Перегляд вихідного коду сторінки Стародавня Греція

{{unibox}}
{{Історія Греції}}
<!-- [[Файл:Location greek ancient.png|300пкс|right|міні|Стародавня Греція у [[550 до н. е.]]]] -->
[[Файл:Parthenon from west.jpg|thumb|300px| Храм [[Парфенон]], що знаходиться на [[Акрополь|афінському Акрополі]] &nbsp;— один з найвідоміших символів Стародавньої Греції]]

'''Старода́вня Гре́ція'''&nbsp;— цивілізація в [[Історія Греції|історії Греції]], яка існувала на [[Балканський півострів|Балканському півострові]] від III тис. до н.&nbsp;е. до початку [[Середньовіччя]] бл. 600&nbsp;р. нашої ери. Найбільший її розквіт припав на класичний період V—IV&nbsp;ст. до н. е, який позначився численними суспільно-політичними та культурними досягненнями. Він почався з [[Греко-перські війни|відсічі Афін перському вторгненню]] і продовжився завоюваннями [[Александр Македонський|Александра Македонського]] та елліністичним періодом.

Давньогрецька культура справила великий вплив на [[Римська імперія|Римську імперію]], яка поширила чимало її елементів територією Європи та басейну [[Середземне море|Середземного моря]]. Досягнення культури класичного періоду, перш за все [[філософія]], вважаються основою [[Західний світ|Західної цивілізації]]<ref>Richard Tarnas, ''[http://books.google.com/books?id=0n2C299jeOMC&lpg=PA25&pg=PP1#v=onepage&f=false The Passion of the Western Mind]'' (New York: Ballantine Books, 1991).</ref><ref>Colin Hynson, ''[http://books.google.com/books?id=hmweq2TyxvsC&lpg=PT5&pg=PT5#v=onepage&f=false Ancient Greece]'' (Milwaukee: World Almanac Library, 2006), 4.</ref><ref>Carol G. Thomas, ''[http://books.google.com/books?id=NAwVAAAAIAAJ&lpg=PA1&pg=PA1#v=onepage&f=false Paths from Ancient Greece]'' (Leiden, Netherlands: E. J. Brill, 1988).</ref><ref>[http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/Leist/_03.php Лейст О. История политических и правовых учений. Гл. 13.]</ref><ref>[http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Reale_ZapFil/Antica/_01.php Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней.]</ref>. У цей період отримали початок або досягли розквіту також [[демократія]], [[медицина]], [[література]] і [[театр]], [[музика]], [[історія]], [[наука]] і [[технології]], [[скульптура]], [[архітектура]], [[спорт]] ([[Античні Олімпійські ігри|Олімпійські ігри]]). До [[Культурна спадщина|культурної спадщини]] Стародавньої Греції зверталися багато поколінь жителів [[Захід|Заходу]].

Крито-мікенський період 
{{main|Егейська цивілізація|Мінойська цивілізація|Мікенська цивілізація}}

Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву [[крито-мікенська культура|крито-мікенський]], або егейський. В III—II тисячоліттях до н.&nbsp;е. виникають перші держави у басейні [[Егейське море|Егейського моря]]&nbsp;— на острові [[Крит]] і півострові [[Пелопонес]] (міста [[Мікени]], [[Пілос]], [[Тиринф]]). Це були держави [[монархія|монархічного]] типу, подібні до давньосхідних [[Деспотія|деспотій]], із розгалуженим бюрократичним апаратом та сильними общинами.

Поштовхом до початку досліджень англійського археолога [[Артур Еванс|Артура Еванса]] на [[Крит]]і послужили сюжети давньогрецьких міфів про майстра [[Дедал]]а, що побудував у [[Кносс]]і для царя [[Мінос]]а палац-[[лабіринт]], і про героя [[Тесей|Тесея]], що переміг мешканця лабіринту [[Мінотавр]]а і знайшов зворотний шлях за допомогою [[Аріадна|«нитки Аріадни»]]. [[Мікени]] були відкриті [[Генріх Шліман|Генріхом Шліманом]] після розкопок в [[Мала Азія|Малій Азії]], де він відшукав легендарну [[Троя|Трою]].

Наприкінці III&nbsp;— на початку II тисячоліття до н.&nbsp;е. наймогутнішим було [[Крит|Критське царство]]&nbsp;— [[мінойська таласократія|таласократія]], яка займала винятково вигідне географічне положення, мала потужний [[флот]]. Критські майстри тонко обробляли [[бронза|бронзу]] (але не знали [[залізо|заліза]]), виготовляли і [[давньогрецький вазопис|розписували керамічний посуд]] зображеннями рослин, тварин, людей.

[[Файл:Knossos - 09.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Червона [[колонада]] [[Кносс]]ького палацу]]

Донині вражають руїни царського палацу в [[Кносс]]і. Він являв собою багатоповерхову споруду, більшість приміщень якої сполучені складною системою переходів, коридорів і ніколи не мали зовнішніх вікон, освітлювалися через спеціальні світлові [[шахта|шахти]]. У палаці діяла система [[Вентиляція|вентиляції]] і [[водопостачання]]. Стіни прикрашені прекрасними [[фреска]]ми. Одна із найзнаменитіших&nbsp;— [[Парижанка (фреска)|«Парижанка»]] (нині в колекції [[Археологічний музей Іракліону|Археологічного музею Іракліону]])&nbsp;— так [[Артур Еванс]] назвав зображення молодої жінки із темним в'юнким волоссям.

[[Палац]] був центром і політичного, і релігійного життя держави [[Мінос]]а. Поклонялись критяни богині [[Матір Део|Матері Део]], служила верховна жриця&nbsp;— дочка Міноса, зображенням якої можуть бути велика і мала статуетки [[Богиня зі зміями]]. Інші артефакти вказують на те, що у релігійних уявленнях центральним був культ [[Бугай|бика]] як уособлення [[Посейдон]]а&nbsp;— бога моря і хитача землі (Крит та прилеглі острови часто потерпали від [[землетрус]]ів): дах палацу прикрашали монументальні зображення рогів, у вигляді голови бика виготовляли ритуальні посудини, на одній із фресок зображена гра акробатів з биком&nbsp;— [[Таврокатапсія]].

Кносс було зруйновано внаслідок [[Мінойське виверження|виверження вулкана]] на острові [[Санторіні|Тіра]], і Крит втратив своє панівне положення, імовірно, внаслідок, так званого, [[Мінойське виверження|Мінойського виверження]].

Так з середини II тисячоліття до н.&nbsp;е. центром грецької цивілізації стали [[Мікени]], населені [[грек]]ами-[[ахейці|ахейцями]]. Його оточували могутні оборонні стіни, складені з величезних, грубо обтесаних кам'яних блоків. Головні [[Левові ворота (Мікени)|Левові ворота]] прикрашала трикутна стела із рельєфним зображенням двох левиць. [[Генріх Шліман]] знайшов також золоту усипальницю мікенських царів&nbsp;— [[Скарбниця Атрея|гробницю Атрея]]&nbsp;— розташовані по колу підземні споруди із купольними склепіннями. Мікени очолили ахейців у [[Троянська війна|Троянській війні]], оспіваній в [[Іліада|«Іліаді»]], яка приписується авторству [[Гомер]]а.

