестовий похід|Хрестових походах]]<ref name="Nos" />.

Християни не обмежувалися лайкою та письмовими доносами один на одного, які православні та католики надсилали в Константинополь. Часто було достатньо навіть найменшого приводу, щоб між ченцями спалахувала кровопролитна бійка. Ці безладні сцени описані багатьма паломниками, зокрема й іноком Парфенієм (Агеєвим), який відвідав Єрусалим у 1845 році. Він розповідав про справжню бійню у каплиці Голгофи, що виникла через те, що католики під час богослужіння намагалися замінити на престолі грецьку пелену на свою власну. Греки «принесли з кухні багато дров, і пішла на Голгофі бійка і війна. Греки били дровами, а франки свічками, а після і вони принесли дрова. Турки вже кинулися рознімати, але й у них рушниці забрали; і вони кинулися рятувати Божий гріб та Воскресенський храм… Ми ж не знали&nbsp;— куди бігти, від страху заціпеніли». Нерідко такі бійки призводили до загибелі людей та завдавали великих матеріальних збитків храму. Часто втручання турецьких стражників та самого паші рятували не лише життя ченців, але й сам храм від руйнування<ref name="Nos" />.

Конфлікти в храмі Гробу Господнього відбувалися постійно. Османська влада видала укази, що регулювали відносини між християнськими конфесіями&nbsp;— такі укази були видані у 1604, 1637, 1673, 1757 та 1852 роках<ref name="Nos" />.

У 1719 році францисканці здобули дипломатичну перемогу<ref name="Nos" />,&nbsp;— спеціальним [[фірман]]ом султана їм було надано дозвіл самостійно, без участі інших християнських конфесій, здійснити реставраційні роботи в храмі Гробу Господнього<ref group=~>В обмін на це Порта виторгувала в європейців звільнення 150 турецьких полонених, захоплених у попередніх війнах</ref>.

=== Султанський фірман 1757 року і «Статус-кво» ===
[[Файл:Entrance to the holy sepulchre cph.3g03425.jpg|200пкс|міні|«Нерухома драбина» на [[Літографія|літографії]] [[Девід Робертс (художник)|Девіда Робертса]], 1842 рік<ref>The Holy Land, Syria, Idumea, Arabia, Egypt and Nubia / from drawings made on the spot by David Roberts. London: F.G. Moon, 1842—1845, v. 1, pts. 1-2, p. 2 {{ref-en}}</ref>.]]
У 1757 році [[францисканці]] почали будувати перед [[Кувуклія|Кувуклією]] свій [[вівтар]], багато прикрашений дарами, отриманими з різних європейських країн. На [[Великдень]] 1757 року в храм вдерся натовп греків, підбурюваних православними ченцями, з метою перешкодити будівництву вівтаря. Францисканці зачинились у своїх [[келія]]х. Грецькі [[ієрарх]]и направили до [[Константинополь|Константинополя]] звіт про цей інцидент, звинувачуючи католиків у «прихованій ворожості» владі [[Османська імперія|Османської імперії]]<ref name="Nos" />.

Султан [[Осман III]], бажаючи запобігти заколотам серед православного населення імперії, спеціальним фірманом обмежив права католиків на святині в [[Свята земля|Святій землі]] і передав у володіння Грецькій церкві храм [[Храм Різдва Христового|Різдва Христового]], [[Гробниця Діви Марії|гробницю Пресвятої Діви Марії]] та закріпив за обома конфесіями рівні права в храмі Гроба Господнього. Деякі джерела стверджують, що прийняття фірмана 1757 року [[Лобіювання|лобіював]] [[Великий візир]] [[Коджа-Мехмед Рагип-паша]], який, як вважається, отримав від греків великий хабар. Французький посол [[Шарль Грав'є де Верженн|граф де Верженн]], який намагався протестувати проти прийнятого рішення, отримав від Рагиба-паші відповідь: «Ці місця належать султану, і він передає їх кому захоче; можливо, вони завжди були в руках франків, але сьогодні Його Величність бажає, щоб вони належали грекам»<ref>''Zander W.'' Israel and the Holy Places of Christendom. P. 47 L., 1971, p.56. {{ref-en}}</ref>.

