Перегляд вихідного коду сторінки Радянсько-китайський розкол

[[Файл:Mao Tsé-toung, portrait en buste, assis, faisant face à Nikita Khrouchtchev, pendant la visite du chef russe 1958 à Pékin.jpg|thumb|right|300px|alt=A balding man and a younger Chinese man sit and smile, the balding man holding a fan| Мао Цзедун і Микита Хрущов. (Китай, 1958).]]
{{Марксизм-ленінізм}}
'''Радянсько-китайський розкол''' (1960–1989) — погіршення [[Міжнародні відносини|політичних]] і [[Ідеологія|ідеологічних]] відносин між [[КНР|Китайською Народною Республікою]] і [[СРСР]] під час [[холодна війна|холодної війни]] (1945–1991). [[Доктрина|Доктринальні]] розбіжності мають коріння в китайських та російських [[Національний інтерес|національних інтересах]], а з ідеологічного погляду різні інтерпретації [[марксизм]]у: [[маоїзм]] і [[марксизм-ленінізм]]. У 1950-х і 1960-х роках ідеологічні суперечки між комуністичними партіями СРСР і Китаю також торкались можливості мирного співіснування з капіталістичним Заходом, проте [[Мао Цзедун]] проголосив вороже ставлення до капіталістичних країн, безумовну відмову від мирного співіснування, яке він сприймає як [[ревізіонізм (марксизм)|марксистський ревізіонізм]] СРСР. Крім того, з 1956 року, КНР і СРСР (не оголошуючи) розійшлися у [[Марксизм|марксистській]] ідеології, і, в 1961 році, коли доктринальні розбіжності дійшли до [[Точка біфуркації|точки біфуркації]], Комуністична партія Китаю офіційно засудила політичну лінію [[КПРС]], як «ревізіоністських зрадників групи радянського керівництва», на чолі з [[Микита Хрущов|Микитою Хрущовим]]<ref>''Chambers Dictionary of World History'', B.P. Lenman, T. Anderson editors, Chambers: Edinburgh:2000. p. 769.</ref>.

== Витоки ==
[[Файл:Sino-Soviet split 1980.svg|right|300px|thumb|Спрямування комуністичних держав на 1980 рік: прорадянські (червоним); про-китайські (жовтим) і неприєднані Північна Корея та Югославія (чорний). Сомалі була прорадянською до 1977 року. Камбоджа (Кампучія) була про-китайською до 1979 року.]]

Витоки ідеологічного китайсько-радянського розколу є в 1940-х роках, коли [[Комуністична партія Китаю]] (КПК) на чолі з Мао Цзедуном, воювала у [[Японсько-китайська війна 1937—1945|Другій китайсько-японській війні]] (1937–1945) проти [[Японська імперія|Японської імперії]], і одночасно воювала у [[Громадянська війна у Китаї|Китайській громадянській війні]] проти націоналістичного [[Гоміньдан]]у на чолі з [[Чан Кайші]]. Під час війни, Мао ігнорував більшу частину військово-політичних консультацій і побажань від [[Йосип Сталін|Йосипа Сталіна]] і [[Комінтерн]]у через практичні труднощі у застосуванні традиційної ленінської революційної теорії в Китаї, а також через те що країна мала лише селянський клас, а не [[Робітництво|клас міських робочих]], як у Росії.

Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] (1939–1945) Сталін закликав Мао створити анти-японську коаліцію з Чан Кайші. Після війни Сталін порадив Мао зачекати з захопленням влади, а також вести переговори з Чан Кайші, з яким Сталін підписав Договір про дружбу і союз в середині 1945 року. Мао погодився зі Сталіном, називаючи його "єдиним лідером нашої партії". Погіршення відносин Чан Кайші і Сталіна почались через приєднання до СРСР [[Урянхайський край|Урянхайського краю]], колишньої провінції [[Династія Цін|імперії Цін]], а також Сталін порушив договір, що вимагав виведення радянських військ з [[Маньчжурія|Маньчжурії]] через три місяці після капітуляції Японії, і передав Маньчжурію Мао. Незабаром після цього за два місяці візит Мао до Москви завершився підписанням [[Радянсько-китайський договір про дружбу, союз і взаємну допомогу|Радянсько-китайського договору про дружбу, союз і взаємну допомогу]] (1950), що надавав Китаю кредит на 300 мільйонів доларів під низький відсоток і 30-річний військовий союз.

