Британський мандат у Палестині: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Servansky перейменував сторінку з Британський мандат у Палестині на Підмандатна Палестина Мітка: Нове перенаправлення |
Вилучено перенаправлення на Підмандатна Палестина Мітка: Вилучено перенаправлення |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Британський мандат у Палестині''' (також відомий як '''Палестинський мандат''') — юридичний документ ([[Мандат Ліги Націй|мандат]]) [[Ліга Націй|Ліги Націй]], виданий [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Сполученому Королівству]] на тимчасове управління територіями Близького Сходу, що до Першої світової війни входили до Османської Імперії. До складу британського мандата увійшли вилайети: Наблус, Акр, південь вилайета Сирія, південь вилайета Бейрут, і область Єрусалиму (до Мудросського перемир'я). |
|||
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Підмандатна Палестина]] |
|||
== Історія == |
|||
{{also|Угода Сайкса — Піко}} |
|||
Проект мандата на Палестину був офіційно затверджений Радою Ліги Націй 24 липня 1922 року, а потім доповнений трансйорданським меморандумом від 16 вересня 1922 року<ref name="Marjorie M. Whiteman 1963 pp 650">Marjorie M. Whiteman, ''Digest of International Law'', vol. 1, US State Department (Washington, DC: U.S. Government Printing Office, 1963) pp 650—652</ref>; набув чинності 29 вересня 1923 року, після ратифікації [[Лозаннський мирний договір (1923)|Лозаннського мирного договору]]<ref name=cmd5479>[https://unispal.un.org/UNISPAL.NSF/0/88A6BF6F1BD82405852574CD006C457F Palestine Royal Commission Report Presented by the Secretary of State for the Colonies to Parliament by Command of His Majesty, July 1937, Cmd. 5479] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120127035141/http://unispal.un.org/UNISPAL.NSF/0/88A6BF6F1BD82405852574CD006C457F |date=27 January 2012 }}. His Majesty's Stationery Office., London, 1937. 404 pages + maps. ([[Peel Report]], 45 MB)</ref>. Дія мандата завершилася опівночі 14 травня 1948<ref name=Smith>The roots of separatism in Palestine: British economic policy, 1920—1929, Barbara Jean Smith, Syracuse University Press, 1993</ref>. |
|||
== Юридична основа == |
|||
Документ був заснований на принципах, закріплених у статті 22 статуту Ліги Націй і [[Конференція в Сан-Ремо|Резолюції Сан-Ремо]] від 25 квітня 1920 року, укладеної союзними державами після Першої світової війни. Мандатна система Ліги Націй була призначена для управління територіями на Близькому Сході, які входили до Османської імперії починаючи з XVI століття, «до тих пір, коли вони будуть здатні жити самостійно» ({{lang-en|until such time as they are able to stand alone}}).<ref>[http://avalon.law.yale.edu/20th_century/leagcov.asp#art22 Article 22, The Covenant of the League of Nations] and "Mandate for Palestine, " Encyclopedia Judaica, Vol. 11, p. 862, Keter Publishing House, Jerusalem, 1972</ref>. Приблизний кордон з територіями, підмандатними Франції, був визначений угодою Політ — Ньюка від 23 грудня 1920 года<ref name=convention_23-12-1920>{{cite web|url=https://www.jstor.org/stable/pdf/2213236.pdf|title=Accept Terms and Conditions on JSTOR|publisher=}}</ref>. |
|||
== Трансйорданія == |
|||
Після битви під Мейсалуною в липні 1920 року Трансйорданія була [[Нічийна земля|нічийною територією]]. Британія воліла уникати з'єднання Трансиордании з Палестиною до наради в Каїрі в березні 1921 року, де було вирішено, що цією територією буде управляти [[Абдалла бін Хусейн]] в рамках Палестинського мандата{{sfn|Роган |2017|loc=| с=487 |name=}}. Трансиорданський меморандум скасував право євреїв створювати поселення на території на схід від р. Йордан. Для реалізації положень Меморандуму було створено «трансиорданське управління» під загальним керівництвом Сполученого Королівства. Відповідно до угоди від 20 лютого 1928 року Трансйорданія отримала значну автономію і пізніше стала повністю незалежною за договором з Великобританією від 22 березня 1946 года<ref>{{стаття |заголовок=Abdallah's Jordan: 1947-1951 |видання=Middle East Journal |том=5 |сторінки=439—460 |мова=en |автор=Wright, Esmond |рік=1951 |тип=journal}}</ref>. |
