Наукове налаштування нот: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Inna Z (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Inna Z (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 38: | Рядок 38: | ||
|} |
|} |
||
'''Наукове налаштування нот''', що також має багато відомих назв: '''філософське налаштування нот''', '''налаштування Сав'єра''' або '''налаштування Верді''', це загальний стандарт налаштування концертних інструментів, за яким [[До (нота)|ноти До першої октави]] ([[До (нота)|C4]]) налаштовувалася на частоту в 256 Гц, а не на частоту в 261.62 Гц, як це прийнято сьогодні, що є приблизно нижчим на 37.6 [[Цент (музика)|центів]] ніж у загальноприйнятому [[A440|стандарті A440]]. Вперше таке налаштування нот було запропоноване в 1713 французьким фізиком {{нп|Джозеф Сав'єр|Джозефом Сав'єром|en|Joseph Sauveur}}, яку також підтримував італійський композитор [[Джузеппе Верді]] в 19-му столітті, а згодом став пропагувати {{нп|Інститут Шиллєра||en|Schiller Institute}} починаючи з 1980-их. |
'''Наукове налаштування нот''', що також має багато відомих назв: '''філософське налаштування нот''', '''налаштування Сав'єра''' або '''налаштування Верді''', це загальний стандарт налаштування концертних інструментів, за яким [[До (нота)|ноти До першої октави]] ([[До (нота)|C4]]) налаштовувалася на частоту в 256 Гц, а не на частоту в 261.62 Гц, як це прийнято сьогодні, що є приблизно нижчим на 37.6 [[Цент (музика)|центів]] ніж у загальноприйнятому [[A440|стандарті A440]]. Вперше таке налаштування нот було запропоноване в 1713 французьким фізиком {{нп|Джозеф Сав'єр|Джозефом Сав'єром|en|Joseph Sauveur}}, яку також підтримував італійський композитор [[Джузеппе Верді]] в 19-му столітті, а згодом став пропагувати {{нп|Інститут Шиллєра||en|Schiller Institute}} починаючи з 1980-их. |
||
Наукове налаштування нот не використовується сучасними оркестрами, але досі досі згадується в наукових працях для зручності через його зручність, оскільки для усіх октав нота C є точним цілим числом [[Двійкова система числення|двійкової системи]], що задається в [[Герц|герцах]] (позначається як Гц).<ref>Marshall Long, ''Architectural acoustics'', p.81, Elsevier, 2006 {{ISBN|0-12-455551-9}}.</ref><ref>Clarence Grant Hamilton, ''Sound and Its Relation to Music'', p.56, Read Books, 2009 {{ISBN|1-4446-7429-3}}.</ref> В усіх октавах C залишається цілим числом в Гц до самої нижньої частоти в 1 Гц як в двійковій так і в десятковій системах числення.<ref>[[Eli Maor]], ''Trigonometric delights'', p.210, Princeton University Press, 2002 {{ISBN|0-691-09541-8}}. "Scientific pitch...has the advantage that all octaves of C correspond to powers of two."</ref><ref>Herbert Stanley Allen, Harry Moore, ''A text-book of practical physics'', p.202, Macmillan, 1916. "The reason for the choice of 256 as middle C in scientific work is in order that the number of vibrations corresponding with any C shall be a whole number."</ref> Нота [[Ля (нота)|Ля (A)]] вище ноти До (C) першої октави (A4) відповідно до загально прийнятого стандарту налаштовується на 440 Гц, відповідно до наукового строю вона матиме частоту в 430.54 Гц.<ref>{{cite book |url=https://books.google.com/books?id=C53Om7gAwQ4C&pg=PA151 |page=151 |first=Claus Wilhelm |last=Turtur |title=Prüfungstrainer Physik: Klausur- und Übungsaufgaben mit vollständigen Musterlösungen |language=German |edition=3 |publisher=Springer |year=2011 |isbn=3834809403}}</ref> |
|||
==Історія== |
==Історія== |
||
Версія за 15:31, 22 січня 2019
| Нота | Частота звучання (Гц) | Чутність |
|---|---|---|
| C-4 | 1 | |
| C-3 | 2 | |
| C-2 | 4 | |
| C-1 | 8 | |
| C0 | 16 | ✓ |
| C1 | 32 | ✓ |
| C2 | 64 | ✓ |
| C3 | 128 | ✓ |
| C4 | 256 | ✓ |
| C5 | 512 | ✓ |
| C6 | 1024 | ✓ |
| C7 | 2048 | ✓ |
| C8 | 4096 | ✓ |
| C9 | 8192 | ✓ |
| C10 | 16384 | ✓ |
| C11 | 32768 | |
| C12 | 65536 |
Наукове налаштування нот, що також має багато відомих назв: філософське налаштування нот, налаштування Сав'єра або налаштування Верді, це загальний стандарт налаштування концертних інструментів, за яким ноти До першої октави (C4) налаштовувалася на частоту в 256 Гц, а не на частоту в 261.62 Гц, як це прийнято сьогодні, що є приблизно нижчим на 37.6 центів ніж у загальноприйнятому стандарті A440. Вперше таке налаштування нот було запропоноване в 1713 французьким фізиком Джозефом Сав'єром, яку також підтримував італійський композитор Джузеппе Верді в 19-му столітті, а згодом став пропагувати Інститут Шиллєра[en] починаючи з 1980-их.
