Перегляд вихідного коду сторінки Радянський ультиматум Литві

[[Файл:Ribbentrop-Molotov_no_legend.svg|міні|350x350пкс| Порівняння запланованих та фактичних територіальних змін у [[Пакт Молотова — Ріббентропа|пакті Молотова – Ріббентропа]] (клацніть на зображення для більш високої роздільної здатности). Радянська сфера впливу та територіальні придбання оранжевого кольору.]]
[[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] [[Литва|поставив Литві]] ультиматум до півночі 14 червня 1940 року. [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Ради]], використовуючи формальний привід, вимагали [[Червона армія|дозволу на територію Литви невстановленій кількості радянських солдатів]] і формування нового прорадянського уряду (згодом відомого як " Народний уряд "). Ультиматум і подальша інкорпорація Литви до складу Радянського Союзу випливали з поділу Східної Європи на німецьку та радянську [[Сфери впливу|сфери впливу]], погодженого в [[Пакт Молотова — Ріббентропа|пакті Молотова – Ріббентропа]] від серпня 1939 року. Литва разом з Латвією та Естонією потрапила до радянської сфери. Відповідно до радянсько-литовського Договору про взаємодопомогу від жовтня 1939 р. Литва погодилася дозволити близько 20 000 радянських військ розміщуватись на базах у Литві в обмін на отримання частини [[Віленський край|Вільнюської області]] (раніше польської території). Подальші дії СРСР щодо встановлення його домінування у сфері впливу були затримані [[Радянсько-фінська війна (1939—1940)|зимовою війною]] з Фінляндією і відновлені навесні 1940 року, коли Німеччина [[Французька кампанія (1940)|швидко зростала в Західній Європі]]. Незважаючи на загрозу незалежности країни, влада Литви мало робила для планування непередбачених ситуацій і не була готова до ультиматуму.

Оскільки радянські війська вже розміщувались у країні відповідно до Договору про взаємну допомогу, було неможливо здійснити ефективний військовий опір. <ref name="lane">Lane (2001), pp. 37–38</ref> 15 червня Литва беззастережно прийняла [[ультиматум]] і втратила незалежність. Ради прагнули показати світові, що це не [[військова окупація]] та [[анексія]], а соціалістична революція, ініційована місцевим населенням з вимогою приєднатися до Радянського Союзу. <ref>Vardys (1997), p. 50</ref> Відповідно до цього Ради дотримувалися напівзаконних процедур: вони взяли під контроль урядові установи, створили [[Маріонеткова держава|маріонетковий уряд]] і провели [[Вибори|показові вибори]] до Народного сейму. Під час першої сесії Сейм проголосив створення [[Литовська Радянська Соціалістична Республіка|Литовської Радянської Соціалістичної Республіки]] та подав клопотання про прийняття до складу Радянського Союзу. Петиція була офіційно прийнята [[Верховна рада СРСР|Верховною Радою Радянського Союзу]] 3 серпня 1940 року. Водночас майже однакові процеси відбувалися в [[Окупація балтійських країн|Латвії та Естонії]]. Литва не відновить свою незалежність до проголошення Акту про відновлення Держави Литва 11 березня 1990 року.

== Передумови ==
[[Балтійські країни|Прибалтійські держави]] Литва, [[Латвія]] та [[Естонія]] були частиною [[Російська імперія|Російської імперії]] протягом XIX століття, досягнувши незалежности [[Наслідки Першої світової війни|після Першої світової війни]]. Підйом [[Третій Рейх|нацистської Німеччини]] протягом 30-х років породив радянський страх перед німецьким вторгненням <ref name="shearman">{{Cite book
|url=https://books.google.com/?id=zHuakfpPujQC&pg=PA8
|title=Russian foreign policy since 1990
|last=Peter Shearman
|year=1995
|publisher=[[Westview Press]]
|page=8
|isbn=978-0-8133-2633-7
}}</ref> ще більше посилюється експансією Німеччини на Схід, наприклад, [[Німецький ультиматум Литві|ультиматумом Литві в березні 1939 р.]], у результаті якого нація була змушена поступитися найбільш промислово розвинений регіон, [[Клайпеда]], до Рейху.