Зникнення [[Мікенська цивілізація|мікенської культури]] в XII столітті до н.&nbsp;е. пов'язують із [[дорійське вторгнення|вторгненням]] з півночі Балканського півострова [[дорійці|дорійських племен]], серед яких все ще панував [[Первіснообщинний лад|родовий лад]]. Поневолення дорійцями корінних мешканців призвело до занепаду грецьких міст і їх культури, зокрема втрати ранньогрецької писемності (так зване, [[критське письмо]]).

== Полісний період ==

=== Темні століття ===
{{main|Темні століття у Греції}}

=== Архаїчний період ===
{{main|Архаїчна Греція}}

Настання [[залізна доба|залізної доби]] мало величезне значення&nbsp;— [[метал]] став дешевим та доступним, що сприяло поступовому зростанню господарської самостійності окремої родини та ослаблення її залежності від родової організації. Відділення [[ремесло|ремесел]] від [[землеробство|землеробства]] позначило перехід до [[Обмін (економіка)|обміну]], виробництва не тільки для власних потреб, але й для ринку, внаслідок чого активно розвиваються міста. Відтак в період VIII—VI століть до н.&nbsp;е. відбувається становлення [[поліс]]ів&nbsp;— розрізнених дрібних суверенних міст-держав, об'єднаних тільки спільністю мови, релігії, культурних традицій, політичних і торгових зв'язків. Економічно необхідним стає заснування нових колоній та збільшення числа рабів як основної робочої сили.

{{Scroll Gallery
|назва=Давньогрецькі поліси
|ширина=300
|розташування=right
|Файл:AntikeGriechen1.jpg|[[Давньогрецька колонізація|Давньогрецькі поліси]] у VI столітті до н.&nbsp;е.
|Файл:Griechischen und phönizischen Kolonien.jpg|Давньогрецькі поліси у IV столітті до н.&nbsp;е.
}}

На VII—VI століття до н.&nbsp;е. припадає розквіт [[давньогрецька колонізація|грецької колонізації]] у [[Середземномор'я|Середземномор'ї]] і [[Північне Причорномор'я|Північному Причорномор'ї]]. Тільки вихідці з [[Мілет]]а заснували 70 колоній на узбережжі Чорного моря. Водночас в самій Греції [[Дельфи]] із [[Дельфійський оракул|оракулом Аполлона]] та [[Олімпія]] із [[Храм Зевса в Олімпії|Храмом Зевса]] та [[Олімпійські змагання|Олімпійськими іграми]] набули значення загальногрецьких релігійних центрів найшанованіших богів. Грецька торгівля стала фактично міжнародною, мала збут і на західних, і на східних ринках. Натомість в Грецію ввозились раби, сировина, предмети розкоші, а також продукти харчування для все зростаючого населення полісів. У [[Лідія|лідійців]] в VII столітті греки запозичили [[Давньогрецькі монети|карбування монет]].

Вже у VI столітті до н.&nbsp;е. розгортається боротьба [[демос|демосу]] проти [[аристократія|аристократії]], в руках якої зосереджувалась [[Право на землю|земля]]. В Афінах [[архонт]] [[Солон]] запровадив низку реформ, а головне скасував боргове рабство, що заклало основи [[Афінська демократія|Афінської демократії]]. Проте опір аристократії був настільки потужним, що приборкати її могла тільки зброя. Так в грецьких містах сформувалася особлива форма [[тиранія|тиранії]], яка мала на меті захист селян та ремісників: в [[Коринф]]і&nbsp;— тиранія [[Кіпсел (тиран Коринфа)|Кіпсела]] та [[Періандр]]а; в [[Стародавні Афіни|Афінах]]&nbsp;— тиранія [[Пісістрат]]а і подальші реформи [[Клісфен]]а, на [[Самос]]і&nbsp;— тиранія [[Полікрат]]а, а також тиранії міст [[Сікіон]]у, [[Мілет]]у, [[Ефес]]у тощо.

Наприкінці архаїчного періоду в багатьох полісах поширюється [[рабство]], незалежно від форми організації [[поліс]]у, зокрема в економічно потужному [[Коринф]]і та [[афінська демократія|демократичних]] [[Стародавні Афіни|Афінах]]. Водночас в олігархічній [[Спарта|Спарті]], на [[Крит]]і та в [[Аргос]]і побутували певні риси родового ладу, а в громадах [[Етолія|Етолії]], [[Акарнанія|Акарнанії]] та [[Фокіда|Фокіди]] зберігалось натуральне господарство. На тлі такого багатоманіття і з політичних, і з економічних причин грецькі міста починають суперництво, виникає [[Пелопоннеський союз]], очолений [[Спарта|Спартою]],&nbsp;— військовий союз міст [[Пелопоннес]]у для спільного ведення воєн та придушення повстань [[ілот]]ів.

=== Класичний період ===
{{main|Класична Греція}}

[[Класична Греція|Класичний період]]&nbsp;— доба найвищого розквіту давньогрецького суспільства і культури, який припав на V—IV століття до н.&nbsp;е. Найвпливовішим політичним і культурним центром після перемоги у [[греко-перські війни|греко-перських війнах]] стали [[Стародавні Афіни]], які стояли на чолі оборонного [[Афінський морський союз|Делоського союзу]] серед полісів островів Егейського моря, його західного, північного та східного узбережжя. Своєї максимальної могутності і культурного розквіту Афіни досягли, коли на чолі держави став видатний політичний діяч, полководець, прихильник демократичної партії [[Перикл]], що 15 разів обирався [[стратег]]ом. Цей період відомий в історіографії як ''«[[Золоте століття Перикла]]»'', хоча був відносно нетривалим.

Перенесення скарбниці Делоського союзу з [[Делос]]а в Афіни, стягнення плати&nbsp;— [[форос (податок)|форосу]] з союзників, обмеження вільної торгівлі на морі, каральні експедиції, [[клерухії]]&nbsp;— все це викликало у союзників обурення і бажання звільнитись від зобов'язань. Паралельно назрівали й конфлікти поза союзом: економічна боротьба між Афінами та [[Коринф]]ом в сфері торгівлі, зі Спартою&nbsp;— за верховенство в Греції. [[431 до н. е.]] почалась наймасштабніша війна в історії Стародавньої Греції&nbsp;— [[Пелопоннеська війна]], що закінчилась нищівною поразкою Афін, втратою володінь і привілеїв, а [[Спарта]] встановила свою [[гегемонія|гегемонію]].

Наростала [[Поліс#Криза полісу|''«криза полісу»'']]: ріс внутрішньополісний [[антагонізм]] між біднотою та багатіями; вивищувались [[метеки]] (чужоземці в полісі), розповсюдження [[раб]]ства не давало змоги знайти найману працю, єдиним засобом існування залишалося ведення війни (тому нерідко грецькі найманці воювали і в армії [[Імперія Ахеменідів|персів]]). Часті міжусобні війни ще більше послаблювали поліси, вони вже не були спроможними захистити своїх громадян. Зрештою [[395 до н. е.]] спалахнула [[Коринфська війна]], в результаті якої [[Імперія Ахеменідів|Персія]] нав'язала грекам принизливий [[Анталкідів мир]], за виконанням якого мала стежити [[Спарта]]. Таким чином вона ставала головним ворогом, для боротьби зі Спартою створений [[Другий Афінський морський союз]]. Хоча [[Фіви]] перемагають Спарту при Левктрах, спроба Афін нав'язати свою волю призводить до нової [[Союзницька війна (357-355 до н. е.)|Союзницької війни]], і союз розпадається.

