Перегляд вихідного коду сторінки Скоропис-Йолтуховський Олександр Філаретович

{{Однофамільці|Йолтуховський}}
{{Державний діяч
| ім'я               = Олександр Скоропис-Йолтуховський
| оригінальне ім'я   = 
| зображення         = Олександр Скорипис-Йолтуховський.jpg
| ширина портрета    = 
| підпис             = <small>Фото О. Скоропис-Йолхтуховського з групового знімку учасників установчого з'їзду [[Український союз хліборобів-державників|Українського союзу хліборобів-державників]], Рейхенау, 4—8 червня 1922 року.</small>
| герб               = POL COA Korczak.svg
| підпис герба       = <small>[[Корчак (герб)|Корчак]]</small>
| прапор             = Flag of Ukraine.svg
| посада             = [[Губернатор]] [[Холмська губернія|Холмської губернії]]
| періодпочаток      = [[1 березня]] [[1918]]
| періодкінець       = [[3 лютого]] [[1919]]
| попередник         = [[Савьолов Леонід Михайлович|Леонід Савьолов]]
| наступник          = ''посада ліквідована''
| дата народження    = 10.7.1880
| місце народження   = [[Ставки (Піщанський район)|Ставки-Христище]], [[Ольгопільський повіт]], [[Подільська губернія]], [[Російська імперія]]
| дата смерті        = 08.03.1946
| місце смерті       = Темниківський табір, [[Мордовська АРСР]], [[Російська РФСР]], [[СРСР]]
| похований          = 
| династія           = [[Йолтуховські]]
| батько             = 
| мати               = 
| чоловік            = 
| дружина            = 
| діти               = 
| нагороди           = 
| автограф           = 
}}
'''Олекса́ндр Філаре́тович Скоро́пис-Йолтухо́вський''' (10 липня [[1880]] [[Ставки (Піщанський район)|Старо-Христище]], [[Ольгопільський повіт|Ольгопільського повіту]] (за іншою версією [[Миролюбівка (Піщанський район)|Миролюбівка]])&nbsp;— [[8 березня]] [[1946]] [[Темніковський ВТТ]] [[ГУЛАГ]]у)<ref>''Назарук Ю''. Олександр Скоропис-Йолтуховський: сторінки життя // Nad Wisłą і Dnieprem. Polska і Ukraina w przestrzeni europejskiej&nbsp;— przeszłość і teraźniejszość. Zbiór prac naukowych dedykowanych profesorowie Emilianowi Wiszce (1940—2014).&nbsp;— Toruń-Kijów: Consortium scientifico-éducatif international Lucien Febvre, 2017.&nbsp;— T.1.&nbsp;— S.104-107. <nowiki>http://iff.kubg.edu.ua/images/photogallery/Nad_Visloyu_ta_Dniprom/%20%202017.pdf</nowiki></ref>&nbsp;— [[Україна|український]] [[громадський діяч|громадський]], [[Політик|політичний]] та [[державний діяч]], [[публіцист]], автор розвідок на [[Економіка (наука)|економічні]] та політичні теми.

У роки [[Перша світова війна|Першої світової війни]]&nbsp;— провідний діяч [[Союз Визволення України|Союзу Визволення України]], за часів [[УНР]]&nbsp;— губернський комісар, а за [[Українська Держава|Української Держави]]&nbsp;— губернський староста [[Холмщина|Холмщини]] та [[Підляшшя]]. В еміграції&nbsp;— один із засновників, ідеологів та провідних діячів [[Гетьманський рух|гетьманського руху]], співзасновник та член кураторії [[Український Науковий Інститут у Берліні|Українського наукового інституту в Берліні]]. Доклав чимало зусиль для становлення, розвитку та поглиблення [[Україно-німецькі відносини|українсько-німецьких відносин]].

== Ранні роки ==
Олександр Скоропис-Йолтуховський народився у [[1880]] році в родині Філарета Скоропис-Йолтуховського. Рід [[Йолтуховські|Йолтуховських]] гербу [[Корчак (герб)|Корчак]] походив із [[Барське староство|барської околичної шляхти]].
[[Файл:Наукові курси українознавства у Львові.jpg|350px|міні|<small>Викладачі та студенти Наукових курсів українознавства у Львові (організованих [[Товариство прихильників української науки, літератури і штуки|ТПУНЛШ]]), 5 липня 1904&nbsp;р. Зліва направо: перший ряд (сидять): М. Дверницька, В. Чикаленківна, [[Труш Аріадна Михайлівна|А. Трушева]], [[Труш Іван Іванович|І. Труш]];

другий ряд (сидять): [[Рябков Павло Захарович|П. Рябков]], [[Ревакович Тит Іванович|Т. Ревакович]], [[Брик Іван Станіславович|І. Брик]], [[Ганкевич Микола|М. Ганкевич]], [[Вовк Федір Кіндратович|Хв. Вовк]], [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевський]], [[Франко Іван Якович|І. Франко]], [[Грушевська Марія-Іванна Сильвестрівна|М. Грушевська]], [[Гнатюк Володимир Михайлович|Вол. Гнатюк]];

третій ряд (стоять): [[Дорошенко Володимир Вікторович|Вол. Дорошенко]], М. Підлісецька (Мудракова), [[Чикаленко-Келлер Ганна Євгенівна|Г. Чикаленківна]], [[Голіцинська Катерина Мануйлівна|К. Голицинська]], [[Андрієвська Ольга Трохимівна|О. Андрієвська]], М. Липа, [[Липа Іван Львович|І. Липа]], Ф. Шолудько, [[Панейко Василь Лукич|В. Панейко]], Л. Сміщук, [[Гарматій Лука Васильович|Л. Гарматій]];

четвертий ряд (стоять): [[Володимир Лаврівський|Вол. Лаврівський]], [[Голіцинський Євген Миколайович|Е. Голицинський]], [[Бачинський Юліан Олександрович|Юл. Бачинський]], М. Крушельницька (Дроздовська), [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дм. Дорошенко]], [[Грушкевич Ярослав Теофілович|Я. Грушкевич]], [[Чикаленко Левко Євгенович|Л. Чикаленко]], Мих. Грушкевич, [[Дольницький Степан|Ст. Дольницький]], [[Хомик Артим Якович|А. Хомик]], М. Росткович;

п'ятий ряд (стоять): Юл. Ситник, [[Скоропис-Йолтуховський Олександр Філаретович|Ол. Скоропис]], [[Розов Дмитро|Дм. Розов]], [[Старосольська Дарія Володимирівна|Д. Старосольська (Шухевичівна)]], [[Загайкевич Володимир Вікторович|Вол. Загайкевич]], Т. Єрми (п-ні Боднарова), [[Мочульський Михайло Михайлович|Мих. Мочульський]].</small>]]
До переходу на [[Український консерватизм|консервативні позиції]] у 1920 році у складі кількох політичних та громадських організацій лівого спрямування. Зокрема, у 1902—1905 роках. він член української студентської громади у [[Київ|Києві]] та [[Революційна Українська Партія|Революційної Української Партії]], а у 1903 році, у зв'язку із переслідуваннями поліції, змушений виїхати за кордон.