СРСР підписав [[Пакт Молотова — Ріббентропа|Пакт Молотова – Ріббентропа]] з Німеччиною в серпні 1939 р., частково як спробу відкласти можливість вторгнення. <ref name="shearman"/> Німеччина незабаром ініціювала [[Друга світова війна|Другу світову війну]], [[Польська кампанія (1939)|вторгшись у Польщу]] 1 вересня. Спочатку було встановлено, що Литва перебуває у зоні впливу нацистської Німеччини згідно з секретним протоколом [[Пакт Молотова — Ріббентропа|пакту Молотова – Ріббентропа]], але пізніше [[Договір про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною|Німецько-радянський договір]] про межу та дружбу від 28 вересня розділив між двома державами великі частини північно-східної Європи і призначив Литва до радянської [[сфери впливу]]. <ref>Eidintas (1999), p. 170</ref> Литовська делегація була запрошена до Москви, де 10 жовтня 1939 року вона підписала Радянсько-литовський договір про взаємодопомогу. Згідно з договором, СРСР поступився [[Віленський край|Литві частиною Вільнюського регіону]], включаючи важливе місто [[Вільнюс]], яке він отримав під час вторгнення до Польщі, в обмін на право розміщення до 20 000 (оригінальні торги) було 50 000) радянські війська в Литві на постійній основі. <ref>Snyder (2004), p. 82</ref> [[Радянська пропаганда|Офіційні радянські джерела]] стверджували, що присутність радянських військових необхідна для посилення оборони слабкої нації від можливих нападів нацистської Німеччини. <ref name="prop">{{Cite journal|date=1939-10-12|title=Soviet Acclaimed Baltic's Protector|journal=[[The New York Times]]|page=5}}</ref> Насправді це був перший крок до можливої окупації Литви, який ''[[Нью-Йорк таймс|The New York Times]]'' описав як "віртуальну жертву незалежности". <ref>{{Cite journal|last=Gedye|first=G.E.R.|author-link=George Eric Rowe Gedye|date=1939-10-03|title=Latvia Gets Delay on Moscow Terms; Lithuania Summoned as Finland Awaits Call to Round Out Baltic 'Peace Bloc'|journal=[[The New York Times]]|pages=1, 6}}</ref>
[[Файл:Lithuania_territory_1939-1940.svg|міні|350x350пкс| Відповідно до Радянсько-литовського договору про взаємну допомогу Литва погодилася дозволити радянські військові бази (позначені чорними зірками) в обмін на частину [[Віленський край|Вільнюського регіону]] (помаранчевим)]]
Попри пакти, побоювання Радянського Союзу продовжувались. <ref name="brit">{{Cite web|url=http://www.britannica.com/EBchecked/topic/230972/German-Soviet-Nonaggression-Pact|publisher=[[Encyclopædia Britannica]]|title=German-Soviet-Nonaggression-Pact|accessdate=2009-07-24|archiveurl=https://www.webcitation.org/5iZFVziXP?url=http://www.britannica.com/EBchecked/topic/230972/German-Soviet-Nonaggression-Pact|archivedate=2009-07-27}}</ref> У позиції, яку тривали російські військові теоретики, контроль над [[Балтійське море|Балтійським морем]] був вирішальним для оборони [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурга]], другого за величиною міста Радянського Союзу <ref>{{Cite book
|url=http://edk.edu.ee/default.asp?object_id=6&id=9&site_id=1
|title=Estonian Foreign Policy at the Cross-Roads
|last=Made
|first=Vahur
|year=2002
|publisher=Kikimora Publications
|pages=113–129
|chapter=The Baltic Issue during the Cold War
|isbn=952-10-0754-0
|archiveurl=https://www.webcitation.org/5iZFXm796?url=http://edk.edu.ee/default.asp?object_id=6&id=9&site_id=1
|archivedate=2009-07-27
|accessdate=2009-07-25
}}</ref> а країни Балтії пропонували буферну зону між Радянським Союзом та Німеччиною. <ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com/?id=IPv1gjLhtZ4C&pg=PA142
|title=Latvia in World War II
|last=Lumans
|first=Valdis O.
|year=2006
|publisher=[[Fordham University]] Press
|page=142
|isbn=978-0-8232-2627-6
}}</ref> Виконуючи цю стратегію, СРСР ініціював [[Радянсько-фінська війна (1939—1940)|зимову війну]] у [[Фінляндія|Фінляндії]] після того, як ця країна відхилила подібний договір про взаємну допомогу, запропонований Москвою.  <ref>Shtromas (2003), p. 246</ref> Сталін був роздратований успіхами Німеччини в Європі, оскільки вони взяли [[Данія|Данію]], [[Норвегія|Норвегію]], [[Нідерланди]], [[Бельгія|Бельгію]] та [[Люксембург]] до весни 1940 р.  За словами [[Хрущов Микита Сергійович|Микити Хрущова]], після падіння [[Франція|Франції]] в травні [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосип Сталін]] висловив занепокоєння тим, що [[Адольф Гітлер]] "заб'є нам мізки". <ref name="moss">{{Cite book
|url=https://books.google.com/?id=yMwdWFtgV0QC&pg=RA1-PA291
|title=A History of Russia
|last=Moss
|first=Walter
|year=2005
|publisher=Anthem Press
|edition=2nd
|page=290
|isbn=1-84331-034-1
}}</ref>

Однак політична ситуація в Литві залишалася стабільною в період з жовтня 1939 року по березень 1940 року. Ради не втручалися у внутрішні справи Литви <ref name="vardys47">Vardys (1997), p. 47</ref> а радянські солдати добре поводились у своїх базах. <ref>Sabaliūnas (1972), p. 158</ref> Ще 29 березня 1940 р. Міністр закордонних справ [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В'ячеслав Молотов]] виступив з промовою перед [[Верховна рада СРСР|Верховною Радою Радянського Союзу,]] висловивши своє задоволення виконанням договорів про взаємодопомогу з Литвою, Латвією та Естонією. <ref name="eidintas174">Eidintas (1999), p. 174</ref> Хоча литовські політики публічно хвалили СРСР за його щедрість і висловлювали "традиційну радянсько-литовську дружбу", приватно вони розуміли, що цей договір є серйозною загрозою незалежности Литви. <ref>Sabaliūnas (1972), pp. 156–157</ref> Популярне ставлення було відображено у гаслі «Вільнюс - mūsų, Lietuva - rus ru» (Вільнюс - це наш, а Литва - це Росія). <ref>Anušauskas (2005), p. 43</ref>

