Перегляд вихідного коду сторінки Олеський замок

{{Замок
|назва               = Олеський замок
|місцева_назва       = 
|зображення          = Olesko Castle.jpg
|зображення_розмір   = 300px
|зображення_підпис   = Олеський замок
|статус              = 
|країна              = {{UKR}}
|місце розташування  = [[Львівська область]]<br/>[[Золочівський район]]<br/>[[Олесько|смт Олесько]]
|координати          = {{coord|49|58|9.5|N|24|53|54.2|E|scale:30000}}
|архітектурний стиль =
|автор проєкту       =
|матеріал            =
|будівник            =
|архітектор          =
|перша згадка        = [[1327]]
|початок будівництва =
|закінчення будівництва =
|стан                = потребує реставрації
|сховище             =
|вебсторінка         =
 |карта розташування = Україна Львівська область
}}
[[Файл:Погляд в минуле.jpg|міні|праворуч|Вид на замок]]
[[Файл:Олеський замок на світанку.jpg|міні|303x303пкс|Олеський замок на світанку]]
'''Оле́ський за́мок'''&nbsp;— пам'ятка архітектури та історії XIII—XVIII століть, розташований у смт [[Олесько]], [[Золочівський район|Золочівського району]] [[Львівська область|Львівської області]]. Один із найдавніших в Україні замків, імовірно, побудований одним із синів [[Галицько-Волинське князівство|галицько-волинського]] князя [[Юрій Львович|Юрія Львовича]] на плато пагорба, який височить серед заплави річки Ліберція.

== Історія ==
=== XIV—XV століття ===
Уперше згаданий в історичних джерелах [[1327]] року: замок перейшов у володіння князя [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрія II]]&nbsp;— сина мазовецького князя [[Тройден I|Тройдена]] і його дружини руської княжни [[Марія Юріївна|Марії]] (дочки [[Юрій Львович|Юрія І]]), запрошеного боярами на [[Галицько-Волинське князівство|галицько-волинський]] королівський (князівський) престол після згасання роду Романовичів. Дата дозволяє припустити, як одну із версій, що замок побудований одним із синів галицько-волинського князя [[Юрій Львович|Юрія Львовича]]&nbsp;— [[Андрій Юрійович|Андрієм]] або [[Лев Юрійович|Левом]]. Первинно він був низькою оборонною спорудою овальної форми, що відповідала рельєфу горба. Широкий двір, оточений кам'яною стіною, мав один в'їзд з брамою і вежею. Ці мури частково збереглися як нижній ярус сучасного замку.

Той період історії&nbsp;— [[XIII століття]]&nbsp;— позначений грізними подіями: [[Київська Русь]] розпалась на окремі [[уділ]]ьні князівства і, знесилена внутрішніми чварами, втратила свою могутність та стала здобиччю зовнішніх ворогів. [[1223]] року військо [[Чингісхан]]а розгромило дружини руських князів та їхніх союзників [[Битва на Калці (1223)|на річці Калці]]. Спалюючи городища, руйнуючи поселення, монголо-татарські орди докотились до західних рубежів Київської Русі. 1241 року загони [[Батий|Батия]] знищили давньохорватське і давньоруське місто [[Пліснесько|Пліснеськ]], яке розташоване за 10 кілометрів від Олеська. Замок постав у час тяжких випробувань для всіх руських земель: їх поневолювали монголо-татари, на них зазіхали також угорські, польські й литовські феодали. У середині [[XIV століття]] під владою [[Велике князівство Литовське|феодальної Литви]] опинилися чернігово-сіверські землі, Київщина, частково [[Поділля]] та [[Волинь]]. Польща захопила Галичину й Західну Волинь; [[Буковина]] відійшла до складу [[Молдавське князівство|Молдавського князівства]], [[Закарпаття]] відвоювали угорські феодали.
[[Файл:Going Up To Olesko Castle.jpg|thumb|right|300px|Олеський замок (західна сторона)]]
Олеський замок стояв на межі [[Волинь|Волині]] й [[Галичина|Галичини]], опинився на кордоні Литви й Польщі, за нього точилася постійна боротьба між цими державами. З [[1340]] року замком володів литовський князь [[Любарт]]. 1366 року його відвоював польський король [[Казимир III Великий]]. Коли на трон зійшов його племінник [[Людовик Угорський|Людовик I]]&nbsp;— король польський і угорський, замок перейшов до князя [[Володислав Опольський|Владислава Опольського]]. Останній, проводячи політику загарбання й окатоличення галицьких земель і добиваючись від Риму права на створення окремої Галицької митрополії РКЦ, передав у 1375 році Олеську фортецю разом із [[Рогатин]]ом і [[Тустань|Тустанню]] [[галицькі архиєпископи РКЦ|галицькому латинському архиєпископу]]&nbsp;— очільнику новозаснованої [[Галицька архидієцезія|Галицької архидієцезії]].<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. V.&nbsp;— С. 428—429.</ref> Це викликало протест руського населення&nbsp;— і замок захоплено ненадовго повстанцями. [[1377]] року король розмістив тут угорські війська, які через 5 років, зразу після смерті Людовика І, за викуп залишили замок Любарту.

