Європейська боргова криза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Криза державних боргів в Єврозоні (також зветься «Євро-кризою» або «Кризою Єврозони») — фінансова криза, яка походить з неспроможності урядів деяких європейських країн самостійно рефінансувати державні борги без допомоги третіх країн[1]

Першою країною, яка опинилась в кризовому стані виявилася Греція. Новий уряд, вибраний в 2009 році, скорегував прихований попереднім урядом кризовий стан і запросив на допомогу з боку Європейського Союзу.

Історія[ред.ред. код]

Брогові дефолтні контракти swap по державних цінних паперів вибраних євпроейських урядів за період з червня 2010 до вересня 2011. З лівої сторони по вісі відкладено базові пункти; рівень у 1,000 визначає ціну у $1 million задля захисту $10 million протягом 5 років.

В другій половині 2009 серед інвесторів почало поширюватися занепокоєння можливістю кризи державних запозичень низки європейських країн, що значно зросло на початку 2010.[2][3] Зазначені кризові явища поширилися серед таких країн єврозони як Греція, Ірландія, Італія, Іспанія та Португалія, та перекинулася на інші країни ЄС, що знахдяться поза зоною обігу євро. Ісландія, що пережила дуже глибоку кризу в 2008 (дивися 2008-2011 ісландська фінансова криза), під час якої зазнала колапсу вся банківська система країни, цього разу більш помірно відчула кризу, частково завдяки рішенню не виплачувати борги іноземним банкам. Це непросте рішення було прийнято під час національного референдуму. В країнах, що входять до ЄС, особливо у тих із них, що за прикладом України проводили масивні вливання у банківську систему задля її порятунку, боргове навантаження на державні фінанси зростало просто шаленним темпами. Саме погіршення спроможності державних фінансів вчасно виплачувати відсотки та тіло кредитів без подальших все зростаючих запозичень призвело до зростання розриву у доходності по облігаціям та вартості страхування ризику банкрутства через дефолтні контракти swap поміж вище названими країнами та іншими членами ЄС, в першу чергу — у порівнянні із Німеччиною.[4][5]

В той же час проблема лише кількох країн учасниць перетворювалася на загальну системну кризу всієї єврозони.[6] В травні 2011, грецький державний борг опинився у центрі уваги всього світу.[7] Грецьке суспільство у своїй переважній більшості відкидало будь-які пропозиції, що були спрямовані на заощадження державних коштів, та виказувало власне незадоволення ситуацією через агресивні вуличні протестні акції. Наприкінці червня 2011 грецький уряд спрямував до парламенту законопроекти, що передбачали економію бюджетних коштів у розмірі 28 мільярдів євро (коло 314 мільярдів гривень) протягом наступних 5 років. У разі прийняття запропонованих змін грекам обіцяли надати 12 мільярдів євро із загальноєвропейського фонду. Без вказаного грошового вливання уряд Греції був би змушений оголосити банкрутсво вже в середині липня 2011 року.[8]

Справжнього переполоху серед світових інвесторів спричинили новини про зростаючі державні заборгованості в різник куточках світу, поруч із цілою зливою рейтингових втрат країн ЄС. 9 травня 2010 року, Рада фінансових міністрів ЄС схалила рішення про формування спеціалізованого резервного фонду розміром у €750 мільярдів, основною метою якого буде забезпечення фінансової стабільшості на європейському континенті — Європейський фонд фінансової стабільності (European Financial Stability Facility — EFSF).[9]

2 травня 2010 року країни єврозони та Міжнародний валютний фонд домовилися про €110 мільярдний кредит для Греції, що має супроводжуватися дуже жорсткими заходами економії. Зразу ж за тим був наданий €85 мільярдний рятувальний пакет для Ірландії, та €78 мільярдний план по викупу державних боргових паперів Португалії. Всі ці кроки мали зупинити кризу, що розпочалася в Греції, та крокувала по всьому континенту.

Протягом жовтня 2011 року, лідери країн-учасниць єврозони схвалили рішення про пакет заходів, що мали зупинити суїцидальну спіраль зростаючих державних боргів. Рішення було прийнято про списання 50% боргів Греції, поруч із збільшення EFSF до €1 триліону (коло 11 триліонів гривень) та вимогою до європейських банків підвищити частку власного капіталу до 9% від загальної вартості їхніх активів. Саме протягом листопада 2011 року ті ж самі лідери країн єврозони виступили із ультимативними заявами, адресованими Греції. Як представник Франції Ніколя Саркозі так і німкеня Ангела Меркель публічно виказали обурення власних урядів щодо лукавої поведінки грецьких переговорників.[10]