В період слабкості грецьких полісів розпочинає своє вивищення [[Стародавня Македонія|Македонія]]. Цар [[Філіпп ІІ Македонський]] послідовно завойовує [[Фессалія|Фессалію]], [[Фокіда|Фокіду]], [[Халкіда|Халкіду]] і [[Фракія|Фракію]]. Антимакедонська коаліція, ідеологом якої виступав [[Демосфен]], зазнала нищівної поразки у [[Битва при Херонеї|битві при Херонеї]] [[338 до н. е.]] До 337 до н.&nbsp;е. створено [[Коринфський союз]] грецьких держав на чолі із [[Стародавня Македонія|Македонією]], скрізь введено македонські [[гарнізон]]и і встановлено [[олігархія|олігархічні режими]].

== Елліністичний період ==
{{main|Елліністична Греція|Стародавня Македонія}}{{див|Елліністичний період|Елліністична культура}}

Новий етап в історії країн Східного Середземномор'я&nbsp;— етап [[еллінізм]]у&nbsp;— починається з походів [[Александр Македонський|Александра Македонського]] (IV століття до н.&nbsp;е.) і закінчується завоюванням елліністичних держав [[Стародавній Рим|Стародавнім Римом]] у I столітті до н.&nbsp;е. (останнім був захоплений Єгипет). [[Стародавня Македонія|Македонія]], що завоювала Грецію, повністю сприйняла її культуру, тож після звитяжних походів Александра Македонського давньогрецька культура розповсюджується по завойованих східних країнах. В свою чергу, підкорені народи були носіями власної давньої культури і самі впливали на [[антична культура|античну культуру]].

[[Файл:Napoli BW 2013-05-16 16-24-01.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Фреска «[[Мозаїка Александра]]», що зображує [[Битва при Іссі|битву при Іссі]]: [[Александр Македонський]] на своєму коні [[Букефал]]і]]

[[Битва при Херонії]] і завоювання греко-македонської армії на сході під командуванням Александра Македонського відкрили період еллінізму. Монархія Александра розпалася одразу після його смерті [[323 до н. е.]] Довга боротьба [[діадохи|діадохів]] і їх наступників&nbsp;— [[Епігони|епігонів]]&nbsp;— призвела до створення низки самостійних елліністичних держав (найбільшими з них були монархії [[Селевкіди|Селевкідів]], [[Птолемеї]]в і власне [[Стародавня Македонія|Македонія]]). Для Греції елліністичного періоду характерне переважання держав і союзів воєнізованого типу (Македонія, [[Ахейський союз]], [[Етолійський союз]], деякий період&nbsp;— [[Спарта]]), які продовжували оскаржувати панування в Греції.

У більшості держав при владі перебували [[олігархія]] чи [[цар]]і. Боротьба держав на чолі з [[Афіни|Афінами]] проти Македонії після смерті Александра ([[Ламійська війна]]) закінчилася перемогою Македонії і розправою із грецькими демократами. Після вторинної поразки у [[Хремонідова війна|Хремонідовій війні]] (267—261 роки до н.&nbsp;е., названа на честь афінського полководця [[Хремонід]]а) Афіни були розгромлені, ставши цілком залежними від Македонської монархії. Однак Македонія не змогла відновити свою владу над усім Балканським півостровом. Проти неї боролися два нових могутніх союзи&nbsp;— Ахейський (відновлено близько 280 до н.&nbsp;е.) та Етолійський (створений близько 320 до н.&nbsp;е.).

[[Ахейський союз]] охоплював більшу частину [[Пелопоннес]]у (крім Спарти, яка увійшла в союз після 192 до н.&nbsp;е.) і найбільші міста ([[Сікіон]], [[Коринф]], [[Мегари]]). У Етолійський союз, крім [[Етолія|Етолії]], входили райони Середньої Греції (крім Афін), південна [[Фессалія]] та деякі інші міста. Боротьба наступників Александра, а пізніше Македонії і двох союзів за владу в Греції призводила до масового руйнування міст, продажу греків у рабство, заселення центрів новими колоністами. Спустошували грецькі міста й пірати, яких використовували етоляни, продаючи їм у рабство жителів захоплених міст (з однієї тільки [[Лаконія|Лаконіки]] було продано до 50 тисяч осіб). Результатом боротьби були повільна [[агонія]] міст, розорення середніх верств, зростання бідноти, хвилювання якої ставали звичайним явищем (у Коринфі, [[Аргос]], [[Мілет]]і).

== Римське завоювання ==
{{main|Римська Греція}}

Після поразки, завданої римлянами Македонії у [[битва при Кіноскефалах|битві при Кіноскефалах]] 197, римляни постійно втручалися у внутрішні справи греків, підтримуючи олігархічні шари проти [[демократія|демократії]]. Влітку 196 римський полководець [[Тіт Квінкцій Фламінін]] проголосив на [[Істмійські ігри|Істмійські іграх]] «свободу» греків, віра в яку на короткий термін зробила [[Стародавній Рим|Рим]] популярним у Греції. З цього часу Греція постійно перебувала під римським впливом. Македонія втратила політичне значення, а в 148 році, після придушення повстання [[Андріск]]а, була перетворена разом з [[Іллірія|Іллірією]] та [[Епір]]ом на римську провінцію. Етолійський союз римляни розпустили. У 146 був розгромлений й Ахейський союз. Таким чином фактично вся Греція опинилася під владою Рима. З утвердженням [[Римська імперія|Римської імперії]] у [[27 до н. е.]] Греція була перетворена на римську провінцію [[Ахайя]] (крім Афін, які номінально вважалися вільним містом) і мало чим вирізнялася серед інших східних провінцій Римської імперії. З 4 століття нашої ери Греція склала ядро Східної Римської імперії&nbsp;— [[Візантія|Візантії]].

== Культура Стародавньої Греції ==

=== Міфологія ===
{{main|Давньогрецька міфологія|Давньогрецька релігія}}

[[Файл:Cnidus Aphrodite Altemps Inv8619.jpg|міні|120пкс|''[[Афродіта Кнідська]]'']]
[[Файл:Venus_de_Milo_Louvre_Ma399-02b.jpg|міні|120пкс|''[[Венера Мілоська]]'']]

Об'єднавчу, формоутворюючу роль для всієї давньогрецької культури грала [[міфологія]]. Вона почала складатися ще в крито-мікенський період. Найдавнішими були божества, що втілювали сили природи. Від союзу [[Гея|Геї]]&nbsp;— землі і [[Уран (міфологія)|Урана]]&nbsp;— неба з'явилися [[титани]], старшим був [[Океан (міфологія)|Океан]], молодшим&nbsp;— [[Кронос]].
За міфологією Кронос вирішив помститися своєму батькові за те, що він ув'язнив його братів циклопів у [[Тартар]]і. Поки [[Уран (міфологія)|Уран]] спав [[Кронос]] завдав йому тяжкого удару (кастрував його) і став царем усіх богів.
Діти Кроноса&nbsp;— боги на чолі із [[Зевс]]ом у суворій сутичці з титанами отримали перемогу і розділили владу над світом.

