Єрусалим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єрусалим
івр. ירושלים
Герб Прапор
Єрусалим
Розташування міста Єрусалим
Основні дані
Країна Ізраїль Ізраїль
Регіон Єрусалимський округ
Засноване 4 тисячоліття до н.е.
Населення 933,200 (2012)
Телефонний код 972 2
Географічні координати 31°46′45″ пн. ш. 35°13′25″ сх. д. / 31.77917° пн. ш. 35.22361° сх. д. / 31.77917; 35.22361Координати: 31°46′45″ пн. ш. 35°13′25″ сх. д. / 31.77917° пн. ш. 35.22361° сх. д. / 31.77917; 35.22361
Висота над рівнем моря 650 - 840 м
Міська влада
Веб-сторінка www.jerusalem.muni.il
Мер міста Нір Баркат

Єрусал́им (івр. ירושליםЄрушала́їм, араб. القدسаль-Кудс, у перекладі «священний») — стародавнє близькосхідне місто, розташоване на вододілі між Середземним та Мертвим морями, на висоті 650–840 м, одне з найдавніших міст світу, центр трьох релігій — юдаїзму, християнства й ісламу, столиця древнього Юдейського царства. Історично є в коліні Юди. Місто було засноване понад 3700 років тому і зараз його архітектура є сумішшю пам'яток історії різних культур і народів.

Єрусалим — офіційна столиця держави Ізраїль, у ньому перебувають всі урядові заклади, хоча ізраїльський суверенітет над східною частиною міста не визнаний значною частиною міжнародного співтовариства.

Статус Єрусалима[ред.ред. код]

Ізраїль та Палестинська автономія офіційно вважають Єрусалим своєю столицею й не визнають таке право за іншою стороною, хоча ізраїльський суверенітет над східною частиною міста не визнаний ні ООН, ні значною частиною міжнародного співтовариства, а органи влади Палестинської автономії взагалі ніколи не перебували в Єрусалимі.

Статус Єрусалима — предмет гарячих дискусій. Резолюція Генеральної асамблеї ООН № 181 від 29 листопада 1947, відома за назвою «Резолюція про розділ Палестини», припускала, що міжнародне співтовариство візьме під свій контроль майбутнє Єрусалима після закінчення британського мандата (15 травня 1948).

В 1950 році Ізраїль оголосив Єрусалим своєю столицею; всі гілки влади ізраїльського уряду розташовуються в Єрусалимі. У 1950 році, коли місто було поділено між Ізраїлем і Йорданією, цей статус поширювався тільки на західну частину міста.

Після перемоги в Шестиденній Війні 1967 року Ізраїль одержав контроль над всією територією міста, законодавчо відокремив Східний Єрусалим від західного берега ріки Йордан й оголосив свій суверенітет над Єрусалимом. Законом про Єрусалим від 30 липня 1980 року Ізраїль оголосив Єрусалим своєю єдиною й неподільною столицею. У Єрусалимі перебувають Кнесет, всі державні й урядові заклади Ізраїлю.

ООН і всі його члени не визнають однобічної анексії Східного Єрусалима. Майже всі держави розміщають свої посольства в районі Великого Тель-Авіва, за винятком Болівії й Парагваю, чиї посольства розташовуються в околицях Єрусалима Мевасерет-Ціон. Конгрес США ще в 2000 році ухвалив рішення щодо переносу посольства в Єрусалим, однак уряд США постійно відкладає виконання рішення.

15 серпня 2006 року уряд Коста-Ріки оголосив про перенесення свого посольства з Єрусалима в Тель-Авів, а 25 серпня того ж року — уряд Ель-Сальвадору, і в наш час в Єрусалимі більше не залишилося посольств іноземних держав [1].

У Східному Єрусалимі розташовуються консульства США й деяких інших країн, що здійснюють контакти з Палестинською автономією.