Фірман 1757 року послужив першою документальною основою для встановлення своєрідних правил розділу християнських святинь між кількома християнськими конфесіями<ref name="Nos" />. Розподіл прав, який був закріплений фірманом 1757 року<ref group=~>Згідно з султанським фірманом 1757 року, католикам і православним були закріплені рівні права у храмі Гробу Господнього, при тому, що храм Різдва в Вифлеємі та гробниця Діви Марії в Гефсимані перебували у володінні грецької православної церкви.</ref> і повторно підтверджено фірманом в 1852 році<ref name="Molinaro">''Enrico Molinaro'' The Holy Places of Jerusalem in Middle East Peace Agreements: The Conflict Between Global and State Identities, Sussex Academic Press,&nbsp;— 2010, p.36. {{ref-en}}</ref><ref group=~>У лютому 1852 року султан видав ще один фірман щодо християнських святих місць, у якому фактично підтверджувався їхній статус, що існував з 1757 року. У той же час невеликі поступки було зроблено і католицькій церкві: у Вифлеємський храм повернули католицьку срібну зірку, а в Єрусалимі в урочистій обстановці католицькому єпископу передали ключі від храму Гробу Господнього і храму Різдва.</ref>, отримало назву «{{нп3|Статус-кво Святої землі|Статус-кво Святої землі|en|Status quo (Holy Land sites)}}». Нині це єдині документи, на основі яких керуються та функціонують головні християнські храми. Положення «Статус-кво Святої землі» бездоганно дотримувалися і дотримуються усіма владами, в юрисдикції яких у різний час знаходилися ці території&nbsp;— британськими владами [[Британський мандат в Палестині|підмандатної Палестини]], [[Йорданія|Йорданії]], [[Ізраїль|Ізраїлю]]<ref name="Molinaro" />.

Вперше Нерухома драбина згадується в 1757 році у фірмані султана [[Абдул-Хамід I|Абдул-Хаміда I]] і пізніше в 1852 році в указі султана [[Абдул-Меджід I|Абдул-Меджіда I]]<ref>The Status Quo in the Holy Places, Ariel Publishing House, Jerusalem. Republished in 1980, page 17, 3rd paragraph. {{ref-en}}</ref>.

=== Дата встановлення драбини на фасаді ===
[[Файл:Immovable-Ladder-1834.png|200пкс|міні|зліва|Гравюра, Едвард Файнден, 1834 рік]]
[[Файл:The_Holy_Sepulchre_engraving_1728.jpg|thumb|280px|Гравюра, Ельзеар Горн, 1728 рік]]
Точна дата появи драбини на фасаді храму невідома. Можливо, найстарішим зображенням драбини є гравюра ченця-францисканця {{нп3|Ельзеар Горн|Ельзеара Горна|de|Elzearius Horn}}, яку [[Кустодія Святої Землі]] датує 1728 роком<ref name="Simmermacher" />. Також драбина зображена на гравюрі {{нп3|Файнден, Едвард|Едварда Файндена|en|Edward Francis Finden}}, опублікованій у 1834 році. Пізніше цієї дати драбина зображена на численних гравюрах, [[літографія]]х і фотографіях.
Сама драбина належить Вірменській апостольській церкві, оскільки саме вірмени мають право використовувати карниз, виходячи на нього через своє вікно під час релігійних свят<ref name="Cust">Cust, L. G. A., The Status Quo in the Holy Places, Ariel Publishing House, P O Box 3328, Jerusalem, republished in 1980, p. 17.{{ref-en}}</ref>. Однак ізраїльський письменник {{нп3|Елон, Амос|Амос Елон|en|Amos Elon}} у своїй книзі<ref>''Amos Elon'' Jerusalem, Battlegrounds of Memory, Kodansha America, 1995, p. 201.{{ref-en}}</ref> стверджує, що драбина належить грецькій православній церкві і повинна залишатися на своєму місці через бездоганне дотримання «[[Статус-кво]]»<ref name="Lan" />. На цій же версії знаходження драбини на фасаді наполягає Християнський інформаційний центр Єрусалима<ref name="Lan" />&nbsp;— «Коротка драбина є частиною фасаду храму Гробу Господнього через Статус-кво».

Зараз драбина є своєрідним знаком&nbsp;— поглянувши на фасад і побачивши драбину, можна зрозуміти, що «Статус-кво Святої землі» дотримується. Знаходження драбини на своєму місці означає дотримання угоди між шістьма християнськими конфесіями, які володіють храмом&nbsp;— не рухати, не ремонтувати й не змінювати нічого в храмі без згоди всіх шести конфесій. Під час своєї паломницької поїздки в Святу Землю в 1964 році римський папа [[Павло VI]] назвав драбину «видимим символом розколу в християнстві» і «видимим символом дотримання „Статус-кво“»<ref name="Simmermacher">''Günther Simmermacher'' The Holy Land Trek: A Pilgrim's Guide. Southern Cross Books, Cape Town. p. 196. ISBN 978-0-9921817-0-3. {{ref-en}}</ref>.

