Перегляд вихідного коду сторінки Огоновський Омелян Михайлович

{{otherpersons|Огоновський}}
{{Письменник
|мова творів = українська, польська, німецька|bgcolour
|Ім'я = Огоновський Омелян Михайлович
|Оригінал імені = Омелян Огоновский
|Фото = Омелян Огоновський.jpg
|Підпис = 
}}
'''Омеля́н Миха́йлович Огоно́вський''' (псевдоніми і криптоніми: ''Омелян із Григорова, Ємілян, Ом. о та ін.''; [[3 серпня]] [[1833]], с. [[Григорів (Рогатинський район)|Григорів]], нині [[Івано-Франківський район]], [[Івано-Франківська область]]&nbsp;— [[28 жовтня]] [[1894]], [[Львів]])&nbsp;— український [[учений]]-[[філолог]] і [[громадський діяч]]. [[доктор наук|Доктор]] [[філософія|філософії]] ([[1865]]), [[член-кореспондент]] [[Польська академія знань|Польської академії знань]] (з [[1881]]). Брат [[Огоновський Олександр Михайлович|Олександра]], [[Огоновський Петро Михайлович|Петра]] та [[Огоновський Іларій Михайлович|Іларія Огоновських]], [[стрийко]] [[Огоновський Любомир|Любомира Огоновського]].

== Життєпис ==
Народився [[3 серпня]] [[1833]] року в с. [[Григорів (Рогатинський район)|Григорів]] (нині [[Рогатинський район]], [[Івано-Франківська область]], [[Україна]]) у родині [[священник]]а. Батько о. Михайло Огоновський був [[Настоятель|настоятелем]] [[Церква|церкви]] Різдва Пресвятої Богородиці. Родина мала шляхетське походження і належала до гербу [[Огоньчик (герб)|Огоньчик]]<ref>[https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/20210/file.pdf Шашкевичіяна].&nbsp;— 1988.&nbsp;— Ч. 11 (42-43).</ref>.

У м. [[Бережани|Бережанах]] закінчив [[Нормальна школа|нормальну школу]]. Згодом навчався там у цісарсько-королівській [[Бережанська гімназія|Бережанській гімназії]]<ref>[[Бережанська Земля]]: Історично-Мемуарний Збірник.&nbsp;— Ню Йорк&nbsp;— Лондон&nbsp;— Сидней&nbsp;— Торонто, 1970.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 75.</ref>. Два старші класи закінчував у [[Львів|Львові]].

У цьому місті [[1853]]&nbsp;р. склав [[Атестат зрілості|матуру]]. [[1857]] року закінчив [[Львівська духовна семінарія Святого Духа|Львівську духовну семінарію]]. Цього року одружується з дочкою священника в Чесниках Фалиною Нєдзвєцькою. Вивчав [[Теологія|теологію]] у Львівському університеті. Окрім богословських наук, вивчав [[Руська мова|руську мову]] та літературу на лекціях [[Головацький Яків|Якова Головацького]]. У цей час також&nbsp;вивчав [[Класична філологія|класичну філологію]] та [[Польська мова|польську]] мову.

Був [[катехит]]ом при Домініканській (німецькій) гімназії.&nbsp;З [[1863]] року викладав релігію, руську мову та літературу в [[Львівська академічна гімназія|Академічній гімназії]] Львова. Закінчив [[Львівський університет|Львівський]] (1865) і [[Віденський університет|Віденський]] (1870) університети.

З [[1867]] очолив кафедру руської філології Львівського університету (після відходу Якова Головацького).

&nbsp;З&nbsp;[[1870]]&nbsp;р.&nbsp;продовжив навчання у&nbsp;Віденському університеті.
[[Файл:Огоновський О.jpg|200px|міні|Омелян Огоновський]]
У [[1877]]&nbsp;р. його обирають деканом [[Філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка|філософського факультету.]]

У [[1881]]&nbsp;р.&nbsp;обраний&nbsp;&nbsp;членом-кореспондентом Польської Академії наук.

[[1888]] р. став професором Львівського університету.