Для зміцнення свого становища на руських землях Королівство Польське й Велике князівство Литовське у [[1385]] році уклали договір&nbsp;— так звану [[Кревська унія|Кревську унію]]&nbsp;— об'єдналися в одну державу. [[Великий князь]] литовський [[Владислав II Ягайло]] одружився з польською королевою [[Ядвіга|Ядвігою]], став королем об'єднаної держави; його [[намісник]]ом на руських землях залишився брат короля&nbsp;— великий князь [[Свидригайло Ольгердович]]. Згодом між братами почалися суперечки: руські бояри, які вороже ставилися до феодально-католицького засилля Корони, підтримали Свидригайла.

Олеська фортеця залишалася півстоліття неприступною для польських магнатів. [[1431]] року, коли Ягайло тримав в облозі [[Луцьк]], князь [[Казимир II Белзький]] (Мазовецький) рушив на Олесько. Але фортеця не піддалась: оборону її очолив [[державець]] замку [[Богдан Рогатинський]]<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV.&nbsp;— С. 197.</ref> (за іншими даними, Івашко Преслужич з [[Рогатин]]а). До селянських загонів приєдналися і місцеві [[бояри]].

Після укладення перемир'я між Ягайлом та Свидригайлом (2 вересня 1431 року) замки в таких містах як [[Кам'янець-Подільський]], [[Смотрич (смт)|Смотрич]], [[Скала-Подільська]], [[Ратне]], [[Ветли]], [[Городло]], [[Лопатин (смт)|Лопатин]], перейшли в руки поляків, а Олеський лишився Свидригайлові. Король пробачив олеським боярам їхній виступ, 18 жовтня того року видав їм документи на володіння землями. Але 26 жовтня вояки Свидригайла з Олеської фортеці порушили перемир'я, напали на один з дворів польського судді, зятя руського шляхтича [[Ходко Лоєвич|Ходка Лоєвича]]<ref>''Wilamowski W.'' Stanislaw (Ostaszko) z Dawidowa (Dawidowski) h. Wilczekosy (Prus II) (zm. 1442/3) // [[Polski Słownik Biograficzny]].&nbsp;— Warszawa&nbsp;— Kraków, 2003.&nbsp;— T. XLII/1, zesz. 172.&nbsp;— S. 23—26. {{ref-pl}}</ref>, [[Станіслав (Осташко) з Давидова|Станіслава «Осташка» Давидовського]]. За даними польського дослідника М.&nbsp;Вілямовського, двір спалили разом з челяддю.

Наприкінці 1432 року Олеський замок після тривалої облоги було здобуто військами польського короля.

Важливе світло на події 1431—1432 років проливає грамота короля Ягайла, у якій він пробачив олеських [[бояри|бояр]] ([[зем'яни|зем'ян]]) за участь в антипольській боротьбі і підтримку великого князя Свидригайла. Цей документ опублікував галицький історик [[Антоній Прохаска]] під назвою «Королівське пробачення олеських зем'ян у 1431 році»<ref>''Prochaska A.'' Przebaczenie królewskie ziemianom oleskim…&nbsp;— S. 43.</ref>. Однак у самому тексті грамоти зазначено, що вона була видана пізніше, а саме у [[Львів|Львові]] у день [[Лука (євангеліст)|євангеліста Луки]], тобто 18 жовтня, року Божого 1432&nbsp;— «datum Leopoli in die sancti Luce evangeliste sub anno domini Millesimo quadringentesimo tricesimo secundo»{{sfn|Давні згадки про Жуличі|2016|c=19}}. Таким чином, королівська грамота могла бути пробаченням за попередні виступи «олеських панів і зем'ян», але водночас вона була ультиматумом з вимогою визнати владу польського короля і скласти присягу на вірність.

У той час внаслідок двірцевого перевороту, спровокованого поляками, у [[Велике князівство Литовське|Великому князівстві Литовському]] [[великий князь|великим князем]] був обраний [[Сигізмунд Кейстутович]], який 15 жовтня 1432 року видав грамоту про врегулювання відносин з [[Королівство Польське|Польським королівством]] і, зокрема, прикордонних спорів<ref>''[[Грушевський Михайло Сергійович|Грушевський М.&nbsp;С.]]'' [[Історія України-Руси]]…&nbsp;— Т. 4. &nbsp;— С. 207</ref>. Згідно з цим документом Олеський замок з округою передавалися Польському королівству. Однак олеські [[зем'яни]], як і князь Свидригайло, не визнавали цього рішення і продовжували боротьбу. Не дочекавшись вірнопідданої делегації з Олеського замку навіть після видання помилувальної грамоти, король Ягайло відправив на здобуття непокірної твердині свої найкращі придворні полки.

