Перегляд вихідного коду сторінки Психологія

[[File:Greek uc psi icon.svg|105px|thumb|ліворуч|[[Грецька абетка|Грецька]] буква [[Псі (літера)|Псі]]&nbsp;— символ психології]]
'''Психоло́гія''' (від грецького [[Психіка|''ψυχή'']] (''psyché'')&nbsp;— [[душа]], [[дух]]; [[логос|''λόγος'']] (''logos'')&nbsp;— вчення, [[наука]])&nbsp;— наука, що вивчає [[психічні явища]] ([[мислення]], [[почуття]], [[воля|волю]]) та [[Поведінка|поведінку]] людини, пояснення якої знаходимо в цих явищах.

''[[Психічне]]''&nbsp;— філософська категорія, що відбиває явища як людського, так і тваринного, навіть, рослинного світу. [[Зоопсихологія|Зоопсихологію]], яка досліджує явища [[елементарна психіка|елементарної психіки]], поведінки, пізнавальних процесів у тварин, відносять як до психологічних, так і до [[біологічні науки|біологічних наук]]. Коли йде мова про ''психіку [[людина|людини]]'', притаманні їй [[Психічні явища|явища]], слід пам'ятати, що вона структурно та якісно відмінна від своїх еволюційних попередниць.

Психологічне знання розвивалося з доісторичних часів в [[магія|магічній]] та [[міфологія|міфологічній]] традиціях. Вперше як галузь наукового знання, психологія постає у [[філософія|філософських]] вченнях античних мислителів. У працях європейських, арабських філософів та медиків розроблялись такі питання: природа [[сприйняття]], [[Структурна модель психіки (психоаналіз)|структура психіки]], природа [[Афект (психологія)|афектів]], [[психосоматика]], процеси [[мислення]], природа [[сон|снів]] та марень, природа взаємин ([[любов]], [[дружба]], [[спорідненість]]) тощо. До сьогодні значний вплив на наукові уявлення про душу, психічний світ справляє розвиток суміжних наук (медицина, педагогіка) та людських практик (мистецтво, релігія, керування), які, своєю чергою, користуються досягненнями психології.

''Психічне'' (його природа, межі, принципи існування) все ще є ''terra incognita'' для наукового знання та постійно стає простором спекуляцій і містифікацій з боку шарлатанів. ''Психічне'' залишається також у центрі уваги релігій, які стверджують його універсальність та примат відносно фізичного світу. ''Психічне'' є унікальною цариною, в якій живемо всі ми; незалежно від віку, статі, професії, освіти&nbsp;— кожен з нас є «психологом» на побутовому рівні.

Психологічне знання є основою специфічних практик. Традиційно [[прикладна психологія|прикладною психологією]] називають галузі науки зосереджені на застосуванні психологічних знань у конкретних сферах діяльності (музична, політична психологія, психологія освіти або праці); [[практична психологія]]&nbsp;— це галузь знань та досліджень щодо форм та методів використання психологічних знань фахівцями-психологами (консультантами, тренерами). Практична психологія поділяється на [[Психодіагностика|психодіагностику]], [[Психологічне консультування|консультування]], [[Психологічна корекція|корекцію]], [[Психологічна допомога|психологічну допомогу]].

== Вживання терміну ==
[[Файл:Marko Marulic (Zagreb).jpg|міні|200пкс|Пам'ятник Маркові Марулічу в [[Загреб]]і]]
Слово ''психологія'' з'являється в XVI&nbsp;столітті<ref>[http://uk.wiktionary.org/wiki/психологія Психологія] // [[Вікісловник]]</ref>. Вперше вжите в назві книги, що не збереглась, але згадана в списку праць хорватського [[гуманізм|гуманіста]] [[Марко Маруліч|Марка Маруліча]] (1450—1524). Визнання термін зажив завдяки працям [[Кристіан Вольф|Кристіана Вольфа]] (1679—1754) ''Psychologia empirica'' та ''Psychologia rationalis'', згаданих у французькій Енциклопедії.<br/> Сьогодні, крім назви системи наукових знань, слово ''психологія'' та його похідні вживаються щодо широкого спектра побутових, професійних, соціальних явищ:
* в побуті ''психологією'' називають світ переживань, мотивів, взаємин, тобто те, що є предметом психологічної науки і окреслюється категорією [[психічне]];
* навчальна дисципліна ''психологія'' викладається у всьому світі як майбутнім психологам, так і студентам суміжних дисциплін. В Україні з 1998 року психологія входить до навчальної програми [[середня школа|середньої школи]];
* про ''психологізм'', говорять у випадках, коли ''психологією'' пояснюють явища та факти (термін поширений у мистецтво- та правознавстві);
* на ринку послуг присутні пропозиції ''психологічних'' тренінгів, тестів, [[Психологічне консультування|консультацій]]&nbsp;— практик, що часто не мають наукового підґрунтя, але «використовують [[бренд]]».