Один із засновників [[Просвіта (товариство)|«Просвіти»]] (її голова 1877—1894<ref>[http://zbruc.eu/node/1388 Бесіда при відкритю загальних Зборів товариства «Просвїта» 20 сїчня (1 лютого) 1888&nbsp;р. // Дѣло, 08.02.1888]</ref><ref>[http://zbruc.eu/node/7842 Конкурс історичний // Дѣло, 25.05.1888]</ref>), [[Народна Рада|Народної Ради]] (1885), [[НТШ|Наукового Товариства ім. Т.Шевченка]] (1893).

Під його впливом багато студентів змінювали погляди з [[москвофіл]]ьських на [[народовці|народовські]] (зокрема, [[Масляк Володимир Іванович|Володимир Масляк]]<ref>''[[Боднарук Іван Лазарович|Боднарук І]].'' Бучацький Парнас // {{ББ|101}}</ref>). Тісні зв'язки з ним підтримував [[Цалковський Василь]].

Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику так званої «[[Нова ера (Галичина)|нової ери]]», яка, зазнала невдачі. Зокрема, 24 листопада [[1890|1890&nbsp;р]]. разом з [[Барвінський Олександр Григорович|Олександром Барвінським]], [[Телішевський Костянтин|Костянтином Телішевським]], [[Левицький Кость Антонович|Костем Левицьким]], [[Мандичевський Корнило|Корнилом Мандичевським]], [[митрополит]]ом [[Сильвестр (Сембратович)|Сильвестром Сембратовичем]] брав участь у прес-конференції [[Казимир Бадені|Казімєжа Бадені]], на якій підбили підсумки попередніх переговорів.<ref>[http://litopys.com.ua/encyclopedia/bratstva-tovaristva/nova-era/ «Нова ера». Галичина, 1890&nbsp;р.]</ref>

[[1893]] року став головою комітету з перевезення та перепоховання на Личаківському цвинтарі мощей блаженної пам'яти [[Шашкевич Маркіян Семенович|Маркіяна Шашкевича]] з Новосілок.<ref>''[[Горак Роман Дмитрович|Горак Р]].'' Задля празника. У сутінках.&nbsp;— К. : Радянський письменник, 1989.&nbsp;— С. 358.&nbsp;— ISBN 5-333-00206-1.</ref>

[[1874]]—[[1894]]&nbsp;— листувався з [[Барвінський Олександр Григорович|Олександром Барвінським]].
[[Файл:Tomb of Ohonovskyi family (07).jpg|міні|праворуч|220пкс|{{center|Гробівець родини Огоновських на Личаківському цвинтарі у Львові}}]]
Помер у [[Львів|Львові]], похований у родинному гробівці на [[Личаківський цвинтар|Личаківському цвинтарі]], поле №&nbsp;1<ref>{{книга |автор = Криса Л., Фіголь Р. |частина = |заголовок = Личаківський некрополь|оригінал = |посилання = |відповідальний = |видання = |місце = Львів|видавництво = |рік = 2006|том = |сторінки = 113|сторінок = |серія = |isbn = 966-8955-00-5|тираж = }}</ref>.

== У сфері мовознавства ==
[[Файл:Омелян Огоновський.png|міні|[[Гарасимович Марцелій]]. Портрет Омеляна Огоновського. 1886&nbsp;р.'']]
Наголошував на формуванні [[Українська літературна мова|української літературної мови]] на  основі [[Етимологічний правопис|етимологічного правопису]]. Продовж роботи у Львівському університеті намагався реформувати викладання руської мови та літератури. Добиватися навчання живою мовою, замість мертвонародженого язичія, яке запровадив Я.Головацький.

Відомою мовознавчою працею є «Студії в царині [[Руська мова|руської мови]]<nowiki/>» ([[1880]]).

Займався [[Топологічний зв'язок|типологічним]] порівнянням аспектів [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янської]], [[Польська мова|польської]] та [[Українська мова|української]] мов.

Є автором [[підручник]]а «<nowiki/>[[Граматика]] язика руського» ([[1889]]). Опублікував [[Хрестоматія|хрестоматії]] з історії церковнослов'янської ([[1871]]) та [[Староукраїнська мова|староукраїнської]] ([[1881]]) мов.