Гора [[Олімп]] вважалася помешканням дванадцяти верховних богів на чолі із Зевсом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, [[Посейдон]]&nbsp;— морів, джерел і вод, [[Аїд]]&nbsp;— похмурого підземного царства. [[Гера]]&nbsp;— дружина Зевса&nbsp;— була покровителькою шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса&nbsp;— [[Деметра]]&nbsp;— богинею родючості, інша&nbsp;— [[Гестія]]&nbsp;— покровителькою домівки. Улюблена дочка Зевса [[Афіна]] шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам.

Згідно з міфом, Афіна з'явилася з голови Зевса у повному бойовому вбранні&nbsp;— у шоломі і панцирі. Богом війни був [[Арес]]. [[Гермес]]&nbsp;— спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушачої флейти. [[Артеміда]] спочатку була богинею родючості і покровителькою тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровителькою жіночої цнотливості і охоронницею породіль. [[Аполлон]]&nbsp;— брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, що втілюється його супутницями&nbsp;— дев'ятьма [[музи|музами]]. Ще одна дочка Зевса&nbsp;— [[Афродіта]], що народилася з піни морської біля острова [[Кіпр]], богиня любові і краси.

З античних зображень Афродіти найвідоміші: [[Афродіта Кнідська]] роботи [[Пракситель|Праксителя]] (IV&nbsp;століття до н.&nbsp;е.) і особливо [[Венера Мілоська]] (II&nbsp;століття до н.&nbsp;е.), які знаходяться у паризькому [[Лувр]]і. Чоловіком Афродіти був бог-коваль [[Гефест]]. [[Діоніс]]&nbsp;— найвеселіший серед богів, заступник виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучливі свята в кінці сільськогосподарського року&nbsp;— ''[[Діонісії]]''. Крім [[Олімпійські боги|олімпійських богів]] існувала безліч інших (переважно&nbsp;— місцевих, локальних) богів, що мали свої функції.

Боги в уявленні греків володіли людським виглядом, людськими бажаннями, думками, почуттями, навіть людськими вадами і недоліками. Вони суворо карали тих, хто намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе місце займає міф про титана [[Прометей (міфологія)|Прометея]]&nbsp;— захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на вічні муки. Крім міфів про богів існували легенди про [[герої]]в, найулюбленішим з яких був [[Геракл]], що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про богів і героїв складалися у цілі цикли, що стали надалі джерелом сюжетів для літератури, драматургії і скульптур.

Паралельно із міфологією розвивалася культова практика&nbsp;— жертвопринесення і молитви, що проходили у храмах. Кожне місто мало бога&nbsp;— заступника. Афіна вважалася покровителькою Афін. [[Олімпія (місто)|Олімпія]] була центром поклоніння Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні [[Олімпійські змагання]]. Місце головного святилища Аполлона&nbsp;— [[Дельфи]], де знаходився найвідоміший [[дельфійський оракул]] ([[оракул]]&nbsp;— місце у святилищі, де отримували відповідь божества на задане питання, або саме прорікання божества), як вважали греки, тут знаходився відмічений особливим каменем центр Землі.

Людяні, пройняті гармонією образи грецької міфології, стали ґрунтом для розвитку давньогрецького мистецтва. Міфологія давніх греків здійснила вирішальний вплив на формування давньоримської міфології і релігії. В епоху [[Відродження]] вона була активно включена в європейський культурний процес. Досі до неї не слабшає і науковий, і пізнавальний, і естетичний інтерес.

=== Наука ===

Вже у давньогрецькій міфології виразно видно прагнення дати всеосяжну [[Парадигма (філософія)|картину світу]], знайти пояснення всьому сущому. Ті ж пошуки вже на іншому світоглядному рівні були продовжені вченими Давньої Еллади. Саме в [[антична культура|античній культурі]] наука вперше в історії людства виділяється у самостійну сферу. Є всі підстави вести мову не просто про накопичення наукових знань (що знаходилися, як правило, у руках [[жрець|жерців]]), а про розвиток професійної науки.

Нескороминуще значення має [[антична філософія]]. У Давній Греції зароджується [[філософія]] як наукова теорія, розвивається система понять, ставляться і отримують своє оригінальне рішення основні філософські проблеми. Одним з найважливіших досягнень давньогрецької філософії є розробка космологічних питань&nbsp;— про походження [[Всесвіт]]у, про природу людини.

Традиція вважає [[Фалес]]а першим грецьким філософом, астрономом і математиком. Він здійснив далекі подорожі для придбання знань. Його ім'ям відкривається перелік [[сім мудреців|«семи мудреців»]], йому приписують багато [[гнома|гном]]: ''«Пізнай самого себе», «Більше усього простір, тому що він все у собі містить», «Сильніше усього необхідність, бо вона має над усім владу», «Мудріше усього час, бо він все відкриває»''. Першоосновою усього сущого Фалес вважав [[вода|воду]]&nbsp;— «розумну і божественну». Фалес стоїть біля витоків деміфологізації світу: Зевса він вважав світовим розумом, богів&nbsp;— діючими у світі силами. Фалес став фундатором стихійно-матеріалістичної школи філософії.

Найвиднішими представниками цієї школи були [[Анаксимандр]], який дав перше формулювання збереження матерії; [[Анаксімен]], згідно із вченням якого все суще відбувається з першоматерії&nbsp;— [[повітря]]&nbsp;— і зворотно в неї повертається; [[Демокрит]], що відстоював [[атом]]істичну («атомос»&nbsp;— неподільний) концепцію будови світу. У становленні [[діалектика|діалектики]] величезну роль відіграв [[Геракліт]], у постановці і глибокій розробці соціально-етичних проблем&nbsp;— [[Сократ]]. Його учень [[Платон]] став основоположником філософської школи об'єктивного [[ідеалізм]]у, одним з найбільших філософів всіх часів.

[[Файл:"The School of Athens" by Raffaello Sanzio da Urbino.jpg|міні|300пкс|Фреска ''[[Платонівська академія]]'', [[Рафаель Санті]]]]

[[Аристотель]]&nbsp;— найзнаменитіший з енциклопедичних розумів в історії людства, в своєму вченні спробував з'єднати сильні сторони поглядів [[Демокрит]]а і [[Платон]]а, здійснив величезний вплив на філософські напрями [[Середньовіччя]] і [[Новий час|Нового часу]]. Відмінною рисою філософських творів [[еллінізм|елліністичного часу]], коли розірвався досить замкнений світ грецьких полісів, є посилення уваги до окремої людини і його проблем. Філософія [[Епікур]]а свою задачу вбачала у звільненні людини від страху перед смертю і долею, він заперечував втручання богів у життя природи і людини, доводив матеріальність душі. Життєвим ідеалом філософської школи [[стоїцизм]]у були незворушність і спокій, які повинна зберігати людина на противагу світу, що змінюється. Основною чеснотою стоїки вважали розуміння (тобто знання того, що є добро і зло), мужність і справедливість.