Королівська грамота зберегла імена і прізвища місцевих [[шляхта|шляхтичів]] ([[Зем'яни|зем'ян]]), які підтримували олеського старосту [[Богдан Рогатинський|Івашка Рогатинського]]. Їхні прізвища походять від назв службових маєтків Олеського замку: Масько Каленикович був посідачем маєтку Каленик (Калениковичі), що знаходилося на південь від Олеська і ще наприкінці XIX століття згадувалося як частина міста<ref>{{SgKP|VII|463|Olesko}}</ref>. Олехнові Черемоському належала [[Черемошня]], Івашкові Мостичу Кадлубицькому&nbsp;— Кадлубичі ([[Лучківці]]), Дзюрдзьові Струтинському&nbsp;— [[Струтин]], Сенькові Смоленському&nbsp;— [[Смільне]], Демкові Жидівському&nbsp;— [[Ожидів]], Янушові Підгорецькому&nbsp;— [[Підгірці (Золочівський район)|Підгірці]], Неґові Стрибродському (Трибродському або Старобродському) &nbsp;— [[Старі Броди]], Симонові Беруинському (Берлинському)&nbsp;— [[Берлин]], Ходькові Хоросчецькому(?) Жулицькому&nbsp;— [[Жуличі]], Леонові (Леву) Чеському&nbsp;— Чехи ([[Лугове (Золочівський район)|Лугове]]){{sfn|Давні згадки про Жуличі|2016|c=23}}. Деякі неточності у прізвищах службовців Олеського замку могли бути спричинені також тією обставиною, що спочатку королівська грамота була складена руською (давньоукраїнською) мовою, а згодом був зроблений її латинський варіант.

Визвольна боротьба олеських загонів проти феодально-католицького засилля відбувалася паралельно з антифеодальним, національно-визвольним і антикатолицьким гуситським рухом, що був могутнім прологом до європейської [[Реформація|реформації]] XVI століття.

Після здобуття Олеського замку королівськими військами його було передано разом із навколишніми землями у вічне користування [[Ян із Сенна|Янові із Сенна]]&nbsp;— синові Добєслава, нащадки якого по [[Петро Сененський з Олеська|Петру Сененському]] почали називатися [[Сененські|Олеськими]]. Остання руська фортеця на галицьких землях упала&nbsp;— почалося жорстке пригнічення руського народу, що тривало майже 6 століть. Як символ окатоличення руського населення у кінці [[XV століття]] в Олеську постав костьол. Також зазнав перебудов сам замок&nbsp;— зокрема, у південно-східній частині постала двоповерхова житлова будівля та каплиця. А на подвір'ї викопано колодязь великої глибини&nbsp;— 42 м (через розміщення замку на горбі до рівня ґрунтових вод досить далеко).

=== XVI—XVII століття ===
Друга половина XV&nbsp;— перша половина XVI століття&nbsp;— важкі часи для місцевих мешканців. У [[1442]] та [[1453]] роках, знищуючи та грабуючи все на своєму шляху, тут проходить татарська орда. Близько [[1477]] року спадкоємці Яна із Сенна і Олеська&nbsp;— вдова Барбара та 5 синів&nbsp;— провели частковий поділ спадку, за яким замок залишився їх спільною власністю<ref>''Bukowski W.'' Sienieński (Oleski) Jan z Sienna i Oleska h. Dębno (zm. między 1510 a 1513) // [[Polski Słownik Biograficzny]].&nbsp;— Warszawa&nbsp;— Kraków, 1996.&nbsp;— T. XXXVII/2, zeszyt 153.&nbsp;— S. 180. {{ref-pl}}</ref>.

[[1512]] року жителі навколишніх сіл знову збираються за кріпосними стінами, обороняючись від нападників. Цього разу фортеця облоги не витримала. Після відходу ворогів почалася відбудова. Але через сім років [[татари]] знову з'являються під замком. Один з його володарів, [[Мартин Каменецький|Марцін Каменецький]], утік, а другий, [[Фридерик Гербурт]], разом із своїми дружинниками героїчно загинув у [[Битва під Сокалем (1519)|битві під Сокалем]] 2 серпня 1519 року.

Це був останній татарський набіг на замок. Після цього життя в Олеську й околицях дещо стабілізувалося. Ожили торгові шляхи. Почалися роботи зі зміцнення кріпосних мурів і оборонних валів. Місто стало отримувати мито від чумаків, що везли сіль з [[Долина (місто)|Долини]] в напрямку [[Луцьк]]а. Виникали ремісничі цехи.

Каменецькі мали суттєві борги, у 1580 році їх частку придбав [[Станіслав Жолкевський]]. Частка Гербуртів дісталася [[Станіслав Данилович (хорунжий)|Станіславу Даниловичу]] внаслідок шлюбного союзу. 1605 року Олеський замок з усіма навколишніми землями і маєтностями переходить у власність великого руського магната [[Іван Данилович|Івана Даниловича]] після його одруження з [[Софія Жолкевська|Софією Жолкевською]].

