Перегляд вихідного коду сторінки Таштицька культура

{{Unibox}}
'''Таштицька культура''' — [[археологічна культура]] пізньої [[залізна доба|залізної доби]], що процвітала в долині [[Єнісей|Єнісею]] в [[Сибір]]у в ІІ до Р. Х. — V століттях  по Р.Х..
Є багато в чому наступницею [[тагарська культура|тагарської культури]] 
<ref name="EB_Art">{{cite web |url=http://global.britannica.com/EBchecked/topic/102325/Central-Asian-arts/60300/Neolithic-and-Metal-Age-cultures |title=Central Asian arts: Tashtyk Tribe |website=[[Encyclopædia Britannica Online]] |publisher=[[Encyclopædia Britannica]] |access-date=15 лютого 2015}}</ref>, принципово відрізняється від неї широким поширенням заліза. 
Господарство, як і раніше, залишалося землеробсько-скотарським. 
Нововведенням була поява примітивної [[соха|сохи]], но, втім, не витіснила [[мотика|мотику]]
Пам'ятки зустрічаються в [[Мінусинська улоговина|Мінусинській улоговині]], околицях сучасного [[Красноярськ]]а, на сході [[Кемеровська область|Кемеровської області]].

Про соціальний розвиток таштикців свідчать поховання. 
Вони поділяються на скромні ґрунтові могили та величезні склепи, схожі на пізні поховання тагарської знаті. 
Єнісейська аристократія зберігає колишні, скіфські звичаї бальзамування, бойового татуювання. 
З'являється і нове: у склепи кладуть курячі яйця, з небіжчиків знімають гіпсові маски, зустрічаються поховання ляльок. 
У склепах знайдено дерев'яні частини китайських церемоніальних парасольок, які у [[хунну]] були знаками влади.

== Історія дослідження ==
Перші письмові відомості про пам'ятки таштицької епохи залишені керівником академічної експедиції до Сибіру [[Петер-Симон Паллас|П. С. Палласом]] (1768—1774). 
Він повідомляє зі слів шукачів скарбів про похоронні маски: «… траплялося знаходити зроблені на фарфор схожої матерії худі людські голови звичайної величини, розфарбовані зеленими та червоними фарбами» 
<ref>(Паллас «Путешествия по разным провинциям Российской империи», 788. С.540)</ref>.

Регулярні археологічні дослідження таштицьких пам'яток починаються з 1883 розкопками ревізора губернського акцизного управління {{нп|Адріанов Олександр Васильович|О. В. Адріанова|ru|Адрианов, Александр Васильевич}} на {{нп|Тагарський|Тагарському|ru|Тагарский}} острові поблизу [[Мінусинськ]]а. 
В 1903 Адріанов розкопав найбільший пам'ятник таштицької культури — {{iw|Оглахтинський могильник||ru|Оглахтинский могильник}}. 
Там були виявлені [[Поховальна маска|поховальні маски]], а також різноманітна зброя, включаючи великі прямокутні щити з натягнутої на дерев'яний каркас шкіри 
<ref>[https://books.google.com/books?id=in-Wrvm0oggC&pg=PA54&dq=tashtyk&as_brr=3 David Nicolle, Angus McBride. Attila and the nomad hordes]{{Недоступне посилання}}</ref>.

В окрему історичну культуру пам'ятники були виділені в 1920-ті роки [[Теплоухов Сергій Олександрович|С. О. Теплоуховим]] після комплексних досліджень у районі села Знам'янка, зокрема, на річці {{нп|Таштип (річка)|Таштип|ru|Таштып (река)}}.

Найбільші дослідження таштицьких пам'яток в 1930-1940-і роки провів {{нп|Кисельов Сергій Володимирович (археолог)|С. В. Кисельов|ru|Киселёв, Сергей Владимирович (археолог)}}. 
Великим досягненням стали розкопки {{нп|Ташебінський палац|Ташебінського палацу||Abakan palace ruins}}. 
В 1960—1970-ті роки було проведено охоронні розкопки в зоні затоплення [[Красноярське водосховище|Красноярського водосховища]]. 
Вперше досліджувалися цілі цвинтарі, а чи не окремі могили. 
Біля склепів, серед ґрунтових могил, були розкриті ямки із залишками тризн та цілі поминальні комплекси. 
Робота проводилася під керівництвом {{нп|Грязнов Михайло Петрович|М. П. Грязнова|ru|Грязнов, Михаил Петрович}}.