Історична наука Стародавньої Греції передусім асоціюється з іменем [[Геродот]]а. Він багато подорожував: відвідав [[Мала Азія|Малу Азію]], [[Єгипет|Стародавній Єгипет]], [[Фінікія|Фінікію]], різні міста балканської Греції, узбережжя [[Чорне море|Чорного моря]], де збирав, зокрема, відомості про [[скіфи|скіфів]]. Головна праця Геродота&nbsp;— ''«Історія»'', яка присвячена найважливішій політичній події грецької історії&nbsp;— [[греко-перські війни|греко-перським війнам]]. Попри те, що ''«Історія»'' не завжди відрізняється цілісністю і повною науковістю, факти, які наводяться в ній, переважно достовірні. Важлива праця Геродота і для вивчення минулого народів, що жили на території сучасної [[Україна|України]]. Саме Геродот дає перший в [[література|античній]] літературі системний опис життя і побуту скіфів.

Досить рано стали узагальнюватися медичні знання. Верховним заступником медицини, богом-цілителем вважався один з олімпійських богів&nbsp;— [[Аполлон]]. Богом власне медицини став [[Асклепій]], причому чимало вчених зараз вважають, що у цього міфологічного персонажа був історичний прообраз, реальний майстерний лікар. У Греції склалося декілька наукових [[Асклепіади|медичних шкіл]], найвідоміші&nbsp;— Кнідська (місто [[Кнід]]) і Косська (на острові [[Кос]]). Представником останньої був [[Гіппократ]], що жив у [[Класична Греція|класичну епоху]]. Його міркування про причини хвороб, про чотири [[темперамент]]и, про роль прогнозу при лікуванні, про морально-етичні вимоги до лікаря здійснили великий вплив на подальший розвиток медицини. [[Клятва Гіппократа]] і сьогодні є моральним кодексом лікарів всього світу. Перший систематичний підручник з анатомії тварин склав [[Діокл Каристський|Діокл]]. Значними медичними центрами були міста Великої Греції, найяскравішим представником якої був [[Філістіон]].

Епохою успішного розвитку науки був [[еллінізм]]. Для цього етапу характерний успішний розвиток багатьох нових наукових центрів, особливо в елліністичних державах на Сході. Синтезом накопичених до того часу математичних знань можна вважати працю [[Евклід]]а, що жив в [[Александрія|Александрії]], «Елементи» (або «Початки»). Викладені в ньому [[постулат]]и і [[аксіома|аксіоми]], [[дедуктивний метод]] доказів служили впродовж віків основою [[геометрія|геометрії]]. З іменем [[Архімед]]а із [[Сиракузи|Сиракуз]] на острові [[Сицилія]] пов'язане відкриття одного з основних законів [[гідростатика|гідростатики]], початок числення нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів. [[Пергам (місто)|Пергам]] став центром вивчення грецької філології, тут [[Діонісій Фракійський]] створив першу [[граматика|граматику]].

На основі трудів [[вавилон]]ських вчених отримала подальший розвиток [[астрономія]]. Так, наприклад, {{нп|Селевк Вавилонський|||Seleucus of Seleucia}} намагався обґрунтувати положення, що Земля і планети обертаються навколо Сонця по кругових орбітах. Походи [[Александр Македонський|Александра Македонського]] значно розширили географічні уявлення. [[Дикеарх]] склав карту світу. [[Ератосфен]] з [[Кирена|Кирени]] обчислив довжину [[екватор]]а Землі, отримавши результат, близький до правильного (при цьому вчений виходив із гіпотези про кулясту форму Землі). Вивчалися [[вулкан]]ічні й метеорологічні явища, були відкриті [[мусон]]и та їх практичне значення. Помітно просунулося вивчення людини. [[Герофіл]] виявив [[нерв]]и і встановив їх зв'язок із [[Головний мозок|мозком]], він же висловив припущення, що з мозком пов'язані розумові здібності людини. [[Ерасистрат]] вивчав анатомію [[Серце|серця]], набуло розвиток дослідження ветеринарної медицини, зокрема [[Гієрокл (медик)|Гієроклом]], важлий внесок у фармакологію зробили [[Зопір (медик)|Зопір]] та [[Філон Тарсійський]].

Найбільшим науковим центром елліністичного світу були [[Александрійський мусейон]] та [[Александрійська бібліотека|бібліотека Александрії]], що нараховувала більш ніж півмільйона книг. Сюди приїжджали працювати видатні вчені, поети, художники з усього Середземномор'я.

=== Освіта ===
{{Докладніше|Антична_освіта#Антична_грецька_освіта|Антична_освіта}}
[[Файл:Olympia - Palaestra 1.jpg|міні|180пкс|[[Гімназія]] (палестра) в [[Олімпія (місто)|Олімпії]]]]

У ході розвитку античної духовної культури поступово виробляється ідеал людини, який передбачає гармонію, поєднання фізичної і духовної краси. З цим ідеалом співвідносилася вся система виховання і освіти, унікальна для свого часу. Саме в полісах Еллади уперше в історії постало завдання навчання дітей усього вільного населення (мова йшла насамперед про хлопчиків). Причому увага зверталася як на придбання наукових знань, так і на фізичний розвиток, на засвоєння морального кодексу вільного [[громадянин]]а. Існували приватні і державні навчальні заклади. На структурі освіти відбивалися політичні відмінності між полісами. У визнаному центрі освітництва&nbsp;— [[Афіна]]х&nbsp;— з їх [[демократія|демократичним]] [[республіка]]нським ладом оформилася наступна система навчання. Перші шкільні закони були складені давньогрецьким поетом і державним діячем Солоном. У них було передбачено, що шкільний вчитель повинен час від часу складати іспити, щоб підтвердити своє право вчити інших. Заняття в школах проводились лише при денному освітленні. Якщо батько не віддавав сина до школи, то син міг не утримувати батька в старості. Шкільний вчитель обов'язково показував дітям основні гімнастичні вправи, яким будуть навчати в гімназії. Серед афінських вчителів проводились змагання в декламації і різних видах атлетики.

Після домашнього виховання хлопчики з семи років починали вчитися у нижчій школі, що називалася ''дідаксалеон'' (від грецького «дідактікос»&nbsp;— повчальний). Тут навчали грамоти, літератури, починаючи з [[Гомер]]а, музики, арифметики, малювання. Більш поглиблене вивчення предметів з доповненням початків астрономії і філософії продовжувалося у другому рівні початкових училищ&nbsp;— граматичній школі (від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно, в спеціальному комплексі&nbsp;— [[Палестра|''палестрі'']]. Всі ці типи навчальних закладів в Афінах належали приватним особам. Але афіняни навчали за державні кошти тих дітей, батьки яких загинули на полі бою, захищаючи Вітчизну.

Завершувалася загальна освіта у [[Гімназія|гімназії]], де юнаки 16-18 років удосконалювалися в науках, в число яких входили [[риторика]], [[етика]], [[логіка]], [[географія]], а також у [[гімнастика|гімнастиці]]. Гімнасіями відала [[держава]], для них будувалися монументальні будівлі. Заможні громадяни вважали за честь зайняти виборну посаду керівника гімнасії, попри те, що вона була пов'язана із великими особистими витратами. Гімназії були центрами інтелектуального життя поліса, в Афінах їх було декілька. При кожній гімназії обов'язково існувала бібліотека. Найбільш прославилась [[Платонівська академія]], де вів бесіди зі своїми учнями [[Платон]], і [[Ліцей|Лікейон]], заснований [[Арістотель|Арістотелем]]. Після гімнасії можна було стати [[ефеб]]ом&nbsp;— учнем вищого навчального закладу, які в полісну епоху були військовими, а в елліністичну докорінно змінилися і стали цивільними. Своєрідною формою вищої освіти можна вважати гуртки, що групувалися навколо великих вчених.