== У сфері літературознавства ==
У [[1872]]–[[1873]]&nbsp;рр. вмістив у [[Журнал «Правда»|журналі «Правда»]] цикл статей «Критично-естетичний погляд на декотрі поезії [[Шевченко Тарас Григорович|Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]]<nowiki/>», де проаналізував кілька «Думок» поета, баладу [[Тополя (балада)|«Тополя»]], поему [[Гайдамаки (поема)|«Гайдамаки»]], [[Неофіти (поема)|«Неофіти»]]. Видав популярний [[нарис]] «Життя Тараса Шевченка. Читанка для селян і міщан» ([[1876]]), дослідження «Гайдамаки». Поема Тараса Шевченка" ([[1879]]). За його редакцією були опубліковані перші два [[Том (книга)|томи]] [[Кобзар (збірка)|«Кобзаря»]] Т. Шевченка із [[Стаття|статею]] «Дещо про життя і літературну діяльність Т. Шевченка» ([[1893]]). 

Виступав з критичними статтями про творчість [[Кониський Олександр Якович|О. Кониського]] та ін.

== «Історія літератури руської» ==
«Історію літератури руської» почав писати [[1886]]&nbsp;р. на сторінках журналу «Зоря». До цього здійснив комплексний аналіз одного з періодів українського письменства у праці «Погляд на історію руської літератури в часі Татарщини» ([[1881]]). Упродовж [[1887]]-[[1894]]&nbsp;рр.видано чотири томи «Історії літератури руської» (усього 6 частин). Перший том- література від давньої доби до кінця [[XIII століття|XVIII століття]], другий том&nbsp;— [[лірика]] [[XIX століття|ХІХ століття]], третій&nbsp;— [[проза]] ХІХ століття, четвертий&nbsp;— «[[етнографія]]» ХІХ століття. Гостро критикував цю працю Іван Франко («''Ця система зовсім неісторична, читач при такій подачі матеріалу не одержує жодного уявлення про розвиток літератури''»<ref>Франко І. Історія літератури руської / І. Франко // Зібрання творів у 50 т. Т. 27 / Іван Франко.&nbsp;— К. : Наук. думка, 1980.  – С. 335</ref>). Ця праця стала також об'єктом суворої критики з боку О.&nbsp;Соболевського, О.&nbsp;Пипіна, І.&nbsp;Франка, а згодом С.&nbsp;Єфремова, Д.&nbsp;Чижевського, О.&nbsp;Біленького та ін. Натомість сучасний літературознавець В. Микитюк вважає, що хиби «Історії літератури руської» зумовлені не розробленістю методології створення історико-літературних оглядів, а також відсутністю підготовчих монографій<ref>Микитюк В. Літературна і наукова спадщина Омеляна Огоновського: автореф. дис. … канд. філ. наук. : 10. 01. 03 / В. Микитюк.&nbsp;— Львів, 1995.&nbsp;— С. 25</ref>. Учні та студенти продовж довгого часу навчалися саме за цією працею Ом. Огоновського.

«Історія літератури руської» стала причиною дискусії 1890—1891&nbsp;рр. між О.&nbsp;Пипіним і діячами української національної культури (О.&nbsp;Огоновський, І.&nbsp;Нечуй-Левицький, М. Комаров), яка продемонструвала не тільки національну солідарність, а й інтелектуальну потугу українських літературних сил, які спростували упереджені думки О.&nbsp;Пипіна, обстоюючи право українського письменства на місце в колі світових літератур. Їхні відносини&nbsp;— це було своєрідне «зіткнення двох світоглядів, двох філософських і літературознавчих доктрин, двох епох, адже Огоновський закорінений у період романтизму, більшість його художніх творів&nbsp;— цілком романтичні»<ref>Микитюк В. Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог / В. Микитюк.&nbsp;— Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2000.  – 188с.</ref>. Для Франка ж романтичний історизм зі староукраїнської доби, звернення до епосу Середньовіччя був уже неактуальний. У другій половині 1870-х&nbsp;— у 1880-ті роки його художньо-естетична концепція сформувалася під впливом позитивістської системи цінностей. 

