Аріель Якобс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Аріель Якобс
Особисті дані
Народження 25 липня 1953(1953-07-25) (70 років)
  Вілворде, Бельгія
Громадянство  Бельгія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
1964–1970 Бельгія «Дігем Спорт»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1970–1971 Бельгія «Расінг Вайт» 0 (0)
1971–1975 Бельгія «Дігем Спорт»[nl]  ? (?)
1975–1980 Бельгія «Галле»[nl] ? (?)
1980–1984 Бельгія «Діст»  ? (?)
1984–1987 Бельгія «Дігем Спорт»[nl] ? (?)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1984–1989 Бельгія «Дігем Спорт»[nl]
1989–1998 Бельгія Бельгія (мол.)
1996–1999 Бельгія Бельгія (асист.)
1997 Бельгія Бельгія (U-20)
1999–2001 Бельгія «Моленбек»
2001–2004 Бельгія «Лув'єрваз»
2004–2006 Бельгія «Генк» (техдир)
2006 Бельгія «Локерен»
2007 Бельгія «Мускрон»
2007 Бельгія «Андерлехт» (асист.)
2007–2012 Бельгія «Андерлехт»
2012–2013 Данія «Копенгаген»
2013–2014 Франція «Валансьєнн»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Аріель Якобс (фр. Ariël Jacobs, нар. 25 липня 1953, Вілворде) — бельгійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Найбільш відомий як тренер «Андерлехта», з яким став дворазовим чемпіоном Бельгії, а також володарем Кубка та Суперкубка Бельгії. Крім того працював за кордоном і з «Копенгагеном» ставав чемпіоном Данії.

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Вихованець клубу «Дігем Спорт»[nl]. У віці 17 років перейшов у «Расінг Вайт» який тоді був на підйомі, де рік грав за юніорську команду, після чого повернувся до рідної команди, де грав на дорослому рівні у регіональній лізі.

У 1975 році він перейшов до клубу четвертого дивізіону «Галле»[nl], а на початку 1980-х років грав у клубі другого дивізіону «Діст».

Згодом Якобс знову повернувся до «Дігем Спорту». Цього разу в статусі граючого тренера. У 1987 році Джейкобс остаточно припинив грати у футбол і повністю зосередився на кар'єрі тренера.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Джейкобс працював державним службовцем у Постійному представництві Бельгії при НАТО в 1970-х і 1980-х роках[1], а у 1982 році він також почав працювати в Королівській Бельгійській футбольній асоціації (RBFA), де, зокрема, працював із молодіжною збірною та тренував арбітрів вищої ліги. В тому числі Якобс керував збірною до 20 років, яка зіграла на дебютному для себе Молодіжному чемпіонаті світу 1997 року в Малайзії. Там бельгійці дійшли до стадії 1/8 фіналу, де розгромно програли бразильцям 0:10[2].

В 1996 році Вілфрід ван Мур очолив національну збірну Бельгії, а Джейкобс став його помічником, паралельно продовжуючи працювати з «молодіжкою». Через рік ван Мура змінив Жорж Лекенс, але Джейкобс залишився на посаді асистента тренера національної команди.

У грудні 1998 року Якобс став головним тренером клубу «Моленбек» і майже два сезони він залишався тренером команди з Брюсселя, відкриваючи в тому числі молоді таланти. Найбільш відомим серед них став Тосін Досунму, майбутній нігерійський збірник і найкращий бомбардир чемпіонату Бельгії, який на дорослому рівні дебютував саме у Якобса. У 2001 році, коли клуб був у нижній частині турнірної таблиці, Якобс був звільнений 9 квітня 2001 року за 4 тури до кінця сезону.

«Лув'єрваз»[ред. | ред. код]