Щодо аналогій із Україною, то варто зазначити, що імітація зростання економіки Греції була організовна частково через проведення літньої Олімпіади 2004 року. Маючи за мету профінансувати одноразову подію, уряд Греції розширив запозичення та витрачав гроші на будівельні та інфраструктурні проекти в середині країни. Більшість із витрачених державою коштів іще кілька років (2005–2007) циркулювали країною, даючи спотворене відчуття здорової та зростаючої економіки. При тому поважні американські інвестиційні банки за багатомільйонні хабарі допомагали уряду Греції ховати від Єврокомісії та світу правду про жахливий розмір грецького державного боргу. ЄВРО-2012 може стати кроком у прірву для України, як держави, але не для спритних ділків, що із фантастичною швидкістю «освоюють» вичавлені із підприємців та громадян податки, отримані від МВФ кредити та виручені від розпродажу залишків державного майна чималі кошти. Хронічні дефіцити НАК «Нафтогаз» та Пенсійного фонду України щомісяця перетворюються на боргові зобовязання уряду України, які Нацбанк без зупинки друкує із вересня 2008-го року. Ніщо не обмежує Нацбанк у подальшому від перепродажу боргів уряду, тим самим ставлячи під загрозу фінансову, бюджетну та соціальну стабільність держави.

Економічні реформи та пропозиції щодо відновлення економіки[ред.ред. код]

Прямі позики приватним банкам та центробанкам[ред.ред. код]

28 червня 2012 лідери Єврозони домовилися щодо механізму надання кредитів напряму банківським установам, що перебувають у кризі, при тому без звернення до національних центральних банків країн-учасниць. Такий механізм фінансування уникає необхідності відображати отримані кошти як державний борг. Вказаний підхід має стати частиною програми резулювання банківського сектору, яку планує здійснити Європейський центральний банк. Вказане рішення зразу ж відобразилося у скороченні відсоткових ставок по довготривалим облігаціям Італії та Іспанії, та призвело до зростання вартості Євро.[11][12][13]

Зростання інвестицій[ред.ред. код]

Заходи щодо скорочення витрат, які впроваджують більшість країн Європи, наражаються на серйозну критику щодо їх адекватності як інструмента боротьби із борговою кризою. Зокрема зазначають, що поверенення до "не-Кейнсіанської" фінансової політики" є невчасним кроком [14] та передбачають що дефляційна політика накинута Греції та Іспанії може подовжити та поглибити рецесію їхніх економік.[15] В дослідженнях, що проводилися у 2003 році, котрі аналізували 133 програми економії під керівництвом МВФ, було чітко визначено факт тотального ігнорування представниками фонду катастрофічного впливу на економічне зростатня запропонованих заходів економії та скорочення витрат.[16][17] Поточні заходи економії є "поріянно невеликі до розміру проблем та маштабу необхідних структурних реформ."[18] Більшість заходів економії супроводжуються зростанням податків.[19][20][21]

На початку 2012 року співробітники МВФ визнали, що скорочення видатків шкодить економіці Греції.[22][22]

Замість скорочення витрат, кейнсіанці пропонують нарощувати інвестиції та скорочувати податки. Це має розширити споживання та "запустити" економіку, в першу чергу через зростання виробництва та розширення зайнятості.[23] Більшість країн Європи має обмежені кошти для розширення стимулюючих витрат. Німецький економіст та член Німецької ради економічних експертів Peter Bofinger та Sony Kapoor з глобального експертного центру Re-Define запропонували передати €40 мільярдів в якості додаткових фондів Європейському інвестиційному банку (EIB), що здатен надати позики у десятикратному розмірі від отриманих коштів. В першу чергу отримувачами мають стати дрібні та середні підприємства, що використовують багато найманої праці.[24]

Більше 23 мільйонів працівників країн-ЄС втратили роботу протягом глобальної економічної кризи 2007–2010, що дає право вимагати додаткових важелів впливу не лише на банки Європи, але і всього світу.[25]

Зростання конкурентноздатності[ред.ред. код]

Шаблон:Текож дивись

Relative change in unit labour costs, 2000–2011

Гальмування зростання ВВП призводить до скорочення у податкових надходженнях, що в свою чергу провокує підвищення навантаження державних витрат на економіку, зростання дефіциту бюджету та боргу. Індійсько-американський журналіст Fareed Zakaria описав фактори, що сповільнюють зростання економіки ЄС у статті датованій листопадом 2011: "Серцевина проблем Європи - слабке економічне зростання... ВВП Італії не зростало цілих 10 років. Жодна реструктуризація боргів не дасть порятунку, якщо і наступні 10 років економіка тупцюватиметься на місці... Слід визнати той факт, що економіки країн заходу - з високими заробтними платами, поважним середнім класом та хиторомудрими заонодавчим актами – перетворилися на склеротиків. Зараз вони відчувають тиск з трьох напрямів: демограція (старіюче населення), технологія (що дозволяє компаніям виробляти більше продукції із меншою кількістю найманих працівників) та глобалізація (що дозволяє отримувати послуги та розміщувати виробництва по всьому світу)." Він пропонує скорочувати зарплати та залучати інземні інвестиції.[26]