== Призначення драбини до «Статус-кво Святої землі» ==
Існує кілька версій того, для яких цілей спочатку використовувалася драбина.
[[Файл:Immovable-Ladder-1881-84.png|200пкс|міні|зліва|Вхід у храм Гробу Господнього, 1881—1884&nbsp;рр., гравюра за рисунком {{нп3|Вільсон, Чарльз Уільям|Чарльза В. Вільсона|en|Charles William Wilson}}.]]
[[Файл:Fiorillo, L. Church of the Holy Sepulchre (Jerusalem) 1890.jpg|200пкс|міні|Релігійне свято, фотографія, 1890 рік]]
Є припущення, що ченці вірменської церкви використовували карниз і драбину, щоб на мотузках піднімати воду та провізію. Це робилося, щоб не залишати храм і не платити мито за вхід, яке стягували османські влади<ref name="Nos" />. Зліва від входу у храм розміщувався диван, на якому сиділи турецькі сторожі. Мито за вхід у храм&nbsp;— так званий каффар&nbsp;— становило до 500 [[Куруш (монета)|піастрів]]. Щоб потрапити у приміщення за вікнами другого ярусу, необхідно було пройти через територію, що належала грецькій церкві&nbsp;— а це також іноді було неможливим. Карниз був для ченців місцем, де вони могли подихати свіжим повітрям<ref name="Lan" />, оскільки деякі ченці, щоб не платити туркам за вхід, місяцями, а то й роками не виходили з храму<ref name="Turner">''Turner W.'' [https://books.google.com.ua/books?hl=ru&id=Y51jAAAAcAAJ&q=163#v=onepage&q&f=false Journal of a Tour In The Levant]. {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160927111654/https://books.google.com.ua/books?hl=ru&id=Y51jAAAAcAAJ&q=163#v=onepage&q&f=false |date=2016-09-27 }}.&nbsp;— Лондон, 1820.&nbsp;— Том II.&nbsp;— С. 163—165.{{ref-en}}</ref>.

За іншою версією, ченці використовували карниз, щоб вирощувати зелень та овочі. На гравюрі {{нп3|Вільсон, Чарльз Уільям|Чарльза В. Вільсона|en|Charles William Wilson}} зображені горщики з рослинами, розташовані на карнизі поряд з Нерухомою драбиною. Про те, що ченці вирощували зелень на карнизах, згадують і деякі джерела<ref name="Lan" />.

Існує версія, що драбина використовувалася, щоб потрапляти на карниз під час релігійних свят, коли багато віруючих збиралися у дворі храму<ref name="Lan" />. Так, у резюме «Статус-кво Святої землі», яке призначалося для використання {{нп3|Британська мандатна поліція|британською поліцією|en|Palestine Police Force}} в [[Британський мандат в Палестині|підмандатній Палестині]], сказано:
<blockquote>Над входом [у храм Гробу Господнього] розташований класичний карниз, характерний для будівель у візантійському стилі. До нього можна потрапити з вікна Вірменської каплиці Святого Іоанна, і ця громада може скористатися цією можливістю під час святкових церемоній, які відбуваються у внутрішньому дворі. Карниз, розташований вище [очевидно, мається на увазі майданчик над вікнами другого ярусу], використовується для цих же випадків [грецькою] православною церквою<ref name="Cust" />.</blockquote>

== Коментарі ==
{{примітки|group=~}}

== Примітки ==
{{примітки|2}}

== Література ==
* {{книга-ру |автор=Т.В. Носенко |заглавие=Иерусалим: Три религии — три мира |ответственный= |ссылка= |место= М. |издательство=ОЛМА-Пресс |год=2003 |том= |страницы= |страниц=442 |тираж= |isbn= |ref= }} {{ref-ru}}
* ''Elon, Amos,'' Jerusalem, Battlegrounds of Memory, Kodansha America, 1995, p. 201. {{ref-en}}
* ''Gidal, Nachum Tim'' Jerusalem In 3000 Years, Knickerbocker Press, Edison, New Jersey, 1995, p. 24. {{ref-en}}
* ''Bar-Am, Aviva'' Beyond the Walls: Churches of Jerusalem, Ahva Press, Jerusalem, 1998, p. 56. {{ref-en}}

[[Категорія:Храм Гробу Господнього]]
[[Категорія:Сходи]]
{{добра стаття}}