; Видання
* Исторія літературы рускои. Написавъ Омелянъ Огоновскій. Часть I (1887) PDF: ([https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Исторія_літературы_рускои._Написавъ_Омелянъ_Огоновскій._Часть_I_(1887).pdf WP Commons])
* Исторія літературы рускои. Написавъ Омелянъ Огоновскій. Часть II (1888) PDF: ([https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Исторія_літературы_рускои._Написавъ_Омелянъ_Огоновскій._Часть_II_(1888).pdf WP Commons])
* Исторія літературы рускои. Написавъ Омелянъ Огоновскій. Часть III (1893) PDF: ([https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Исторія_літературы_рускои._Написавъ_Омелянъ_Огоновскій._Часть_III_(1893).pdf WP Commons])
* Исторія літературы рускои. Написавъ Омелянъ Огоновскій. Часть IV (1894) PDF: ([https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Исторія_літературы_рускои._Написавъ_Омелянъ_Огоновскій._Часть_IV_(1894).pdf WP Commons])

== Омелян Огоновський та Іван Франко ==
Непрості творчі стосунки учителя й учня (Івана Франка й Омеляна Огоновського) тривали впродовж 1875—1894&nbsp;рр.

У 80-х рр. ХІХ ст. І. Франко рецензує праці Омеляна Огоновського. Позитивну оцінку отримав підручник професора для вивчення порівняльної граматики слов'янських мов на основі фонетичної системи Караджича «Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache von Dr. Emil Ogonowski» (Львів, 1880). Франко вважав цю книгу основним здобутком галицького мовознавства ХІХ ст., наслідком наукових ідей П. Житецького.

Складні відносини між Огоновським та Франком розпочалися під час габілітації останнього. Франко вирішує озахищати докторат у Чернівецькому університеті. Їде до свого знайомого професора-мовознавця Степана Смаль-Стоцького. Там він вчиться один семестр і після завершення навчання думає про тему докторської дисертації. Керівником наукової роботи міг бути Омелян Огоновський, до якого Франко звертається з темою «Поетична поезія Тараса Шевченка». Огоновський відкидає цю тему через політичне становище в Галичині. Франко згодом звертається з іншою ідеєю про релігійну поезію&nbsp;— Огоновський знову відмовляє, оскільки не був некомпетентним у цій справі.

Франко неодноразово критикував викладацьку методологію свого вчителя: «Ще сьогодні беруть мене холодні дрижачки при згадці про педантичні, безглузді лекції Венцлевського, Черкавського, Огоновського, про тяжке пережовування мертвої книжкової вченості, про це рабське додержання друкованих зразків словесних формул…»<ref>Франко І. Як це сталося (Спогад) // Зібр. творів: У 50 т.&nbsp;— Т. 34.&nbsp;— С. 372.</ref> Влучною оцінкою Франка лекторської майстерності Огоновського є вислів «Він був з натури своєї більше анатом, ніж фізіолог»<ref>Франко І. Професор Омелян Огоновський // Зібр. творів у 50 т.&nbsp;— Т. 43.&nbsp;— С. 366.</ref>. Огоновський культивував репродуктивне, «сухе» вивчення літературного матеріалу.

Огоновський про дошкульні оцінки студента писав: «Ваші заміти про мою діяльність чи то по волі, чи то по неволі виходять щонайбільше не дуже прихильні… Чужі люде лучше оцінюють мої труди, ніж свої»<ref>ВРІЛ, ф.3 (Іван Франко), од. зб. 1608, арк.. 149</ref>.&nbsp;Лише у некролозі «Професор Омелян Огоновський» Франко змінив свою думку про університетського вчителя. Спробу з іншого ракурсу розглянути стосунки між Франком і Огоновським здійснив львівський літературознавець В. Микитюк<ref>Микитюк В. Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог / В. Микитюк.&nbsp;— Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2000.  – 188 с.</ref>. На його думку, це були взаємини між вчителем та студентом, які «робили спільну справу&nbsp;— будували храм національної культури».

== Творчий доробок ==
Автор [[Поезія|поезії]] «Хрест» ([[1860]]), [[Драма (жанр)|драм]] «Федько Острозький» ([[1861]]), «Настасія» ([[1862]]), [[iarchive:ohonovskii/page/n1|«Хрестоматія  староруська  для  высшихъ  клясъ гимназіяльныхъ»]] (1881), «Гальшка Острозька» ([[1887]]).

Автор поеми, [[Балада|балади]], [[вірш]]ів, [[Оповідання|оповідань]], опублікованих у [[часопис]]ах «[[Зоря галицька]]», «[[Галичанинъ (1862)|Галичанинъ]]», «[[Зборник]]».