Одночасно з цим Пекін почав намагатися посунути Москву як ідеологічного лідера світового комуністичного руху. Мао (і його прихильники) виступали за ідею, що азійський і світовий комуністичний рух має наслідувати китайській моделі селянської революції, а не радянській моделі міської революції. Тим не менш, політична та військова напруженість, що переросла у [[Корейська війна|Корейську війну]], а також страх американської військової інтервенції, геополітичні обставини не давали СРСР і Китаю можливості для ідеологічного розколу, тому їх союз тривав.

У 1950-х роках у Китаї впроваджувалась радянська модель централізованого економічного розвитку, першочерговий розвиток важкої промисловості і другорядне значення виробництва споживчих товарів, проте наприкінці 1950-х років Мао розробив теорію, як Китай може безпосередньо перейти до комунізму, за рахунок мобілізації китайських робітників — завершальним етапом був [[Великий стрибок]] (1958–1961).

Після смерті Йосипа Сталіна в 1953 році відбулося тимчасове пожвавлення радянсько-китайської дружби — у 1954 році відбулася передача військово-морської бази в [[Люйшунь]] (Порт-Артур) Китаю. СРСР надавали технічну допомогу в 156 галузях в першому п'ятирічному плані Китаю, і 520 млн рублів у вигляді кредитів, а також на [[Женевська конференція|Женевській конференції 1954]], КНР і СРСР спільно переконали делегацію [[Демократична Республіка В'єтнам|Демократичної Республіки В'єтнам]] на чолі з [[Хо Ші Мін]]ом, тимчасово прийняти поділ Заходом В'єтнаму по [[17-та паралель північної широти|сімнадцятому градусу північної широти]].

Розбіжності досягли точки біфуркації після засудження Хрущовим [[Культ особи Сталіна|культу особи]] Сталіна на [[XX з'їзд КПРС|XX з'їзді]] Комуністичної партії Радянського Союзу в 1956 році, та відновлення відносин з [[Йосип Броз Тіто|тітовською]] [[Соціалістична Федеративна Республіка Югославія|Югославією]], з якою відносини були розірвані у 1948 році. Ці дії шокували Мао, який підтримував Сталіна ідеологічно і політично, і через те, що Хрущов відмовився від провідної марксистсько-ленінської тези неминучої війни між капіталізмом і соціалізмом. [[Десталінізація]] СРСР та політика Хрущова практично скасували всі вигоди для Китаю від китайсько-радянського договору про дружбу (1950 р.) Мао вважав, що СРСР відмовились в ідеологічному і військовому відношенні&nbsp;— від марксизму-ленінізму і глобальної боротьби за досягнення глобального комунізму, і не гарантують підтримку Китаю в китайсько-американській війні.

== Початок ==

У 1959, Хрущов зустрівся з президентом США [[Дуайт Ейзенхауер|Дуайтом Ейзенхауером]] (1953–1961), задля зменшення напруги з США і Західним світом в холодній війні. Крім того, СРСР був вражений Великим стрибком, і через це відмовив від надання допомоги Китаю у розробці [[Ядерна зброя|ядерної зброї]], і підтримки в [[Китайсько-Індійська війна|китайсько-індійській війні]] (1962), підтримуючи помірний зв'язок з Індією. Мао вважав дії Хрущова капітулянтськими, хоча то була звичайна обережність у міжнародній політиці, через загрозу ядерної війни (США, Велика Британія та СРСР були ядерними державами наприкінці 1950-х років).

Спочатку радянсько-китайський розкол проявлявся опосередковано, суперечками між КПРС і КПК і критикою союзних держав, Китай засудив Югославію і Тіто, СРСР засудив [[Енвер Ходжа|Енвера Ходжі]] і [[Народна Соціалістична Республіка Албанія|Народну Соціалістичну Республіку Албанія]], а в 1960 році на з'їзді [[Румунська комуністична партія|Румунської комуністичної партії]] відбулася відкрита полеміка Хрущова та Пен Чжень. Хрущов назвав політику Мао Цзедуна, у 80-сторінковій доповіді, як «націоналістичну, авантюристичну, і таку, що має антимарксистський ухил». У свою чергу, китайська делегація звинуватила Хрущова у ревізіонізмі, «свавіллі і тиранії».