|||
== Завершення == |
|||
{{main|Створення Держави Ізраїль|План ООН по розділенню Палестини|Арабо-ізраїльський конфлікт}} |
|||
29 листопада 1947, незадовго до закінчення терміну дії мандата (14 травня 1948 року) Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 181, що визначила подальше управління в Палестині. Резолюція передбачала створення в Палестині двох держав — арабського і єврейського; місто [[Єрусалим]] залишалося в довірчому управлінні ООН [9]. В останній день дії мандата палестинські євреї оголосили про створення незалежної держави Ізраїль. Почалася [[Арабо-ізраїльська війна (1948—1949)|арабо-ізраїльська війна]]. В її результаті арабську державу в Палестині створено не було. |
|||
== Примітки == |
|||
{{reflist}} |
|||
== Джерела == |
|||
* Louis, Wm. Roger (1969). The United Kingdom and the Beginning of the Mandates System, 1919—1922. ''International Organization'', 23(1), pp. 73-96. |
|||
* Paris, Timothy J. (2003). ''Britain, the Hashemites and Arab Rule, 1920—1925: The Sherifian Solution''. London: Routledge. {{ISBN|0-7146-5451-5}} |
|||
* Aruri, Naseer H. (1972). ''Jordan: A Study in Political Development (1921—1965)''. Martinus Nijhoff Publishers. {{ISBN|978-94-010-2773-1}} |
|||
* {{cite web | title=Crossroads to Israel | author=Christopher Sykes | publisher = Indiana University Press | year=1973 | url=https://books.google.com/books/about/Cross_roads_to_Israel.html?id=kGaEAAAAIAAJ | ref=Sykes, 1973| ISBN = 0-253-20165-9 | accessdate=2015-06-04}} |
|||
* {{cite book|first=Gideon|last=Biger|title=The Boundaries of Modern Palestine, 1840-1947|url=https://books.google.com/books?id=wUqRAgAAQBAJ&pg=PA170|date=2004|publisher=Routledge|isbn=978-1-135-76652-8|ref=harv}} |
|||
* {{Cite book|title= A History of Modern Palestine: One Land, Two Peoples |last= Pappé |first= Ilan |year= 2004 |publisher=[[Cambridge University Press]] |isbn= 0-521-55632-5|ref=harv}} |
|||
* {{cite book|last1=Pappé |first1=Ilan |title=The Making of the Arab–Israeli Conflict, 1947–1951 |url=https://books.google.com/books?id=zAJZCKAwtPMC |accessdate=2 May 2009 |date=15 August 1994 |publisher=I.B.Tauris |isbn=978-1-85043-819-9 |chapter=Introduction |chapterurl=https://books.google.com/books?id=zAJZCKAwtPMC&pg=PR5&cad=0_1#PPA1,M1 |ref=harv}} |
|||
* {{cite book|last1=Aruri |first1=Naseer Hasan |title=Jordan: A Study in Political Development 1923–1965 |url=https://books.google.com/books?id=GVaG4WGKj9MC |accessdate=2 May 2009 |year=1972 |publisher=Martinus Nijhoff Publishers |location=The Hague |isbn=978-90-247-1217-5 |ref=CITEREFAruri1972}} |
|||
* {{книга |
|||
| автор = Юджин Роган |
|||
| заголовок = Падение Османской империи. Первая мировая война на Ближнем Востоке, 1914–1920 гг. |
|||
|оригінал = The Fall of the Ottomans: The Great War in the Middle East. By Eugene Rogan. |
|||
| місце = М. |
|||
| видавництво = Альпина Нон-фикшн |
|||
| рік = 2017 |
|||
| allpages = 560 |
|||
| isbn = 978-5-91671-762-4 |
|||
| ref = Роган |
|||
}} |
|||
[[Категорія:Міжнародні відносини Великої Британії]] |
|||
[[Категорія:Історія Ізраїлю]] |
|||
[[Категорія:Кордони Ізраїлю]] |
|||
Версія за 11:43, 16 вересня 2019
Британський мандат у Палестині (також відомий як Палестинський мандат) — юридичний документ (мандат) Ліги Націй, виданий Сполученому Королівству на тимчасове управління територіями Близького Сходу, що до Першої світової війни входили до Османської Імперії. До складу британського мандата увійшли вилайети: Наблус, Акр, південь вилайета Сирія, південь вилайета Бейрут, і область Єрусалиму (до Мудросського перемир'я).
Історія
Проект мандата на Палестину був офіційно затверджений Радою Ліги Націй 24 липня 1922 року, а потім доповнений трансйорданським меморандумом від 16 вересня 1922 року[1]; набув чинності 29 вересня 1923 року, після ратифікації Лозаннського мирного договору[2]. Дія мандата завершилася опівночі 14 травня 1948[3].