== Родина ==
Брат [[Огоновський Олександр Михайлович|Олександра]], [[Огоновський Петро Михайлович|Петра]] та [[Огоновський Іларій Михайлович|Іларія Огоновських]], [[стрийко]] [[Огоновський Любомир|Любомира Огоновського]].

== Публічні виступи ==
* [http://zbruc.eu/node/1388 Бесіда при відкритю загальних Зборів товариства «Просвїта» 20 сїчня (1 лютого) 1888&nbsp;р. // Дѣло, 08.02.1888]

== Пошанування пам'яті ==
Фірма Генрика Пер'є виконала [[Монумент|пам'ятник]] на [[Могила|могилі]] О.Огоновського. У медальйоні&nbsp;— мармуровий портрет, який створив [[Скульптура|скульптор]] [[Антоній Рудзевич]] ([[1854]]–[[1914]]). У цьому гробівці поховані: дружина Омеляна&nbsp;— Фалина з Недзвецьких Огоновська ([[1843]]–[[1908]]); їхня донька Емілія Огоновська ([[1878]]–[[1906]]); Ольга з Огоновських ({{пом}} [[1935]])&nbsp;— дружина відомого галицького політика Костя Левицького; син Петра Огоновського&nbsp;— географ, дійсний член НТШ Володимир Огоновський (1895—1976) та інші члени родини.

У [[1933]]&nbsp;р., віддаючи пошану братам Огоновським, Рада міста Львова вирішила перейменувати одну з вулиць на [[Знесіння (місцевість, Львів)|Новому Знесінні]] на вул. Огоновських. Але вже в [[1950]] році, шукаючи симпатії [[Кім Ір Сен]]а, цю вулицю назвали Корейською. Ця назва залишилася й донині.

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* ''Гуцал П., Мазурак Я., Пиндус Б.'' [https://archive.org/details/tec00/tec_2/page/n654/mode/1up?view=theater Огоновський Омелян Михайлович] // {{ТЕС|2|655}}
* ''Жадько В.'' Український некрополь.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— С. 251.
* ''Кушплір Д.'' Огоновський Омелян // Довідник з історії України.&nbsp;— Інститут історичних досліджень ЛДУ ім. І.Франка, 1995.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— С. 297.
* ''Микитюк В.'' Великий Робітник. Штрихи до літературного портрета Ом. Огоновського / В. Микитюк // Дзвін.&nbsp;— Львів, 1994.&nbsp;— Ч. 7.&nbsp;— С. 137—141.
* ''Микитюк В''. «Два раціональні романтики», або до взаємин Пантелеймона Куліша та Омеляна Огоновського / В. Микитюк // Вісник Львівського університету. Серія філологічна.&nbsp;— Львів, 2007.&nbsp;— Випуск 39.&nbsp;— Частина 2.&nbsp;— С. 291—299.
* ''Микитюк В''. Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог / В.&nbsp;Микитюк.&nbsp;— Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2000.&nbsp;— 188 с.
* ''Микитюк В.'' Коли студент переростає професора. Іван Франко та Омелян Огоновський / В. Микитюк // Українське літературознавство.&nbsp;— Львів, 1993.&nbsp;— Випуск 58.&nbsp;— С. 132—137.
* ''Микитюк В''. Літературна і наукова спадщина Омеляна Огоновського: автореф. дис. … канд. філ. наук. : 10. 01. 03 / В.&nbsp;Микитюк.&nbsp;— Львів, 1995.&nbsp;— 28&nbsp;с.
* ''Микитюк В.'' Огоновський Омелян / В. Микитюк // ENCYCLOPEDIA. Т. ІІ. ЛНУ імені Івана Франка.&nbsp;— Львів, 2014.&nbsp;— С. 214—215.
* ''Микитюк В.'' Огоновський Омелян / В. Микитюк // Шевченківська енциклопедія: в 6 т.&nbsp;— Т. 4: М-Па / НАН України Інститут літератури ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка: редкол. М.&nbsp;Г.&nbsp;Жулинський (гол.) [та ін.].&nbsp;— Київ, 2013.&nbsp;— С. 667—669.
* ''Микитюк В.'' Омелян Огоновський&nbsp;— культурний і громадський діяч другої половини ХІХ ст. / В. Микитюк // Вісник ЛПІ.&nbsp;— 1992.&nbsp;— Ч. 268.&nbsp;— С. 49-54.
* ''Микитюк В.'' Педагогічна діяльність Омеляна Огоновського / В. Микитюк // Українська філологія: Історія і перспективи (До 145-річчя кафедри української філології у Львівському університеті).&nbsp;— Львів, 1994.&nbsp;— Тези доповідей.&nbsp;— С. 237—243.
* ''Микитюк В.'' Професорська проза Омеляна Огоновського / В. Микитюк // Слово і Час.&nbsp;— Київ, 1998.&nbsp;— Ч. 8.&nbsp;— С. 34-38.
* ''Микитюк В.'' «Феномен між Русинами…» (До 170-річчя з дня народження Омеляна Огоновського) / В. Микитюк // Шветлосц (літературний, культурний та мистецький часопис).&nbsp;— НВУ «Руске слово».&nbsp;— Новий Сад (Сербія та Чорногорія), 2003.&nbsp;— Ч. 4.&nbsp;— С. 17-28.
* ''Михайлин І.&nbsp;Л.''&nbsp;Навколо Омеляна Огоновського (Дискусія в критиці з приводу «Історії літератури руської») / І.&nbsp;Л.&nbsp;Михайлин // Українське літературознавство. —1996.&nbsp;— Вип. 63.&nbsp;— С. 3—21.
* ''Панчук І.'' Тернопільщина в іменах. Довідник.&nbsp;— Тернопіль&nbsp;: Підручники і посібники, 2006.
* ''Пашук В.&nbsp;С.'' [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Ohonovskyj_Om Огоновський Омелян Михайлович] // {{ЕІУ|7|523}}
* ''Кокорудз І.'' [http://chtyvo.org.ua/authors/Kokorudz_Illia/Profesor_dr_Omelian_Ohonovskyi_Ohliad_ieho_zhytia_i_naukovoi_ta_literaturnoi_diialnosty Професор др. Омелян Огоновский. Огляд єго житя і наукової та літературної діяльности] // «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 5, 1895