[[Файл:Inside Olesko Castle.jpg|thumb|250px|right|Олеський замок. Внутрішнє подвір'я]]
[[Файл:Schweikart-Sobieski.jpg|thumb|right|200px|Польський король Ян Собеський, який народився в Олеському замку, власник замку]]
Ян (Іван) Данилович&nbsp;— типовий представник [[феодал]]ьної верхівки. Людина високоосвічена, чутлива до гуманістичних ідей, він, однак, не пропускав нагод поліпшити своє матеріальне становище і піднятися вгору по щаблях кар'єри. Не без розрахунку одружився з багатою нареченою Катериною Красіцькою (за її придане почав розбудову замку). Його другою дружиною стала донька коронного гетьмана Станіслава Жолкевського&nbsp;— Софія, за якою він отримав землі на [[Чигирин]]щині. Можна думати, що не без сприяння свого тестя Данилович став [[каштелян]]ом львівським, а з 1614 року&nbsp;— [[воєвода|воєводою]] [[руські воєводи|руським]]. Він намагався добре влаштувати і своїх дочок. Сваволя у виборі женихів для них привела до трагічної події в замку: [[Адам Жолкевський]], закоханий у його доньку Марціану, привселюдно вчиняє самогубство. Другу дочку, [[Софія Теофіла Даниловичівна|Теофілію]], Данилович віддав за старосту [[Красностав (Польща)|красноставського]] [[Яків Собеський|Якова Собеського]]. У неї [[17 серпня]] [[1629]] року народжується син, названий ім'ям діда,— майбутній переможець [[турки|турків]] під [[Відень|Віднем]], польський король [[Ян III Собеський]].

Замок за Івана Даниловича набрав майже сучасного вигляду. Каплицю і сусідні приміщення перетворено в суцільний східний корпус. В іншому кінці розбудовано прямокутний західний, частина якого виступила за межі старого овального муру і теж досягла двох поверхів. З'являються [[Галерея|аркові галереї]], шикарні дверні портали і віконні рами, рясний декор&nbsp;— зокрема, на в'їзній вежі вирізьблено [[Картуш (архітектура)|гербовий картуш]] Даниловичів.

У [[1613]] році власник заснував містечко [[Сасів]], в Олеську побудував першу школу й лікарню для селян. Все це створювалося працею і коштом селян, ремісників. Для утримання тільки одного костьолу виділялося ціле село [[Розваж (Золочівський район)|Розваж]] і збиралося по десятині від доходів із селян [[Йосипівка (Золочівський район)|Йосипівки]], [[Ожидів|Ожидова]], [[Кути|Кутів]], Сточина і [[Хватів|Хватова]].

Данилович був представником короля на [[Запорозька Січ|Запорозькій Січі]] й намагався жити в злагоді з козацтвом. В нього на службі в Олеську був Михайло Хмель&nbsp;— батько [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. Коли Іван Данилович став [[чигирин]]ським старостою, своїм підстаростою зробив [[Михайло Хмельницький (підстароста)|Михайла Хмельницького]], родина майбутнього гетьмана переселилася на хутір [[Суботів]].

Ставлення Даниловича до Хмельницьких розкрилося у прагненні викупити Михайла з турецького полону, куди він потрапив після [[Цецорська битва (1620)|битви під Цецорою]] 1620 року. Донедавна вважалося, що під час цієї битви Михайло Хмельницький загинув, та виявлені документи свідчать про інше. Як сказано в судовій скарзі Даниловича, у листопаді 1627 року із замку втікають полонені турки й татари. Одного з них, за йменням Абдурахман, погоня наздогнала в селі [[Доброводи|Доброводах]]; Данилович планував обміняти його на полоненого підстаросту чигиринського Михайла Хмеля, оціненого в 500 [[червоний злотий|червоних злотих]]. Невідомо, відбувся обмін чи йому перешкодила смерть самого ініціатора.

Своїм спадкоємцем Данилович збирався зробити сина [[Станіслав Данилович (староста)|Станіслава]], вчив його за кордоном. Повернувшись, юнак деякий час перебував при королівському дворі, але після поєдинку з [[Список Вінницьких старост|вінницьким старостою]] [[Адам Калиновський|Адамом Калиновським]] утік з [[Краків|Кракова]] в Україну. В одній із сутичок з татарами він потрапив у полон і був убитий в наметі мурзи [[Кан-Темир]]а. Другий син&nbsp;— Ян&nbsp;— помер дитиною. Отже, прямих нащадків не залишилося, і замок як придане Марціани перейшов до її чоловіка&nbsp;— [[Конецпольські|Стефана Конецпольського]]<ref>{{cite web|url = http://mariusz.eu.pn/genealogia/rody/koniecpolscy01.html#G3|назва = Koniecpolscy (01)|автор = |мова = pl|дата = |вебсайт = mariusz.eu.pn|видавець = |url-архіву = https://web.archive.org/web/20130925184246/http://mariusz.eu.pn/genealogia/rody/koniecpolscy01.html#G3|дата-архіву = 25 вересня 2013|мертвий-url = так|дата-доступу = 25 грудня 2023}}</ref>.

Під час [[Хмельниччина|Визвольної війни українського народу]] під проводом Богдана Хмельницького селянсько-козацькі загони у 1648 році звільняють Олесько. Феодали втікли. Однак скоро представник роду Конецпольських знову повернувся в замок. Прагнучи жити у розкоші, він розділив маєтності між 17 кредиторами.