У [[Спарта|Спарті]] контроль держави над розвитком особистості був досить жорстким. За переказами, новонароджених оглядали члени [[герусія|герусії]] (міської ради старійшин) і відбирали тільки здорових дітей. Кволих і хворобливих скидали в провалля [[тайгет|Тайгетського хребта]]. Існувала система державного шкільного навчання, обов'язкова для кожного спартанця від 8 до 20 років. Вчилися в школах, на відміну від Афін, і хлопчики, і дівчата, але у Спарті дитину відривали від сім'ї. Хлопців, починаючи з 12 років, ділили на загони, на чолі кожного загону ставився прен (старший і найавторитетніший хлопчик). Основними елементами навчання були: полювання, релігійні та військові танці, різноманітні фізичні вправи. Розумовий розвиток був особистою справою кожного спартріата.

== Мистецтво Стародавньої Греції ==
{{main|Давньогрецьке мистецтво}}

=== Література ===
{{main|Давньогрецька література}}
[[Файл:Homeros MFA Munich 51.jpg|міні|140пкс|Авторству [[Гомер]]а приписуються ''«[[Іліада]]»'' та ''«[[Одіссея]]»'']]
[[Файл:Pseudo-Seneca BM GR1962.8-24.1.jpg|міні|140пкс|[[Гесіод]]&nbsp;— перший відомий давньогрецький поет]]

Особливе місце в історії світової цивілізації займає давньогрецька художня культура. Еллінське мистецтво досягло глибокої людяності образів, пройняте відчуттям гармонії світу і людини, що усвідомлено втілює красу природного буття.

З міфологією, її сюжетами і образами пов'язане дуже раннє формування давньогрецької літературної традиції. Розвиток окремих сфер культури не завжди відбувається рівномірно. Так, у Давній Греції вершини поетичної творчості були досягнуті набагато раніше, ніж склалися класичні наука, освіта і мистецтво. Приблизно у VIII столітті до н.&nbsp;е. [[Гомер]] написав свої епічні поеми&nbsp;— «[[Іліада|Іліаду]]» і «[[Одіссея|Одіссею]]». Більшість вчених вважає, що Гомер жив у Малій Азії і був [[рапсод]]ом&nbsp;— так називали поетів, що виступали з [[декламація|декламацією]] своїх віршів. Про час письмового оформлення поем думки розходяться: одні вважають, що перші записи були зроблені за життя Гомера, інші&nbsp;— що це сталося пізніше&nbsp;— у VI столітті до н.&nbsp;е. Обидві версії співвідносяться з історією грецької письменності. [[Грецька абетка|Алфавіт]] (фонетичне письмо) було запозичене греками у [[фінікійці]]в якраз у VIII столітті до н.&nbsp;е. Греки і писали, як фінікійці&nbsp;— справа наліво і без голосних, а у VI столітті до н.&nbsp;е. письмо набуло вже звичний для нас вигляд.

Поеми Гомера тісно пов'язані з народним [[Героїчний епос|героїчним епосом]], присвяченим [[Троянська війна|Троянській війні]], в якому переплелися і реальні історичні події (військовий похід греків-[[ахейці]]в на [[Троя|Трою]], яку вони називали [[Іліон]]), і фантастичні сюжети (''«[[Яблуко розбрату]]»'' як причина війни, участь богів у конфлікті, ''«[[Троянський кінь]]»''). Однак Гомер не переказує міфи, а створює художні образи, малює внутрішній світ героїв, зіткнення характерів. «Іліада» присвячена одному епізоду останнього, десятого, року війни&nbsp;— гніву наймогутнішого та найхоробрішого з грецьких воїнів [[Ахілл]]а, що образився на ватажка греків [[Мікени|мікенського]] царя [[Агамемнон]]а. Ахілл відмовляється брати участь у битві, троянці прориваються до кораблів, гине найкращий друг Ахілла&nbsp;— [[Патрокл]]. Ахілл змінює рішення, вступає в поєдинок з головним захисником Трої сином царя [[Пріам]]а [[Гектор]]ом і вбиває його. Приголомшує сцена зустрічі Ахілла з Пріамом, коли цар, цілуючи руки переможця, просить віддати йому тіло сина для поховання з усіма почестями.

«Одіссея» інша за композицією та сюжетом. Вона розповідає про довге, повне неймовірних казкових пригод повернення додому одного з головних учасників війни&nbsp;— царя острова [[Ітака]], [[Гомерівський епітет|хитромудрого]] [[Одіссей|Одіссея]]. Греки не просто знали напам'ять, багато разів переписували, любили гомерівські поеми, а схилялися перед ними. Їх зробили основою виховання й освіти. Точну і образну оцінку значення «Іліади» і «Одіссеї» дав середньовічний візантійський письменник: «Подібно тому, як, зі слів Гомера, всі річки і потоки беруть свій початок в Океані, так всяке словесне мистецтво джерело має в Гомері».

[[Гесіод]] продовжив епічну традицію Гомера. В поемі ''«[[Теогонія]]»'' він виклав міфологічні уявлення про походження богів та устрій світу. В ''«Працях і днях»'' вперше ввів в епічну поему особисті оцінки, опис обставин власного життя. Надалі в Греції отримала розвиток [[Лірика|лірична]] [[поезія]]. Називними стали імена поетеси [[Сапфо]] ([[сапфічна строфа]]&nbsp;— особливий віршований розмір), [[Анакреонт]]а ([[анакреонтика]]&nbsp;— лірика, що оспівує радість життя і мирські насолоди). Однак вірші цих та інших давньогрецьких авторів збереглися лише фрагментарно. Як самостійний жанр літературної творчості склалася [[драматургія]].

=== Драматургія та театр ===
{{main|Давньогрецький театр|Давньогрецька комедія}}

Виникнення давньогрецького театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса&nbsp;— Діонісіями. Учасники процесій зображали почет Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово «трагедія» в перекладі з грецької&nbsp;— «гімн козлів»). На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Сполучившись із літературною традицією, театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали невід'ємною частиною державних свят&nbsp;— Діонісій та Леней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, найкраще за інші зберігся амфітеатр в Епідаврі).

Міська влада знаходила хорега (людину, яка забезпечувала фінансування), відбирали постановки і на свій розсуд визначали порядок показу комедій та трагедій. Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Акторами були виключно чоловіки, вони грали в особливих масках. Маски відображали характер та настрій зображуваного персонажа. Постановником був сам поет. Після закінчення вистав, що тривали декілька днів з ранку до вечора, спеціальні судді визначали найкращих і вручали призи у вигляді грошової премії драматургові й хорегу, лаврової гілки та пам'ятника на честь хорега.