== Посилання ==
* {{ШевЕ-4|частина=Огоновський Омелян Михайлович|сторінки =667-668}}
* ''Демський М. Т.'' [https://archive.org/details/UkrMovEnts/page/425/mode/1up?view=theater Огоновський Омелян Михайлович] // {{ЕУМ}}&nbsp;— С. 425.
* {{УМЕ9|частина=[https://archive.org/details/UkrMalaEn/kn_09_На-Ол/page/n109/mode/1up?view=theater Огоновський Омельян]|сторінки=1185}}
* ''Ігор Мельник''. [https://zbruc.eu/node/11053 Професор філології Омелян Огоновський] // [[Збруч (газета)|Zbruč]].
* [https://zbruc.eu/node/12531 Россійска праса о Русинах] // Дѣло.&nbsp;— 1888.&nbsp;— 6 вер.
* [https://zbruc.eu/node/1388 Бесіда при відкритю загальних Зборів товариства «Просвїта»] // Zbruč.
* [https://archive.org/search.php?query=creator%3A%22Ohonovski%2C+Omelian%2C+1833-1894%22 Ohonovski, Omelian, 1833—1894]&nbsp;— книги О. Огоновського в [[Інтернет-архів]]і
{{Бібліоінформація}}
{{PD-письменник}}

[[Категорія:Українські драматурги]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські філологи]]
[[Категорія:Священники УГКЦ]]
[[Категорія:Діячі НТШ]]
[[Категорія:Діячі «Просвіти»]]
[[Категорія:Діячі «Нової ери»]]
[[Категорія:Доктори філософії]]
[[Категорія:Випускники Бережанської гімназії]]
[[Категорія:Випускники Львівського університету]]
[[Категорія:Науковці Львівського університету]]
[[Категорія:Викладачі Львівської академічної гімназії]]
[[Категорія:Українознавці]]
[[Категорія:Кулішезнавці]]
[[Категорія:Учасники Львівського синоду 1891]]
[[Категорія:Уродженці Рогатинського району]]
[[Категорія:Померли у Львові]]