Культура, наука[ред.ред. код]

До найвідоміших установ освіти міста належить заснований у 1918 році Єврейський університет, заснована у 1959 році Академія наук Ізраїля, Єврейська національна й університетська бібліотека, Національна бібліотека Ізраїлю. У місті знаходяться чисельні релігійні дослядницькі та освітні інституції. До них належать відкриті у 1890 році французькі École Biblique та École Archéologique Française та відкрита 1927 року Папський біблійний інститут та Інститут юдейської релігії (1963).

Населення[ред.ред. код]

На 2010 рік з 780 200 жителів, 65% — євреї, 32% — араби, 2% — християни. 35% населення це діти у віці до 15 років. Ріст населення становить 1,1% у рік.

Населення Єрусалима в різні часи:

рік євреї мусульмани християни всього
1525 100 18 900 - -
1538 115 19 750 - -
1553 163 20 850 - -
1562 200 21 450 - -
1844 712 35 000 3 390 39 102
1876 1200 37 560 5 470 44230
1896 2811 39 760 8 750 51 320
1922 3400 44 400 14 700 62 500
1931 21 200 51 900 19 300 92 400
1944 57 000 59 600 29 400 146 000
1948 - - - 84 000
2010 507 000 250 000 15 600 780 200

Старе місто Єрусалиму[ред.ред. код]

Вулиця Старого міста

Історична частина Єрусалиму — Старе місто займає площу близько 1 км2. З середини 16 ст. до 1860 р. власне цією територією було ціле місто Єрусалим оточене оборонним муром. Оборонний мур Єрусалима побудований в 1538 р. османським султаном Сулейманом Пишним. Його протяжність становить близько 4,5 км, та він має висоту від 5 до 15 метрів і товщину до 5 метрів. У Старому місті розташовуються ряд святих місць для християн, мусульман та юдеїв: Храмова гора,Стіна Плачу, Храм Гробу Господнього, Купол Скелі та мечеть Аль-Акса. До Старого міста також справедливо відносять і Гору Сіон з Храмом Успіння Пресвятої Богородиці, територія яких не увійшла з фінансових причин при будівництві оборонного муру султаном Сулейманом І Пишним. Старе місто поділяється на чотири квартали, уявні межі яких були впорядковані тільки у 19 столітті: Мусульманський квартал, Християнський квартал, Єврейський квартал та Вірменський квартал.

Релігійне значення[ред.ред. код]

Мечеть Аль-Акса, священна для мусульман

Єрусалим священне місто юдаїзму впродовж 3 тис. років, християнства — 2 тис. років, ісламу — 1400 років. Статистичний щорічник Єрусалима наводить список 1204 синагог, 150 церков і 73 мечетей, розташованих у місті[1]. Незважаючи на зусилля, спрямовані на забезпечення мирного співіснування релігій, деякі місця поклоніння, наприклад, Храмова гора, були й залишаються джерелом тертя й суперечок.

Єрусалим священний для євреїв, відколи цар Давид проголосив місто своєю столицею в 10 ст. до Христа. У Єрусалимі були зведені Храм Соломона і Другий Храм[2]. Місто згадується у Біблії 632 рази. Сьогодні Стіна Плачу — залишки стіни, що оточувала Другий Храм — для євреїв є святинею, другою тільки після Святої святих Храмової гори[3]. Синагоги у всьому світі традиційно споруджуються так, щоб свята арка була обернута до Єрусалиму[4], а арки в єрусалимських синагогах обернуті до Святої святих[5]. Як велить Мішна, й як кодифіковано у Шулхан арух, щоденні молитви виголошуються обличчям до Єрусалиму й Храмової гори. Багато євреїв мають спеціальну табличку, міцрах, вдома, яка позначає напрямок молитви.