== Поховальні маски ==
[[Файл:Tashtyk culture02.jpg|thumb|250px|left|Таштицькі маски з білої глини з двоколірним орнаментом, що вицвіло.]]
Після спалення на ритуальному багатті кальциновані кістки покійних зашивались у хутряні мішечки, які містилися в набиті травою ляльки зі шкур худоби. 
У степових районах Хакасії збереглися могильники з подібними ляльками 
<ref name="hak">{{Cite web |url=http://www.nhkm.ru/ancientculture/24.html |title=Хакасский музей. Склепы и могилы с посмертными масками |access-date=2009-03-15 |archive-date=2012-01-19 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120119235157/http://www.nhkm.ru/ancientculture/24.html |deadlink=no }}</ref>. 
На місце обличчя ляльки укладалася портретна поховальна маска, зліплена по знятому з обличчя покійного зліпку з глини з додаванням гіпсу та вапняку. 
Іноді маски мають форму бюста. 
Перед похованням маски розписували, як правило, червоною фарбою: на лобі зазвичай зображалася спіраль, на підборіддя і щоки наносилися плями, що імітують рум'янець <ref name="hak"/>.

== Зачіска та головні убори ==
Таштицькі головні убори мають аналоги серед інших південносибірських культур, зокрема [[пазирицька культура|пазирицької]]. 
За матеріалами Оглахтинського могильника відомі головні убори конічного типу, що прикривають потилицю та вуха, і головні убори «у вигляді «чепця або шапки-вушанки» <ref name="вад">[https://web.archive.org/web/20070224035405/http://kronk.narod.ru/library/vadezkaya-1987.htm Э. Б. Вадецкая. К выявлению этнических признаков населения таштыкской культуры // Проблемы происхождения и этнической истории тюркских народов Сибири. Томск, ТГУ, 1987. С. 40-52.]</ref>.
Широко поширена серед таштикців була зачіска у вигляді довгої коси з власного або накладного волосся, яка укладалася на тім'ї. 
Решта волосся при цьому зголювалася. 
Як накосники використовували туєски з берести, які обтягували строкатим китайським шовком 
<ref name="вад"/>
Аналогічну функцію, певне, виконували і виявлені археологами шкіряні мішечки, набиті волоссям чи травою. 
<ref name="вад"/>.

== Поховання ==
Кургани-склепи мають вигляд кам'яно-земляних насипів діаметром 10-20 м, висотою 0,4-1,5 м, із западинами в центрі. 
По периметру котловану споруджували огорожу-крепиду, із заходу влаштовували наземні входи-[[дромос]]и. 
Стіни або облицьовувалися плитами, або [[Палісад|тином]] і [[Кліть (архітектура)|кліттю]], вздовж стін-[[Піл (ліжко)|піл]] з плах в 1-2 яруси, перекриття з колод, берести та плиток.

Склепи після закінчення у них поховання підпалювали. 
Ховали переважно кремовані кістки померлих, мабуть, поміщені в ляльки, а в ранніх склепах зустрічаються скелети та парціальні поховання. 
Посудом для попелу були матер'яні мішечки, сумочки з трави, коробки з берести, дерев'яні скриньки та внутрішня порожнина масок-бюстів. 
Число похованих у склепах у вигляді трупів, ляльок і просто попелу в мішечках залежить від розмірів конструкцій. 
У найпростіших малих склепах укладалися від 10 до 40 небіжчиків. 
У великі склепи поміщали до 100 і більше залишків кремованих людей. 
Поховання дітей віком до 7 років відбувалися окремо. На околицях таштицьких ґрунтових цвинтарів, найчастіше поруч зі склепами, встановлювали ряди кам'яних стел із поминальними ямками. 
Вони служили місцем відправлення жертовних тризн за померлими родичами. 
Перед кам'яними стовпами в ямку або прямо на поверхню землі клали напої в горщиках та шматки м'яса, переважно баранини чи яловичини.