== Науковий апарат ==
За півтора століття, з того часу як психологія почала самостійне існування, точаться суперечки щодо основних положень науки.

Визначення її предмету різними школами віддзеркалювало не лише світоглядні, методологічні установки дослідників, але й мало ідеологічний характер, як у випадку з [[психологія в СРСР|радянською наукою]]. Там психологія мусила боротись за виживання, адже визначення ''психіки як функції мозку'' було «затверджене та освячене» [[КПРС]]. В той же час існувала [[психофізіологія]], яка вивчає функції мозку; з іншого боку, в ''прокрустове ліжко'' не поміщались дослідження, наприклад, змісту суб'єктивних переживань, закономірностей психічних [[Образ (психологія)|образів]], що жодним чином не пояснюються хімічним складом нейрогормонів або особливостями проходження нервового імпульсу.<br/> Дещо іншими були проблеми науковців Європи та США. Тут все більшого впливу набував [[позитивізм]], який ставив під сумнів ''науковість'' методів [[описова психологія|описової]] та [[структурна психологія|структурної]] психології. Слухняним відгуком на цю критику стала поява [[Біхевіоризм|поведінкової психології]], яка проголосила [[свідомість]] пережитком [[схоластика|схоластичної науки]] та знецінила сенс психології як науки про [[людина|людину]], в усій складності та неповторності останньої. На іншому крилі з'явились [[Маргінальна наука|маргінальні течії]], що відкидали наукові методи, проголошуючи психологічну теорію та практику сферою «вільного мистецтва».

На сьогодні компромісним виглядає таке визначення:

'''Психологія'''&nbsp;— наука про сукупність психологічних явищ та поведінку людини, вищих тварин, яка пояснюється на основі цих явищ<ref>''Немов Р. С.'' Психология. Словарь-справочник.&nbsp;— М.&nbsp;: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— С. 150.</ref>.<br/>Отже, об'єктом науки є людина, істота наділена свідомістю та внутрішнім суб'єктивним світом (вивчення тваринної психіки належить, головне, біологічним наукам і в психології такі знання використовуються як матеріал для порівняння).

Найкоротшим визначенням предмету науки могло бути «психіка» або «психічне», однак це було б невірним, надто розлогим. Категорія психічного розглядається філософською [[онтологія|онтологією]], а з такими продуктами психіки як людські стосунки, творчість мають справу соціологія та мистецтвознавство.

Специфічним для психології є дослідження психічних явищ, які керують діяльністю та відносинами людини.

'''Базовими категоріями''' вітчизняної психології (за визначенням [[Петровський Артур Володимирович|Петровського]] та [[Ярошевський Михайло Григорович|Ярошевського]]<ref>''Петровский А. В., М.&nbsp;Г.&nbsp;Ярошевский М. Г.'' [http://psylib.org.ua/books/petya01/index.htm Основы теоретической психологии].&nbsp;— М.&nbsp;: ИНФРА-М, 1998.</ref>) є:
* [[Образ (психологія)|образ]]; образ стає змістом психічних процесів, саме система образів формує свідомість;
* [[дія]]; дії єдині за метою в сукупності складають діяльність; пов'язані поняття: [[поведінка]], [[реакція]];
* [[Мотивація|мотив]]; пов'язані поняття: [[стимул]], [[цінність]], [[мотивація]];
ці категорії (наведені вище) притаманні багатьом живим істотам, а наступні є специфічно людськими:
* ставлення;
* [[Переживання (психологія)|переживання]];
* [[Діяльність людська|діяльність]];
* [[спілкування]];
* [[особистість]].
Причому три останні мають особливий статус мета- та екстра-психологічних, як такі, що охоплюють найскладніші форми психічної реальності, розгляд яких, навіть, виходить за межі психології. Всього автори [http://psylib.org.ua/books/petya01/txt18.htm пропонують] 24 категорії, які, на їх думку, «формують каркас психологічного пізнання».

'''Завданням психології''' поряд із вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з низкою наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, [[Кібернетика|кібернетикою]] тощо.

Серед завдань науки:
* вивчення індивідуальних якостей, закономірностей і шляхів їх формування в сучасних умовах;
* вивчення впливу провідної діяльності на психіку людини, міжособистісні і міжгрупові взаємини;
* визначення психологічних засобів впливу колективу на особистість та способів захисту від таких впливів;
* встановлення закономірностей динаміки працездатності;
* визначення заходів і засобів психологічного комфорту для роботи та життя;
* визначення інформативних методів діагностики і психокорекції;
* вивчення закономірностей психологічної підготовки.