Для християн Єрусалим священний не тільки в зв'язку з історією, записаною у Старому Заповіті, але й тому, що місто пов'язане з життям Ісуса Христа. У Новому Заповіті розповідається про те, що Ісуса принесли в Єрусалим незабаром після його народження[6]. Він повернувся в Єрусалим пізніше й прогнав міняйл із Храму[7]. Верхні покої, де проходила таємна вечеря, розташовані на горі Сіон, в тому ж будинку що й гріб царя Давида[8][9]. На горі Голгофі Ісуса розп'яли на хресті. Євангеліє від Івана повідомляє, що гора була за межами Єрусалима[10], але сучасні археологічні знахідки свідчать про те, що Голгофа була неподалік від мурів Старого міста, в межах сучасного Єрусалима[11]. За найпопулярнішою з версій на місці Голгофи було зведено Храм Гробу Господнього, до якого приходять християнські паломники впродовж останніх двох тисяч років[11][12][13].

Храмова гора

Єрусалим вважається третім за значенням священним містом мусульман-сунітів[джерело не вказано 1123 дня]. Він був центром кібли, напрямку молитви мусульман, приблизно рік, перш ніж вона була перенесена до кааби в Мецці[14]. Однак, найбільше значення для ісламу Єрусалим має тому, що з ним пов'язана ніч сходження пророка Магомета на небеса. Мусульмани вірять, що одної ночі Магомет був чудодійно перенесений з Мекки до Храмової гори в Єрусалимі, звідки він зійшов на небо, щоб зустрітися з попередніми пророками ісламу[15][16]. Перший вірш сури Корану аль-Ісра повідомляє, що пунктом призначення мандрівки Магомета була найдальша мечеть[17], і вважається, що вона знаходилася в Єрусалимі. Сьогодні на Храмовій горі розташовані дві ісламські святині, присвячені цій події — мечеть аль-Акса, що означає найдальша, та Купол Скелі, зведений над Каменем основи, з якого Магомет здійнявся в небо[18].

Історія[ред.ред. код]

Стародавнє місто Єрусалим та його стіни
The Old City of Jerusalem and its Walls[19]
a
Світова спадщина ЮНЕСКО
Jerusalem.jpg
Map of Jerusalem - the old city - EN.png
Країна Flag of UNESCO.svg ЮНЕСКО [20]
Тип Культурний
Критерії ii, iii, vi
Ідентифікатор 148
Регіонb Арабські країни

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1981
5-та сесія
Загроза 1982-

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Доантичні часи[ред.ред. код]

Східчаста кам'яна побудова, місто Давида

Аналіз кераміки свідчить про те, що місто Давида, яке лежало в межах сучасного Єрусалима, було місцем проживання людей ще в мідну добу, тобто приблизно 6 тис. років тому[джерело не вказано 1123 дня][21]. Існують докази постійного поселення часів ранньої бронзової доби[21][22]. Першими письмовими згадками про місто є, мабуть, єгипетські ієратичні тексти 19 ст. до Христа, в яких серед ворогів фараона називається місто Рошламем або Рошрамен[21] та листи з амарнського архіву[23][24]. Деякі археологи, зокрема Кетлін Кеньйон, вважають, що Єрусалим[25] був заснований північно-західними семітськими племенами приблизно в 26 столітті до Христа. За єврейськими переказами місто було засноване предками Авраама Симом та Ебером.

У Біблії Єрусалим (Салем) уперше згадується за правління Мелхіседека, союзника Авраама, якого вважають Симом із переказів. Пізніше, в часи Ісуса Навина Єрусалим лежав на території Веніамінового коліна та євусеїв, поки його не підкорив і не зробив своєю столицею Ізріїльського царства цар Давид[26][27][v] Недавні розкопки великої кам'яної будови і поряд із нею деякі археологи вважають залишками палацу царя Давида, що було б підтвердженням оповіді з Біблії[28].

Єврейські релігійні тексти стверджують, що цар Давид правив до 970 року. Його спадкоємець, син Соломон[29], побудував священний храм на горі Морія, відомий також як Храм Соломона й Перший Храм. У Храмі зберігався Ковчег Заповіту, скринька з табличками, на яких були записані заповіді Божі[30]. Упродовж понад 400 років, до вавилонського завоювання у 587 році, Єрусалим був політичною столицею об'єднаного царства Ізраїль, а пізніше Юдейського царства. Протягом цього періоду, який називають періодом Першого Храму[31], Храм був релігійним центром ізраїльтян[32][33].