Перебуваючи у [[Львів|Львові]], О. Скоропис-Йолтуховський (псевдонім&nbsp;— Вишнівський) брав активну участь у роботі «Закордонного комітету» РУП, займався організацією видання та транспортування нелегальної літератури у [[Наддніпрянська Україна|Велику Україну]]. Наприкінці 1904 року він, разом із [[Маркіян Меленевський|М. Меленевським]], очолив групу членів РУП, які виступали проти політичної автономії [[Україна|України]], заперечуючи самостійницькі гасла в українському соціал-демократичному русі. Обстоювання ними ідеї об'єднання з [[Росія|російською]] соціал-демократією призвело до розколу РУП у січні 1905 року, після чого Скоропис-Йолтуховський виступив одним із засновників та керівників [[Спілка (партія)|Української соціал-демократичної «Спілки»]], яка входила до складу [[РСДРП]] на федеративних засадах. Тодішні свої погляди він обґрунтував у праці '''«Україна на переломі»''', що вийшла друком того ж року. Репресований царською владою за участь у несанкціонованих виборах до ІІ-ї [[Державна дума Російської імперії|Державної думи]]. У 1907 році його ув'язнено без суду на багатомісячний термін в одиночній камері, після чого він в адміністративному порядку засланий до [[Сибір]]у, але зумів звідти втекти і з 1908 року перебував в [[Австро-Угорщина|Австрії]]<ref>Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Участь О.Скорописа-Йолтуховського у боротьбі проти самодержавства (1900—1917&nbsp;рр.) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія» / Гол. ред. Ю.I.Терещенко.&nbsp;— К.: Вид. центр КНЛУ, 2004.&nbsp;— Вип.9.&nbsp;— С.159-174.</ref>.

=== Переосмислення політичних поглядів ===
{{Вікіджерела|Значіннє самостійної України для європейської рівноваги|Значіннє самостійної України для європейської рівноваги (1916)}}
Опинившись на еміграції, Олександр Скоропис-Йолтуховський пройшов складний шлях переосмислення своїх політичних позицій в українському національно-визвольному русі. І якщо тривалий час Скоропис-Йолтуховський сповідував «автономістські» погляди, то вже у 1913 році він публікує роботу '''«Значення самостійності України для європейської рівноваги»''', тобто виразно еволюціонує у бік самостійництва.

== [[Перша світова війна]] ==
Перша світова війна застала Олександра Скорописа-Йолтуховського у [[Лозанна|Лозанні]] ([[Швейцарія]]), де він перебував на становищі політичного емігранта. На його думку, військове зіткнення держав [[Четверний союз|Четверного союзу]] з [[Антанта|Антантою]], на боці якої виступила й Росія, витворювало для України цілком нові політичні можливості для активізації боротьби за відновленя української державності, даючи можливість привернути до цього питання увагу широких кіл [[Європа|європейської]] громадськості та тісно пов'язати його з міжнародною політикою. Передовсім він розраховував на те, що війна «розкриє очі німецькій дипломатії на колосальне значіння для [[Німеччина|Німеччини]] української проблеми, коли поставити її у весь зріст…», але спочатку Скоропис-Йолтуховський зробив ставку на [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщину]].

Намагаючись привернути увагу австрійських урядовців до української проблеми, він зумів домогтися зустрічі з австрійським консулом [[Емануель Урбас|Емануелєм Урбасом]] та переконати останнього в думці, що «…для придбання симпатій широких верств українського народу мусить Австрія в корінь змінити свою політику щодо України», але за умови проведення «очікуваної нетерпляче аграрної реформи» або, принаймні, усунення «перешкод при самостійному проведені цього діла». Зі свого боку Е. Урбас визнав, що Австро-Угорщина має визначитися з політичним устроєм українських земель, окупованих її армією. Така позиція консула Урбаса давала Олександру Скоропису-Йолтуховському підстави сподіватися, що досвідчена в українській справі Австро-Угорщина зійде «зі своєї байдужою до нас, Українців, позиції,&nbsp;— а наше діло використати це для світової пропаганди української справи, добившись признання офіційними чинниками міжнароднього значіння українського самостійницького руху»<ref>Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського під час Першої світової війни // Український історичний збірник (2002).&nbsp;— Вип.5.&nbsp;— К.: Інститут історії України НАН України, 2003.&nbsp;— С.199-211.</ref>.

=== Участь в [[Союз Визволення України|СВУ]] ===
Скоропис-Йолтуховський переконаний, що поразка [[Російська імперія|Російської імперії]] створить реальний шанс для національного самовизначення України та повної її самореалізації у недалекому майбутньому. На цьому ґрунті стало можливим його зближення з діячами «Союзу Визволеня України» (СВУ). Через те, що СВУ творився як «безпартійна політична організація російських українців… для пропаганди ідеї самостійности України» і в ньому об'єдналися люди різних політичних переконань, О. Скоропис-Йолтуховський уважав за доцільне увійти до його складу. Вже [[9 серпня]] [[1914]] року він приєднався до СВУ (у [[Львів|Львові]]), а [[25 серпня]] за дорученням його проводу разом із М. Меленевським відбув до австрійської столиці для заснування [[Відень|віденської]] групи Союзу. Ця ініціатива СВУ була обумоволена наближеням царських військ до Львова та реальною небезпекою його захоплення [[Росіяни|росіянами]], а відтак необхідністю евакуації Союзу<ref>Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Друга еміграційна доба життя та діяльності Олександра Скорописа-Йолтуховського (напередодні та після початку Першої світової війни) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки.&nbsp;— Вип.9: Матеріали Другої міжнародної наукової конференції «Українська діаспора: проблеми дослідження».&nbsp;— Острог, 2007.&nbsp;— С.256-267.</ref>.

=== Конфлікт із Донцовим ===

Попри те, що Скоропис-Йолтуховський не належав до ініціаторів створення Союзу, він вже у вересні 1914 року кооптований до президії (централі) СВУ. Це, однак, викликало посилення напруження між провідними членами Союзу, що обумовлено суттєвими розбіжностями у їх поглядах щодо тактики діяльності та порядку фінансової звітності. Невдовзі перший голова СВУ [[Донцов Дмитро Іванович|Дмитро Донцов]] вийшов з Союзу, мотивуючи це тим, що «Скоропис з Меленевським хотіли забезпечити собі неподільний вплив в Союзі», встановивши контакт з австрійськими урядовими чинниками, й перетворити СВУ у своєрідну австро-німецьку допоміжну організацію.

Згодом вимоги Донцова щодо ревізії діяльності окремих членів президії СВУ (насамперед&nbsp;— М. Залізняка) виявились досить доречними. Президія зважила на цю критику і виключила Залізняка зі складу [[Союз визволення України|СВУ]] як такого, що скомпрометував себе зв'язками з військовими установами Австрії, та одночасно заявила, що Дмитро Донцов усунений нею від керівництва Союзом як нездатний до організованої політичної роботи. Пізніше Олександр Скоропис-Йолтуховський пояснював «усунення» Донцова з СВУ тим, що останній «нетактовно поводився» по відношенню до деяких членів Союзу (насамперед&nbsp;— до нього та М. Меленевського), а на зборах у [[Відень|Відні]] не погодився на переобрання Президії СВУ. Коли ж збори відкинули таке домагання Донцова, він залишив організацію. Відтоді Скоропис-Йолтуховський отримав можливість впливати на прийняття всіх рішень, що торкалися діяльності СВУ, і фактично посів одне з центральних місць у президії<ref>Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Діяльність Союзу визволення України в Австро-Угорщині на початку Першої світової війни // Nad Wisłą i Dnieprem. Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej&nbsp;— przeszłość i teraźniejszość. Prace naukowe wykładowców i studentów Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu oraz Kijowskiego Narodowego Uniwersytetu Lingwistycznego, pod red. Z.Karpusa і I.Sribniaka.&nbsp;— Toruń-Kijów: КНЛУ, 2002.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— S.366-369.</ref>.