=== Методи психології ===
Метод&nbsp;— сукупність способів або операцій, які націлені на розв'язання конкретної задачі.

Основні '''пізнавальні методи''' психології:
* [[спостереження]] і [[Інтроспекція|самоспостереження]];
* [[експеримент]];
* [[психодіагностика|психодіагностичні методи]].

'''Методи''' активного психологічного '''впливу''':
* [[Психологічне консультування|психологічна консультація]];
* [[психологічна корекція]];
* [[психологічний тренінг]];
* [[психотерапія]] та [[Психологічна реабілітація|реабілітація]].

== Історія розвитку психологічних знань ==
{{main|Історія психології}}
Прийнято говорити про історію психології в контексті західної культури, хоча наукова думка арабського світу, Індії, Східної Азії має свої давні традиції та безсумнівні досягнення в теорії та практиках психічної діяльності.<br/>
Існує декілька підходів щодо періодизації розвитку психології<ref>[http://www.info-library.com.ua/books-book-113.html Загальна психологія.] Навчальний посібник / Варій М. Й.&nbsp;— 2-ге вид., випр. і доп.&nbsp;— К.&nbsp;: «Центр учбової літератури», 2007.&nbsp;— 968 c.&nbsp;— Розділ 1.1.</ref>. Як наука, в сучасному ''[[позитивізм|позитивістському]]'' значенні слова, сформувалась наприкінці XIX ст, коли у 1879 році почала роботу заснована [[Вільгельм Вундт|В. Вундтом]] (1832—1920) в [[Лейпциг]]у лабораторія експериментальної психології. З названої точки зору, дослідження минулих тисячоліть є «передісторією науки».<br/>
Вітчизняна традиція в цьому питанні відмінна від західної. [[Ярошевський Михайло Григорович|М.&nbsp;Г.&nbsp;Ярошевський]]&nbsp;(1915—2001), [[Роменець Володимир Андрійович|В.&nbsp;А.&nbsp;Роменець]]&nbsp;(1926—1998) та інші історики психології воліють бачити свій предмет в ширших часових рамках, тому їх праці носять назви ''«Історія психології стародавнього світу і середніх віків», «Історія психології епохи Відродження»'' тощо.

Отже, перші вчення та практики психічної діяльності виникали в доісторичні часи, в рамках магічної традиції та анімістичних культів. Впродовж тисячоліть люди мислили психічні явища як прояв [[душа|душі]], складової людської істоти, яка керує тілом. Такий погляд притаманний сучасним релігійним та ідеалістичним течіям, які проголошують душу нематеріальною сутністю людини.

=== Від давнини до XIX століття ===

==== Антична доба ====
В [[античність|античну добу]] психологія виникла й розвивалася як вчення про «душу». Перші [[давньогрецькі філософи]] дотримувалися [[Матеріалізм|матеріалістичних поглядів]] на природу [[душа|душі]].

[[Геракліт]] (близько 540—480&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.) вчив, що «душа» матеріальна і являє собою одне з минущих станів вічно рухомої і вічно мінливої першооснови матеріального [[буття]]&nbsp;— [[Вогонь|вогню]].

[[Демокрит]] (близько 460—370&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.) вважав, що "жива істота відрізняється від неживої головним чином двома властивостями&nbsp;— [[рух]]ом і [[відчуття]]м. Він стверджував тому, що «[[душа]] є рухливе начало», «є особливого роду вогонь і теплота» і складається з кулястих, вогняних, легко рухливих [[атом]]ів&nbsp;— найдрібніших, неподільних часток матерії. На відміну від [[Геракліт]]а він заперечував безсмертя «[[душа|душі]]»: «душа,&nbsp;— вчив він,&nbsp;— смертна, вона знищується разом з тілом».

Згідно з ученням [[Лукрецій|Лукреція]], «душу» людини не можна розглядати як щось безтілесне: таке твердження невірне, оскільки безтілесною може бути тільки одна порожнеча: усе ж інше складається з матеріальних [[атом]]ів. Джерелом пізнання є чуттєвий вплив речей на тілесну «[[душа|душу]]» людини. При цьому не всяка зовнішня дія викликає [[відчуття]]: для цього вона повинна досягти певної сили.