== Антропологічний тип, етнічна та генетична приналежність ==
Представники культури мали змішаний антропологічний тип, про що свідчать похоронні маски в Ермітажі, Мінусинському та Хакаському 
<ref>{{Cite web |url=http://www.nhkm.ru/ |title=Хакасский музей |access-date=2009-03-15 |archive-date=2009-02-07 |archive-url=https://web.archive.org/web/20090207094304/http://www.nhkm.ru/ |deadlink=no }}</ref>
музеях. 
«Серед них зустрічаються як європеоїди , далекі нащадки місцевого населення епохи раннього заліза, так і монголоїди, які освоїли територію Середнього Єнісею в останні століття» 
<ref name="hak"/><ref>{{Cite web |url=http://history.novosibdom.ru/node/33 |title=Новосибирский справочник. История Сибири. Таштыкская культура (II в. до н. э.—V в. н. э.) |access-date=2009-03-15 |archive-date=2009-04-05 |archive-url=https://web.archive.org/web/20090405102307/http://history.novosibdom.ru/node/33 |deadlink=no }}</ref>. 
У склепах знаті у похованих більшою мірою виражена монголоїдність, ніж у рядових похованнях, де довго переважали європеоїдні риси підкореного тагарського населення.

У радянській археології після робіт С. В. Кисельова і {{нп|Кизласов Леонід Романович|Л. Р. Кизласова|ru|Кызласов, Леонид Романович}} взяла гору теорія динліно-гяньгуньського етногенезу, згідно з якою таштицька культура зазначила формування на Єнісеї єдиного етносу «древніх хакасів» (єнисейські киргизи) шляхом асиміляції тюркомовних
<ref name=":0">Таскин В.С. Материалы по истории сюнну (по китайским источникам). / Предисловие, перевод и примечания В.С. Таскина М.. — С., 1968. — С. 136.</ref>
[[динліни|динлінів]] прийшлими тюркомовними гяньгунями. 
Однак китайські джерела вважають гяньгуней (єнісейських киргизів) прямими нащадками динлінів 
<ref name=":0" />
<ref>{{Cite web|url=http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/China/Bicurin/Sobr_sved_o_narodach/Tom_I/frametext73.htm|title=Повествования о Доме хойху // Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена|author=Бичурин Н. Я.|website=Восточная Литература|date=1950|publisher=Институт этнографии им. Миклухо-Маклая|accessdate=2020-01-19|archive-date=2016-03-04|archive-url=https://web.archive.org/web/20160304110655/http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/China/Bicurin/Sobr_sved_o_narodach/Tom_I/frametext73.htm|deadlink=no}}</ref>. 
У пізніших роботах Ю. С. Худякова ця концепція ставиться під сумнів і робиться висновок про те, що пам'ятники таштицької культури в Мінусинській улоговині «не мають відношення до етнокультурогенезу давніх киргизів» 
<ref>[https://web.archive.org/web/20120326104151/http://kronk.narod.ru/library/hudyakov-yus-2001.htm Ю. С. Худяков. Проблемы истории древних кыргызов (первоначальное расселение) // Этнографическое обозрение. 2001. № 5.]</ref>.

На думку деяких антропологів, антропологічний тип таштикців відповідає сучасній уральській расі і є вихідним для ряду сучасних етнічних груп Саяно-Алтаю, в тому числі і для частини [[хакаси|хакасів]] 
<ref>Алексєєв В. П. Історична антропологія та етногенез. - М.: "Наука", 1989. - С. 417].</ref>. 
Завершення формування сучасного антропологічного складу хакасів припадає на  початок II тисячоліття по Р.Х., тобто період розквіту культури [[Киргизький каганат|Киргизького каганату]].

У витягнутих мтДНК з останків  п'яти жінок у похованні таштицької епохи виявлено лінії C, HV, H, N9a, і T1 
<ref>C. Keyser et al. 2009. Ancient DNA provides new insights into the history of south Siberian Kurgan people. Human Genetics.</ref>. 
Представник таштицької культури TASTYK S34 належить до Y-хромосомної гаплогрупи R1a1a , відрізняючись від представника тагарської культури TAGAR S24 лише на одну мутацію і будучи прямим нащадком тагарців, які, попри зміну культури, продовжували існувати 
<ref>олков В. Г.,Харків В. Н.,Степанов В. А.Андроновська і тагарська культури у світлі генетичних даних. М. Б. Шатілова. - Томськ, 2012. - Т. XVII. - C.147 - 166.</ref>.

== Примітки ==
{{reflist}}

[[Категорія:Культури залізної доби Росії]]
[[Категорія:Скіфо-сибірський світ]]