Хрущов також відкликав 1400 радянських технічних фахівців з Китаю, що привело до скасування 200 спільних технічних проектів.

У листопаді 1960, на Міжнародному з'їзді 81 комуністичної партії в Москві, китайці виступають єдиним фронтом з СРСР і з більшістю інших делегацій комуністичних партії — задля уникнення формального ідеологічного розколу, тим не менш, в жовтні 1961 року, на [[XXII з'їзд КПРС|22-му з'їзді КПРС]] ідеологічні диспути КПРС і КПК відновилися.<ref>[http://www.time.com/time/magazine/article/0,9171,873466,00.html One-Third of the Earth] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110204212557/http://www.time.com/time/magazine/article/0,9171,873466,00.html |date=4 лютого 2011 }}, ''Time Magazine'', 27 October 1961</ref>. В грудні СРСР розірвав дипломатичні відносини з Народною Соціалістичною Республікою Албанія, яка мала дружні стосунки із КНР, що підвищило рівень суперечностей з міжпартійних до міжнаціональних.

У 1962 році КНР остаточно скасував відносини з СРСР, через розв'язання [[Карибська криза|кубинської ракетної кризи]], Мао наголосив — «Хрущов перейшов від авантюризму, до капітулянтства», Хрущов відповів, що конфронтаційна політика Мао спровокує ядерну війну. Одночасно СРСР виступив на боці Індії проти Китаю в китайсько-індійській війні (1962). Кожен режим використав ці дії для ідеологічних заяв, у червні 1963 року Комуністична партія Китаю проголосила генеральну лінію міжнародного комуністичного руху, СРСР відповів ''відкритим листом КПРС'',[https://web.archive.org/web/20071225024740/http://www.etext.org/Politics/MIM/classics/mao/polemics/sevenlet.html] це було остаточним, офіційним розмежуванням між двома комуністичними партіями. Крім того, в 1964 році Мао проголосив, що контрреволюція в СРСР відновила капіталізм, отже, китайські і радянські комуністичні партії розірвали відносини і комуністичні партії Варшавського договору послідували їх прикладу.

В листопаді 1964, після повалення Хрущова [[Брежнєв Леонід Ілліч|Леонідом Брежнєвим]], китайський прем'єр-міністр [[Чжоу Еньлай]] відвідав Москву, де мав зустріч з Брежнєвим і [[Олексій Косигін|Олексієм Косигіним]], але повернувся в Китай розчарований, повідомивши Мао, що СРСР залишився на тій же позиції. Мао засудив «Хрущевизм без Хрущова».

== Від слів до війни ==

=== Триполюсна холодна війна ===

В середині 1960-х років, коли Народна Республіка Китай відкрито виступила проти СРСР в змаганні за міжнародне лідерство серед Соціалістичних країн, китайсько-радянський розкол призвів до дисбалансу у біполярній конфігурації холодної війни, існуючої з 1945, як ідеологічна конкуренція виключно між США і СРСР. Таким чином суперництво між комуністичними країнами перетворило холодну війну на триполюсні геополітичні змагання.