=== «Німецький агент» ===
У пошуках коштів, потрібних для діяльності [[Союз визволення України|Союзу]], президія, значною мірою за наполяганням Скорописа-Йолтуховського, ухвалила рішення взяти «державну позику у союзників» (тобто&nbsp;— у [[Австро-Угорщина|Австрії]] і [[Німеччина|Німеччини]]), яку, на їх думку, мала повернути майбутня Українська держава. З цього приводу О. Скоропис-Йолтуховський зазначав:

: ''«Ми не пристали на те, що це безповоротня субсидія, а '''ц'''[ісарсько] '''к'''[оролівське] Міністерство закордонних справ не признало цієї суми боргом державним, і рішено справу компромісно: що ми беремо ці гроші на працю СВУ без точного означення на письмі на яких умовах, а усно застерігаємо собі право повернути ці гроші, як тільки зможемо; тобто на нашу особисту відповідальність».''

Відсутність прозорості в порядку фінансування організації призвела до витворення досить відчутної опозиції СВУ з боку значної кількості як емігрантів-[[Наддніпрянщина|наддніпрянців]], так і [[Галичина|галичан]], а пізніше сформувала Скоропису-Йолтуховському стійкий імідж «німецького агента».

Проте сподівання Олександра Скорописа-Йолтуховського щодо можливості української політичної еміграції спертися на [[Четверний союз|Центральні держави]] в боротьбі за самостійну українську державу у 1914 році не мали достатньо вагомих підстав. Збагнувши це, він змушений констатувати:

: ''«Більшість представників, як Німеччини, так і Австрії… уважали тоді нашу справу абсолютно несерйозною утопією; деякі з них, які черпали свої відомості з [[Росія|московських]] і [[Польща|польських]] джерел, представляли нас просто політичними авантюристами. Звідси бажання офіційних німецьких та австрійських кругів використати нас за гроші для звичаєвої шпигівської чи бунтівничої праці в запіллі московської армії. Прийняття нас, російських Українців, старих ворогів єдиної царської Росії, які вступили в рішаючий момент на боротьбу з одвічним ворогом нашої самостійности поруч з центральними державами, тимчасово ворожими Росії, як своїх рівновартих союзників,&nbsp;— вони не могли, бо у них не було віри в саме існування нашого народу»''<ref name=":0">Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Автономіст&nbsp;— самостійник&nbsp;— гетьманець (еволюція політичних поглядів Олександра Скорописа-Йолтуховського у 1900—1921&nbsp;рр.) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія» / Гол. ред. Ю.I.Терещенко.&nbsp;— К.: Вид. центр КНЛУ, 2009.&nbsp;— Вип.15.&nbsp;— С.193-210.</ref>''.''

=== Співпраця з Австрією ===

Усвідомлення цього факту, однак, не змусило Олександра Скорописа-Йолтуховського відмовитися від політичної діяльності національно-державницького змісту. Він намагається заручитися підтримкою парламентського представництва [[Галичина|галичан]], і зокрема голови [[Головна Українська Рада|Головної Української Ради]] [[Левицький Кость|Костя Левицького]], проте досягає протилежного результату. Під тиском Президії ГУР австрійський уряд навіть запропонував [[Союз визволення України|СВУ]] перенести свій осідок з Відня до [[Стамбул|Константинополя]]. Такі дії ГУР спонукали О. Скорописа-Йолтуховського вдатися до використання всіх своїх зв'язків в урядових структурах [[Четверний союз|Центральних держав]], маючи на меті запобігти перенесенню керівного осередку СВУ поза межі автрійської монархії. В одному з меморандумів проводу Союзу до МЗС [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] зазначалося, що цей крок мав би «фатальні наслідки для українських симпатій у малосвідомих українських верствах до Австрії, яка досі толєрувала український рух, признавала нашу національну самостійність».

Зрештою, Скоропису-Йолтуховському спільно з іншими членами президії вдалося на короткий час переконати австрійські урядові чинники у недоцільності видалення осідку з [[Відень|Відня]]. Але вже на початку [[1915]] року тиск на СВУ поновився знову, причому австрійська влада погоджувалася не вживати обмежувальних заходів щодо СВУ за умови виконання ним вимог військово-політичного характеру. З огляду на їх неприйнятність Союз відповів рішучою відмовою. Попри таку непоступливість, президія СВУ і надалі залишалася у Відні, хоча й «мрії про провідну історичну ролю Австрії у відродженню самостійності Української Держави довелося СВУ здати в архів». На думку О. Скорописа-Йолтуховського, Міністерство закордонних справ Австро-Угорщини, внаслідок відсутності у ньому дійсних знавців української справи, не в змозі «піднятися до високого дійсно історичного погляду на будуччину Сходу, а в будуччині тій розглянути ясним оком великого політика майбутню ролю [[Україна|України]]»<ref>Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Союз освобождения Украины в 1914—1915 гг.: политические устремления и основные направления работы в Австро-Венгрии // Клио.&nbsp;— СПб.: Нестор, 2005.&nbsp;— №&nbsp;1(28).&nbsp;— С.69-72.</ref>.

=== Співпраця з Німеччиною ===

[[Файл:Russian prisoners tannenberg.jpg|thumb|300px|right|Полонені вояки російської армії]]
Натомість все більше вимальовувались перспективи співпраці [[Союз визволення України|СВУ]] з німецьким урядом, але ця співпраця мала дещо відмінний характер&nbsp;— «першим і головним завданням тут налагодження національної культурно-просвітної праці серед полонених [[Українці]]в, а вже потім політична репрезентація ідеї [[Суверенітет|суверенности]] України і агітація в цім напрямі серед німецького громадянства». Це сталося значною мірою завдяки наполегливим заходам О. Скорописа-Йолтуховського, який переконаний у конечній необхідності налагодження СВУ «безпосередніх зносин з [[Берлін]]ом». Проте широко розпочати діяльність у межах [[Німеччина|Німеччини]] Союзу вдалось лише завдяки сприяню з боку керівництва німецького «Товариства внутрішньої колонізації»&nbsp;— Фрідріха фон Шверіна та Еріха Койна, які, познайомившись з загальними напрямками роботи Союзу, погодились фінансувати його діяльність. На їх думку, «національне освідомлення українського народу і його висвобождення з-під московського ярма, актом справедливости і поступу в історії визволення народів, а разом із тим, це була би велика, політична користь для Німеччини. Без [[Україна|України]] не могла би [[Росія]] ніколи стати небезпечним сусідом для Німеччини».