Литовський уряд обговорював свої варіанти та обговорював можливість окупації з листопада 1939 року. Тоді литовські посланники [[Стасис Лозорайтіс|Стасіс Лозорайтіс]], [[Петрас Клімас]] і [[Балутіс Бронюс Казіс|Броній Казис Балутіс]] підготували меморандум, що містив плани на випадок непередбачених ситуацій. Вони порадили посилити армію, внести кошти за кордон, зміцнити [[Балтійська Антанта|союз Антанти]] з Латвією та Естонією в 1934 р. Та розслідувати питання створення [[Уряд у вигнанні|уряду в еміграції]]. <ref>Anušauskas (2005), p. 50</ref> Незважаючи на те, що були передані різні резолюції, нічого відчутного так і не було досягнуто. Взимку 1940 р. Країни Балтійської Антанти обговорювали питання більшого співробітництва. <ref>Rauch (2006), p. 217</ref> Враховуючи свої обставини, три уряди ретельно формулювали свої повідомлення <ref name="mi17">Misiunas (1993), p. 17</ref> але переговори могли б бути використані як доказ того, що Литва змовилася з Латвією та Естонією, порушуючи договір про взаємну допомогу.

== Підвищення напруги ==

=== Початкові звинувачення ===
Напруга між Радянським Союзом та Литвою наростала разом із успіхами Німеччини. До середини березня 1940 року [[Радянсько-фінська війна (1939—1940)|Зимова війна]] з Фінляндією закінчилася, і Ради могли зосередити свою увагу на отриманні контролю над країнами Балтії. <ref name="an52">Anušauskas (2005), p. 52</ref> У квітні, після того як Німеччина [[Німецька окупація Данії (1940–1945)|окупувала Данію]], литовський посланник у Москві повідомив про зростання ворожості з боку російських дипломатів.  Протягом травня, коли [[Французька кампанія (1940)|битва за Францію]] була в самому розпалі, Ради посилили свою риторику та дипломатичний тиск. <ref name="lane"/> 16 травня, незабаром після вторгнення Німеччини до Люксембургу, Бельгії та Нідерландів, радянська офіційна газета " ''[[Известия|Известия"]]'' опублікувала статтю, в якій застережено, що маленькій країні було наївно намагатися нейтралітету, поки гіганти боролися за виживання. <ref>Rauch (2006), p. 218</ref> У період з 18 по 25 травня російські солдати перевезли частину військової техніки з [[Вільнюс|Вільнюса]] в Гайцюнай - місце, розташоване набагато ближче до урядового місця в [[Каунас|Каунасі]]. Близькість дії до тодішньої столиці мала символічну вагу.<ref name="se90">Senn (2007), p. 90</ref>

25 травня, за день до [[Дюнкерська евакуація|евакуації]] з Дюнкерка, міністр закордонних справ [[Молотов В'ячеслав Михайлович|СРСР В'ячеслав Молотов]] представив дипломатичну ноту, в якій звинуватив уряд Литви у викраденні трьох радянських солдатів, дислокованих у Литві, відповідно до умов договору про взаємодопомогу. <ref name="mis18">Misiunas (1993), p. 18</ref> У записці зазначається, що двох солдатів піддавали тортурам для отримання російської військової таємниці, але їм вдалося врятуватися, а третього, Бутаєва, було вбито. <ref>{{Cite book
|title=Rūstūs prisiminimai
|last=Krygeris
|first=Matas
|year=1994
|publisher=Lietuvos technikos muziejus
|location=Vilnius
|chapter=K. Skučo ir A. Povilaičio byla
|language=lt
|isbn=9986-557-02-X
}}</ref> Раніше в травні Бутаєв покинув свій підрозділ, і його обшукала литовська поліція. Коли його знайшли, він покінчив життя самогубством. <ref>{{Cite journal|last=Urbšys|first=Juozas|date=Summer 1989|title=Lithuania and the Soviet Union 1939–1940: the Fateful Years|url=http://www.lituanus.org/1989/89_2_03.htm|journal=Lituanus|volume=2|issue=34|issn=0024-5089|accessdate=2021-03-15|archive-date=2019-09-26|archive-url=https://web.archive.org/web/20190926060726/http://www.lituanus.org/1989/89_2_03.htm}}</ref> Литовський уряд відповів, що звинувачення безпідставні, але пообіцяв провести повне розслідування інциденту та скликав спеціальну комісію. Однак запити комісії щодо детальної інформації, включаючи інтерв’ю, фотографії, фізичні описи чи інші дані, які могли б сприяти розслідуванню, залишились без відповіді. <ref name="eidintas174"/> <ref name="an52"/> Офіційна позиція СРСР полягала в тому, що Литва повинна проводити розслідування самостійно і що її прохання є спробою перекласти відповідальність на росіян. <ref name="se90"/>

=== Прямі переговори ===
30 травня звинувачення були переглянуті в офіційному комюніке, опублікованому [[Інформаційне агентство Росії «ТАРС»|ТАСС]], офіційним радянським інформаційним агентством. <ref name="se91">Senn (2007), p. 91</ref> Того ж дня [[Стасис Лозорайтіс|Стасіс Лозорайтіс]] - литовський посланник у [[Рим|Римі]] - був уповноважений сформувати [[уряд у вигнанні]] на випадок радянської окупації. <ref name="mi17"/> Литовська поліція посилила безпеку навколо радянських баз і заарештувала 272 підозрілих осіб, але це лише викликало додаткову критику переслідування.  Міністр закордонних справ [[Юозас Урбшис]] запропонував врегулювати це питання на прямих переговорах у Москві. <ref name="mis18"/> Молотов погодився поговорити, але лише з прем'єр-міністром [[Антанас Мяркіс|Антанасом Меркісом]].  7 червня Меркіс прибув до Москви. Ради повторили звинувачення у викраденні. Було висунуто й інші звинувачення, зокрема твердження про те, що міністр внутрішніх справ Казис Скучас і директор Департаменту державної безпеки Августинас Повілайтіс провокували російських солдатів. <ref>Senn (2007), p. 92</ref> Під час другої зустрічі 9 червня <ref name="eidintas174"/> Молотов також звинуватив уряд Литви у змові з Латвією та Естонією щодо створення таємного військового союзу (стосовно [[Балтійська Антанта|Балтійської Антанти]] ), тим самим порушивши пакт про взаємодопомогу. <ref name="rau219">Rauch (2006), p. 219</ref>

