Інгібйорг Соульрун Гісладоттір
| Інгібйорг Соульрун Гісладоттір | |
|---|---|
 | |
| Міністр закордонних справ Ісландії | |
| 24 травня 2007 — 1 лютого 2009 | |
| Народився |
31 грудня 1954 (69 років) Рейк'явік, Ісландія |
| Відомий як | дипломат, політична діячка |
| Країна | Ісландія |
| Alma mater | Університет Ісландії і Копенгагенський університет |
| Політична партія | Соціал-демократичний альянс (Ісландія) |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Інгібйорг Соульрун Гісладоттір (ісл. Ingibjörg Sólrún Gísladóttir; нар. 31 грудня 1954) — ісландський політичний і державний діяч. Член партії Соціал-демократичний альянс. Заступник Спеціального представника Генерального секретаря з Іраку з політичних питань та надання допомоги у проведенні виборів з березня 2021 року[1][2]. У минулому — директор Організації з безпеки та співробітництва в Європі ОБСЄ (2017—2020), міністр закордонних справ Ісландії (2007—2009), мер міста Рейк'явік (1994—2003)[3]. Депутат Альтингу у 2007—2009 роках.
Біографія[ред. | ред. код]
Інгібйорг народилася 31 грудня 1954 року у Рейк'явіку.
У 1979 році здобула ступінь бакалавра в Університеті Ісландії у галузі історії та літератури. Здобувала післявишівську освіту з історії у Копенгагенському університеті[1]. У 1981 році повернулася до Ісландії, у 1983 році здобула ступінь магістра з історії в Університеті Ісландії[3].
У 1982 році виступила однією із засновниць Партії жінок (KL)[3]. У 2000 році Партія жінок увійшла до Соціал-демократичного альянсу.
У 1994 році її обрали мером Рейк'явіка[3].
У 2004 році вона залишила політику та стала науковим співробітником Європейського інституту Лондонської школи економіки та політичних наук (LSE)[3].
У 2005 році вона очолила партію Соціал-демократичний альянс[3]. 28 березня 2009 року новим головою на її місце обрали Йоуганну Сігурдардоттір.
За результатами парламентських виборів 2007 року вона стала депутатом Альтингу у виборчому окрузі Південний Рейк'явік.
24 травня 2007 року її призначили міністром закордонних справ Ісландії у другому кабінеті під керівництвом прем'єр-міністра Гейра Хорде[3], змінивши Вальгердюр Сверрісдоттір. Уряд пішов у відставку через Каструльну революцію на тлі фінансової кризи 2008—2011 років. Її змінив Ессюр Скарфйедіссон.
З 2011 до 2014 рік Інгібйорг була представником Структури ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок («ООН-Жінки») в Афганістані. З 2014 року — представник «ООН-Жінки» у Туреччині, регіональний директор «ООН-Жінки» у країнах Європи та Центральної Азії[3].
19 липня 2017 року її призначили на посаду директора Організації з безпеки і співробітництва в Європі ОБСЄ на трирічний період, змінила Міхаеля Георга Лінка[3]. Після закінчення терміну її повноважень Еді Рама призначив тимчасово виконувачем обов'язків директора ОБСЄ першого заступника директора Катаржину Гардападзе. 4 грудня 2020 року організацію очолив Маттео Мекаччі[4][5].
У 2021 році Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Антоніу Гутерріш призначив її заступником Спеціального представника Генерального секретаря з Іраку з політичних питань та надання допомоги у проведенні виборів Місії ООН з сприяння Іраку (МООНСІ) під керівництвом Жанін Хенніс-Плассарт[2]. 2 березня змінила Еліс Волпол[1].
Є членом Nordic Women Mediators (NWM).
Володіє ісландською, англійською, французькою та данською мовами[3].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Одружена з Хйерлейфюром Свейнбйорнссоном (Hjörleifur Sveinbjörnsson), лектором і перекладачем китайської мови. У них двоє синів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Secretary-General Appoints Ingibjörg Sólrún Gísladóttir of Iceland Deputy Special Representative for Iraq (англ.). United Nations. 15 січня 2021. Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 13 лютого 2022.
- ↑ а б Our Team in Iraq (англ.). United Nations. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 13 лютого 2022.
- ↑ а б в г д е ж и к л Ингибьёрг Сольрун Гисладоттир. ОБСЕ. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 23 листопада 2021.
- ↑ Matteo Mecacci. www.osce.org (англ.). Процитовано 15 грудня 2022.
- ↑ Решение № 2/20 Назначение Директора Бюро по демократическим институтам и правам человека (PDF). ОБСЕ. 4 грудня 2020. Архів (PDF) оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 23 листопада 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
|