Вже у кінці квітня 1915 року у Берліні засновано окреме представництво Союзу на чолі з членом Президії СВУ Олександром Скорописом-Йолтуховським і секретарем В. Козловським. За короткий час Скоропису-Йолтуховському вдалося зацікавити українськими справами впливових німецьких політиків і частину генералітету. Свідченням цього стало, зокрема, заснування в листопаді 1915 року у [[Мюнхен]]і (з філією в Берліні) німецького товариства сприяння українським визвольним змаганням «Вільна Україна», членом якого міг стати кожний повнолітній громадянин Німеччини. Метою товариства ознайомлення німецького суспільства з [[Історія України|українською історією]], культурними надбаннями, політичною боротьбою українського народу й господарським значенням України для [[Німеччина|Німеччини]]. [[23 лютого]] [[1916]] року у Мюнхені були проведені збори членів товариства, на яких із доповіддю виступив Скоропис-Йолтуховський. Доповідь пізніше лягла в основу окремих його політичних праць<ref>Срібняк І. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914—1920&nbsp;рр.).&nbsp;— К., 1999.&nbsp;— 296 с.</ref>.

=== Підтримка військовополонених ===

Забезпечивши собі фінансову та моральну підтримку німецьких військово-політичних кіл, СВУ отримав можливість активізувати свою діяльність серед полонених українців зі складу царської армії на теренах Німеччини. Олександр Скоропис-Йолтуховський брав найактивнішу участь у виокремленні [[українці]]в із маси полонених інших національностей та доклав величезних зусиль до створення таборів полонених українців у Німеччині та Австро-Угорщині<ref>Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Організаційно-політична діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського серед полонених українців у Німеччині та Австро-Угорщині (1914—1917&nbsp;рр.) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— Вип.26.&nbsp;— С.126-132.</ref>.

=== Повернення в Україну ===

[[Файл:Ukr army1.jpg|thumb|right|Вояк української дивізії [[Синьожупанники|Синьожупанників]]]]

Прибувши на початку [[1918]] року до [[УНР|України]], Олександр Скоропис-Йолтуховський активно включився у громадське життя. Слід відзначити, що у цей час значна частина українського громадянства під впливом російської преси продовжувала звинувачувати його у державній зраді на тій підставі, що він у часі війни послідовно виступав проти [[Російська імперія|Росії]], і при цьому спирався на допомогу [[Четверний союз|Центральних держав]]. Тому Скоропис-Йолтуховський змушений витратити багато часу на ходіння «від Голови [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]] до Голови [[Генеральний секретаріат|Кабінету]] та міністра судівництва, добиваючись слідства про свою діяльність у Німеччині по організації українських полонених… і він хотів, щоб український уряд упевнився в тім, що та його діяльність не тільки не була ганебною, а навпаки, корисною для Української Держави»<ref name=":2">Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Адміністративно-управлінська діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського в Україні (1918—1919&nbsp;рр.) // Кам'янець-Подільський&nbsp;— остання столиця Української Народної Республіки: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, Кам'янець-Подільський, 6-7 жовтня 2009&nbsp;р. / Ред. кол.: Смолій В. А. (співголова), Завальнюк О. М. (співголова) та ін.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2009.&nbsp;— С.291-301.</ref>.

== Доба визвольних змагань ==

Зрештою, принаймні на урядовому рівні, Олександр Скоропис-Йолтуховський домігся певної сатисфакції&nbsp;— невдовзі (наприкінці січня [[1918]] року) його призначено уповноваженим [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]] по формуванню українських військових частин із числа полонених українців на теренах Центральних держав. З наближенням [[Більшовики|більшовицьких]] військ до [[Київ|Києва]] керівництво УЦР відрядило його для переговорів із німецьким командуванням із метою організації негайного перевезення новосформованих українських відділів до столиці. Виконуючи це доручення, О.&nbsp;Скоропис-Йолтуховський із великими труднощами «вибрався з Києва пішки через [[Святошин]] до першої станції, з якої можна їхати залізницею на [[Ковель]]». На цій посаді багато зробив для організації українських дивізій [[Синьожупанники|Синьожупанників]] та [[Сірожупанники|Сірожупанників]], але забезпечити надання військової допомоги УЦР для протидії більшовицькому наступу у лютому 1918 року Скоропис-Йолтуховський об'єктивно не мав жодної можливості<ref>Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Громадсько-політична діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського в Україні у 1918—1920&nbsp;рр. // Nad Wisłą і Dnieprem. Polska і Ukraina w przestrzeni europejskiej&nbsp;— przeszłość і teraźniejszość. Prace naukowe wykładowców і studentów Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu oraz Kijowskiego Narodowego Uniwersytetu Lingwistycznego, pod red. Z.Karpusa і I.Sribniaka.&nbsp;— Toruń-Kijów: КНЛУ, 2003—2004.&nbsp;— №&nbsp;2-3.&nbsp;— S.128-131.</ref>.

=== Холмський губернський комісар ===

Віддаючи належне його конструктивним державотворчим зусиллям та прислухавшись до пропозиції голови Холмського губернського комітету О. Василенка, уряд [[УНР]] [[1 березня]] [[1918]] року призначає О. Скорописа-Йолтуховського губернським комісаром УНР у [[Холмщина|Холмщині]]. Місцевий український часопис «Рідне слово» відгукнувся на це наступним чином:

: ''«Українське правительство, іменуючи п. Скорописа-Йолтуховського комісаром нашого краю мало на увазі дотеперешні його заслуги для Української справи взагалі, а зосібно для нашого краю, зі становищем якого він якнайкраще ознайомлений».''
[[Файл:Chelm old.jpg|thumb|300px|left|[[Холм]] на початку ХХ століття]]
Приступивши до виконання своїх посадових обов'язків, Олександр Скоропис-Йолтуховський змушений щоденно полагоджувати величезну кількість справ&nbsp;— надавати допомогу мешканцям зруйнованих сіл, відновлювати роботу українських шкіл та церков, нарешті&nbsp;— на вирішення своїх проблем чекали тисячі виселенців по обидва боки фронту, які будь-що хотіли повернутися до власних домівок. На жаль, губернський комісар мав обмежені можливості впливу на вирішення проблем мешканців краю, бо практично вся повнота влади належала німецькій та австрійській окупаційним адміністраціям. Єдине, в чому вони надавали певну свободу дій для губернського комісара, була культурно-просвітня праця.

За таких умов, на думку редколегії часопису «Рідне Слово», можна лише сподіватися, що «в короткім часі круг ділання українського краєвого комісара пошириться і він зможе розвинути всі свої сили на користь нашого краю». А поки Олександр Скоропис-Йолтуховський найбільшу свою увагу приділяв розвитку українського шкільництва, дбав про працевлаштування вчителів тих шкіл, які в силу різних причин позбувалися роботи. Так, зокрема, після ліквідації школи в с. Головні Старовижської округи він перевів тамтешніх вчителів на утримання міністерства освіти УНР (а пізніше&nbsp;— [[Українська Держава|Української Держави]]), чим забезпечив їм можливість продовжити освітянську діяльність<ref name=":1">Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Громадсько-політична діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського. Дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук, Запорізький національний університет.&nbsp;— Запоріжжя, 2011.</ref>.