=== Велика пролетарська культурна революція ===

Тимчасом, в Китаї, Мао Цзедун почав [[Культурна революція|Культурну революцію]] (1966–1976), щоб позбутися внутрішніх ворогів і відновити своє одноосібне лідерство в партії і країні, і для запобігання розвитку в радянському стилі бюрократичного комунізму. Він закрив школи та університети й організував студентів в [[Хунвейбіни|Червону гвардію]] — політичну поліцію, якій доручено виявляти, засуджувати і переслідувати вчителів, інтелігенцію та державних чиновників, які можуть бути контрреволюціонерами і таємними буржуа. Все це посилювало культ особистості Мао. В очищенні від ворогів китайського суспільства Червона гвардія розділилася на фракції і її подальше насильство спровокувало громадянську війну в деяких частинах Китаю. Мао застосував армію для придушення розгону Червоної гвардії, а потім почав відновлювати Комуністичну партію Китаю<ref>The Columbia Encyclopedia, Fifth Edition. Columbia University Press:1993. p. 696.</ref>. Культурна революція зламала політичні відносини Китаю з СРСР і Заходом. Тим не менш, незважаючи на відмінності інтерпретації марксизму, СРСР і Китай допомагали Північному В'єтнаму на чолі з Хо Ші Міном, у [[Війна у В'єтнамі|війні у В'єтнамі]] (1945–1975), в якому маоїзм визначається як селянська революція проти іноземного імперіалізму. Китайці дозволили транспортувати техніку через терен Китаю на Північ В'єтнаму, щоб вести війну проти [[Південний В'єтнам|Республіки В'єтнам]], як американської союзної держави. У той час, крім Соціалістичної Народної Республіки Албанії, тільки [[Комуністична партія Індонезії]] виступає за маоїстську політику селянської революції<ref>Dictionary of Historical Terms, Chris Cook, editor. Peter Bedrick Books:New York:1983 p. 188.</ref>.

=== Національний конфлікт інтересів ===

З 1966&nbsp;року радянсько-китайський ідеологічний розкол між комуністичними партіями переріс в дрібні війни між СРСР та Китаєм. Так у січні 1967&nbsp;року, [[хунвейбіни]] напали на радянське посольство в Пекіні. У 1966&nbsp;році Китай знову підняв питання про російсько-китайський кордон, який було демарковано в 19&nbsp;столітті, і нав'язано династії Цін (1644-1912) за допомогою нерівноправних договорів, що практично передавали китайський терен царській Росії. Не ставлячи питання про повернення території, Китай офіційно оголосив кордон, встановлений за [[Айгунський договір|Айгунським договором]] (1858&nbsp;р.) і [[Пекінський договір 1860|Пекінським трактатом]] (1860), історично несправедливим щодо Китаю; СРСР проігнорував питання.

=== Прикордонна війна ===
{{main|Конфлікт на острові Даманський}}
Станом на 1968 рік СРСР мав 4380 км кордону з Китаєм. Серед іншого, на кордоні з [[Сіньцзян]]ом, на північному заході Китаю, СРСР міг легко спровокувати тюркських сепаратистів до повстання. У військовому відношенні, в 1961 р. в СРСР на кордоні з КНР знаходилось 12 дивізій і 200 літаків, а у 1968 році їх було 25 та 1200 відповідно, а також 120 ракет середньої дальності. Крім того, хоча Китай випробував ядерну зброю ([[596 (ядерне випробування)|596 (ядерне випробування]]) в жовтні 1964 року в басейні [[Лобнор]], Народно-визвольна армія у військовому відношенні поступалася Радянській Армії. У березні 1969 року, стався [[прикордонний конфлікт на острові Даманський|прикордонний конфлікт на річці Уссурі і на острові Даманський]], дрібніший конфлікт стався на [[Прикордонний конфлікт на озері Жаланашколь|озері Жаланашколь]] в серпні. Американський журналіст Гаррісон Солсбері повідомив, що СРСР розглядав можливість завдавання попереджувального удару по Лобнорському ядерному полігону<ref>Mueller, Jason: ''Evolution of the First Strike Doctrine in the Nuclear Era'', Volume 3: 1965–1972</ref>. У відповідь США попередили СРСР про те, що ядерний напад на Китай може розпочати світову війну. Відтак СРСР поступився.<ref>Andrew Osborn and Peter Foster, 13 May 2010, [http://www.telegraph.co.uk/news/worldnews/asia/china/7720461/USSR-planned-nuclear-attack-on-China-in-1969.html USSR planned nuclear attack on China in 1969], Telegraph UK</ref> З огляду на ядерну небезпеку, Китай побудував великі підземні сховища, такі як [[Пекінське підземне місто]], командний центр [[підземний проект 131]], в провінції [[Хубей]], а також «проект 816» — ядерний дослідницький центр в [[Фулінг]] (Fuling), [[Чунцин]].