Найбільш уславленими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл та Евріпід. Есхіл написав 90 п'єс, 13 разів він перемагав у драматичних змаганнях. Його історична п'єса «Персидці» прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. До речі, сам Есхіл брав участь у найбільших битвах. Більшість давньогрецьких п'єс використовують міфологічні сюжети, які автори вільно інтерпретували, виражаючи власні погляди. Есхіл у «Прометеї прикутому» захоплюється мужністю і волелюбністю титана. У Софокла з'являється психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в «Антигоні» головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов'язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: «Багато у світі сил великих, але сильніше за людину немає в природі нічого». Більшість драматичних творів втрачені. Повністю збереглося лише сім п'єс Есхіла, сім&nbsp;— Софокла (написано 123, з них 24&nbsp;— перемогли на змаганнях), трохи більше&nbsp;— 17 Евріпіда. Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив вже в епоху кризи, громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, що наростала з боку Македонії. Все це і відбилося в його творчості («Медея», «Іполіт»), Арістотель називав Евріпіда «найтрагічнішим серед поетів». Майстром комедії заслужено вважався Аристофан («Хмари», «Оси», «Жаби»). Драматичні твори давніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

=== Музика ===
{{main|Давньогрецька музика}}

Важливе місце в житті еллінів займала [[музика]]. Образи музикантів представлені в давньогрецькій міфології ([[Орфей]], [[Пан (міфологія)|Пан]], [[Марсій]]), зображення музикантів збереглися на грецьких вазах та у вигляді скульптур. В Греції існували спеціальні колегії (об'єднання) співаків, музикантів, танцюристів; музика звучала під час урочистостей, ритуалів, ігор, супроводжувала театральні дії. Музичний інструментарій був представлений струнними щипковими ([[кіфара]], [[Ліра колісна|ліра]]) а також духовими інструментами ([[авлос]], [[флейта Пана]]).

Давньогрецькими мислителями були вивчені найважливіші акустичні закономірності ([[Піфагор]], [[Аристоксен]]), розроблена детальна [[Давньогрецькі лади|ладова система]] та система нотації, разом з тим значне місце в трудах філософів приділено і музично-естетичним та музично-етичним проблемам ([[Платон]], [[Аристотель]]). Музична культура стародавніх греків передувала культовій музиці християнської Європи наступних століть ([[візантійська музика]], [[григоріанський спів]]) і значною мірою визначила подальший розвиток європейської музики, давши більшості європейських мов також і сам термін&nbsp;— «музика» (від [[муза|муз]]).

=== Архітектура ===

[[Файл:Acropolis.JPG|міні|200пкс|[[Афінський акрополь]]]]
[[Файл:2006 01 21 Athènes Parthénon.JPG|міні|200пкс|[[Парфенон]]]]
{{main|Давньогрецька архітектура}}

В умовах рабовласницької демократії створюється цілісне середовище [[поліс|міст-держав]]. Розвивається система регулярного планування міста ([[Іпподам|Гіпподамова система]]), з прямокутною сіткою вулиць, площею&nbsp;— центром торгового і суспільного життя. Культовим і архітектурно-композиційним ядром міста був [[храм]], який будувався на вершині [[акрополь|акрополя]]&nbsp;— піднесеної і укріпленої частини міста. Елліни виробили абсолютно інший, ніж у давньосхідної цивілізації, тип храму&nbsp;— відкритий, світлий, що прославляв людину, а не вселяв трепет. Характерно, що в архітектурі присутній людський метричний початок. Математичний аналіз пропорцій давньогрецьких храмів показав, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх сторін оточений [[колонада|колонадою]]. Дах був двосхилим. Трикутні площини, що утворилися з фасадів&nbsp;— [[фронтон]]и&nbsp;— як правило, прикрашалися скульптурними зображеннями.

Грецьку архітектуру відрізняє чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних [[архітектурний ордер|архітектурних ордери]] («ордер»&nbsp;— в перекладі з грецького «порядок»)&nbsp;— вони розрізняються типами [[колона|колон]] і перекриттів, пропорціями, декоративним оздобленням. [[Доричний ордер|Доричний]] та [[іонічний ордер|іонічний]] стилі виникли у полісний період. Найчепурніший&nbsp;— [[коринфський ордер]]&nbsp;— з'являється у добу [[еллінізм]]у.

Найбільш довершеним архітектурним ансамблем [[класична Греція|класичної Греції]] є [[Афінський акрополь]]. Він був споруджений у другій половині V століття до н.&nbsp;е. в період найбільшої могутності Афін. Пагорб Акрополіс, що підноситься на 150&nbsp;м над рівнем моря, здавна був фортецею, а потім місцем головних культових споруд. Однак під час перського нападу всі вони зазнали руйнування. [[Перикл]], що домігся перенесення в Афіни скарбниці [[Афінський морський союз|Афінського морського союзу]], в який входило багато давньогрецьких полісів, став ініціатором грандіозної реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перикла&nbsp;— видатний скульптор [[Фідій]]. Відмінна риса цього комплексу&nbsp;— надзвичайна гармонічність, яка пояснюється єдністю задуму і короткими для таких масштабів термінами будівництва (близько 40 років).

Парадний вхід до Акрополя&nbsp;— [[Пропілеї]]&nbsp;— зведені архітектором [[Мнесікл]]ом. Пізніше перед ними на штучно збільшеному виступі скелі був побудований невеликий [[храм Ніки Аптерос]] (Ніки Безкрилої)&nbsp;— символ того, що богиня перемоги ніколи не покине місто. Головний храм Акрополя&nbsp;— біломармуровий [[Парфенон]]&nbsp;— храм Афіни Парфенос (Афіни Діви). Його архітектори&nbsp;— [[Іктін]] і [[Каллікрат]]&nbsp;— задумали і спроєктували будову настільки пропорційною, що вона, виділяючись як безумовно найвеличніша споруда комплексу, при цьому своїми розмірами не тяжіє над іншими. У старовину в центрі Акрополя на постаменті, у золотих обладунках, підносилася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельниці) роботи Фідія. [[Ерехтейон]]&nbsp;— храм, присвячений [[Посейдон]]у, який за міфом суперничав з Афіною за право покровительствувати місту. Найзнаменитіший в цьому храмі портик [[каріатида|каріатид]]. [[Портик]]ом називають відкриту з одного боку галерею, що спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими фігурами дівчат-каріатид. Римський історик [[Плутарх]], що писав про споруди Акрополя: «.. їх вічна новизна врятувала їх від дотику часу».

Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але нарівні зі спорудженням храмів більше уваги стало приділятися цивільному будівництву&nbsp;— архітектурі театрів, гімназій, палаців елліністичних правителів. Внутрішнє і зовнішнє оформлення будівель стало багатшим і різноманітнішим. До того часу відноситься зведення таких прославлених [[Сім чудес світу|«чудес світу»]], як [[гробниця царя Мавзола]] в [[Галікарнас]]і та [[Фароський маяк]] на вході в [[Александрія|Александрійську]] гавань, храм Діонісу у Теосі&nbsp;— творіння [[Гермоген Прієнський|Гермогена]].