=== Таємні переговори з німцями ===

[[Файл:Ukr army2.jpg|thumb|300px|right|Українська дивізія [[Синьожупанники|Синьожупанників]], сформована Скорописом-Йолтуховським]]

Після звільнення від [[Більшовики|більшовицьких]] військ [[Київ|Києва]] О. Скоропис-Йолтуховський деякий час залишається в столиці, бо саме тоді тривали його активні консультації з німецькою окупаційною владою в Україні (йому пропонували стати диктатором ([[Гетьман]]ом), який мав би обійняти всю повноту влади в країні). Такі настрої, як відомо, були обумовлені тим, що [[Українська Центральна Рада|УЦР]] у цей час практично втратила будь-які важелі впливу на перебіг суспільно-політичних процесів в [[УНР]], а відтак не могла ефективно виконувати свої зобов'язання перед Центральними державами.

Проте Олександр Скоропис-Йолтуховський відразу від самого початку відмовився від цієї пропозиції, бо через свою репутацію «німецького агента» він ясно розумів, що його у цій якості не сприйматиме значна частина українського громадянства. На думку Скорописа-Йолтуховського, людиною, яка могла би сформувати та очолити новий [[Консерватизм|консервативний]] український уряд, міг би бути [[Чикаленко Євген Харлампійович|Євген Чикаленко]]. Зрештою, під його впливом останній врешті-решт дав свою попередню згоду стати главою уряду, але за умови, що він як майбутній прем'єр матиме «справу лише з німцями, а австріяки повинні вибиратися з України».

Вочевидь, ця умова була неприйнятною ані для німецької, ані для австрійської сторін, що обумовило продовження переговорного процесу представників окупаційної влади з іншими українськими політиками. Ця активність німців не пройшла повз уваги керівництва УЦР та тодішнього прем'єр-міністра УНР [[Голубович Всеволод Олександрович|Всеволода Голубовича]]. Останній, прагнучи переконати окупаційну владу в своїй готовності до проведення поміркованого урядового курсу, запропонував кільком українським політичним діячам консервативно-ліберального спрямування (у тому числі Євгенові Чикаленку, [[Леонтович Володимир Миколайович|Володимиру Леонтовичу]], [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитрові Дорошенку]]) посісти відповідальні міністерські посади в уряді (аналогічна пропозиція&nbsp;— очолити Міністерство закордонних справ УНР&nbsp;— надійшла й Олександру Скоропису-Йолтуховському). Проте всі вони в силу різних причин відмовилися їх прийняти.

Перебуваючи у Києві (до моменту свого від'їзду до Холмщини та [[Підляшшя]] для виконання обов'язків губернського комісара), Скоропис-Йолтуховський всіляко сприяв налагодженню контактів між чільними представниками австро-німецьких та українських політичних та ділових кіл. Так, зокрема, за його рекомендацією державний секретар Німеччини Шмідт і відомий німецький економіст, голова Німецько-українського товариства професор [[Рорбах Пауль|Рорбах]] зустрілися з Євгеном Чикаленком і гуртом українських підприємців та обговорили широке коло політичних та економічних проблем<ref name=":1"/>.

=== Повернення на [[Холмщина|Холмщину]] ===

За часів [[Українська Держава|Української Держави]] [[Скоропадський Павло Петрович|Гетьмана Павла Скоропадського]] О. Скоропис-Йолтуховський посів посаду губернського старости Холмщини та Підляшшя. Після оголошення Гетьманом грамоти про федерацію з [[Росія|Росією]] Олександр Скоропис-Йолтуховський надіслав телеграму міністру внутрішніх справ Української Держави, в якій повідомляв про своє небажання продовжувати службу на цій посаді через незгоду з новим політичним курсом гетьманського уряду та просив підшукати йому заміну. Водночас Скоропис-Йолтуховський погоджувався залишатися на своєму посту до приїзду нового старости. «Тимчасово виконуючим обов'язки» він залишався недовго&nbsp;— вже через кілька днів його арештовано [[Польща|польською]] владою у [[Берестя|Бересті]]<ref name=":2"/>.

== Чільний діяч [[Гетьманський рух|гетьманського руху]] ==
[[Файл:Учасники установчого з'їзду Українського союзу хліборобів-державників, Рейхенау, 4—8 червня 1922 р.jpg|350px|міні|Учасники установчого з'їзду [[Український союз хліборобів-державників|Українського союзу хліборобів-державників]], Рейхенау, 4—8 червня 1922 року. Зліва направо сидять: [[Леонтович Іван Миколайович|Іван Леонтович]], гетьман [[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]], [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслав Липинський]], [[Сідлецький Людвіг|Людвіг Сідлецький]]; стоять [[Тимофіїв Михайло|Михайло Тимофіїв]], [[Кочубей Микола Васильович|Микола Кочубей]], [[Монтрезор Адам Йосипович граф|Адам Монтрезор]], [[Білопольський Андрій|Андрій Білопольський]], [[Савур-Ципріянович Михайло Петрович|Михайло Савур-Ципріянович]], [[Лоський Ігор Костянтинович|Ігор Лоський]], [[Залозецький-Сас Володимир Романович|Володимир Залозецький]], [[Шемет Сергій Михайлович|Сергій Шемет]], [[Скоропис-Йолтуховський Олександр Філаретович|Олександр Скоропис-Йолтуховський]].]]
[[Файл:Skoropadskyj Vanzee.jpg|міні|праворуч|350пкс| Ванзее, 1923 рік. Зліва направо: [[Скоропис-Йолтуховський Олександр Філаретович|Олександр Скоропис-Йолтуховський]], [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслав Липинський]], [[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]], [[Коростовець Володимир Костянтинович|Володимир Коростовець]], [[Шемет Сергій Михайлович|Сергій Шемет]], [[Сахно-Устимович Олександр Олександрович|Олександр Сахно-Устимович]]]]
Після свого звільнення з-під варти на початку [[1920]] року Скоропис-Йолтуховський перебував спочатку в [[Австрія|Австрії]] (пізніше він переїхав до [[Берлін]]а), де швидко знайшов однодумців&nbsp;— [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслава Липинського]], Дмитра Дорошенка, [[Шемет Сергій Михайлович|Сергія Шемета]], які й утворили ініціативну групу [[Український Союз Хліборобів Державників|Українського союзу хліборобів-державників]]. У тому ж році спільними зусиллями цих діячів видано перше число свого органу&nbsp;— неперіодичного видання «[[Хліборобська Україна]]», яке стало рупором гетьманського руху в еміграції. У [[1921]] році на шпальтах цього видання були, зокрема, опубліковані спомини О. Скорописа-Йолтуховського, в яких він намагався окреслити здобутки [[Союз визволення України|Союзу Визволеня України]] в справі політичного освідомлення та національно-патріотичного виховання полонених вояків-українців у таборах Німеччини та Австро-Угорщини<ref name=":3">Назарук Ю.&nbsp;С.&nbsp;Український гетьманець-державник Олександр Скоропис-Йолтуховський.&nbsp;— К.: Науково-дослідний центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака НаУКМА, 2011.&nbsp;— 14 с.</ref>.