10 червня уряд Литви обговорив нові події. Суд вирішив, що Меркіс повинен повернутися в [[Каунас|Каунас,]] а Урбшис повинен надіслати ноту із пропозицією про вихід з Балтійської Антанти, повне розслідування інциденту та звільнення Скучаса та Повілайтіса. <ref name="an54">Anušauskas (2005), p. 54</ref> В особистому листі президента [[Антанас Смятона|Антанаса Сметони]] до голови Президії Верховної Ради [[Калінін Михайло Іванович|Михайла Калініна]] повторюються запевнення, що Литва завжди шанує пакт про взаємодопомогу. <ref>Sabaliūnas (1972), p. 178</ref> Третя, остання зустріч Мерких, Урбшиса та Молотова 11 червня не принесла жодної резолюції. Ради продовжували пред'являти звинувачення, на які литовці не могли суттєво відповісти <ref name="se91"/> і більше не подавали жодних прохань, що підлягають дії.  12 червня Меркис повернувся до Литви та повідомив уряд про ситуацію. <ref name="sab179">Sabaliūnas (1972), p. 179</ref> Було вирішено, що Скучас повинен подати у відставку, і Повілайтіс буде негайно звільнений. Литовській армії було наказано бути напоготові, але жодних наказів щодо мобілізації чи готовности не видавали.  Литовські політики не повністю розуміли тяжкість ситуації і не думали, що результати будуть катастрофічними.  Урбшис повідомляв, що Ради категорично не схвалювали Меркиса та його кабінет; він запропонував створити новий уряд, можливо, очолюваний [[Стасіс Раштікіс|Стасисом Раштікісом]], колишнім головнокомандувачем литовської армії. <ref name="se94">Senn (2007), p. 94</ref> Така пропозиція заважала внутрішнім справам Литви. 

=== Внутрішня криза ===
Поки Меркис і Урбшис вели переговори в Москві, литовська опозиція побачила можливість позбавити влади авторитарного режиму Сметони та його Литовського національного союзу. 12 червня Християнські демократи та [[Союз селян і зелених Литви|Селянський народний союз]] зібрались і вирішили попросити [[Казіс Бізаускас|Казиса Бізаускаса]] та Юозаса Ауденаса подати у відставку, розраховуючи, що ці відставки спричинять кризу уряду. <ref name="an55">Anušauskas, p. 55</ref> Опозиція розглядала радянський тиск як засіб скинення режиму Сметони, відновлення демократії та збереження певної форми автономії. <ref name="sab183">Sabaliūnas (1972), p. 183</ref>  Опозиція також сподівалася переконати Меркиса, який щойно повернувся з Москви, подати у відставку разом з рештою кабінету міністрів.  Однак Меркіса знайти не вдалося - він, мабуть, відпочивав у своєму маєтку поблизу Каунаса.  Потім цей епізод жорстоко критикували як ілюстрацію кількох слабких сторін уряду Литви: він недооцінював загрозу, яку представляв СРСР, був дезорієнтований під час кризи, а його члени зосереджувались на партійних інтересах, а не на національних пріоритетах.  [[Альгірдас Греймас|Пізніше Альгірдас Жульєн Греймас]] описав дії опозиції як "радісний танець поруч із трупом загубленої держави". <ref name="an59">Anušauskas (2005), p. 59</ref>

=== Військові рухи ===
Мобілізація [[Червона армія|Червоної Армії]] розпочалася ще до останнього раунду нарад у Москві. 7 червня армії було наказано підготуватися до нападу на Литву. Станом на 5 червня всі радянські сили в Балтійському регіоні були призначені командуванням [[Тимошенко Семен Костянтинович|Семена Тимошенко]], нарком оборони. <ref name="se93">Senn (2007), p. 93</ref> Ради зібрали свої сили на східному кордоні Литви в сучасній [[Білорусь|Білорусі]] ; вони складалися з п’яти дивізій та допоміжних підрозділів [[3-тя армія (СРСР)|3-ї]] та [[11-та армія (СРСР)|11-ї армій]]. Армії включали 221 260 солдатів, експлуатували 1140 літаків і 1513 танків. <ref name="an56">Anušauskas (2005), p. 56</ref> Литва вже розміщувала 18 786 радянських військ на своїй території.  На той час [[Сухопутні війська Литви|литовська армія]] налічувала 28 005 військовослужбовців і мала 118 літаків. <ref>{{Cite encyclopedia|title=Reguliariosios pajėgos|volume=I|encyclopedia=Lietuva|editor=Račis, Antanas|year=2008|publisher=[[Science and Encyclopaedia Publishing Institute]]|isbn=978-5-420-01639-8|page=335|language=lt}}</ref> Ради готували лікарні для таборів для поранених та військовополонених.  11 червня під командуванням генерала [[Павлов Дмитро Григорович|Дмитра Павлова]] Ради доопрацювали свій план нападу і поклали на всі підрозділи конкретні завдання.  Накази полягали в тому, щоб безшумно перетинати кордон, застосовувати [[Багнет|штики]], щоб було помічено постріли, та маневрувати навколо оборонних сил, щоб швидше окупувати територію.  Ради розраховували взяти під контроль всю територію за три-чотири дні. 