У жовтні 2001 року на запрошення президента клубу Філіппо Гаона він став тренером «Лув'єрваза». Клуб показував погані результати, набравши одне очко в семи матчах, це спричинило звільнення Деніеля Леклерка, попередника Якобса. Аріелю вдалося уникнути вильоту та вивести клуб на 11-е місце. Наступного сезону клуб посів 15-е місце в лізі і ледь врятувався від вильоту. Натомість команда досягла успіху в Кубку Бельгії. 1 червня 2003 року на Стадіоні короля Бодуена, клуб Якобса обіграв «Сент-Трюйден» з рахунком 3:1 і здобув свій перший і єдиний великий трофей в історії клубу[3]. Ця перемога дозволила клубу брати участь у Кубку УЄФА 2003/04, де команда помірялася силами із «Бенфікою». Домашній матч завершився внічию 1:1, але на «Ештадіу да Луж» була поразка з мінімальним рахунком, через що бельгійці вилетіли на першому ж етапі. Тим не менш те, що команда дала бій європейському гранду, мотивувало гравців на успішний чемпіонат і «Лув'єрваз» фінішував на восьмому місці в загальному заліку. Під час свого перебування з клубом Якобс продовжував виховати багато молодих талантів, в тому числі через його руки пройшли майбутні збірники, зокрема американець Огучі Оньєву, нігерієць Пітер Одемвінгіе, тоголезець Даре Нібомбе, бельгієць Сільвіо Прото та інші.

Робота у «Генку» і повернення до тренерської діяльності[ред. | ред. код]

2004 року Якобс приєднався до «Генка» на посаду технічного директора. Він працював там протягом двох сезонів, а потім став тренером «Локерена». Перехід до нового клубу був менш успішним, і в жовтні 2006 року його було звільнено через кілька місяців після підписання контракту. У лютому 2007 року він очолив «Мускрон» і Якобсу вдалося зберегти клуб у першому дивізіоні, але контракт з тренером не було продовжено.

«Андерлехт»[ред. | ред. код]

У червні 2007 року Джейкобс знову став помічником тренера, увійшовши до тренерського штабу Франка Веркаутерена в «Андерлехті». Незважаючи на те, що Веркаутерен був чинним чемпіоном країни з клубом на той момент, його було звільнено вже в листопаді після невдалого ігрового відрізку, хоча «Андерлехт» тоді ще грав у трьох турнірах одночасно. Якобс взяв на себе обов'язки головного тренера[4], а Веркаутерен був незадоволений тим, як його звільнили. Пізніше Якобс і Веркаутерен кілька разів зустрічалися один з одним як суперники, і Веркаутерен щоразу відмовлявся потиснути руку і уникав зорового контакту зі своїм колишнім помічником. У перші місяці на посаді головного тренера «Андерлехта» Якобс виграв Кубок Бельгії, який став для клубу першим за 14 років, а також поосів з командою друге місце у чемпіонаті.

Наступного сезону «Андерлехт» разом зі «Стандардом» посів перше місце у чемпіонаті, але в «золотих матчах» команда з Льєжа перемогла (1:1, 1:0) і другий рік поспіль стала чемпіоном, знову залишивши «Андерлехт» другим. Столичний клуб на чолі з Якобсом також не зміг кваліфікуватися до групового етапу Ліги чемпіонів, несподівано поступившись у кваліфікації білоруському БАТЕ.

У сезоні 2009/10 суперництво зі «Стандардом» досягло історичного максимуму. У грі чемпіонату між клубами льєжець Аксель Вітсель зламав ногу захиснику «Андерлехта» Марцину Василевському, після чого Джейкобс висловив своє невдоволення і дав зрозуміти, що на деякий час втомився від футбольного середовища. Тим не менш у грудні 2009 року він продовжив контракт з клубом і того ж сезону він завоював свій перший національний титул і був визнаний тренером року в Бельгії. У Лізі Європи команда також виступила вдало, дійшовши до 1/8 фіналу після перемог серед інших над «Аяксом», «Атлетіком Більбао» та «Динамо» (Загреб).

У сезоні 2010/11 «Андерлехт» знову посів перше місце за підсумками регулярного чемпіонату під керівництвом Якобса, але у чемпіонському плей-оф виступив вкрай невдало, поступившись не лише чемпіонством «Генку», а й втративши друге місце, яке давало місце Лізі чемпіонів. У єврокубках «Андерлехт» того сезону знову не потрапив у групу Ліги чемпіонів. В останньому кваліфікаційному раунді після драматичної серії пенальті бельгійці програли белградському «Партизану». Під час сезону RBFA заснувала Премію Гі Тіса[nl] і Якобс першим отримав приз. Трофей названий на честь колишнього тренера бельгійської збірної Гі Тіса, з яким Якобс певний час працював у Федерації.

Наступного року Якобс знову привів «Андерлехт» до чемпіонства в сезоні 2011/12[5]. У Лізі Європи він пройшов груповий етап, але згодом вилетів у плей-оф від АЗ. Після завершення сезону президент клубу Роджер Ванден Сток, менеджер Герман Ван Холсбек і Якобс оголосили на прес-конференції, що тренер не підписуватиме новий контракт[6].