=== Геополітичний прагматизм ===

У 1969 році, після радянсько-китайського прикордонного конфлікту, було розпочато процес переговорів. У вересні радянський міністр Олексій Косигін таємно відвідав Пекін, за для зустрічі з прем'єром Чжоу Еньлай, а в жовтні КНР та СРСР почали обговорення демаркації кордону. Хоча останнє питання так і не вдалося вирішити, зустрічі відновили дипломатичні зв'язки, а до 1970 року Мао зрозумів, що КНР не може одночасно вести боротьбу проти СРСР і США та придушувати внутрішні заворушення. До того ж тривала [[В'єтнамська війна]] і продовжувалась китайська антиамериканська риторика. Мао сприйняв СРСР як велику загрозу і, отже, прагматично шукав зближення з США в боротьбі з СРСР. У липні 1971 року державний секретар США [[Генрі Кіссінджер]] таємно відвідав Пекін для підготовки, у лютому 1972, візиту в Китай президента США [[Річард Ніксон|Річарда Ніксона]]. СРСР також скликав зустріч на вищому рівні з президентом Ніксоном, створивши тим самим дипломатичний трикутник Вашингтон-Пекін-Москва, яким підкреслюється триполюсний характер холодної війни, викликаний ідеологічним китайсько-радянським розколом з 1956 року.

У 1972–1973 роках СРСР перейменував китайські та маньчжурські топоніми Радянського Далекого Сходу Іман (伊曼, Yiman), Тетюхе (від野猪河, yĕzhūhé) і Сучан на відповідно [[Дальнєреченськ|Дальнореченськ]], [[Дальнєгорськ|Дальногорськ]] і [[Партизанськ]]<ref name="stephan">Stephan, John J. ''The Russian Far East: A History'', Stanford University Press:1996. ISBN 0-8047-2701-5 [http://books.google.com.au/books?id=Jce4rBWjG5wC Partial text] on Google Books. pp. 18–19, 51.</ref><ref>Connolly, Violet ''Siberia Today and Tomorrow: A Study of Economic Resources, Problems, and Achievements'', Collins:1975. [http://books.google.com.au/books?id=osW5AAAAIAA Snippet view only]{{Недоступне посилання}} on Google Books.</ref>. В [[сталінізм|сталінській]] традиції політично некоректним було згадувати присутність китайців до 1860 року на землях Російської імперії отриманих внаслідок [[Айгунський договір|Айгунського договору]] та [[Пекінський договір 1860|Пекінської конвенції]], «незручні» музейні експонати були видалені з показу<ref name=stephan/>, а напис [[чжурчженське письмо|чжурчженською]] на Цінській стелі [[Бісі]], в Хабаровському музеї, був покритий цементом<ref>Georgy Permyakov (Георгий ПЕРМЯКОВ) ''The Ancient Tortoise and the Soviet Cement'' ([http://85.114.94.194/page.php?page=1787&date_id_num=2000-04-30&year=2000&month=04&day_id=27 «Черепаха древняя, цемент советский»]{{Недоступне посилання|date=квітень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}), ''Tikhookeanskaya Zvezda", 30-April-2000</ref>.

=== Міжнародне комуністичне суперництво ===

У 1970 році китайсько-радянське ідеологічне суперництво було спрямовано до Африки і Близького Сходу, де Радянський Союз і Червоний Китай фінансували і підтримували протилежні політичні партії, міліцію і держави, зокрема, [[Огаденська війна|Огаденську війну (1977–1978)]] між [[Ефіопія|Ефіопією]] і [[Сомалі]], [[Війна в Родезійському буші|війну в Родезійському буші]] (1964–1979), Зімбабвійське [[гукурахунді]] (Gukurahundi) (1980–1987), [[громадянська війна в Анголі|громадянську війну в Анголі]] (1975–2002), [[громадянська війна в Мозамбіку|громадянську війну в Мозамбіку]] (1977–1992), а також різні фракції палестинського руху за незалежність.

== Відновлення рівноваги ==

=== Перехід ===

У 1971 році після вдалого державного перевороту і смерті [[Лінь Бяо]], було завершено радикальний етап Культурної революції (1966–1976), після чого у Китаї відбулася політична стабілізація, яка тривала аж до смерті Мао у вересні 1976 року, і появи радикальної політичної [[Банда чотирьох|Банди чотирьох]]. З відновленням китайської внутрішньої політичної стабілізації закінчилося збройне протистояння з СРСР, але не поліпшилися дипломатичні відносини, тому що в 1973 році радянських військ на російсько-китайському кордоні було в двічі більше ніж у 1969. Цей військовий тиск змусив китайців виступити проти «радянського [[соціал-імперіалізм]]у».