Коли в 722 році Ассирія завоювала царство Ізраїль, Єрусалим зміцнився завдяки припливу біженців із півночі. Період Першого Храму завершився приблизно в 586 році до Христа, коли вавилоняни завоювали Юдею разом із Єрусалимом і зруйнували Перший Храм[31]. У 538 до Р. Х., через півстоліття після вавилонського завоювання, перський цар Кир Великий запросив євреїв повернутися до Юдеї й відбудувати Храм[34]. Спорудження Другого Храму завершилося у 516 році до Христа за правління Дарія I, через 70 років після зруйнування Першого Храму[35][36]. У 445 році указ царя Артаксеркс I дозволив відбудову міських мурів[37]. Роль Єрусалима як столиці Юдеї та центру єврейської релігії відновилася.

Античні часи[ред.ред. код]

Коли Александр Македонський підкорив собі перську державу Ахеменідів, Єрусалим і вся Юдея потрапила в сферу впливу македонців, а після смерті Александра опинилася в руках Птоломеїв, першим із яких був Птолемей I Сотер. У 198 році до Христа Птоломей V втратив Єрусалим та Юдею, і вони перейшли до держави Селевкідів. Спроби Селевкідів еллінізувати місто призвели до успішного повстання Маккавеїв у 168 до Христа. Повстання очолили першосвященик Маттатій та п'ять його синів. Як наслідок у −152 утворилося царство Хасмонеїв із столицею в Єрусалимі. Воно проіснувало до захоплення Єрусалима Римом у −63, за Помпея Великого[38].

Облога й руйнування Єрусалима римлянами (Девід Робертс, 1850)

Римляни, при імперії, встановили маріонеткову державу на чолі з Іродом I, який розбудовував і прикрашав місто, побудував мури, вежі й палаци, розбудував Храмову гору. За Ірода забудова Храмової гори зросла вдвічі[29][39][40]. Незабаром після смерті Ірода, в 6 році, Юдея опинилася під прямим правлінням Риму як провінція Іудея[41], хоча Іродові спадкоємці залишалися маріонетковими царями сусідніх територій до 96 року.

Незадоволеність євреїв римським правлінням призвела до повстання, яке було придушене римлянами під час Іудейської війни. Захопивши Єрусалим у 70 році, римляни зруйнували Другий Храм. Єрусалим знову на кілька років став столицею Юдеї під час повстання Бар-Кохби 132 року. У 135 римляни придушили повстання. Імператор Адріан побудував на руїнах Єрусалима римське місто Елія-Капітоліна[42] і заборонив євреям входити в нього. Усю провінцію Іудею Адріан перейменував у Сирію Палестину[43][44]. Заборона на вхід євреїв до Єрусалима діяла до 4 століття.

Єрусалим залишався в руках спочатку Риму, а потім Візантії впродовж 5 століть після повстання Бар-Кохби. Римський імператор Костянтин Великий спорудив у місті християнські храми, такі як Храм Гробу Господнього і повернув йому назву Єрусалим.

Пік Єрусалиму за розміром і населенням припав на кінець періоду Другого Храму. Тоді місто займало понад два квадратних кілометри і налічувало 200 тис. мешканців[43][45].

Візантійська імперія зберігала контроль над Єрусалимом впродовж кількох століть після розпаду Римської імперії, але на початку 7 століття Єрусалим потрапив у руки персів держави Сасанідів, хоча Візантія швидко повернула його собі. Перси захопили Єрусалим у 614 при допомозі навколишнього єврейського населення, якому остогидли візантійці[46], після 21-денної облоги. Візантійські хроніки розповідають, що перси та євреї вирізали десятки тисяч християн[47]. Після 15-річної перської окупації візантійський імператор Іраклій відвоював його в 629[46].