Наукове налаштування нот не використовується сучасними оркестрами, але досі досі згадується в наукових працях для зручності через його зручність, оскільки для усіх октав нота C є точним цілим числом двійкової системи, що задається в герцах (позначається як Гц).[1][2] В усіх октавах C залишається цілим числом в Гц до самої нижньої частоти в 1 Гц як в двійковій так і в десятковій системах числення.[3][4] Нота Ля (A) вище ноти До (C) першої октави (A4) відповідно до загально прийнятого стандарту налаштовується на 440 Гц, відповідно до наукового строю вона матиме частоту в 430.54 Гц.[5]
Історія
Налаштування музичних інструментів відрізнялося від колективу до колективу, і до 17-го століття мали тенденцію постійно збільшувати частоту звучання вище (тобто, щоб інструменти звучали "вище" і виразніше). Французький фізик, що вивчав акустику Джозеф Сав'єр, який не був музикантом, дослідив музикальні тони нот і визначив їх частоти. Він визначив, що для конкретної ноти A4, із продемонстрованих йому музикантами інструментів, частота відрізнялася як правило в діапазоні від 405 до 421 Гц. (Інші дослідники того часу, такі як Християн Гюйгенс, Вітторіо Франческо Станкарі[en] і Брук Тейлор знайшли подібне розходження для ноти A4, і навіть реєстрували частоти в нижчому діапазоні до 383 Гц.) В 1701, Сав'єр запропонував, аби всі музичні ноти базувалися на son fixe (фіксованому звучанні), при якому, одній конкретній ноті необхідно встановити у відповідність 100 Гц, і від цієї частоти обраховувати всі інші ноти. В 1713, він змінив свою думку, і запропонував зафіксувати частоту звучання ноти C4 у 256 Гц; що згодом і назвали "філософським налаштуванням нот" або "налаштуванням Сав'єра". Намагання Сав'єра стандартизувати концертне налаштування інструментів зустріло значний опір від тогочасних музикантів з якими він працював, і запропонований стандарт не було прийнято.[6] Ця нотація періодично відроджувалася, наприклад математиком Сером Джоном Гершелем і композитором Джоном Пайком Гуллом[en] в середині 19-го століття, але ніколи не була прийнята за стандарт.[7]
В 19-му столітті, італійський композитор Джузеппе Верді намагався зупинити постійне підвищення висоти звучання, на яке налаштовували оркестри. В 1874 він написав свій Реквієм із використанням офіційного Французького стандарту diapason normal при якому нота A4 налаштовувалася на 435 Гц. Згодом, він зазначив, що частота в 432 Гц була б трохи кращим для оркестрів.[8] Одним із рішень, яке він запропонував було наукове налаштування нот. Але намагання Верді були мало успішними.[8][9]
Примітки
- ↑ Marshall Long, Architectural acoustics, p.81, Elsevier, 2006 ISBN 0-12-455551-9.
- ↑ Clarence Grant Hamilton, Sound and Its Relation to Music, p.56, Read Books, 2009 ISBN 1-4446-7429-3.
- ↑ Eli Maor, Trigonometric delights, p.210, Princeton University Press, 2002 ISBN 0-691-09541-8. "Scientific pitch...has the advantage that all octaves of C correspond to powers of two."
- ↑ Herbert Stanley Allen, Harry Moore, A text-book of practical physics, p.202, Macmillan, 1916. "The reason for the choice of 256 as middle C in scientific work is in order that the number of vibrations corresponding with any C shall be a whole number."
- ↑ Turtur, Claus Wilhelm (2011). Prüfungstrainer Physik: Klausur- und Übungsaufgaben mit vollständigen Musterlösungen (German) (вид. 3). Springer. с. 151. ISBN 3834809403.
- ↑ Haynes, Bruce (2002). A History of Performing Pitch: The Story of 'A'. Scarecrow Press. с. 224. ISBN 1461664152.
- ↑ Pole, William (29 січня 1869). Musical Pitch. Journal of the Society of Arts. London: Bell and Daldy. 17 (845): 165—166.
- ↑ а б Rosen, David, Verdi, Requiem
- ↑ Letter from Verdi to Giulio Ricordi, Verdi's Aida, Giuseppe Verdi, Hans Busch