=== Долаючи спадок Мао ===

Після зриву в 1976 році державного перевороту радикальної Банди чотирьох, які виступали за ідеологічну чистоту за рахунок внутрішнього розвитку, Комуністична партія Китаю політично реабілітувала [[Ден Сяопін]]а і призначила його главою внутрішньої програми модернізації в 1977 році. В цей час була переглянута політика Мао (без його критики). Політично помірний Ден започаткував політичні та економічні реформи задля переходу Китаю від планової економіки до напів-капіталістичної змішаної, яка б мала сприяти зміцненню торговельних та дипломатичних відносин із Заходом. У 1979 році на 30-й річниці заснування КНР, уряд Ден Сяопіна засудив Велику пролетарську культурну революцію як національну катастрофу, політика КНР 1980-х років набула прагматичного спрямування, розпочався «пошук істини, основаної на фактах» та «китайського шляху до соціалізму». Через [[перебудова|перебудову в СРСР]] радянсько-китайський розкол втратив деяке політичне значення<ref>''The New Fontana Dictionary of Modern Thought'', Third Edition, Allan Bullock, Stephen Trombley editors. Harper Collins Publishers:London:1999. pp. 349–350</ref><ref>''Dictionary of Political Terms'', Chris Cook, editor. Peter Bedrick Books:New York: 1983. pp. 127–128</ref>.

=== Конкуруючі гегемонії ===

Після смерті Мао Цзедуна, ідеологічний розкол КНР і СРСР перейшов з внутрішньої політики на геополітику, у якій СРСР і КНР мали протиріччя в досягненні національних інтересів. Спочатку радянсько-китайські [[Посередницька війна|проксі-війни]] відбулися в Індокитаї, в 1975 році, коли комуністичний Фронт національного звільнення ([[В'єтконг]]) і Північний В'єтнам перемогли в тридцятирічній війні, створивши [[Соціалістична Республіка В'єтнам|Соціалістичну Республіку В'єтнам]] і [[Лаоська Народна Демократична Республіка|Лаоську Народну Демократичну Республіку]], і про-китайський націоналістичний режим в Камбоджі ([[Демократична Кампучія]]). Спочатку В'єтнам проігнорував внутрішню реорганізацію Камбоджі [[червоні кхмери|червоними кхмерами]], режим [[Пол Пот]]а (1975–1979), як внутрішню справу, доки червоні кхмери не напали на етнічне в'єтнамське населення Камбоджі а також на селища на кордоні з В'єтнамом, що прискорило початок [[кампучійсько-в'єтнамська війна|кампучійсько-в'єтнамської війни]] (1975–1979), яка повалила Пол Пота в 1978 році. У відповідь на це КНР засудив в'єтнамську окупацію їх маоїстською клієнтською державою та ввів свої війська на територію Північного В'єтнаму, що призвело до [[китайсько-в'єтнамська війна|китайсько-в'єтнамської війни (1979)]]. В свою чергу СРСР засудив дії КНР.

У грудні 1979 року Радянська Армія увійшла в [[Демократична Республіка Афганістан|Демократичну Республіку Афганістан]] задля підтримкии афганського комуністичного уряду. КНР сприйняв радянське вторгнення як спробу геополітичного оточення Китаю. У відповідь на це останній вступилв до тристороннього альянсу з США та [[Пакистан]]ом задля спонсорування ісламістського афганського збройного опору [[Війна в Афганістані (1979—1989)|радянській окупації]] (1979–1989). Тим не менш, Ден Сяопін, керманич Китаю, оголосив «три вимоги» поліпшення радянсько-китайських відносин:

# Зменшення кількості Радянських військ на радянсько-китайському кордоні та в Монголії.
# Скасування радянської підтримки в'єтнамської окупації Кампучії. 
# Вивід радянських військ з Афганістану.