У ніч на 14 червня, поки уряд Литви обговорював ультиматум, радянські солдати розпочали дії на кордоні. Вони вистрілили в прикордонний пункт поблизу [[Алітус|Алітуса]] та вбили поліцейського Алексаса Бараускаса. <ref name="ei182">Eidintas (1999), p. 182</ref> В інших пунктах Ради допитували литовських прикордонників і переслідували мирних жителів, сподіваючись спровокувати помсту, яка послужила б обґрунтуванням повномасштабного військового нападу. 

== Ультиматум і прийняття ==
[[Файл:Antanas_Smetona_2.jpg|міні| Президент Литви [[Антанас Смятона|Антанас Сметона]] втік з країни незабаром після прийняття ультиматуму]]
Незадовго до опівночі 14 червня<ref name="vardys47"/> поки світ був зосереджений на [[Комп'єнське перемир'я (1940)|неминучій капітуляції Парижа]], Молотов пред'явив ульматум Урбшису в Москві<ref name="rau219"/>. Він повторив попередні звинувачення у викраденні радянських солдатів та змові з Латвією та Естонією. Ультиматум вимагав<ref name="sht252">Shtromas (2003), p. 252</ref>:

# Висунути Скучаса і Повілайтіса за те, що вони наказали викрасти радянських солдатів;
# Сформувати уряд, більш спроможний дотримуватися Пакту про взаємодопомогу;
# Дозволити в'їзд невизначеної, але "досить великої" кількості радянських військ на територію Литви;
# Відповідь дати до 10:00 наступного ранку.

Литовський уряд, якому було дано менше 12 годин на відповідь, обговорював ультиматум під час нічної сесії. Було ясно, що як би не реагував уряд, радянська армія вторгнеться до Литви<ref name="se97">Senn (2007), p. 97</ref>. Президент [[Антанас Смятона|Антанас Сметона]] погодився лише з вимогою сформувати новий уряд<ref name="se103">Senn (2007), p. 103</ref>, аргументований за військовий опір, навіть якщо він був символічним<ref name="mis19">Misiunas (1993), p. 19</ref>. Меркис та його заступник [[Казіс Бізаускас|Казис Бізаускас]] закликали ухвалити рішення<ref>Sabaliūnas (1972), p. 181</ref>. Радянські війська були розміщені в Литві з жовтня 1939 року і діяли чесно - Ради, безперечно, продовжували б бути розумними.  Член опозиції Бізаускас розглядав ультиматум як можливість позбутися режиму Сметони. Історики цитували його позиції, щоб проілюструвати його нерозуміння жахливої ситуації<ref name="se104">Senn (2007), p. 104</ref>. Раштікіса, як потенційного главу нового уряду, запросили на зустріч. Як колишні, так і нинішні головні військові командуючі Раштікіс та Вінцас Віткаускас<ref name="an59"/> повідомили, що здійснення ефективного збройного опору, коли радянські війська вже були в країні, а литовські військові не були мобілізовані, було неможливим<ref name="ei182"/>. Уряд також відхилив дипломатичний протест. На думку Раштікіса, подібні дії були порожніми і викликали б не лише гнів росіян<ref>Anušauskas (2005), p. 60</ref> а Урбшис, зателефонувавши з Москви, закликав не зайво роздратувати росіян<ref name="se105">Senn (2007), p. 105</ref>. Меркіс та його кабінет подали у відставку, щоб звільнити місце новому уряду на чолі з Раштікісом<ref name="sht252"/>. Засідання закінчилось о 7 ранку рішенням прийняти всі вимоги Росії без висловлення протесту чи скарги. 

До обіду литовці отримали відповідь із Москви, в якій говорилося, що Раштікіс не є підходящим кандидатом на посаду прем'єр-міністра<ref name="mis19"/>. Відбором іншого кандидата керував би заступник Молотова [[Деканозов Володимир Георгійович|Володимир Деканозов]]<ref name="rau220">Rauch (2006), p. 220</ref>. Меркіс продовжував виконувати обов'язки прем'єр-міністра. Сметона, який продовжував не погоджуватися з більшістю свого уряду, вирішив залишити країну на знак протесту і призначив Меркіса виконуючим обов'язки президента. До пізнього вечора 15 червня, Смятон і міністру оборони Kazys Musteikis досягли [[Кібартай|Кибартай]] і перетнули кордон до Німеччини, де вони були отримала тимчасовий притулок. Литовська охорона не давала їм пройти; таким чином, Сметоні довелося пробиратися по неглибокій річці Лієпони. Від'їзд Сметони працював на користь Рад; його зневага відкрила його для глузування, і вони змогли використати настрої проти нього, не боячись, що його побачать як мученика<ref name="se106">Senn (2007), p. 106</ref>. Втікаючи, Сметона врятувався від долі президента Латвії [[Карліс Улманіс|Карліса Улманіса]] та президента Естонії [[Костянтин Пятс|Костянтина Пятса]], якими маніпулювали Ради, а згодом були заарештовані<ref name="se107">Senn (2007), p. 107</ref>. За конституцією Литви Меркис став виконувачем обов'язків президента.