Галерея[ред.ред. код]

Панорама[ред.ред. код]

Панорама Єрусалима з Оливкової гори
Панорама Єрусалима з Оливкової гори

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Guinn, David E. (2006-10-02). Protecting Jerusalem's Holy Sites: A Strategy for Negotiating a Sacred Peace (вид. 1st). Cambridge University Press. с. 142. ISBN 0521866626. 
  2. З 10 століття до Христа:[v]
    • «Ізраїль був уперше зібраний у єдину націю Єрусалимом приблизно 3000 років тому, коли цар Давид коронувався й об'єднав дванадцять навколишніх племен… Впродовж 1000 років Єрусалим був центром єврейського суверенітету, місцем царів, законодавчих рад та судів. У вигнанні єврейський народ став ідентифікуватися з містом, що було його древньою столицею. Євреї, де б вони не були, молилися за його відновлення.» Roger Friedland, Richard D. Hecht. To Rule Jerusalem, University of California Press, 2000, p. 8. ISBN 0-520-22092-7
    • «Зв'язок євреїв з Єрусалимом ніколи не переривався. Впродовж трьох тисячоліть Єрусалим був центром єврейської віри, зберігаючи своє символічне значення впродовж тисячоліть.» Jerusalem- the Holy City, Israeli Ministry of Foreign Affairs, February 23, 2003. Accessed March 24, 2007.
    • «Центральна роль Єрусалиму в юдаїзмі настільки потужна, що навіть світські євреї виражають свою відданість місту й не можуть уявити без нього сучасну державу Ізраїль… Для євреїв Єрусалим священний просто тому, що він існує… Хоча святість Єрусалиму йде в глибину віків на три тисячоліття…». Leslie J. Hoppe. The Holy City: Jerusalem in the theology of the Old Testament, Liturgical Press, 2000, p. 6. ISBN 0-8146-5081-3
    • «Відколи цар Давид зробив Єрусалим столицею Ізраїлю 3000 років тому, місто відігравало центральну роль у існуванні єврейства.» Mitchell Geoffrey Bard, The Complete Idiot's Guide to the Middle East Conflict, Alpha Books, 2002, p. 330. ISBN 0-02-864410-7
    • «Для євреїв місто було найвищим фокусом духовного, культурного та національного життя протягом трьох тисячоліть.» Yossi Feintuch, U.S. Policy on Jerusalem, Greenwood Publishing Group, 1987, p. 1. ISBN 0-313-25700-0
    • «Єрусалим став центром єврейського народу приблизно 3000 років тому». Moshe Maoz, Sari Nusseibeh, Jerusalem: Points of Friction — And Beyond, Brill Academic Publishers, 2000, p. 1. ISBN 90-411-8843-6
    • «Єврейський народ нерозривно зв'язаний з містом Єрусалим. Жодне інше місто не грало такої значної ролі в історії, культурі, релігії, національному житті й свідомості жодного народу, яку відігравав Єрусалим для єврейства та юдаїзму. Відколи цар Давид установив місто як столицю єврейської держави приблизно за 1000 років до нової доби, воно служило символом і найглибшим вираженням ідентичності єврейського народу як нації.» Basic Facts you should know: Jerusalem, Anti-Defamation League, 2007. Retrieved March 28, 2007.
  3. «What is the Western Wall?». The Kotel. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-06. 
  4. Goldberg, Monique Susskind. «Synagogues». Ask the Rabbi. Schechter Institute of Jewish Studies. Архів оригіналу за 2008-01-31. Процитовано 2007-03-10. 
  5. Segal, Benjamin J. (1987). Returning: The Land of Israel as Focus in Jewish History. Jerusalem, Israel: Department of Education and Culture of the World Zionist Organization. с. 124. Процитовано 2007-03-10. 
  6. From the King James Version of the Bible: «And when the days of her purification according to the law of Moses were accomplished, they brought [Jesus] to Jerusalem, to present him to the Lord;» (Luke 2:22)
  7. From the King James Version of the Bible: «And they come to Jerusalem: and Jesus went into the temple, and began to cast out them that sold and bought in the temple, and overthrew the tables of the moneychangers, and the seats of them that sold doves;» (Mark 11:15)