[[1681]] року Ян Собеський, у той час уже [[Правителі Польщі|польський король]], виплативши борги Конецпольського, забрав замок собі і з 1684 по 1687 рік відремонтував його. Споруду повністю вкрито новим дахом, будуються господарські приміщення, відновлюється парк.

=== XVIII століття ===
[[Файл:Олеський замок - інтер'єр 3.jpg|міні|350пкс|Інтер'єр однієї з кімнат]]
Війна з [[шведи|шведами]] і союз [[Петро I|Петра I]] з поляками привели в Олеський замок російські війська, які стояли тут від 1707 року протягом 5 років.

У [[1716]] році замок переходить до сина короля&nbsp;— Якуба, який через 3 роки продав його [[Станіслав Матеуш Жевуський|Станіславу Матеушу Жевуському]]. Син Жевуського&nbsp;— [[Волинське воєводство (1566—1795)|волинський]] [[воєвода]] [[Северин Юзеф Жевуський|Северин]]&nbsp;— щедро прикрасив інтер'єри, перетворивши споруду в розкішний палац у стилі XVIII століття. Під керівництвом французького скульптора [[Леблас Йосип|Леблана]] їх прикрасили камінами, ліпниною та розписами, зали оформлено в різних стилях. Також в цей період додано низенький третій поверх для прислуги.

Після смерті Северина Юзефа замком якийсь час володів його брат [[Вацлав Северин Жевуський|Вацлав Жевуський]], у [[1755]] році всі цінності звідси перевезено до [[Підгорецький замок|Підгорецького замку]]. [[1796]] року Олеський замок купив Олександр Зелінський. Це був час повільного, але постійного руйнування будівлі. Якщо ще наприкінці XVIII&nbsp;— на початку XIX століття були проведені значні реконструктивні роботи, то з середини XIX століття замком ніхто не займався. [[1799]] року в місті народився [[Вацлав Залеський]] (Вацлав з Олеська), автор збірника «Українські та польські пісні галицького населення». Іншою літературною подією, пов'язаною з замком, було перебування тут 1820 року письменника [[Юліан Урсин Нємцевич|Юліана Нємцевича]], який пізніше описав ці землі в своїх творах. Зокрема, [[Юліан Урсин Нємцевич|Немцевич]] згадував: «Замок запущений… покій, де народився Собеський, зовсім зруйнований, повно сміття… В іншому крилі замку кімнати краще утримані… в одній з них є портрети Собеського, Жолкевського, Конєцпольського і Костюшки». Замок із ліцитації дістався Зелінському. Потрібно зазначити, що він багаторазово страждав від руйнацій, але, попри все, вистояв.

=== XIX—XX століття ===
У [[1806]] році замок пережив пожежу. З 1824 року маєтком володіють Літинські, в цей час він зазнав найсуттєвіших руйнувань. Нищівним для могутньої споруди був землетрус 23 січня 1838 року&nbsp;— стіни розтріскались, ряд приміщень став непридатний для житлових цілей. Не менше пошкодили її самі власники. Якось випадково в одній з кімнат було знайдено замурований скарб. І відтоді почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з [[Художній розпис|розпис]]ами, руйнувалися [[камін]]и, знімалися підлоги. 1875 року завалився колодязь. На кінець XIX століття Олеський замок перетворився на руїну.

За зібрані 1882 року у [[Львів|Львові]] кошти замок викупили, і він переходить у власність держави. Були різні думки щодо його використання. Пропонувалося відкрити тут інтернат для студентів учительської семінарії. [[Галицький сейм]] вважав за найкраще віддати споруду в розпорядження монастиря. Розглядався також такий варіант: в одній частині приміщення обладнати народну школу, а в другій&nbsp;— музей Яна Собеського. На це одна з газет у 1905 році писала: «Що народові з того, як он буде мати музей пам'яток по королях польських, а не буде мати хліба, щоби голод заспокоїти?»

Тріснутий корпус ззовні укріпили підпорами. 1891 року відновили дах та деякі кімнати, і з 1898 року тут відкрилася сільськогосподарська школа. Ще один етап реставрації розпочався 1933 року&nbsp;— тоді повільно відроджували інтер'єри, облаштували браму та дорогу до неї. 1939 року за радянської влади роботи призупинено, а школу закрито. Під час [[Друга світова війна|другої світової війни]] тут стояла дивізія [[Власов Андрій Андрійович|Андрія Власова]], а також утримували військовополонених. Пізніше розміщувалися військові склади. В повоєнний час замок занедбали, а серйозна пожежа 1951 року знищила його до голих стін&nbsp;— згоріли дахи з перекриттями та осипалася ліпнина.