=== Створення [[УСХД]] ===
[[29 грудня]] [[1920]] року Олександр Скоропис-Йолтуховський присутній на зборах ініціативної групи, під час яких приймається рішення про офіційне створення [[Український Союз Хліборобів Державників|Українського союзу хліборобів-державників]] (УСХД)&nbsp;— організації, яка визначила метою своєї діяльності відновлення незалежної суверенної української держави у [[Українська Трудова Дідична Монархія|формі трудової монархії на чолі з дідичним гетьманом]], визнаним усіма класами. Скоропис-Йолтуховський активно працював над виробленням програмових документів УСХД&nbsp;— Статуту і Регламенту. Тоді ж він увійшов до складу керівного осередку організації&nbsp;— Ради Присяжних та Центральної Управи, а його підпис присутній під усіма першими закликами УСХД та запрошеннями до вступу в організацію. Зокрема, його підпис стоїть під одним із перших документів організації&nbsp;— угоді [[Скоропадський Павло Петрович|Гетьмана Павла Скоропадського]] з УСХД (Берлін, [[8 травня]] 1920 року), у якому обґрунтовується доцільність встановлення [[Монархія|монархічної влади]] в Україні, а також під «Листом Українського Союзу Хліборобів-Державників до старшин і козаків Української Армії», у якому в популярній формі викладалися програмові засади діяльності організації<ref name=":0"/>.

=== Життя у Берліні ===
[[Файл:Члени-засновники і професори Українського наукового інституту в Берліні. 1927.jpg|міні|350px|Члени-засновники та професори [[Український науковий інститут у Берліні|Українського наукового інституту в Берліні]]. 1-й ряд (зліва направо): [[Коростовець Володимир Костянтинович|Володимир Коростовець]], [[Скоропис-Йолтуховський Олександр Філаретович|Олександр Скоропис-Йолтуховський]], ген. [[Вільгельм Ґренер]], Васмерг, [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитро Дорошенко]], Келлєр; 2-й ряд: [[Залозецький-Сас Володимир Сергій|Володимир Залозецький-Сас]], [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслав Липинський]], [[Мірчук Іван|Іван Мірчук]], 1927 рік]]
У першій половині 1920-х рр. О. Скоропис-Йолтуховський разом із [[Шемет Сергій Михайлович|Сергієм Шеметом]] провадили всю організаційну роботу гетьманського осередку в Берліні, отримуючи відповідні вказівки [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслава Липинського]]. Звертаючись до Скорописа-Йолтуховського, голова УСХД у своєму листі (від [[12 грудня]] [[1922]] року) закликав його до планомірної діяльності із творення тривкої суспільно-організаційної сили, яку можна виробити на основі відповідальної політичної думки. Неодноразово Липинський звертався до Скорописа-Йолтуховського і з довірочними листами&nbsp;— особливо тоді, коли через хворобу почав погіршуватися його фізичний стан. Так, зокрема, у своєму листі від [[18 липня]] [[1925]] року він писав Скорописові-Йолтуховському наступне: «Я тепер від хвороби і перемучення став писати так, що дуже трудно мене читати» і перепрошував останнього за те, що він часом змушений диктувати свої листи для їх запису в машинописному вигляді. Усвідомлюючи, що в міру загострення хвороби його реакція на деякі речі все більше ставала вибуховою і нервовою, В'ячеслав Липинський у своєму листі від [[3 серпня]] [[1929]] року знову звертається до Скорописа-Йолтуховського з проханням не зважати на це: «Останніми часами довелося мені пережити стільки тяжких і прикрих речей, що нерви мої, навіть приголомшені лікарствами, не дають себе опанувати».

У цей час Скоропис-Йолтуховський заробляв собі на життя тим, що працював звичайним клерком у одному з німецьких банків. Це, звичайно, створювало можливості для більш-менш нормального його існування в [[Німеччина|Німеччині]], проте обмаль для гідного проживання сім'ї в цій країні та забезпечення майбутнього сина Олександра. Проте попри всі труднощі емігрантського життя, Олександр Скоропис-Йолтуховський не вагаючись взяв діяльну участь у практичній реалізації ще одного проекту гетьманців. Коли у [[1926]] році з ініціативи Павла Скоропадського у Берліні засновано [[Український Науковий Інститут у Берліні|Український Науковий Інститут (УНІ)]], Скоропис-Йолтуховський прийняв пропозицію Гетьмана стати заступником куратора УНІ генерала В. Ґренера. Маючи багатий досвід спілкування з низкою чільних німецьких політиків, Скоропис-Йолтуховський у стані забезпечити реалізацію основного завдання УНІ&nbsp;— поширення відомостей про Україну, дослідження взаємин України з західними країнами, зокрема, Німеччиною, і допомога українським студентам і науковцям у дослідницькій праці.

Також, наполегливо шукаючи можливості для поповнення коштів гетьманської організації, Олександр Скоропис-Йолтуховський разом з С. Томашівським та Павлом Скоропадським засновує комерційне видавниче товариство «Ратай»<ref name=":1"/>.

=== Розкол гетьманців ===

[[10 серпня]] [[1927]] року&nbsp;— після розформування Центральної управи Об'єднаних Українських Хліборобських Організацій&nbsp;— Олександр Скоропис-Йолтуховський увійшов до складу новосформованої Гетьманської управи, яка виступила її правонаступницею. У 1929 році в процесі конфлікту голови УСХД з Гетьманом О. Скоропис-Йолтуховський під впливом Сергія Шемета переходить в опозицію до В'ячеслава Липинського та Миколи Кочубея, причому протистояння набуває незворотного характеру. Скоропис-Йолтуховський беззастережно приймає бік Павла Скоропадського та бере активну участь у полеміці з Липинським. На початку травня [[1930]] року він у числі інших чільних гетьманців (С. Шемета, Л. Сідлецького, Є. Томашівського, І. Лоського і [[Монтрезор Адам|А. Монтрезора]]) підписує відкритий лист до В'ячеслава Липинського, який опубліковано в [[Діло (газета)|газеті «Діло»]]. У жовтні 1930 року він разом із Й. Мельником, А. Монтрезором і Л. Сідлецьким готує та публікує відповідь на комунікат Липинського «Розкол серед гетьманців (Лист до Редакції)», який також уміщений у газеті «Діло».

Ця та інші відповіді мали гостру полемічну форму та зміст, зокрема в одній із них (лист Скорописа-Йолтуховського&nbsp;— Мельника «від Гетьманської Управи») В'ячеславу Липинському пропонували «признати себе зламаним духовно і залишити всяку публічну діяльність», що надзвичайно прикро вразило голову присяжних УСХД. Олександр Скоропис-Йолтуховський вдався і до деяких інших некоректних кроків (зокрема, за словами Липинського, він заявив йому, що не читав і не має часу читати його «Листи до братів-хліборобів»), що очевидно свідомою неправдою і говорилося у полемічному запалі. У відповідь Липинський закидав Скоропису-Йолтуховському відсутність «політичного такту і політичної чесності» та звинуватив останнього у «неморальності»<ref>Назарук Ю. С.&nbsp;В.&nbsp;Липинський&nbsp;— О.Скоропис-Йолтуховський: від тісної співпраці до гострого протистояння (1920-ті рр.) // Nad Wisłą і Dnieprem. Polska і Ukraina w przestrzeni eurazyjskiej &nbsp;– przeszłość і teraźniejszość. Zbiór prac naukowych dedykowanych profesorowie Emilianowi Wiszce (1940—2014).&nbsp;— Toruń-Kijów: Consortium scientifico-éducatif international Lucien Febvre, 2017.&nbsp;— T.1.&nbsp;— S.81-83.</ref>.