Наприклад, процес сприйняття він розглядає так: від зовнішніх предметів відокремлюються матеріальні, дуже малі за величиною [[ейдос]]и, які впливають на [[органи чуття]], а через них і на більш глибокі частини «[[душа|душі]]». В підсумку цього, людина і отримує [[образ]] предмета який на неї впливає. У процесі сприйняття постійно відбувається уточнення та звіряння відповідно до безперервних впливів від зовнішніх предметів. Ці матеріальні образи, отримані «душею», зберігаються після припинення сприйняття, причому образи подібних речей ніби накладаються один на інший, їх окремішні особливості при цьому стираються, вони набувають загального характеру, перетворюючись на [[поняття|поняття речей]].

Поряд з [[Матеріалізм|матеріалістичним]] в античній філософії виник і набув розвитку [[ідеалізм|ідеалістичний напрям]] у поглядах на природу «душі».

Найяскравішим виразником [[ідеалізм]]у в давньогрецькій філософії був [[Платон]] (427—347&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.). Він вчив, що душа людини нематеріальна і за своєю природою є ні чим іншим, як «ідеєю»&nbsp;— безсмертною духовною сутністю, тільки на час земного життя вона з'єднується з тілом. Душа абсолютно відмінна від тіла і міститься в ньому, як у темниці. До свого втілення «душа» живе в особливому занебесному «світі ідей», куди вона і повертаються після земного існування. За вченням [[Платон]]а, світ ідей, в протилежність світу речей, являє собою справжню реальність, речі ж є лише смутними відображеннями ідей.

На противагу [[Платон]]у [[Аристотель]] (4 століття до н.&nbsp;е.) стверджував, що «душа» людини, являючись нематеріальною, нерозривно пов'язана з тілом. [[Аристотель]] розглядав «душу» ідеалістично, як «форму», в яку втілюється матерія в людині. Тіло людини, що є матеріальним, являє собою лише пасивне начало. Саме по собі воно ніяк і нічим не може себе проявити. Активним началом людини є його «душа», яка керує всіма життєвими проявами тіла: без «душі» тіло не могло б існувати, і в ньому не могли б виникнути ніякі процеси.

Найвагомішим внеском в розвиток психологічних знань античного періоду вважається доробок Аристотеля. Його трактат «[[Про душу]]» містить огляд і критику сучасних йому уявлень щодо предмета науки. Він розкрив роль механізму асоціації в [[пізнавальні процеси|пізнавальних процесах]]. Йому належить вчення про трирівневу ієрархію здатності психіки (в широкому значенні, як рослинна, тваринна та специфічно людська психіка з притаманними саме їй якостями), про формування [[характер]]у, про види мислення («практичний» і «теоретичний» розум), про вікові особливості розвитку та інше. А головне, застосовані ним принципи системності, детермінізму та розвитку, стали взірцями для наступних дослідників, є вони актуальними до сьогодні.

'''Серед досягнень періоду античності:'''
* поняття моральності, психотерапевтичний діалог<ref>[http://psylib.ukrweb.net/books/yaros01/txt02.htm#s2 ''Ярошевский М. Г.'' История психологии от античности до середины XX&nbsp;в.&nbsp;— М., 1996.]</ref> ([[Сократ]]);
* основи вчення про [[темперамент]]и ([[Гіпократ]]);
* визначення локалізації розумової діяльності в головному мозку ([[Алкмеон Кротонський|Алкмеон]]);
* основи теорії пізнання, дослідження [[відчуття|відчуттів]] як джерела уявлень про дійсність ([[Демокріт]]);
* основи ідеалістичної концепції в теорії пізнання, основи теорії [[Мотивація|мотивів]] ([[Платон]]);
* основи [[рефлексія|рефлексії]] ([[Плотін]]).

Подальший розвиток античної традиції відбувався за важких умов становлення монотеїзму в [[Візантія|Візантії]], [[середньовіччя|середньовічній]] [[Європа|Європі]] та на арабських просторах [[Халіфат]]у. Вважається, що саме арабські вчені врятували античний духовний спадок в час, коли [[Європа]] потерпала від варварства та [[Релігійні війни|релігійного фанатизму]]. Розвивалась теорія сприйняття ([[Ібн ал-Хайсам]], знаний також як ''Альхазен''), дослідження природи душі (Ібн Рушд або ''[[Аверроес]]''), медична психологія, зокрема, вплив [[Афект (психологія)|афектів]] на стан [[організм]]у (Ібн Сіна або [[Авіценна]]). В IX столітті у марокканському [[Фес]]і працювала психіатрична клініка<ref>''Ibrahim B. Syed''. Islamic Medicine: 1000 years ahead of its times // Journal of the Islamic Medical Association.&nbsp;— 2002.&nbsp;— No. 2.&nbsp;— P. 2-9.</ref>.

