Міркування

Міркування — зіставлення думок, пов’язання їх задля відповідних висновків, логічне мислення. Можна розглядати міркування як аналіз і синтез даних, та їх оцінку. Хоча знання фактів і є точкою відліку у вивченні суспільних наук, людина також повинна мати здатність до логічного мислення-міркування, адже саме міркування наповнює факти, проблеми і поняття змістом: міркуючи над засвоєним знанням, людина приходить до більш повного розуміння предмета. Міркування є також предметом логіки.

Логічне мислення — здатність мислити точно й послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, та вміння викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової та практичної діяльності, у тому числі і в роботі юриста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків. Міркування, в яких відсутні строга логіка, а натомість присутні непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу, — і можуть стати причиною судової помилки.

Правильність міркування

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення – або істина або хиба.

Правильне міркування – міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).

Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення).

Правила побудови міркувань

Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того, щоб одержати такі знання за допомогою міркувань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки. Фактичних помилок, як і логічних, певна річ, треба уникати, що не завжди вдається. Що ж до логічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови міркувань і навіть осмислено типові помилки в міркуваннях.

Як граматика вивчає форми слів та їх поєднань у речення, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретного змісту цих думок.

Щоб виявити форму думки чи міркування, їх необхідно формалізувати.

Формалізація – побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги.

Формалізація дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки чому можна змінити будь-яке змістовне міркування, фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.

Основні форми міркування

Основні форми абстрактного міркування – поняття, судження і умовивід.

Виділяючи певну сукупність загальних, суттєвих властивостей, чи прикмет, ми створюємо поняття предмету (Поняття А складає сукупність признаків а, в, с і т.д., які з’язані певним чином). Таким чином, різні предмети відображаються в мисленні однаково – як певний зв’язок їх суттєвих ознак, тобто у формі поняття.

В формі суджень відображаються зв’язки між предметами і їх властивостями. Цей зв’язком виражається у формі ствердження чи заперечення. Будь-який тип судження складає схему S – P, де S (суб’єкт; поняття про предмет судження) і Р (предикат; поняття про прикмету), а знак “—“ зв’язка між ними.

Структура міркування

Цей процес складається з деулювання судження чи логічного висновку. Людина з уже сформованими навичками правильного міркування подеулювання судження чи логічного висновку. Людина з уже сформованими навичками правильного міркування повинна уміти правильно організовувати дані, вибирати і застосовувати придатні методи аналізу, оцінки і синтезу. Для того щоб ефективно проаналізувати й оцінити дані, незалежно від того, у якій формі (док повинна знаходити зв'язок між фактами й узагальненнями, загальноприйнятими цінностями й особистими думками. Здібності і навички міркувати також містять у собі пошук, класифікацію і використання знань при пошуку вирішення проблемкількох складових: тлумачення, застосування, аналіз, синтез і оцінка знання. Людина повинна знаходитвинна уміти правильно організовувати дані, вибирати і застосовувати придатні методи аналізу, оцінки і синтезу. Для того щоб ефективно проаналізувати й оцінити дані, незалежно від того, у якій формі (док повинна знаходити зв'язок між фактами й узагальненнями, загальноприйнятими цінностями й особистими думками. Здібності і навички міркувати також містять у собі пошук, класифікацію і використання знань при пошуку вирішення проблем кількох складових: тлумачення, застосування, аналіз, синтез і оцінка знання. Здібіркування повинна уміти правильно організовувати дані, вибирати і застосовувати придатні методи аналізу, оого міркування повинна уміти правильно організовувати дані, вибирати і застосовувати придатні методи аналізу,умента, пісні, вірша, візуальної картини чи статистичної таблиці) вони представлені, людині необхідно ставити релевантні питання.

Ці питання традиційні: хто? що? де? коли? і чому? Будь-хто з навичками сформованого логічного міркування, використовує також і критичне мислення, і розумові здібності для оцінки даних. Ці навички мислення і розумові здібності містять у собі порівняння і протиставлення, причинно-наслідкові зв'язки, розробку альтернативних рішень, демонстрацію зв'язку між поняттями, визначення головного, відділення фактів від думок, виявлення несумісних понять, уміння поставити себе на місце іншого. Ці уміння показують не тільки те, що та чи інша людина знає, але і подають додаткову інформацію про її внутрішній світ. Люди, що володіють цими якостями, здатні самостійно приймати рішення зі складних питань.

Види суджень

Вже на цьому рівні можна виділити такі види суджень:

• атрибутивне - говориться про наявність чи відсутність у предмета певної ознаки;

• судження з відношенням - порівнюються предмети та явища за ознаками;

• екзистенційне - про наявність або відсутність предмета як такого;

У живій мові судження виражається розповідним реченням або словосполученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення з одного слова на кшталт "Вечоріло", "Холоднішало" не є судженнями, бо вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.

Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження є його істинність або хибність - тобто правдивість або неправдивість віддзеркалення дійсності. На відміну від судження, поняття не має такої характеристики. Істинність або хибність судження є об'єктивною ознакою - воно не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо, що істинність судження завжди є конкретною - вона залежить від певного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження "Студент вищого учбового закладу є ерудованою людиною", "Ніч (певна) місячна", "У (земній) добі не 25 годин".

Простий категоричний силогізм (структура, загальні правила)

Широко розповсюдженим видом опосередкованих умовиводів є простий категоричний силогізм – який містить три категоричних судження – два засновки і висновок.

Поняття, які входять в силогізм є термінами силогізму. Розрізняють три терміни силогізму: менший, більший і середній.

Менший термін – це поняття, яке у висновку стає суб’єктом; більшим терміном є поняття, яке у висновку стає предикатом. Це крайні терміни і відповідно позначаються: менший – S, більший – Р. S – міститься у меншому засновку, Р – у більшому. Середній термін це поняття, яке входить в засновки, але відсутнє у висновку – позначається латинською буквою М (medin).

Звинувачений (М) має право на захист (Р).

Отже, простий категоричний силогізм – це умовивід про відношення двох крайніх термінів на основі їх відношення до середнього терміну. Логічний перехід від засновків до висновку в категоричному силогізмі базується на аксіомі силогізму: все, що стверджується чи заперечується відносно всіх предметів усякого класу, стверджується або заперечується відносно кожного предмету і будь-якої частини предметів цього класу.

Загальні правила категоричного силогізму:

І. Правила термінів:

• в силогізмі повинно бути тільки три терміни;

• середній термін повинен бути розподілений хоча би в одному з засновків (інакше зв’язок між крайніми термінами залишається невизначеним).

(М-) – Р

S – (M -)

• термін не розподілений в засновку, не може бути розподілений і в висновку:

Простий категоричний силогізм (фігури і модуси, правила фігур)

Стовпчик 1	Стовпчик 2	Стовпчик 3
комірка	комірка	комірка
комірка	комірка	комірка
комірка	комірка	комірка

Дивись теж

• Мислення
• Логіка