Червона армія повинна була ввійти на територію Литви з трьох окремих напрямків о 15:00 і мала наказ взяти під контроль [[Вільнюс]], [[Каунас]], [[Расейняй]], [[Паневежис]] та [[Шяуляй]]<ref>Anušauskas (2005), p. 60–61</ref>. Литовській армії було наказано не чинити опір і вітати дружні привітання; її повітряним силам було наказано залишатися на землі. Ради приїхали у великій кількості, забиваючи литовські дороги. Вони мали очевидний намір проявити владу та залякати будь-який опір<ref name="se99">Senn (2007), p. 99</ref>. Письменник Ігнас Шейніус стверджував, що спостерігав за тим самим ескадроном радянських літаків, що [[Військово-повітряні сили СРСР|повторювали один і той же політ, щоб створити враження набагато більших радянських ВПС]]. 

16 червня Латвії та Естонії були видані майже однакові ультимати, хоча їм було дано лише вісім годин на відповідь<ref name="rau220"/>. Коли Литва вже була в радянських руках, збройний опір у Латвії чи Естонії був ще більш марним<ref name="mis19"/>. Усі три держави були окуповані та втратили свою незалежність до 1990 року.

== Наслідки ==

=== Легітимізація окупації ===
Однією з головних цілей Деканозова була організація маріонеткового уряду, який би легітимізував окупацію. <ref name="sn83">Snyder (2004), p. 83</ref> 16 червня уряд Литви, перевищивши свої повноваження, вирішив, що еміграція Сметони фактично є відставкою <ref>Misiunas (1993), p. 21</ref> і надав Меркісу повноваження президента. <ref>Anušauskas (2005), p. 63</ref> 17 червня Меркіс призначив [[Юстас Палецкіс|Юстаса Палецькіса]] новим прем'єр-міністром <ref name="rau224">Rauch (2006), p. 224</ref> і затвердив новий уряд, відомий як Народний уряд. Тоді Меркіс та Урбшис подали у відставку; пізніше обидва будуть заарештовані та депортовані до Росії.  Палецькіс обійняв пост президента і призначив прем'єр-міністром [[Вінцас Креве-Міцкявічюс|письменника Вінкаса Креве-Міцкявічюса.]]  До складу Народного уряду увійшло кілька відомих політиків та громадських діячів, щоб заспокоїти громадськість, що нова влада була не інструментом радянської окупації, а простою заміною авторитарного режиму Сметони. <ref name="e183">Eidintas (1999), p. 183–184</ref> Оскільки була сильна опозиція правлінню Сметони, деякі литовці трактували це як руйнування президентської влади, а не як втрату незалежности. 

1 липня Народний уряд розпустив Четвертий сейм Литви та оголосив [[Вибори|показові вибори]] до " Народного сейму ", що відбудуться 14 липня. Новий виборчий закон був прийнятий 5 липня. Закон, що суперечить конституції <ref>Shtromas (2003), p. 255</ref> визначав, що лише кожен кандидат може претендувати на кожне місце в парламенті. Це також було сформульовано таким чином, щоб ефективно обмежити поле [[Комуністична партія Литви|Литовської комуністичної партії]] та її прихильників. <ref>Anušauskas (2005), p. 76</ref> Офіційні [[Фальсифікація виборів|шахрайські результати]] <ref>Rauch (2006), p. 225</ref> показали явку виборців 95,51% та підтримку 99,19% комуністичних делегатів. <ref name="vardys52">Vardys (1997), p. 52</ref> Однак офіційно 39 обраних делегатів були комуністами, а 40 - незалежними. <ref>Anušauskas (2005), p. 83</ref> Під час першої сесії 21 липня парламент проголосив створення [[Литовська Радянська Соціалістична Республіка|Литовської Радянської Соціалістичної Республіки]] та звернувся до [[Верховна рада СРСР|Верховної Ради з]] проханням прийняти цю нову республіку до Союзу. <ref>Misiunas (1993), p. 28–29</ref> Делегація Литви з 20 осіб представила справу про реєстрацію в Москві 1 серпня. Петиція була прийнята 3 серпня, і Литва стала [[Список союзних республік СРСР|14-ю республікою]] Радянського Союзу. <ref name="sn83"/>

=== Радянізація Литви ===
Відразу після окупації новий уряд розпочав реалізацію політичної, економічної та соціальної політики [[Радянізація|радянізації.]] 1 липня всі культурно-релігійні організації були закриті. <ref name="istvad">{{Cite book
|title=Lietuvos istorija 11–12 klasėms
|last=Kamuntavičius
|first=Rūstis
|last2=Vaida Kamuntavičienė
|last3=Remigijus Civinskas
|last4=Kastytis Antanaitis
|year=2001
|publisher=Vaga
|location=Vilnius
|page=408
|language=lt
|isbn=5-415-01502-7
}}</ref> [[Комуністична партія Литви]] - близько 1500 членів <ref>Shtromas (2003), p. 257</ref> та її молодіжна філія були визначені єдиними законними політичними утвореннями. Перед виборами до Народного сейму Ради заарештували близько 2000 найвидатніших політичних активістів.  Ці арешти паралізували опозицію. Репресії тривали і посилювались. За оцінками, протягом року після анексії 12 000 осіб були ув'язнені як " [[Ворог народу|вороги народу".]] <ref name="Lane52">[https://books.google.com/books?id=fecMC0LXU-sC&pg=PA51&dq=12,000+were+imprisoned+as+the+%22enemy+of+the+people&client=opera Lane (2001), p. 52]</ref> У період з 14 по 18 червня 1941 року, менш ніж за тиждень до вторгнення нацистів, близько 17 000 литовців було депортовано до [[Сибір|Сибіру]], де багато загинули через нелюдські умови життя (див. [[Червнева депортація]] ). <ref>Anušauskas (2005), p. 140</ref> <ref>{{Cite journal|last=Gurjanovas|first=Aleksandras|year=1997|title=Gyventojų trėmimo į SSRS gilumą mastas (1941 m. gegužės–birželio mėn.)|url=http://www.genocid.lt/Leidyba/2/aleksand1.htm|journal=Genocidas ir resistencija|language=lt|volume=2|issue=2|issn=1392-3463}}</ref>