==== Середньовіччя та Відродження ====
Богословські трактати та проповіді [[Середньовіччя]] містили деякі ідеї з античності. Зокрема, вчення про рефлексію, типологію й ієрархію психічних явищ Стагірита, вчення неоплатоників. Завдяки [[Каролінзьке Відродження|Каролінзькому Відродженню]] та спілкуванню з арабським світом, віднайдені та врятовані списки деяких античних першоджерел.<br/>Поряд з тим, церква вказує задачею розуму доведення існування [[Бог]]а, а методом&nbsp;— дослідження Святого Письма. Існує гіпотеза<ref>[http://www.prytyska.kiev.ua/content/view/518/30/ Догматичне богослов'я]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} / [[Лоський Володимир Миколайович]].</ref> про походження з цих юдейсько-християнських студій сучасного визначення [[особистість|особистості]].

Нова епоха, [[Відродження]], руйнує деякі [[соціальний інститут|інститути]] середньовічного суспільства, які утискали людську особистість (цехова, феодальна структура), а насамперед, вносить зміни в педагогічну практику, що доти ґрунтувалась на [[схоластика|схоластичній]] традиції та підносить інтерес до античного спадку.

На межі XV—XVI&nbsp;ст. вперше у друці з'являється слово «Психологія» в працях відомого магдебурзького професора філософії Р. Гокленіуса і його учня О. Гасмана.

==== Новий час ====
За [[Новий час|Нового часу]] психологія продовжує свій розвиток у межах філософських систем [[Рене Декарт]]а, [[Лейбніц]]а, [[Локк|Лок]]а, [[Ґартлі]] та інших. Для цього періоду характерним є проникнення в гуманітарне знання концепцій та законів природничих наук.

На українських теренах вивчення психології розгортається в [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|Києво-Могилянській Академії]]. Курс цієї науки читав [[Ґізель Інокентій|І. Ґізель]] (1600-83), професори Академії [[Баранович Лазар|Л. Баранович]] (1620-93) та Й. Ґалятовський († 1688) приділяли їй увагу в своїх творах, спираючись на філософію Арістотеля в її схоластичній інтерпретації. У 1868 році [[Климентій Миколайович Ганкевич]] видав перший підручник «Психологія», а в 1874&nbsp;— «Короткий нарис психології для ужитку в школах середніх». Климентій Ганкевич викладав психологію у Чернівецькому університеті і в нього навчався Іван Франко, щоб докінчити студії перервані арештом. У Львові Іван Франко навчався у ще одного відомого психолога&nbsp;— Юліана Охоровича, котрий у 1889 році організував Перший [[Міжнародні психологічні конгреси|Міжнародний Конгрес Психологів]].

Досягненнями періоду XVII—XVIII ст. можна вважати:
* вчення про [[рефлексія|рефлексію]] та [[Рефлекс (біологія)|рефлекс]], першу модель [[нервова система|нервової системи]], постановку питання про [[свідомість]] як предмет психологічної науки ([[Декарт]]);
* теорії [[емоції|емоцій]], [[свобода|свободи]] та вчення про людину як цілісну істоту ([[Спіноза]]);
* концепції ''несвідомого'' в психічній структурі та ''психофізичного паралелізму'' ([[Лейбніц]]);
* питання про набуте й наслідуване, розуміння ваги [[досвід]]у в формуванні психіки (емпірики [[Локк|Лок]], [[Томас Гоббс|Гоббс]]);
* вчення про [[Асоціація (психологія)|асоціації]] як основу психічних процесів, теорія виховання ([[Ґартлі]]);
* періодизація психічного розвитку та освітньо-виховна теорія заснована на ній ([[Руссо]]).

Філософський [[емпіризм]] XVIII&nbsp;ст. проголосив ''дійсним'' лиш те, що дане у безпосередньому чуттєвому досвіді. Така установка змушувала шукати об'єктивні основи психічних процесів, а в методологічному плані&nbsp;— відступити від звичного [[споглядання]] на користь [[експеримент]]ів.

Лікар Кабаніс (1757—1808), [[Іржи Прохазка]], Ф. Мажанді і Ч. Белл (див. [[Белла-Мажанді закон]]), [[Франц Йозеф Галль|Франц Галль]] (1758—1828), фізіолог [[Йоганес Мюллер]] (1801—1858) проводили перші анатомо-фізіологічні та експериментальні дослідження нервової системи. Ними з'ясовано особливості будови та функціонування рефлекторної дуги, головного та спинного мозку. Зроблений ними висновок про локалізацію перебігу психічних процесів у головному мозку живого організму залишається незаперечним до сьогодні.