=== Образотворче мистецтво ===

[[Файл:Greek statue discus thrower 2 century aC.jpg|міні|120пкс|''[[Дискобол]]'', [[Мирон (скульптор)|Мирон]], [[Гліптотека]], [[Мюнхен]]]]
[[Файл:Doriphorus02 pushkin.jpg|міні|120пкс|''[[Дорифор]]'', [[Поліклет із Аргоса|Поліклета Старшого]]]]
: ''Див. також: серія статей з теми [[Давньогрецький вазопис]], [[Скульптура Стародавньої Греції]]''

[[Скульптура Стародавньої Греції|Скульптура]] була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцям [[Олімпійські змагання|Олімпійських ігор]] і великим драматургам. Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до [[Архаїчна Греція|архаїчних часів]]. Археологами знайдені десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів, так звані, [[курос]]и&nbsp;— статуї оголених юнаків і [[кора (статуя)|кори]]&nbsp;— задраповані жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не втомлюється захоплюватися людство, дала світу епоха [[Класична Греція|давньогрецької класики]]. Сучасниками були великі майстри [[Фідій]], [[Мирон (скульптор)|Мирон]], [[Поліклет із Аргоса]]. Фідія сучасники називали «творцем богів». До нас його головні роботи не дійшли, судити про них можна лише за захопленими описами і римськими копіями. [[Статуя Зевса в Олімпії|Статуя Зевса]], облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була справедливо зарахована сучасниками до [[сім чудес світу|семи чудес світу]]. Він же створив видатні барельєфи і скульптури [[Парфенон]]а, в тому числі головну статую&nbsp;— Афіни Парфенос (Афіна-діви).

[[Мирон (скульптор)|Мирон]] досяг висот у прагненні передати у скульптурному зображенні руху людини. У його знаменитому ''[[Дискобол]]і'' вперше у мистецтві розв'язане завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолана статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу, обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним.
[[Поліклет із Аргоса|Поліклету]] належить цикл статуй атлетів&nbsp;— переможців Олімпійських ігор. Найвідоміша фігура&nbsp;— ''[[Дорифор]]'' (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті «Канон». Найпрославленішим творцем жіночих скульптурних образів був [[Пракситель]]. Його ''[[Афродіта Кнідська]]'' викликала безліч наслідувань. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.

Епоха завоювання [[Александр Македонський|Александра Македонського]], подальшого краху його імперії, сповнена пристрастей, злетів і падінь людських доль, цілих держав, принесла нову атмосферу у мистецтво. Якщо порівнювати скульптури епохи [[еллінізм]]у з попереднім, класичним періодом, то їх вигляд втратив незворушність, спокій. Художників ([[Апеллес]]а, [[Протоген]]а та ін.)почали цікавити душевні пориви, метання людей, їх стан у трагічні моменти (наприклад, скульптурна група ''Лаокоон''). З'являються скульптурні портрети, що передають індивідуальні риси. Яскравою була творчість [[Скопас]]а (до нас зберігся скульптурний портрет Александра Македонського). Успіхи науки розширили технічні можливості мистецтва. Одне з «семи чудес світу»&nbsp;— [[Колос Родоський]], що являв собою бронзову статую бога Сонця [[Геліос]]а (висота колоса була близько 35 м).

Живописні твори (фрески, картини) час не зберіг, але про їх рівень дозволяє судити чудовий [[Давньогрецький вазопис|вазовий живопис]]. Із вдосконаленням керамічної технології ріс її художній рівень: для архаїки характерний, так званий, [[чорнофігурна кераміка|чорнофігурний стиль]] зображення (малювалися темні фігури на світлому фоні), який у класичну епоху змінився [[червонофігурна кераміка|червонофігурним]], що зробив зображення реалістичнішими.

== Література ==
* Виховання у Стародавній Греції: соціокультурний контекст : навч . посіб. для вищ . пед. навч . закл . / Петро Гусак, Людмила Гусак, Леся Мартіросян ; Східноєвроп . нац. ун-т імені Лесі Українки. — Луцьк : Вежа-Друк, 2016. — 199 с.

== Примітки ==
{{примітки}}

== Посилання ==
{{Вікіпосилання
|Тема               = Стародавня Греція
|Портал             = Греція
|Портал-зображення  = Coat of arms of Greece.svg
|Вікісловник        = 
|Вікіпідручник      = 
|Вікіцитати         = 
|Вікіджерела        = 
|Вікіновини         = 
|Вікісховище        = Category:Ancient Greece
|Метавікі           = 
|Проєкт             = 
}}
;Енциклопедії
* David Sacks, Oswyn Murray, Lisa R. Brody [http://books.google.com/books?id=yyrao0dadqAC&lpg=PA144&dq=The%20Seventy%20Wonders%20of%20the%20Ancient%20World&hl=ru&pg=PR17#v=onepage&q=The%20Seventy%20Wonders%20of%20the%20Ancient%20World&f=false Encyclopedia of the ancient Greek world]&nbsp;— Infobase Publishing, 2005.&nbsp;— 412 p.&nbsp;— ISBN 0-8160-5722-2
* [http://historic.ru/history/index.shtml Всемирная история. Энциклопедия: в 10-ти т./Ред. И. Лурье, М. Полтавский.&nbsp;— М.:Госдарственное издательство политической литературы, 1956 г.]{{ref-ru}}

;Монографії
* ''[[Аландський Павло Іванович|Аландский П. И.]]'' История Греции. Изд.3, испр.&nbsp;— 2010.&nbsp;— 264 с. ISBN 978-5-397-01014-6
* Peter Connolly, Andrew Solway [http://books.google.com/books?id=7yw4KUfAtYEC&lpg=PP1&dq=ancient%20Greece&hl=ru&pg=PP1#v=onepage&q&f=false Ancient Greece]&nbsp;— Oxford University Press, 2001.&nbsp;— 412 p.&nbsp;— ISBN 0-19-910810-2
* [[Британська енциклопедія|Britannica]] Educational Publishing [http://books.google.com/books?id=wYKhJDqA3xQC&lpg=PP1&dq=ancient%20Greece&hl=ru&pg=PP1#v=onepage&q&f=false Ancient Greece: From the Archaic Period to the Death of Alexander the Great]&nbsp;— The Rosen Publishing Group, 2010.&nbsp;— 224 p.&nbsp;— ISBN 1-61530-209-3
* Robert F. Pennell [http://books.google.com/books?id=RPg7H6Lw-bAC&lpg=PP1&dq=ancient%20Greece&hl=ru&pg=PP1#v=onepage&q&f=false Ancient Greece: From the Earliest Times Down to 146 B. C.]&nbsp;— BiblioBazaar, LLC, 2009.&nbsp;— 216 p.&nbsp;— ISBN 1-110-08475-7

;Подальше читання
* [http://www.sno.pro1.ru/lib/panevin_istoriya_dreney_grezii/panevin_istoriya_dreney_grezii.pdf История Древней Греции / Сост.К.В.Паневин. &nbsp;— СПб.: Полигон, АСТ, 1999.&nbsp;— 638 с.]
* [http://www.ellada.spb.ru/?p=101 Історія Стародавньої Греції у короткому викладі]{{ref-ru}}

{{Стародавня Греція в темах|state=expanded}}
{{Греція в темах|state=collapsed}}
{{ac}}
[[Категорія:Стародавня Греція| ]]
[[Категорія:Стародавній світ]]
[[Категорія:Античність]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]