Інші економісти дотримуються думки, що на скільки б не зменшували заробітну платню Греція та Португалія, вони ніколи не зможуть конкурувати із Китаєм та Індією. Слабкі європейські країни повинні рухатися до економіки, що пропонує високоякісні продукти та послуги. Але розвиток у цьому напрямку є довготривалим процесом і навряд чи випавить поточну ситуацію.[27]

Виправлення дисбалансів у бюджеті, торгівлі та руху капіталу[ред.ред. код]

Current account imbalances (1997–2013)

В 2009 торговий дефіцит Італії, Іспанії, Греції та Португалії досяг $42.96 мільярадів, $75.31млрд, $35.97млрд та $25.6млрд відповідно, в той час як німецький торговий плюс був $188.6млрд.[28] Схожі проблеми із торговим балансом істують і у США, котрі компенсують їх постійним залученням боргових коштів зі всього світу. Ben Bernanke про ризики, що витікають із розбалансованості торгівлі ще у 2005. Зокрема він говорив, що "карколомні заощадження" в країнах із позитивним торговим балансом призводять до суттєвих потоків капіталу у напрямку країн із дефіцитом торгівельного балансу. Це призводить до штучного скорочення вартості грошей у цих економіках, і через занижені кредитні ставки провокує появу бульбашок в різних сегментах економіки: нерухомість, фінансові активи тощо.[29][30][31]

Будучи обмеженими у здатності проводити девальвацію та коригування відсоткових ставок, країнам-членам ЄС залишається лише стимулювати зростання заощаджень та скорочення придбань імпортних товарів та послуг. Це може допомогти у скороченні торгівельного дефіциту.[32] Тому то і пропонується таким країнам як Греція скорочувати споживання та стимулювати діяльність екмпортно-орієнтованих сегментів економіки. З іншої сторони, крїни із позитивним торговим балансом (Німеччина, Австрія та Нідерланди) повинні спонукати до зростання доходів населення та розширення споживання як домогосподарствами так і корпоративним сектором. [33][34]

Мобілізація кредитів[ред.ред. код]

Багато пропозицій, що лунають протягом літа 2012, стосуються викупу боргів Іспанії та Італії, котрі відчувають суттєвий тиск зі сторони боргових ринків. [35] Наголос робиться на тому, що формула викупу має бути більш стабільною та прийнятною, ніж просто викуп Німеччиною боргів інших країн ЄС. [36]

Коментарі[ред.ред. код]

