Сенекерім

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сенекерім
цар Сюнікського царства
Початок правління:1084
Кінець правління:1096

Попередник:Григор I Ашотян
Наступник:Григор II Сенекерімян

Дата народження:невідомо
Країна:Сюнікське царство
Дата смерті:1096
Діти:3 сини і 2 доньки
Батько:Севада
Мати:Софія

Сенекерім (*Սենեքերիմ, д/н — 1096) — 5-й цар Сюнікського царства з 1084 до 1096 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з роду князів Хачену. Син Севади, князя Хачену, та Софії. Завдяки його сестрі Шахандухт II здобув вплив при дворі сюнікського царя Григора I. Отсанній у 1072 році оголосив Сенекеріма своїм спадкоємцем, а можливо також зробив співцарем. Остаточно успадкував владу близько 1084 року.

Задля забезпечення миру з сельджуками Сенекерім вирушив до Ісфагану, де визнав зверхність султана Мелік-шаха I. Завдяки вмілій дипломатії протягом 1080-х років повністю відновив Сюнікське царство, ставши навіть іменуватися царем Вірменії. На 1091 рік царство мало 43 фортець, 48 монастирів і 1008 сіл, 1 місто й кілька селищ.

У 1092 році після смерті покровителя Сенекеріма — Мелік-шаха — становище Сюнікського царства погіршилося. Проти Сенекеріма виступили атабеки Аррана, які фактично правили замість молодого сельджуцького намісника Мухаммада Тапара. Причини цього невідомо, ймовірно Сенекерім намагався скористатися боротьбою в Сельджуцькій імперії задля повалення іноземної влади. Зрештою у 1094 році він зазнав поразки. Проте отаборився у гірській фортеці багаберд, де чинив впертий спротив. Зрештою царя було підступно вбито під час перемовин 1096 року. Його царство було сплюндровано. Але владу перейняв старший син Сенекеріма — Григор II.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 72
  • Levon Chorbajian, Patrick Donabédian, Claude Mutafian. The Caucasian knot: the history & geopolitics of Nagorno-Karabagh. — Zed Books, 1994. — С. 62
  • Григорян Г. Очерки истории Сюника. IX—XV вв./ [Отв. ред. X. А. Торосян, Б. А. Улубабян]; АН АрмССР. Ин-т археологии и этнографии. — Ер.: Изд-во АН АрмССР, 1990. — С. 58 (рос.)