== Замок-музей ==
Зі стану руїни замок вивела ґрунтовна реставрація і створення музею. З 1954 року взялися за створення проєкту реставрації, а 1958 року почалися власне будівельні роботи, переважно завершені до 1965 року. Були плани пристосування твердині під дім відпочинку. Однак замок передано [[Львівська картинна галерея|Львівській картинній галереї]] для музейних цілей. У 1970—1974 роках під керівництвом [[Возницький Борис Григорович|Бориса Возницького]] тривало відновлення замку як архітектурної пам'ятки, йому повернено вигляд періоду найбільшого розквіту&nbsp;— кінця XVIII століття. До 1975 року створено експозицію, і музей відкрився. 1989 року отримав статус музею-заповідника.

{{center|<gallery>
Файл:Olesko - Zamek - Portal.JPG|Портал з рустом
Файл:Olesko-Castle-16.jpg|Подвір'я замку
Файл:Олеський замок здалеку 2.jpg|Олеський замок влітку
</gallery>}}

=== Експозиція ===
[[Файл:OleskoZamekObrazy.JPG|міні|праворуч|240пкс|Портрети; <small>на передньому плані [[Микола Василь Потоцький]]</small>]]

Різноманітність фондів Львівської галереї мистецтв дала змогу створити своєрідну експозицію, що нагадує замкові експозиції в інших містах, але досить відрізняється від них. Бурхлива історія замку не сприяла збереженню багатьох автентичних речей, тому автентику представляють фасади будівлі, замкові портали, геральдичні [[рельєф]]и з каменю.

Музеєфіковані цокольні приміщення та приміщення першого поверху, що в давнину використовувалися як господарські. Житловими були приміщення другого та третього поверхів. Скрізь, де були залишки оздоб стародавніх інтер'єрів, вони відреставровані.

Палацовий характер інтер'єру частково збережений в сучасній музейній залі №&nbsp;6. Над проєктом працював скульптор [[Леблас Йосип|Леблан]] у другій половині XVIII століття. Тоді ж виконані декоративна ліпнина на північній стіні та [[карниз]] біля стелі. У XVIII столітті стелю прикрашав [[плафон]] на міфологічну тему (Викрадення Європи).

[[Альков]] прикрасили станковою мозаїкою. Суміш з фарби, гіпсу, товченого мармуру та алебастру наносили на стіну, комбінуючи різні кольори, що імітувало природний мармур. Мозаїки створюють архітектурні деталі, додатково прикрашені гірляндами з фруктів та квітів. Пошкоджені мозаїки збереглися у трьох залах і частково відновлені. Палацовий характер цих залів підсилюють оригінальні [[меблі]] XVII—XVIII століття та дві дерев'яні скульптури у повний зріст&nbsp;— [[алегорія|алегорії]] чеснот.

Серед експонатів замку:
* стародавні неглазуровані рамкові [[кахлі]] XII століття;
* українські ікони;
* портрет [[Микола Василь Потоцький|Миколи Василя Потоцького]];
* чотири портрети [[Жевуські|Жевуських]], врятовані з [[палац]]у в [[Розділ|Роздолі]];
* мармурове [[погруддя]] доби [[відродження]] королеви Варвари Радзивілл;
* натрунні польські [[портрет]]и;
* декоративна композиція «Вакх та Аріадна» (художник [[Шимонович-Семигиновський Юрій Елевтерій|Юрій Семигиновський]], що навчався у Римі у XVII столітті);
* зразки дерев'яної скульптури (серед яких роботи [[Йоган-Георг Пінзель|Йогана-Георга Пінзеля]] та його учнів)<ref>{{Cite web|title = Замки Львівщини, які вже можна відвідати|url = https://lviv-future.com.ua/uk/articles-zamky-lvivshhyny-yaki-vzhe-mozhna-vidvidaty|date = 6 травня 2022|accessdate = 18 травня 2022}}</ref>;
* [[надгробок]] [[Сенявські|Анни Сенявської]], врятований з руїн [[Бережанський замок|замкової]] [[каплиця|каплиці]] в [[Бережани|Бережанах]] (гіпс, 1574 рік, пізнє [[відродження]]);
* західноєвропейські [[гобелен]]и доби [[бароко]] та [[маньєризм]]у («Поліфем», «Одісей» тощо).

{{center|<gallery>
Файл:Olesko-Castle-12.jpg|Стародавні меблі
Файл:Barbara Zápolya Oles'ko.jpg|[[Погруддя]] королеви Варвари Радзивілл
Файл:Olesko-Castle-13.jpg|Надгробок Анни Сенявської
Файл:Altomonte Bitwa pod Wiedniem.jpg|[[Мартин Альтомонте]], «Битва під Віднем» (нижня частина картини&nbsp;— без панорами Відня, річки Дунаю і неба). 1688 рік
Файл:Kłuszyn 1610.JPG|Фрагмент картини «[[Битва при Клушині]]» (художник [[Симон Богушович|Шимона Богушовича]])
Файл:Циклоп Поліфем кидає скелю в аргонавтів, гобелен 17 ст.jpg|Гобелен «Поліфем кидає скелю в аргонавтів» (XVII століття)
</gallery>}}

==== Надгробок Анни Сенявської ====
Надгробок Анни Сенявської походить зі східної каплиці [[Замковий костел Святої Трійці (Бережани)|замкового костелу св. Трійці]] в Бережанах. Тепер перенесений до Олеського замку. Анна Сенявська була видатною постаттю своєї епохи, відомою не лише своєю благодійною діяльністю, а й як представниця [[Українська шляхта|української шляхти]]. Надгробок є важливим елементом історії та культури, що відображає естетичні та мистецькі традиції того часу.