Упродовж XVIII—XIX століть активний розвиток дістала асоціативна психологія, [[Асоціація (психологія)|асоціація]] розглядалась у механістичному значенні як сполучення, з'єднання складників в єдине ціле. [[Асоціативна психологія]] у свій спосіб прагнула побудови об'єктивного методу. Її представник, [[Джон Стюарт Мілль]] (1806—1873) сподівався створити щось на зразок таблиці душевних елементів: відчуттів, думок та мотивів, а плодами їх комбінування уявляв усю сукупність психічних явищ. Крім того, він запропонував концепцію психологізму, згідно з якою всі явища культури та громадського життя (виховання, право, політика, мистецтво тощо) мають розглядатись крізь призму психологічних законів. Психологія в рамках його вчення виступила як самостійна галузь наукового знання.

=== Розвиток психології наприкінці XIX&nbsp;— на початку XX&nbsp;ст. ===
Слід визнати, що своїми попередніми досягненнями психологія мала завдячувати інтуїції й умовиводам на основі спостережень, інтроспекції. Застосування наукових (в сучасному значенні) методів було спорадичним.<br/> Тло, на якому відбувалось становлення сучасної психології, визначали такі тенденції:
* поступ [[позитивізм|позитивістської]] методології, що вимагала застосовувати об'єктивні методи ''природничих наук'' в будь-яких, в&nbsp;т.ч. суспільних та гуманітарних дослідженнях;
* розвиток [[еволюційна теорія|еволюційної теорії]], яка, по-перше, поставила питання про походження психіки сучасної людини, по-друге, фактично скасовувала різницю між людиною та твариною;
* накопичення емпіричного матеріалу, що потребував специфічних психологічних теорій, перше за все, в медицині (лікування неврозів), фізіології (вивчення органів відчуттів), педагогіці, етнографії тощо.
Сама психологічна наука переживала кризу через відмову від мислення душі, винятково як свідомості та введенням експериментальних методів дослідження.

==== Фізіологічні школи ====
==== Психоаналіз ====
{{main|Психоаналіз}}
=== Розвиток психології у XX&nbsp;ст. ===
==== Радянська психологічна традиція ====
=== Розвиток психології в Україні ===
{{main|Розвиток психології в Україні}}
=== Сучасний стан психологічної науки ===
== Галузі психології ==
[[Галузь|Галузі]] психології:
* [[Загальна психологія]]
* [[Соціальна психологія]]
* [[Історична психологія]]
** [[Культурно-історична психологія]]
* [[Християнська психологія]]
* [[Психологія натовпу]]
* [[Політична психологія]]
* [[Психологія реклами]]
* [[Гендерна психологія]]
* [[Етнопсихологія]]
* [[Педагогічна психологія]]
* [[Юридична психологія]]
** [[Кримінальна психологія]]
** [[Судова психологія]]
* [[Клінічна психологія]]
** [[Медична психологія]]
** [[Патопсихологія]]
** [[Нейропсихологія]]
*** [[Експериментальна нейропсихологія]]
*** [[Клінічна нейропсихологія]]
*** [[Реабілітаційна нейропсихологія]]
*** [[Дитяча нейропсихологія]]
** [[Психотерапія]]
** [[Психологія здоров'я]]
* [[Позитивна психологія]]
* [[Інженерна психологія]]
* [[Психологія розвитку]]
* [[Психоекологія]]
* [[Авіаційна психологія]]
* [[Порівняльна психологія]]
* [[Психологія праці]]
* [[Спеціальна психологія]]
* [[Психологія спорту]]
* [[Психологія підприємництва]]
* [[Бібліопсихологія]]
* [[Геронтопсихологія]]
* [[Сугестологія]]
* [[Сексологія]]
* [[Експериментальна психологія]]
* [[Психологія агресії]]
* [[Психолінгвістика]]
* [[Диференціальна психологія]]
* [[Військова психологія]]
* [[Економічна психологія]]
* [[Психосоматика]]

== Психологія та масова культура ==

=== Образотворче мистецтво ===
=== Кінематограф ===
=== Художня література ===
На сучасній літературі дуже позначились впливи таких психологів як [[Фройд|З. Фрейд]] та [[Карл Густав Юнг|К.&nbsp;Г.&nbsp;Юнг]]. Це й не дивно, адже у них або їх учнів консультувались видатні письменники ([[Герман Гессе]]). Деякі психологи самі брались до красного письменства як [[Віктор Франкл]] та [[Ірвін Ялом]].

Американський психолог-практик [[Ірвін Ялом]] є автором популярної серії книг, жанр яких він визначив «[[психотерапія|психотерапевтична]] [[новела]]». В них професійно, докладно, часто іронічно змальовані процеси [[Психологічне консультування|консультування]], діагностики та терапії; позначені відмінності між сучасними підходами вирішення психологічних проблем; змальована «кухня» американської медицини та психотерапії з усіма перевагами.