Прізвище Скорописа-Йолтуховського (як члена Ради присяжних УСХД) фігурує у цих документах на першому місці, що не є випадковим. Відтоді й до [[1945]] року він залишався одним із найближчих дорадників Гетьмана Павла Скоропадського, беззастережно обстоюючи ідею його верховенства в організованому [[Гетьманський рух|гетьманському русі]] та взявши на себе тягар здійснення непопулярних кроків щодо колишніх політичних однодумців. Також Олександр Скоропис-Йолтуховський виступив одним з архітекторів нової гетьманської структури (після ліквідації Липинським УСХД), яка постала після проведення першого з'їзду гетьманців у липні 1930 року ([[Союз гетьманців-державників|СГД]])<ref name=":3"/>.

=== Переговори з [[ОУН]] ===

Невпинне зростання впливів ОУН на початку 1930-х рр. змусило гетьманців переглянути своє ставлення до організованого українського [[Націоналізм|націоналістичного]] руху. За дорученням [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] вжито заходів для встановлення політичних контактів з ОУН і навіть проведені переговори між О. Батем і заступником Голови Проводу українських націоналістів (ПУН) [[Сціборський Микола|Миколою Сціборським]]. Слід зауважити, що починаючи ці переговори, обидві сторони розуміли їх безперспективність через принципові розбіжності світоглядного характеру та відмінності у програмних постулатах цих політичних організацій.

Тим не менш, [[28 липня]] [[1930]] року Олександр Скоропис-Йолтуховський звертається з розлогим листом до секретаря ПУН, у якому викладає погляди гетьманців на стосунки з ОУН. Він відзначає, що Гетьманська управа може погодитися на спільні дії з ОУН лише в контексті репрезентації української національної ідеї перед чужинцями на міжнародній арені. Водночас він наголошував на малоймовірності співдії двох сил через принципову розбіжність їх тактичних і стратегічних завдань. На його думку&nbsp;— відроджену Українську Державу мав неодмінно очолити Гетьман-Монарх із роду [[Скоропадські|Скоропадських]], на що, зрозуміло, не міг погодитися провід ОУН<ref name=":3"/>.

== Участь у інших організаціях та останні роки життя ==

У лютому 1921 року Олександр Скоропис-Йолтуховський (разом із прихильниками) засновує «Відділ Українського Червоного Хреста в Німеччині» та стає членом його управи. [[8 березня]] відбувається реорганізація цього осередку у спеціальний «Відділ Українського Червоного Хреста для допомоги українським полоненим», який надавав різнорідну гуманітарну допомогу тим колишнім полоненим [[Українці|українцям]], які до того часу з різних причин продовжували перебувати на теренах Німеччини у статусі інтернованих.

Не уникав Скоропис-Йолтуховський брати участь у громадських форумах української еміграції&nbsp;— у 1921 році він приєднався до віденського Всеукраїнського національного державного союзу, ставши його активним членом. Цей крок Скорописа-Йолтуховського обумовлений його несприйняттям політики [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|екзильного Державного центру УНР]], і насамперед Голови [[Директорія УНР|Директорії]] та Головного Отамана Військ [[УНР]] [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]]. Позицію Скорописа-Йолтуховського може, до певної міри, прояснити його лист до Д. Олянчина від [[14 травня]] 1921 року:

: ''«Як знаєте може, належу до гуртка осіб, що поставили собі метою принаймні самих себе організувати, яко „кадр організаторів“ хліборобського нашого класу. А Ви знаєте, що власне із-за неорганізованості нашого найчисельнішого й найздоровішого класу й переживаємо ми цю руїну, бо неорганізований хлібороб йшов на ласу приманку всякої [[Соціалізм|соціалістичної]] [[Демагогія|демагогії]], якою лише руйнувати можна»''<ref name=":0"/>''.''

Загалом, протягом 1930-х рр. Олександр Скоропис-Йолтуховський продовжував провадити активну громадську та наукову діяльність та залишався на керівних посадах у [[Гетьманський рух|гетьманському русі]] (як член президії Гетьманської ради) до [[1945]] року, коли арештований радянською військовою контррозвідкою та вивезений до [[СРСР]]. Помер Скоропис-Йолтуховський у [[1950|1946]] році на засланні у [[Темніковський ВТТ|Темниківському таборі]] ([[Мордовія]])<ref name=":1"/>.

== Твори ==
* «На переломі» (1905&nbsp;р.)
* «Значіння самостійної України для європейської рівноваги» (1913&nbsp;р.)
* [http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/13171/file.pdf «Скоропис-Йолтуховський О. Значіннє самостійної України для європейської рівноваги. Відень, 1916»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160415194316/http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/13171/file.pdf |date=15 квітня 2016 }}
* «Мої злочини» («Хліборобська Україна», 1920—1922 рр.)