The Economist в червні 2012 писав: "За межеми Німеччини вже досягнуто конценсусу, щодо захоів, які потрідно зробити Mrs. Merkel для порятунку спільної валюти. Зокрема потріно переключити увагу на зростанні, а не на економії; завершити створення спільної валюти через створення банківського союзу (з страховкою всіх депозитів у єврозоні, єдиним банківським наглядом та допомогою у рекапіталізації тих установ, що відчувають труднощі); та перехід від обмеженого руху в об'єднанні боргів до спільних боргових зобов'язань єврозони, що дасть змогу периферійним країнам шанс на перепочинок та знизить тиск відсотків на їх бюджети та перспективи економічного відновлення. Цей рецепт постійно лунає із Вашингтона, Пекіна, Лондона та більшості столиць єврозони. Чому ж тоді найбільш вправний політик континенту бездіяльний? "[37]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Sovereign Credit Risk in the Eurozone — World Economics, vol. 13(1), S. 123–136
  2. George Matlock (16 February 2010). «Peripheral euro zone government bond spreads widen». Reuters. Процитовано 28 April 2010. 
  3. «Acropolis now». The Economist. 29 April 2010. Процитовано 22 June 2011. 
  4. «Greek/German bond yield spread more than 1,000 bps». Financialmirror.com. 2010-04-28. Процитовано 2010-05-05. 
  5. «Gilt yields rise amid UK debt concerns». Financial Times. 2010-02-18. Архів оригіналу за 2012-02-14. Процитовано 2011-04-15. 
  6. «How the Euro Became Europe's Greatest Threat». Der Spiegel. 2011-06-20. Архів оригіналу за 2012-09-05. 
  7. Traynor, Ian (2011-06-19). «Greek debt crisis: eurozone ministers meet amid deepening gloom». The Guardian. Архів оригіналу за 2012-09-05. Процитовано 2011-10-24. 
  8. «EU leaders pledge to do what is needed to help Greece». BBC. 2011-06-23. Архів оригіналу за 2013-07-20. Процитовано 2011-10-24. 
  9. «EU ministers offer 750bn-euro plan to support currency». BBC News. 10 May 2010. Процитовано 11 May 2010. 
  10. Forelle, Charles, David Gauthier-Villars and Marcus Walker (3 Nov 2011). «Europe Gives Greece an Ultimatum». Wall Street Journal. Процитовано 2 Nov 2011. 
  11. Steven Erlanger; Paul Geitner (June 29, 2012). «Europeans Agree to Use Bailout Fund to Aid Banks». The New York Times. Процитовано June 29, 2012. 
  12. «EURO AREA SUMMIT STATEMENT». Brussels: European Union. 2012-06-29. Архів оригіналу за 2013-07-20. Процитовано 2012-06-29. «We affirm that it is imperative to break the vicious circle between banks and sovereigns. The Commission will present Proposals on the basis of Article 127(6) for a single supervisory mechanism shortly. We ask the Council to consider these Proposals as a matter of urgency by the end of 2012. When an effective single supervisory mechanism is established, involving the ECB, for banks in the euro area the ESM could, following a regular decision, have the possibility to recapitalize banks directly.» 
  13. Gavyn Davies (June 29, 2012). «More questions than answers after the summit» (blog by expert). The Financial Times. Процитовано June 29, 2012. 
  14. Kaletsky, Anatole (6 February 2012). «'The Greek Vise'». The New York Times. New York. Процитовано 7 February 2012. 
  15. Kaletsky, Anatole (11 February 2010). «'Greek tragedy won't end in the euro's death'». The Times (London). Архів оригіналу за 5 June 2011. Процитовано 15 February 2010. 
  16. International Monetary Fund: Independent Evaluation Office, Fiscal Adjustment in IMF-supported Programs (Washington, D.C.: International Monetary Fund, 2003); see for example page vii.
  17. Fabian Lindner (2012-02-18). «Europe is in dire need of lazy spendthrifts». The Guardian. Архів оригіналу за 2012-09-05. Процитовано 2012-02-18. 
  18. Veronique de Rugy (May 18, 2012). «In Europe, time for true austerity». The Los Angles Times. 
  19. Veronique de Rugy (May 10, 2012). «Two kinds of austerity». The Washington Examiner. Процитовано May 19, 2012. 
  20. Veronique de Rugy (2012-05-08). «The Debate over Austerity Continues». National Review Online. Архів оригіналу за 2012-09-05. Процитовано 2012-05-19. 
  21. Diana Furchtgott-Roth (26 Jul 2012). «We Can't Rely On the Fed to Rescue Us». Real Clear Markets.  Текст «http://www.realclearmarkets.com/articles/2012/07/26/we_cant_rely_on_the_fed_to_rescue_us_99788.html» проігноровано (довідка)
  22. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок IMF-2012 не вказаний текст
  23. Keynes, John Maynard (1924). «The Theory of Money and the Foreign Exchanges». A Tract on Monetary Reform. 
  24. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Kapoor-Bofinger не вказаний текст
  25. «European cities hit by anti-austerity protests». BBC News. 29 September 2010. 
  26. «CNN Fareed Zakaria GPS-10 November 2011». Globalpublicsquare.blogs.cnn.com. Архів оригіналу за 2012-09-05. Процитовано 2012-05-14. 
  27. «Do some countries in the Eurozone need an internal devaluation? A reassessment of what unit labour costs really mean». Vox EU. 2011-03-31. Архів оригіналу за 2012-09-05. Процитовано 2012-02-19. 
  28. «CIA Factbook-Data». Cia.gov. Процитовано 23 September 2011. 
  29. «Ben Bernanke-U.S. Federal Reserve-The Global Savings Glut and U.S. Current Account Balance-March 2005». Federalreserve.gov. Архів оригіналу за 2012-09-05. Процитовано 2011-04-15. 
  30. Krugman, Paul (2 March 2009). «Revenge of the Glut». The New York Times. 
  31. «P2P Foundation » Blog Archive » Defending Greece against failed neoliberal policies through the creation of sovereign debt for the productive economy». Blog.p2pfoundation.net. 2010-02-06. Архів оригіналу за 2012-09-05. Процитовано 2010-05-05. 
  32. Krugman, Paul (7 September 1998). «Saving Asia: It's Time To Get Radical». CNN. 
  33. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок MWBOP не вказаний текст
  34. Hagelüken, Alexander (8 December 2012). «Starker Mann, was nun?». Sueddeutsche. 
  35. «European Safe Bonds». Euro-nomics. Архів оригіналу за 2013-07-20. 
  36. Landon Thomas, Jr. (July 31, 2012). «Economic Thinkers Try to Solve the Euro Puzzle». The New York Times. Процитовано August 1, 2012. 
  37. The Economist-Start the Engines, Angela-June 2012

External links[ред.ред. код]