У 1981–1982 р., Ден Сяопін дистанціював КНР від США через продаж останніми зброї [[Тайвань|Тайваню]] а також через те що КНР став молодшим партнером в китайсько-американській коаліції. У вересні 1982 року, на 12-му з'їзді Китайської комуністичної партії, було оголошено що КНР буде проводити ''незалежну зовнішню політику''. Між тим, в березні 1982 року в місті Ташкент, секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв виступив з промовою, примирливою по відношенню до КНР. Ден Сяопін скористався запропонованим Брежнєвим перемир'ям й восени 1982 року, радянсько-китайські відносини відновилися на віце-міністерському рівні. Три роки потому, в 1985 році, коли [[Михайло Горбачов]] став керманичем СРСР, були зроблені кроки по відновленню політичних відносин з Китаєм — скорочення радянських військ на радянсько-китайському кордоні, в Монголії та відновлення торгівлі. Проте окупація радянськими військами Афганістану залишалося невирішеною і китайсько-радянські дипломатичні відносини продовжували залишалися прохолодними, що в свою чергу дозволило уряду Рейгана продавати американську зброю комуністичному Китаю.

=== Реформи ===

У травні 1989 року президент СРСР Михайло Горбачов відвідав Народну Республіку Китай, де уряд мав сумніви в практичній ефективності [[Перебудова|перебудови]] і [[Політика гласності|гласності]]. Оскільки КНР офіційно не визнавали СРСР як соціалістичну державу, не було оголошено ніякої офіційної думки про реформування Горбачовим радянського соціалізму, проте приватна думка китайських комуністів полягала в тому, що СРСР не готовий до таких політичних і соціальних реформ без попереднього реформування власної економіки. Вона базувалась на тому, що Ден Сяопін здійснював реформи з метою надання економіці напів-капіталістичного [[Змішана економіка|змішаного спрямування]]. При цьому політична влада залишилася за комуністичною партією Китаю. Врешті-решт, реформи Горбачова призвели до [[Розпад СРСР|руйнації СРСР]].

== Див. також ==
* [[Китайсько-албанський розкол]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Література ==
* ''В.&nbsp;Ю.&nbsp;Константинов''. Американсько-китайські комюніке 1972- 82 // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т. / Редкол.: Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К.: Знання України, 2004.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— 760 с.&nbsp;— ISBN 966-316-039-Х

== Посилання ==
* [[Голубничий Всеволод Сергійович|Всеволод Голубничий]]. [http://vpered.wordpress.com/2013/11/25/holubnichy-conflict-in-communist-camp/ Новий політичний та ідеологічний конфлікт у комуністичному таборі (1962)]
* [http://vpered.wordpress.com/2013/12/02/holubnichy-us-policy-and-ussr-prc-conflict/ Всеволод Голубничий. Політика США, як причина розходжень між СРСР і Китаєм (1962)]
* [http://vpered.wordpress.com/2013/12/05/holubnychy-chinise-criticism/ Всеволод Голубничий. Китайська критика СРСР і майбутнє комунізму (1962)]
* [[Майстренко Іван Васильович|Іван Майстренко]]. [http://vpered.wordpress.com/2013/10/10/maistrenko-cpss-vs-ccp/ Чи спроможна совєтська бюрократія навчитися у китайців? (1956)]
* [http://vpered.wordpress.com/2013/10/21/maistrenko-anti-stalinist-encyclopediste-mao-tse-tung/ Іван Майстренко. Енциклопедист антисталіністської революції Мао-Цзе-Дун (1957)]
* [http://vpered.wordpress.com/2013/11/21/maistrenko-ussr-vs-prc/ Іван Майстренко. Про ідеологічні розходження між СРСР і Китаєм (1961)] 

{{-}}{{Холодна війна|state=До Заморожених конфліктів додати "Конфлікт на Донбасі"}}

[[Категорія:Холодна війна]]
[[Категорія:Хрущовська відлига]]
[[Категорія:Період застою]]
[[Категорія:Комуністична партія Китаю]]
[[Категорія:Маоїзм]]
[[Категорія:Конфлікти]]
[[Категорія:Двосторонні відносини Китаю]]
[[Категорія:Двосторонні відносини СРСР]]
[[Категорія:Микита Хрущов]]