Усі банки (включаючи всі рахунки, що мають понад 1000 [[Литовський лит|''літ'']] ), володіння нерухомістю більше {{Convert|170|m2|abbr=on}}, а приватні підприємства, в яких працювало понад 20 робітників або набрали понад 150 000 ''літ'', були [[Націоналізація|націоналізовані]]. <ref>Anušauskas (2005), pp. 116–117, 119</ref> Це порушення в управлінні та діяльности призвело до різкого падіння виробництва. [[Литовський лит|Литовський літ]] був штучно амортизований у три-чотири рази менше його фактичної вартості <ref name="Lane52"/> і вилучений до березня 1941 року  Падіння виробництва в поєднанні з масовими витратами російських солдатів і чиновників [[Російський рубль|шанованих рублів спричинило широкий дефіцит.]]  Вся земля була націоналізована; найбільші ферми були скорочені до {{Convert|30|ha|abbr=on}} та додаткові землі (близько {{Convert|575000|ha|abbr=on}} ) було роздано дрібним фермерам. <ref name="an120">Anušauskas (2005), pp. 120–121</ref> Щоб перетворити дрібних селян проти великих землевласників, у Литві не відразу було запроваджено [[Колективізація в СРСР|колективізацію.]] Готуючись до можливої колективізації, сільськогосподарські податки були збільшені на 50–200% та введені додаткові важкі призови в натуральній формі. <ref>Anušauskas (2005), p. 122</ref> Деякі фермери не змогли сплатити непомірні нові податки, а близько 1100 з більших були піддані суду. <ref>Anušauskas (2005), p. 123</ref>

=== Нацистська окупація ===
22 червня 1941 року [[Третій Рейх|нацистська Німеччина]] [[Операція «Барбаросса»|вторглася в СРСР]] і за тиждень взяла під контроль всю Литву. Спочатку німців зустрічали як визволителів від гнітючого радянського режиму. Литовці сподівались, що німці відновлять свою незалежність або принаймні дозволять певний ступінь автономії (подібно до [[Перша словацька республіка|Словацької Республіки]] ). Організований Литовським активістським фронтом (ЛАФ), литовці піднялися в рамках антирадянського та пронацистського [[Червневе повстання в Литві|червневого повстання]], створили короткочасний [[Литовський тимчасовий уряд|Тимчасовий уряд]] і проголосили незалежність. Однак німці не визнали Тимчасовий уряд і створили власну цивільну адміністрацію - [[Райхскомісаріат Остланд|Рейхскомісаріат Остланд]]. Коли Червона Армія відновила контроль над Литвою влітку 1944 - січні 1945 року, [[Партизанська війна в Литві|литовські партизани]] розпочали збройну боротьбу проти другої радянської окупації. За оцінками, під час партизанської війни між 1944 і 1953 роками було вбито 30 000 партизанів та прихильників партизанів <ref>{{Cite book
|title=Lietuvos gyventojai: Per du tūkstantmečius
|last=Vaitiekūnas
|first=Stasys
|year=2006
|publisher=Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas
|location=Vilnius
|pages=143
|language=lt
|isbn=5-420-01585-4
}}</ref>

== Вплив та оцінка ==
Не вдавшись, Червневе повстання продемонструвало, що багато литовців були рішуче налаштовані на незалежність. <ref name="jg">{{Cite journal|last=J. G.|date=June 1975|title=1941 m. sukilimo istorija|url=http://www.aidai.us/index.php?option=com_content&task=view&id=1308&Itemid=148|journal=[[Aidai]]|language=lt|page=287|issn=0002-208X}}</ref> Литва розчарується у нацистському режимі та організує опір, зокрема Верховний комітет визволення Литви, але СРСР залишився "Громадським ворогом номер один". <ref name="vardys">Vardys (1997), p. 57</ref> Уявлення литовців про те, що [[Жидобільшовизм|єврейський більшовизм]] був причетний до окупації, посилило [[Антисемітизм|антисемітські]] настрої та сприяло участі литовців у [[Голокост у Литві|Голокості]]. <ref>Lane (2001), p. 51</ref> <ref>{{Cite book
|url=https://archive.org/details/finalsolutionori0000unse/page/166
|title=The Final Solution: Origins and Implementation
|last=Porat
|first=Dina
|year=2002
|editor-last=David Cesarani
|publisher=Routledge
|page=[https://archive.org/details/finalsolutionori0000unse/page/166 166]
|chapter=The Holocaust in Lithuania: Some Unique Aspects
|isbn=0-415-15232-1
}}</ref>