'''Фантастика'''
* Цикл «<nowiki/>[[Фундація]]<nowiki/>» [[Айзек Азімов|Айзека Азімова]] прогнозує появу науки [[Психоісторія (фантастика)|психоісторія]], яка узагальнить дані психології мас, створить математичні моделі для опису, аналізу, а головне&nbsp;— прогнозу поведінки народів та розвитку цілого людства.
* Валерій Гєнкін та Олександр Кацура в романі «Заповіт втікача» розглядають принципи розвитку біороботів з людиноподібною психікою, але яка переважає людські можливості. Цікавим є висновок письменників-науковців: ''«надінтелекту» притаманне «надсумління»''.
* У [[М'яка наукова фантастика|м'якій науковій фантастиці]] для пояснення надприродних  здібностей персонажів часто використовується наукоподібний термін  "псионіка". Це – [[суперсила|суперси]][[суперсила|ла]][[суперсила|,]] що як правило ба<nowiki/>зується на можливостях мозку, психіки героя . Володіння псионікою означає здатності до телекінезу, телепатії, передбачення майбутнього тощо.

== Див. також ==
* [[Психічне]] та [[Психіка]]
* [[Душа]] та [[Дух]]
* [[Психея]]
* [[Психологія особистості]]
* [[Психічне здоров'я]]
* [[Психодинамічна теорія особистості]]
* [[Психотерапія]]
* [[Свідомість (психологія)]]
*[[Психологія натовпу]]
*[[Автоматизм]]
* [[Психологічна кібернетика]]
{{Вікіцитати1}}