Анна Сенявська з роду [[Сенявські|Сенявських]] жила в XVI—XVII століттях. Вона була дружиною князя Михайла Сенявського, одного з впливових державних діячів Речі Посполитої. Анна відзначалася активною участю у культурному житті, сприяла розвитку освіти та мистецтв.

Надгробок виконаний у стилі [[бароко]], характерному для епохи, в яку жила Анна. Він складається з високого постаменту, на якому розміщено різьблену плиту з написами, що містять дані про покійну. Декор надгробка включає елементи релігійної символіки, що підкреслює її благочестиве життя.<ref>{{Cite web|url=https://ukrartstory.com.ua/tekst-statti-22/mistecka-spadschina-germana-van-gutte.html#:~:text=%D0%9D%D0%B0%D0%B4%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%BA%20%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B8%20%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%8F%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%B2%D1%81%D1%8F%20%D1%83,%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%97%20XVI%20%E2%94%80%20XVII%20%D1%81%D1%82.|title=Мистецька спадщина Германа ван Гутте - Історія українського мистецтва|website=ukrartstory.com.ua|language=uk|access-date=2024-10-27}}</ref>
[[Файл:Tombstone of Anna Sieniawska, Olesko Castle (earlier 16th century).jpg|ліворуч|міні|Надгробок Анни Сенявської в [[Олеський замок|Олеському замку]]]]
Надгробок Анни Сенявської не лише служить місцем пам'яті, а й є важливим культурним артефактом, який ілюструє соціально-політичний контекст свого часу. Він привертає увагу істориків та туристів, слугуючи нагадуванням про спадщину української шляхти.<ref>{{Cite book
|title=ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РЕСТАВРАЦІЇ АЛЕБАСТРОВИХ ВИРОБІВ
В АРХІТЕКТУРІ ТА МИСТЕЦТВІ
|last=Лотоцька
|first=Олена
|year=2021
|location=Львів
|pages=73-78
|language=ukr
|type=Дисертація
}}</ref>

=== Парк ===
[[Файл:Liriodendron tulipifera.jpg|міні|праворуч|240пкс|Ліріодендрон тюльпановий]]
Колись замок мав невеликий регулярний сад та [[пейзажний парк]]. Без відповідного догляду вони загинули. Реставраційні роботи в замку були перенесені і на навколишні території, упорядковані дикі хащі, зроблено декілька галявин, встановлено кілька сучасних скульптур. В парку висадили близько чотирьох тисяч дерев та кущів, серед яких:
* Катальпа бігнонієва
* [[Тюльпанне дерево американське]]
* [[Тис звичайний]]
* Береза
* Сосна

Упорядковані також водойми. Річка Ліберція повернута у старе русло довкола Олеського замку.
[[Файл:UA018-17.jpg|thumb|300 px|Марка Укрпошти «Олеський замок» (2017)]]
{{double image|right|Obverse 10 hryvna Olesko Castle 2021 silver.jpg|150|Reverse 10 hryvna Olesko Castle 2021 silver.jpg|150|Пам'ятна монета НБУ, присвячена Олеському замку}}

== Туристичні атракції ==
Станом на 2021 рік туристи мають можливість придбати в замку іменні сувенірні грамоти про набуття шляхетського стану та сфотографуватися з гетьманом, одягненим у стилізований костюм XVII століття.

== У філателії та нумізматиці ==
* 9 червня 2017 року національним поштовим оператором «[[Укрпошта]]» введено в обіг [[Поштова марка|поштову марку]] «Олеський замок XIII—XVIII ст.» номіналом 5,80 грн. Марка, яку було випущено за програмою Європа (C.E.P.T.), представляла Україну у щорічному рейтингу поштових марок, який проводить об'єднання державних поштових операторів Європи [[PostEurop]].
* 17 серпня 2021 року [[Національний банк України|Національним банком України]] введено в обіг срібну [[Пам'ятна монета|пам'ятну монету]] номіналом 10 [[Гривня|гривень]] [[Олеський замок (срібна монета)|«Олеський замок»]]. Вона належить до серії «[[Пам'ятки архітектури України (серія монет)|Пам'ятки архітектури України]]»

== В кіно ==
* [[Маринка, Янка і таємниці королівського замку]].
* [[Д'Артаньян та три мушкетери]]{{clear}}