Прийняття ультиматуму залишається надзвичайно суперечливою темою в Литві. Спостерігачі критикують литовську армію, яка споживала близько 20% державного бюджету, за те, що вона не здійснила навіть символічного опору, який призвів би до скасування тверджень СРСР про те, що поглинання влади було "соціалістичною революцією" і законною зміною влади. <ref name="var49">Vardys (1997), p. 49</ref> Інші критикують уряд за бездіяльність: протягом восьми місяців було створено плани на випадок непередбачених ситуацій. За виключенням збройного опору, залишались дипломатичні варіанти - уряд Литви міг відхилити ультиматум, відступити за кордон і сформувати визнаний [[Уряд у вигнанні|уряд в еміграції]]. <ref>Anušauskas (2005), p. 63–64</ref> Історик Альфонс Ейдінтас вказує на недостатнє розуміння суспільством ризику. Негативні новини про Ради були піддані цензурі, і навіть політики не вірили, що ультиматум означатиме повну втрату незалежности. <ref>Eidintas (1999), p. 180, 183</ref> Інша дискусія зосереджується на відсутності кровопролиття. Прийнявши ультиматум, уряд, можливо, уникнув людських втрат на той час, але його подання могло також заохотити пізніші радянські репресії.  [[Росія|Російська Федерація]], держава-спадкоємиця Радянського Союзу, продовжує суперечити, чи не представляють окупацією події навколо ультиматуму та наступні роки, проведені Литвою як Радянська Соціалістична Республіка. <ref>{{Cite web|url=http://www.rferl.org/content/article/1079617.html|publisher=[[Radio Free Europe]]|title=Lithuania: Minister Cites Key Role Between EU And Russia|accessdate=2009-07-26|first=Valentinas|last=Mite|date=2008-03-11|archiveurl=https://www.webcitation.org/5icYT6jSn?url=http://www.rferl.org/content/article/1079617.html|archivedate=2009-07-29}}</ref> <ref name="yearbook">{{Cite book
|url=https://books.google.com/?id=aIeIS_iv-0kC&pg=PA537&lpg=PA537
|title=Yearbook of International Humanitarian Law – 2004
|last=McCormack
|first=T.
|last2=A. McDonald
|year=2007
|publisher=[[Cambridge University Press]]
|page=537
|isbn=978-90-6704-224-6
}}</ref>

== Список літератури ==

=== Примітки ===
 
<references />

=== Бібліографія ===
{{refbegin}}

*{{cite book
|title=Lietuva, 1940–1990
|year=2005
|publisher=[[Lietuvos gyventojų genocido ir rezistencijos tyrimo centras]]
|location=Vilnius
|language=lt
|isbn=9986-757-65-7
|editor=Anušauskas, Arvydas
|display-editors=etal
}}
*{{cite book
|title=Lithuania in European Politics: The Years of the First Republic, 1918–1940
|last=Eidintas
|first=Alfonsas
|author2=Vytautas Žalys
|author3=Alfred Erich Senn
|date=September 1999
|publisher=St. Martin's Press
|edition=Paperback
|location=New York
|isbn=0-312-22458-3
|editor=Ed. Edvardas Tuskenis
}}
*{{cite book
|title=Lithuania: Stepping Westward
|url=https://archive.org/details/lithuaniasteppin0000lane
|last=Lane
|first=Thomas
|year=2001
|publisher=Routledge
|isbn=0-415-26731-5
}}
*{{cite book
|url=https://archive.org/details/balticstatesyear00misi
|title=The Baltic States: Years of Dependence 1940–1990
|last=Misiunas
|first=Romuald
|author2=Rein Taagepera
|year=1993
|publisher=University of California Press
|edition=revised
|isbn=0-520-08228-1
}}
*{{cite book
|title=The Baltic States: The Years of Independence 1917–1940
|last=Rauch
|first=Georg von
|year=2006
|publisher=Hurst & Company
|location=London
|isbn=1-85065-233-3
}}
*{{cite book
|title=Lithuania in Crisis: Nationalism to Communism 1939–1940
|url=https://archive.org/details/lithuaniaincrisi0000saba
|last=Sabaliūnas
|first=Leonas
|year=1972
|publisher=Indiana University Press
|isbn=0-253-33600-7
}}
*{{cite book
|title=Lithuania 1940: Revolution from Above
|url=https://archive.org/details/lithuania1940rev0000senn
|last=Senn
|first=Alfred Erich
|year=2007
|series=On the Boundary of Two Worlds. Identity, Freedom, and Moral Imagination of the Baltics
|publisher=Rodopi
|isbn=978-90-420-2225-6
}}
*{{cite book
|title=Totalitarianism and the Prospects for World Order
|url=https://archive.org/details/totalitarianismp0000shtr
|last=Shtromas
|first=Alexander
|author2=Robert K. Faulkner
|author3=Daniel J. Mahoney
|year=2003
|publisher=Lexington Books
|isbn=0-7391-0534-5
}}
*{{cite book
|title=The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569–1999
|url=https://archive.org/details/reconstructionof0000snyd
|last=Snyder
|first=Timothy
|year=2004
|publisher=Yale University Press
|isbn=0-300-10586-X
}}
*{{cite book
|url=https://archive.org/details/lithuaniarebelna00vard
|title=Lithuania: The Rebel Nation
|last=Vardys
|first=Vytas Stanley
|author2=Judith B. Sedaitis
|year=1997
|series=Westview Series on the Post-Soviet Republics
|publisher=WestviewPress
|isbn=0-8133-1839-4
}}

{{refend}}

[[Категорія:Політика у Другій світовій війні]]
[[Категорія:Червень 1940]]
[[Категорія:Дипломатичні інциденти]]
[[Категорія:Окупація балтійських країн]]
[[Категорія:Литва в Другій світовій війні]]
[[Категорія:1940 в СРСР]]
[[Категорія:Сторінки з неперевіреними перекладами]]
[[Категорія:Литовсько-радянські відносини]]