== Література ==

* ''Н. Хамітов''. Психологія // {{ФЕС|сторінки=534}}
* [[Психологічна енциклопедія]]: A&nbsp;— Я / авт.-упоряд. О.&nbsp;М.&nbsp;Степанов.&nbsp;— К. : Академвидав, 2006.&nbsp;— 424 с.&nbsp;— (Серія «Енциклопедія ерудита»).&nbsp;— ISBN 966-8226-30-5
* Основи психології і педагогіки : підручник / М. Й. Варій, В. Л. Ортинський. – Львів : Львівська політехніка, 2017. – 548 с. – ISBN 617-607-983-5.
* Психологічний словник / ред. : В.&nbsp;І.&nbsp;Войтко.&nbsp;— К. : Вища школа, 1982.&nbsp;— 216 с.
* Українська психологічна термінологія: словник-довідник для студ. та викл. вищ. навч. закл. / Держ. програма розвитку і функціонування укр. мови на 2004—2010&nbsp;рр., Ін-т психології ім.&nbsp;— К. : Інформаційно-аналітичне агентство, 2010.&nbsp;— 302 с.
* Психологія розвитку: словник-довідник / Крайніков Е. В.&nbsp;— К.: Арістей, 2004.&nbsp;— 257 с.<ref>http://www.twirpx.com/file/1100209/{{Недоступне посилання}}</ref>
* Психологія: терміни, поняття, визначення: слов.-довід. / Г.&nbsp;В.&nbsp;Ложкін, І.&nbsp;Я.&nbsp;Коцан, В.&nbsp;А.&nbsp;Бараннік, В.&nbsp;В.&nbsp;Подляшаник ; за заг. ред. Г.&nbsp;В.&nbsp;Ложкіна.&nbsp;— Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011.&nbsp;— 188 с.
* Психологічний словник-довідник: навчальний посібник / [[Приходько Юлія Олексіївна|Приходько Ю. О.]], Юрченко В. І.&nbsp;— К.: Каравела, 2014.&nbsp;— ISBN 978-966-222-924-0<ref>[http://elibrary.kubg.edu.ua/5763/6/V_Yurchenko_U_Prykhodko_Car_PI_NPU_2014.pdf Файл для завантаження]</ref>
* Словник-довідник психолога-консультанта / уклад.: Н.&nbsp;В.&nbsp;Гаркавенко, Я.&nbsp;В.&nbsp;Чаплак, С.&nbsp;К.&nbsp;Шандрук, І.&nbsp;І.&nbsp;Солійчук; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича, Галиц. ін-т ім. В.Чорновола.&nbsp;— Чернівці: Рута, 2010.&nbsp;— 200 c.<ref>{{Cite web |url=http://arr.chnu.edu.ua/handle/123456789/816 |title=Файл для завантаження |accessdate=21 квітня 2017 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170419091110/http://arr.chnu.edu.ua/handle/123456789/816 |archivedate=19 квітня 2017 |deadurl=yes }}</ref>
* Клінічна психологія. Словник-довідник / С.&nbsp;В.&nbsp;Діденко.&nbsp;— К.: Академвадав, 2012.&nbsp;— 320 с.&nbsp;— ISBN 978-617-572-037-0<ref>{{Cite web |url=http://academia-pc.com.ua/product/314 |title=Видавничий центр «Академія» |access-date=2017-04-21 |archive-date=2017-05-31 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170531164409/http://academia-pc.com.ua/product/314 |url-status=dead }}</ref>
* Патопсихологія: понятійно-термінологічний словник: навч. посіб. [для студентів ВНЗ спец. «Психологія», «Соц. робота»] / Г.&nbsp;М.&nbsp;Закалик, Ю.&nbsp;М.&nbsp;Терлецька ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка».&nbsp;— Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2016.&nbsp;— 156 с. : іл.&nbsp;— Бібліогр.: с.150-153 (41 назва).&nbsp;— ISBN 978-617-607-934-7
* Короткий психологічний словник / За ред. проф. В.&nbsp;І.&nbsp;Войтка.&nbsp;— К.: Вища школа, 1976.&nbsp;— 191 с.
* Словник-довідник термінів з конфліктології / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю. Федьковича.&nbsp;— Чернівці: Чернівецький державний університет, 1995.&nbsp;— 334 с.
* Словник психологічних термінів (з глибинної психології) / За ред. С.&nbsp;І.&nbsp;Рясенко.&nbsp;— К., 2006.&nbsp;— 260 c.
* Сучасний тлумачний психологічний словник / В. Шапар.&nbsp;— Х.: Прапор, 2005.&nbsp;— 639 с.&nbsp;— ISBN 966-7880-85-5
* {{ЕУ}}
* {{книга
 |автор             = 
 |частина           = 
 |посилання частина = 
 |заголовок         = Краткий психологический словарь
 |оригінал          = 
 |посилання         = 
 |відповідальний    = Под общей редакцией Артура Владимировича Петровского и [[Ярошевський Михайло Григорович|Михаила Григорьевича Ярошевского]]
 |видання           = 
 |місце             = Москва
 |видавництво       = Издательство политической литературы
 |рік               = 1985
 |том               = 
 |сторінки          = 
 |сторінок          = 432
 |серія             = 
 |тираж             = 500 000
 |isbn              = 
 |doi               = 
 |bibcode           = 
 |pmid              = 
 |archiveurl        = 
 |archivedate       =
 |ref               =
}} {{ref-ru}}
* {{публікація|книга
 |автор             = Махній М. М.
 |частина           = 
 |назва             = Історія психології
 |вид               = навчальний посібник
 |оригінал          = 
 |посилання         = http://makhnii-history.blogspot.com/2016/02/blog-post.html
 |відповідальний    = 
 |видання           = 
 |місце             = Київ
 |видавництво       = Видавничий дім «Слово»
 |рік               = 2016
 |том               = 
 |сторінки          = 
 |сторінок          = 472
 |серія             = 
 |тираж             = 
 |isbn              = 978-966-194-227-0 
 |doi               = 
 |bibcode           = 
 |pmid              = 
 |archiveurl        = 
 |archivedate       =
 |ref               =
}}

== Додаткова література ==

=== Журнали ===

* ''[https://www.annualreviews.org/journal/psych Annual Review of Psychology]'' [[Annual Reviews|(Annual Reviews]])
* ''[https://www.sciencedirect.com/journal/clinical-psychology-review Clinical Psychology Review]'' ([[Elsevier]])
* ''[https://www.apa.org/pubs/journals/apl/ Journal of Applied Psychology]'' ([[American Psychological Association]])
* ''[https://www.apa.org/pubs/journals/edu/ Journal of Educational Psychology]'' (American Psychological Association)
* [[Communications Psychology|''Communications Psychology'']] ([https://www.nature.com/commspsychol/ сайт], [[Nature Portfolio]])
* ''[[Nature Mental Health]]'' ([https://www.nature.com/natmentalhealth/ сайт], Nature Portfolio)
* та [https://www.scimagojr.com/journalsearch.php?q=psychology інші].

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Посилання ==
* {{УМЕ12|частина=Психологія|сторінки=1532}}
* {{ЛЗЕ2|частина=Психологія|сторінки=294-295}}
* [http://psylib.kiev.ua «Киевский Фонд содействия развитию психической культуры»&nbsp;— в каталозі першоджерела від Арістотеля до сучасності]
{{Суспільні науки}}
{{Психологія}}
{{Медицина}}
{{ВП-портали|Психологія|Медицина}}
{{Бібліоінформація}}
{{DEFAULTSORT:Психологія}}

[[Категорія:Психологія| ]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Поведінкові науки]]