== Див. також ==
{{commonscat|Olesko Castle}}
{{Портал|Мистецтво|Музеї|Галичина}}
* [[Фортеця]]
* [[Бароко]]
* [[Архітектура бароко]]
* [[Сад бароко]]
* [[Живопис бароко]]
* [[Римська художня школа]]
* [[Шимонович-Семигиновський Юрій Елевтерій]]
* [[Мартин Альтомонте]]
* [[Битва під Віднем (Альтомонте)]]
* [[Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* ''Білан М.'' Відгомін віків: Путівник по туристичному маршруту Львів&nbsp;— Олеський замок.&nbsp;— Львів, 1978.&nbsp;— 46 с.
* ''Бондаренко Р.&nbsp;І.'' [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Oleskyj_zamok Олеський замок] // {{ЕІУ|7|582}}
* ''[[Возницький Борис Григорович|Возницький Б.]]'' Олеський замок.&nbsp;— Львів, 1978.&nbsp;— 143 с.
* [[Галицька брама]].&nbsp;— Львів.&nbsp;— 2000.&nbsp;— №&nbsp;12 (72) (грудень).&nbsp;— 20 с.
* ''[[Грушевський Михайло Сергійович|Грушевський М.&nbsp;С.]]'' [[Історія України-Руси]]: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.&nbsp;С.&nbsp;Сохань (голова) та ін. &nbsp;— Т. 4.&nbsp;— К.: [[Наукова думка]], 1993. &nbsp;— 544 с.
* {{книга|автор = [[Квасецький Андрій Теофілович|Квасецький А.&nbsp;Т.]]|частина = |заголовок = Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення над річками Буг і Белзець: Історичний нарис|оригінал = |посилання = |відповідальний = |видання = |місце = Чернівці|видавництво = Зелена Буковина|рік = 2016|том = |сторінки = |сторінок = 84|серія = |isbn = |тираж = |ref = Давні згадки про Жуличі}}
* ''[[Мацюк Орест Ярославович|Мацюк О.]]'' [[Замки і фортеці Західної України|Замки і фортеці Західної України (історичні мандрівки)]].&nbsp;— Львів: Центр Європи, 2005.&nbsp;— 192 с.&nbsp;— ISBN 966-7022-45-5.
* Олесский замок: Путеводитель. Составитель Е.&nbsp;А.&nbsp;Рипко.&nbsp;— Львов, 1981.&nbsp;— 135 с. {{ref-ru}}
* ''[[Островський Григорій Семенович|Островский Г.]]'' Художественные музеи Львова.&nbsp;— Львов, 1978.&nbsp;— 86 с. {{ref-ru}}
* ''[[Антоній Прохаска|Prochaska A.]]'' Przebaczenie królewskie ziemianom oleskim w 1431 r. // Kwartalnik historycny.&nbsp;— Rocznik IX.&nbsp;— Lwów. 1895.&nbsp;— S. 43—45. {{ref-pl}}
* {{SgKP|VII|462|Olesko}}

== Посилання ==
{{external media
 |video1 = [https://www.youtube.com/watch?v=iCzkmWZiQMs Олеський замок (11 грудня 2012 р.)]
 |video2 = [https://www.youtube.com/watch?v=zhhIePTmpqw Олеський замок (28 грудня 2018 р.)]
 |video3 = [https://www.youtube.com/watch?v=pRVyprhwW1s Олеський замок на фільмі з дрона (29 грудня 2018 р.)]
 |video4 = [https://www.youtube.com/watch?v=2k7xkGviXRU Олеський замок. Золочівський район. Львівщина (20 квітня 2021 р.)]
 |video5 = [https://www.youtube.com/watch?v=dgNWsYOqirE Замки України. Олеський замок (3 грудня 2022 р.)]
}}
* [https://karpaty.love/places-objects/zamky-ta-fortetsi-zahidnoi-ukrainy/58-oleskyj-zamok.html Олеський замок]
* [http://360lviv.blogspot.com/2017/01/blog-post_10.html Віртуальний тур Олеським замком]
* [http://lviv-outside.blogspot.com/2015/07/olesko-castle.html#about-history Олеський замок. Про історію]
* {{cite web|url = http://welcome.lviv.ua/index.php?cat=culture_castles&id=2|назва = Панорамні фото фасаду Олеського замку|автор = |дата = |вебсайт = welcome.lviv.ua|видавець = |url-архіву = https://web.archive.org/web/20120515082935/http://welcome.lviv.ua/index.php?cat=culture_castles&id=2|дата-архіву = 15 травня 2012|статус-url = |дата-доступу = 18 травня 2022}}
* [http://www.grydnycia.lviv.ua/ Середньовічний ресторан в Олеському замку&nbsp;— «Гридниця»]
* [http://feel-tour.in.ua/interesting/15-oleskyy-zamok Історія Олеської фортеці]

{{Бібліоінформація}}
{{Замки Львівщини}}
{{Архітектура України}}{{Заповідники національного значення в Україні}}
[[Категорія:Буський район]]
[[Категорія:Олесько]]
[[Категорія:Замки та палаци Львівської області]]
[[Категорія:Замки Руського воєводства]]
[[Категорія:Художні музеї України]]
[[Категорія:Музеї Львівщини]]
[[Категорія:Золота підкова Львівщини]]
[[Категорія:Пам'ятки архітектури Львівської області]]
[[Категорія:Пам'ятки Буського району]]