  8. Boas, Adrian J. (2001-10-12). «Physical Remains of Crusader Jerusalem». Jerusalem in the Time of the Crusades. Routledge. с. 112. ISBN 0415230004. «The interesting, if not reliable illustrations of the church on the round maps of Jerusalem show two distinct buildings on Mount Zion: the church of St Mary and the Cenacle (Chapel of the Last Supper) appear as separate buildings.» 
  9. Endo, Shusaku (1999). У Richard A. Schuchert. A Life of Jesus. Paulist Press. с. 116. ISBN 0809123193. 
  10. From the King James Version of the Bible: «This title then read many of the Jews: for the place where Jesus was crucified was nigh to the city: and it was written in Hebrew, and Greek, and Latin.» (John 19:20)
  11. а б Stump, Keith W. (1993). «Where Was Golgotha?». Worldwide Church of God. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-11. 
  12. Ray, Stephen K. (October 2002). St. John's Gospel: A Bible Study Guide and Commentary for Individuals and Groups. San Francisco, CA: Ignatius Press. с. 340. ISBN 0898708214. 
  13. O'Reilly, Sean; James O'Reilly (2000-11-30). PilgrFile: Adventures of the Spirit (вид. 1st). Travelers' Tales. с. 14. ISBN 1885211562. «The general consensus is that the Church of the Holy Sepulchre marks the hill called Golgotha, and that the site of the Crucifixion and the last five Stations of the Cross are located under its large black domes.» 
  14. Cordesman, Anthony H. (2005-10-30). «The Final Settlement Issues: Asymmetric Values & Asymmetric Warfare». The Israeli-Palestinian War: Escalating to Nowhere. Praeger Security International. с. 62. ISBN 0275987582. 
  15. Peters, Francis E. (2003-10-20). «Muhammad the Prophet of God». The Monotheists: The Peoples of God. Princeton University Press. с. 95–6. ISBN 0691114609. 
  16. «Sahih Bukhari». Compendium of Muslim Texts. University of Southern California. Процитовано 2007-03-11.  (from an English translation of Sahih Bukhari, Volume IX, Book 93, Number 608)
  17. From Abdullah Yusuf Ali's English translation of the Qur'an: «Glory to (Allah) Who did take His servant for a Journey by night from the Sacred Mosque to the farthest Mosque, whose precincts We did bless,- in order that We might show him some of Our Signs: for He is the One Who heareth and seeth (all things).» (17:1)
  18. «The Early Arab Period – 638–1099». Jerusalem: Life Throughout the Ages in a Holy City. Bar-Ilan University Ingeborg Rennert Center for Jerusalem Studies. March 1997. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-04-24. 
  19. Old City of Jerusalem and its Walls. UNESCO World Heritage Centre.
  20. За даними ЮНЕСКО не відноситься до жодної з країн.
  21. а б в Freedman, David Noel (2000-01-01). Eerdmans Dictionary of the Bible. Wm B. Eerdmans Publishing. с. 694–95. ISBN 0802824005. 
  22. Killebrew Ann E. «Biblical Jerusalem: An Archaeological Assessment» in Andrew G. Vaughn and Ann E. Killebrew, eds., «Jerusalem in Bible and Archaeology: The First Temple Period» (SBL Symposium Series 18; Atlanta: Society of Biblical Literature, 2003)
  23. Vaughn, Andrew G.[недійсне посилання]; Ann E. Killebrew (2003-08-01). «Jerusalem at the Time of the United Monarchy». Jerusalem in Bible and Archaeology: the First Temple Period. Atlanta: Society of Biblical Literature. с. 32–33. ISBN 1589830660. 
  24. Shalem, Yisrael (1997-03-03). «History of Jerusalem from Its Beginning to David». Jerusalem: Life Throughout the Ages in a Holy City. Bar-Ilan University Ingeborg Rennert Center for Jerusalem Studies. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-01-18. 