Юридична основа
Документ був заснований на принципах, закріплених у статті 22 статуту Ліги Націй і Резолюції Сан-Ремо від 25 квітня 1920 року, укладеної союзними державами після Першої світової війни. Мандатна система Ліги Націй була призначена для управління територіями на Близькому Сході, які входили до Османської імперії починаючи з XVI століття, «до тих пір, коли вони будуть здатні жити самостійно» (англ. until such time as they are able to stand alone).[4]. Приблизний кордон з територіями, підмандатними Франції, був визначений угодою Політ — Ньюка від 23 грудня 1920 года[5].
Трансйорданія
Після битви під Мейсалуною в липні 1920 року Трансйорданія була нічийною територією. Британія воліла уникати з'єднання Трансиордании з Палестиною до наради в Каїрі в березні 1921 року, де було вирішено, що цією територією буде управляти Абдалла бін Хусейн в рамках Палестинського мандата[6]. Трансиорданський меморандум скасував право євреїв створювати поселення на території на схід від р. Йордан. Для реалізації положень Меморандуму було створено «трансиорданське управління» під загальним керівництвом Сполученого Королівства. Відповідно до угоди від 20 лютого 1928 року Трансйорданія отримала значну автономію і пізніше стала повністю незалежною за договором з Великобританією від 22 березня 1946 года[7].
Завершення
29 листопада 1947, незадовго до закінчення терміну дії мандата (14 травня 1948 року) Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 181, що визначила подальше управління в Палестині. Резолюція передбачала створення в Палестині двох держав — арабського і єврейського; місто Єрусалим залишалося в довірчому управлінні ООН [9]. В останній день дії мандата палестинські євреї оголосили про створення незалежної держави Ізраїль. Почалася арабо-ізраїльська війна. В її результаті арабську державу в Палестині створено не було.
Примітки
- ↑ Marjorie M. Whiteman, Digest of International Law, vol. 1, US State Department (Washington, DC: U.S. Government Printing Office, 1963) pp 650—652
- ↑ Palestine Royal Commission Report Presented by the Secretary of State for the Colonies to Parliament by Command of His Majesty, July 1937, Cmd. 5479 [Архівовано 27 January 2012 у Wayback Machine.]. His Majesty's Stationery Office., London, 1937. 404 pages + maps. (Peel Report, 45 MB)
- ↑ The roots of separatism in Palestine: British economic policy, 1920—1929, Barbara Jean Smith, Syracuse University Press, 1993
- ↑ Article 22, The Covenant of the League of Nations and "Mandate for Palestine, " Encyclopedia Judaica, Vol. 11, p. 862, Keter Publishing House, Jerusalem, 1972
- ↑ Accept Terms and Conditions on JSTOR (PDF).
- ↑ Роган, 2017, с. 487.
- ↑ Wright, Esmond. Abdallah's Jordan: 1947-1951 // Middle East Journal : journal. — 1951. — Vol. 5. — P. 439—460.
Джерела
- Louis, Wm. Roger (1969). The United Kingdom and the Beginning of the Mandates System, 1919—1922. International Organization, 23(1), pp. 73-96.
- Paris, Timothy J. (2003). Britain, the Hashemites and Arab Rule, 1920—1925: The Sherifian Solution. London: Routledge. ISBN 0-7146-5451-5
- Aruri, Naseer H. (1972). Jordan: A Study in Political Development (1921—1965). Martinus Nijhoff Publishers. ISBN 978-94-010-2773-1
- Christopher Sykes (1973). Crossroads to Israel. Indiana University Press. ISBN 0-253-20165-9. Процитовано 4 червня 2015.
- Biger, Gideon (2004). The Boundaries of Modern Palestine, 1840-1947. Routledge. ISBN 978-1-135-76652-8.
- Pappé, Ilan (2004). A History of Modern Palestine: One Land, Two Peoples. Cambridge University Press. ISBN 0-521-55632-5.
- Pappé, Ilan (15 August 1994). Introduction. The Making of the Arab–Israeli Conflict, 1947–1951. I.B.Tauris. ISBN 978-1-85043-819-9. Процитовано 2 May 2009.
- Aruri, Naseer Hasan (1972). Jordan: A Study in Political Development 1923–1965. The Hague: Martinus Nijhoff Publishers. ISBN 978-90-247-1217-5. Процитовано 2 May 2009.
- Юджин Роган. Падение Османской империи. Первая мировая война на Ближнем Востоке, 1914–1920 гг = The Fall of the Ottomans: The Great War in the Middle East. By Eugene Rogan.. — М. : Альпина Нон-фикшн, 2017. — 560 p. — ISBN 978-5-91671-762-4.