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела та література ==
* ''Назарук Ю. С''. Діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського під час Першої світової війни // Український історичний збірник (2002).&nbsp;— Вип. 5.&nbsp;— К.: Інститут історії України НАН України, 2003.&nbsp;— С. 199—211.
* ''Назарук Ю. С.'' Олександр Скоропис-Йолтуховський&nbsp;— чільний діяч гетьманського руху // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія» / Гол. ред. Ю.I.Терещенко.&nbsp;— К.: &nbsp;Вид. центр КНЛУ, 2003.&nbsp;— Вип. 7—8.&nbsp;— С. 271—280.
* ''Назарук Ю. С.'' Громадсько-політична діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського в Україні у 1918—1920&nbsp;рр. // Nad Wisłą і Dnieprem. Polska і Ukraina w przestrzeni europejskiej&nbsp;— przeszłość і teraźniejszość. Prace naukowe wykładowców і studentów Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu oraz Kijowskiego Narodowego Uniwersytetu Lingwistycznego, pod red. Z.Karpusa і I.Sribniaka.&nbsp;— Toruń-Kijów: КНЛУ, 2003—2004.&nbsp;— №&nbsp;2—3.&nbsp;— S.128—131.
* ''Назарук Ю. С.'' Участь О. Скорописа-Йолтуховського у боротьбі проти самодержавства (1900—1917&nbsp;рр.) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія» / Гол. ред. Ю.I.Терещенко.&nbsp;— К.: Вид. центр КНЛУ, 2004.&nbsp;— Вип. 9.&nbsp;— С. 159—174.
* ''Назарук Ю. С.'' Організаційно-політична діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського серед полонених українців у Німеччині та Австро-Угорщині (1914—1917&nbsp;рр.) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— Вип. 26.&nbsp;— С. 126—132.
* ''Назарук Ю. С.'' Науково-ідеологічна діяльність О. Скорописа-Йолтуховського в еміграції (1926—1933&nbsp;рр.) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки.&nbsp;— Вип. 5: Матеріали Першої міжнародної наукової конференції «Українська діаспора: проблеми дослідження» / Відп. ред. І. Пасічник, Л. Вінар, ред. А. Атаманенко.&nbsp;— Острог; Торонто; Нью-Йорк, 2005.&nbsp;— С. 350—355.
* ''Назарук Ю. С.'' Друга еміграційна доба життя та діяльності Олександра Скорописа-Йолтуховського (напередодні та після початку Першої світової війни) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки.&nbsp;— Вип. 9: Матеріали Другої міжнародної наукової конференції «Українська діаспора: проблеми дослідження».&nbsp;— Острог, 2007.&nbsp;— С. 256—267.
* ''Назарук Ю. С.'' Автономіст&nbsp;— самостійник&nbsp;— гетьманець (еволюція політичних поглядів Олександра Скорописа-Йолтуховського у 1900—1921&nbsp;рр.) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія» / Гол. ред. Ю.I.Терещенко.&nbsp;— К.: Вид. центр КНЛУ, 2009.&nbsp;— Вип. 15.&nbsp;— С. 193—210.
* ''Назарук Ю. С.'' Адміністративно-управлінська діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського в Україні (1918—1919&nbsp;рр.) // Кам'янець-Подільський&nbsp;— остання столиця Української Народної Республіки: Ма-ли Всеукр. наук. конф., Кам'янець-Подільський, 6—7 жовтня 2009&nbsp;р. / Ред. кол.: Смолій В. А. (співголова), Завальнюк О. М. (співголова) та ін.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2009.&nbsp;— С. 291—301.
* ''Назарук Ю. С.'' Український гетьманець-державник Олександр Скоропис-Йолтуховський.&nbsp;— К.: Науково-дослідний центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака НаУКМА, 2011.&nbsp;— 14 с.
* ''Назарук Ю''. Державницька кадрово-регіональна політика Гетьманату Павла Скоропадського (на матеріалах політичної біографії О. Скорописа-Йолтуховського // Вісник КНЛУ. Серія: історія, економіка, філософія.&nbsp;— К., 2014.&nbsp;— Вип. 19.&nbsp;— С. 130—134. http://journals.uran.ua/index.php/2412-9321/article/view/64906/60170 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200327115050/http://journals.uran.ua/index.php/2412-9321/article/view/64906/60170 |date=27 березня 2020 }}
* ''Назарук Ю. С.'' В. Липинський&nbsp;— О. Скоропис-Йолтуховський: від тісної співпраці до гострого протистояння (1920-ті рр.) // Nad Wisłą і Dnieprem. Polska і Ukraina w przestrzeni eurazyjskiej  – przeszłość і teraźniejszość.&nbsp;— Toruń-Saragossa: Consortium scientifico-éducatif international Lucien Febvre, 2015.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— S.81-83.
* ''Назарук Ю''. Олександр Скоропис-Йолтуховський: сторінки життя // Nad Wisłą і Dnieprem. Polska і Ukraina w przestrzeni europejskiej&nbsp;— przeszłość і teraźniejszość. Zbiór prac naukowych dedykowanych profesorowie Emilianowi Wiszce (1940—2014).&nbsp;— Toruń-Kijów: Consortium scientifico-éducatif international Lucien Febvre, 2017.&nbsp;— T.1.&nbsp;— S.104-107.
* ''Назарук Ю''. Політична біографія Олександра Скорописа-Йолтуховського (історіографічний зріз проблеми) // Nad Wisłą і Dnieprem. Polska і Ukraina w przestrzeni europejskiej&nbsp;— przeszłość і teraźniejszość. Monografia zbiorowa / red. Ihor Sribnyak. Warszawa-Toruń: Międzynarodowy konsorcium naukowo-edukacyjny im. Luciena Febvra 2019.&nbsp;— S.196-200.
* ''Назарук Ю.,'' ''Срібняк І.'' «Коли не зберемо що найменше 10000 підписів, то весь наш розмах проти Москаля піде на марно…» (участь полонених українців табору Раштат в загальноросійському революційному русі навесні 1917&nbsp;р.) // Емінак: науковий щоквартальник. Київ-Миколаїв, 2019. №&nbsp;3(27). С. 94—103. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/28567 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191130142753/http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/28567/ |date=30 листопада 2019 }}; https://eminak.net.ua/index.php/eminak/article/view/315 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191108170709/https://eminak.net.ua/index.php/eminak/article/view/315 |date=8 листопада 2019 }}.
* ''Ясь О. В.'' [http://corp.nbuv.gov.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Skoropys_J Скоропис-Йолтуховський Олександр Філаретович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161221042626/http://corp.nbuv.gov.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Skoropys_J |date=21 грудня 2016 }} // {{ЕІУ|9|616}}
* [https://www.webcitation.org/6FzKq7gTf?url=http://prysjan.ucoz.ua/princes/in_40ua_peoples.html Відомі діячі України]
* [http://www.vesna.org.ua/txt/dov/istukr/IIIs_3.html Віртуальна Русь. Бібліотека] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927004950/http://www.vesna.org.ua/txt/dov/istukr/IIIs_3.html |date=27 вересня 2007 }}
* [http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/INB/2006-1/06kvinib.html З історії діяльності Українського Наукового Інституту в Берліні та Українського Вільного Університету у Мюнхені] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070613164330/http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/INB/2006-1/06kvinib.html |date=13 червня 2007 }}
* [http://exlibris.org.ua/kollard/r04.html ''Коллард Юрій.'' Спогади юнацьких днів: 1897—1906.&nbsp;— Розділ 4] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927191859/http://exlibris.org.ua/kollard/r04.html |date=27 вересня 2007 }}
* Листування В. Липинського / Редактори [[Пеленський Ярослав Богданович|Я. Пеленський]], Р. Залуцький, Х. Пеленська та ін.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— К. : Смолоскип, 2003.&nbsp;— 960&nbsp;с.
* [http://mova-historia.vlada.kiev.ua/20/Dovidn/partii/Sojuz_VU_1914.htm Союз Визволення України]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.ukrchicago.com/press-releases/050613.pdf Список видатних діячів Української Народної Республіки] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071020163229/http://www.ukrchicago.com/press-releases/050613.pdf |date=20 жовтня 2007 }}
* [http://litopys.org.ua/ukrxx/r12.htm Україна в зовнішній політиці Туреччини] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070906172900/http://litopys.org.ua/ukrxx/r12.htm |date=6 вересня 2007 }}
* [http://www.archives.gov.ua/Publicat/Researches/MaterialyConfer_06.php Українські монархічні сили в еміграції на початку 20-х років за даними дипломатичної служби УНР] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070310194245/http://www.archives.gov.ua/Publicat/Researches/MaterialyConfer_06.php |date=10 березня 2007 }}
* [http://exlibris.org.ua/zakarpattia/r13.html ''Химинець Юліян''. Мої спостереження із Закарпаття&nbsp;— Закордонна делегація Карпатської України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927192903/http://exlibris.org.ua/zakarpattia/r13.html |date=27 вересня 2007 }}
* [http://haidamaka.org.ua/0103.html Холмщина&nbsp;— минувшина і теперішність] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070926234926/http://haidamaka.org.ua/0103.html |date=26 вересня 2007 }}

== Посилання ==
* {{УМЕ14|частина=Скоропис-Йолтуховський Олександер|сторінки=1764}}
{{Стиль|дата=червень 2016}}
{{письменник-доробити}}
{{PD-письменник}}
{{бібліоінформація}}
{{Гетьманський рух}}

[[Категорія:Персоналії:УНР]]
[[Категорія:Українські громадські діячі]]
[[Категорія:Персоналії:Холмщина]]
[[Категорія:Репресовані]]
[[Категорія:Губернські комісари Української Народної Республіки]]
[[Категорія:Губернські старости Української Держави]]
[[Категорія:Члени РУП]]