Синдикат

Синдика́ти — одна з форм капіталістичної монополії — договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Зазвичай організувалися у формі акційних спілок фірм-учасників С., зі спільним статутним капіталом та єдиним репрезентативним органом (управою), що приймав спільні замовлення від споживачів і розподіляв їх за квотами між членами С. У Російській Імперії С. виникли наприкінці ХІХ ст. Перед революцією 1917 їх нараховувалося від 100 до 140.

Головні з них були розташовані в Україні, такі як «Продамет», «Продвугілля», «Продаруд», «Русское общество пароходства и торговли — РОПИТ», «Союз рельсовых фабрикантов», «Союз фабрикантов рельсовых скреплений», «Урожай» (С. продуцентів сільсько-господарських машин в Україні), «Синдикат южнорусских крахмальных фабрик» і т. д. У більшості ці С. були під контролем закордонного капіталу (франц.) або найбільших банків імперії, які також були під чужоземним контролем. С. будувалися за французьким зразком (звідси і їх назва; нім. — картель). Існувало чимало окремих угод між підприємцями, що встановлювали лише ціни товарів (т. зв. «пули» та ринґи"). У найвищу форму приватної монополії — трести — С. в Російській Імперії не переросли (спроби перетворити «Продамет» на сталевий трест за німецько-американським зразком не вдалися). Російський уряд намагався протисояти зростанню С. лише у тих випадках, коли С. зачіпали державні інтереси. Так уряд поборював, наприклад, «Продвугілля», коли цей С. підвищував ціни для державних залізниць, інколи — Синдикат цукрозаводчиків і соляний С. в Україні (він існував таємно і знижував ціни в боротьбі проти уральських солеварень, що зменшувало прибутки держави з акцизу). У більшості випадків російський уряд дозволяв утворення С. Антимонопольне законодавство обмежувалося лише ст. 913 і 1180 «Свода законов Российской Империи», які передбачували кари за штучне підвищення цін на «товари першої необхідности», але ці закони застосовувалися рідко, зокрема через дуже поширену корупцію в урядових та судових колах.

С. в Україні часто конкурували з С., що існували на території Росії й Польщі, при чому явно оформлювалися територіальні інтереси української буржуазії. Російський уряд намагався боронити російські С. шляхом маніпуляцій провізних тарифів на державних залізницях та шляхом перевалених урядових замовлень на продукцію російських С., але ця боротьба була безуспішна, бо С. з України поширювали свої впливи на всеімперські ринки; наприклад, С. «Урожай» (після впертої боротьби він захопив ринки аж у Сибіру) і «Продамет».

Під час революції С. були націоналізовані. За НЕПу існували державні С., що здебільшого також були територіальні. Їх було ліквідовано у 1929-30 рр.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.