  25. Перша назва міста була УРУ УРУ салем КІ аккадською мовою, що означає «місто миру». Вона згадується в амарських листах.
  26. Greenfeld, Howard (2005-03-29). A Promise Fulfilled: Theodor Herzl, Chaim Weizmann, David Ben-Gurion, and the Creation of the State of Israel. Greenwillow. с. 32. ISBN 006051504X. 
  27. «Timeline». City of David. Ir David Foundation. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2007-01-18. 
  28. Erlanger, Steven (2005-08-05). «King David's Palace Is Found, Archaeologist Says». The New York Times. Процитовано 2007-05-24. 
  29. а б Michael, E.; Sharon O. Rusten, Philip Comfort, and Walter A. Elwell (2005-02-28). The Complete Book of When and Where: In The Bible And Throughout History. Tyndale House Publishers, Inc. с. 20–1, 67. ISBN 0842355081. 
  30. Merling, David (1993-08-26). «Where is the Ark of the Covenant?». Andrew's University. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2007-01-22. 
  31. а б Zank, Michael. «Capital of Judah I (930–722)». Boston University. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2007-01-22. 
  32. Jerusalem: Illustrated History Atlas Martin Gilbert, Macmillan Publishing, New York, 1978, p. 11
  33. Zank, Michael. «Capital of Judah (930–586)». Boston University. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2007-01-22. 
  34. «Ezra 1:1–4; 6:1–5». Biblegateway.com. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2010-09-11. 
  35. Sicker, Martin (2001-01-30). Between Rome and Jerusalem: 300 Years of Roman-Judaean Relations. Praeger Publishers. с. 2. ISBN 0275971406. 
  36. Zank, Michael. «Center of the Persian Satrapy of Judah (539–323)». Boston University. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2007-01-22. 
  37. «Nehemiah 1:3; 2:1–8». Biblegateway.com. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2010-09-11. 
  38. Schiffman, Lawrence H. (1991). From Text to Tradition: A History of Second Temple and Rabbinic Judaism. Ktav Publishing House. с. 60–79. ISBN 0-88125-371-5. 
  39. Har-el, Menashe (1977). This Is Jerusalem. Canaan Publishing House. с. 68–95. ISBN 0866280022. 
  40. Zank, Michael. «The Temple Mount». Boston University. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2007-01-22. 
  41. Crossan, John Dominic (1993-02-26). The Historical Jesus: the life of a Mediterranean Jewish peasant (вид. Reprinted). San Francisco: HarperCollins. с. 92. ISBN 0060616296. «from 4 BCE until 6 CE, when Rome, after exiling [Herod Archelaus] to Gaul, assumed direct prefectural control of his territories» 
  42. Lehmann, Clayton Miles. «Palestine: People and Places». The On-line Encyclopedia of the Roman Provinces. The University of South Dakota. Архів оригіналу за 2008-03-10. Процитовано 2007-04-18. 
  43. а б Lehmann, Clayton Miles (2007-02-22). «Palestine: History». The On-line Encyclopedia of the Roman Provinces. The University of South Dakota. Архів оригіналу за 2008-03-10. Процитовано 2007-04-18. 
  44. Cohen, Shaye J. D. (1996). «Judaism to Mishnah: 135–220 C.E». У Hershel Shanks. Christianity and Rabbinic Judaism: A Parallel History of their Origins and Early Development. Washington DC: Biblical Archaeology Society. с. 196. 
  45. Har-el, Menashe. This Is Jerusalem. Canaan Publishing House. с. 68–95. ISBN 0866280022.  Проігноровано невідомий параметр |unused_data= (довідка)
  46. а б Conybeare, Frederick C. (1910). The Capture of Jerusalem by the Persians in 614 AD. English Historical Review 25. с. 502–517. 
  47. Horowitz, Elliot. «Modern Historians and the Persian Conquest of Jerusalem in 614». Jewish Social Studies. Процитовано 2011-01-20. 

Посилання[ред.ред. код]