«Копенгаген»[ред. | ред. код]

22 червня 2012 року Якобс підписав контракт на два сезони з данським «Копенгагеном»[7]. У єврокубках під керівництвом бельгійського фахівця копенгагенці почали вдало, пройшовши у кваліфікації Ліги чемпіонів принципового для Якобса суперника «Брюгге», але у останньому раунді данський клуб після додаткового часу програв французькому «Ліллю», вилетівши таким чином до Ліги Європи. У другому за престижністю євротурнірі «Копенгаген» також зіграв невдало, не зумівши вийти з групи.

Тим не менш на внутрішній арені справи у команди пішли значно краще і 5 травня 2013 року Якобс здобув національний титул у складі «Копенгагена», який таким чином отримав право на прямий вихід до групового етапу Ліги чемпіонів 2013/14. Крім того Якобс став лише четвертим бельгійським тренером, який ставав чемпіоном як у Бельгії, так і за кордоном, після Мішеля Прюдомма, Раймона Гуталса та Еріка Геретса[8].

Наступний сезон почався для «Копенгагена» невдало. Столичний клуб набрав лише 2 очки в 5 матчах чемпіонату і таким чином опинився в зоні вильоту. В результаті 21 серпня 2013 року Якобс був звільнений, а до роботи з командою повернувся Столе Сольбаккен[9].

«Валансьєнн»[ред. | ред. код]

14 жовтня 2013 року Якобс був призначений тренером французького «Валансьєнна» з Ліги 1[10]. Однак він не зміг врятувати клуб від вильоту до Ліги 2, команда набрала 29 очок і демонструвала невтішні результати (зокрема, поразка з рахунком 2:6 від «Нанта»). Крім того клуб страждав на серйозні фінансові проблеми і навіть був під загрозою втрати професійного статусу, через що 10 липня 2014 року Якобс розірвав контракт із «Валансьєном» за взаємною згодою.

Подальше життя[ред. | ред. код]

Надалі Якобс покинув футбольну роботу за сімейними обставинами, оскільки здоров’я його батьків погіршувалося. Відтоді Аріель отримав кілька пропозицій, але усі відхилив[11]. Згодом Якобс працював у Pro League, де він був головою молодіжного комітету і розробив реформу молодіжної ліги U23. Після цього восени 2022 року Якобс обійняв посаду директору з футболу у клубі «Ауд-Геверле Левен»[12].

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як тренера[ред. | ред. код]

«Андерлехт»: 2009/10, 2011/12
«Лув'єрваз»: 2002/03
«Андерлехт»: 2007/08
«Андерлехт»: 2010
«Копенгаген»: 2012/13

Індивідуальні[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ RSCA-coach Ariël Jacobs schrijft 'Tegen de stroom in' | brusselnieuws.be. web.archive.org. 21 листопада 2010. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 1 квітня 2023.
  2. ↑ FIFA World Youth Championship Malaysia 1997 - Matches - Brazil-Belgium - FIFA.com. fifa.com. 12 липня 2018. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 1 квітня 2023.
  3. ↑ Privacyinstellingen op VI.nl. www.vi.nl. Процитовано 1 квітня 2023.
  4. ↑ Ariel Jacobs succède à Vercauteren. DHnet (фр.). Процитовано 1 квітня 2023.
  5. ↑ Anderlecht ist Meister!. kicker (de-DE) . Процитовано 1 квітня 2023.
  6. ↑ Ariel Jacobs quitte Anderlecht. RTBF (фр.). Процитовано 1 квітня 2023.
  7. ↑ Ariël Jacobs wordt coach van FC Kopenhagen - Voetbal - De Morgen. web.archive.org. 2 грудня 2013. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 1 квітня 2023.
  8. ↑ Jacobs: ‘We hebben hetzelfde probleem als Anderlecht:penalty’s scoren’. Het Nieuwsblad (nl-BE) . Процитовано 1 квітня 2023.
  9. ↑ Soccer-Solbakken back in FC Copenhagen hot-seat - Yahoo Sports. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 2 жовтня 2014.
  10. ↑ Jacobs nouvel entraîneur. L'Équipe (фр.). Процитовано 1 квітня 2023.
  11. ↑ Exclusief interview met Ariël Jacobs. OHL - Oud-Heverlee Leuven (nl-NL) . Процитовано 1 квітня 2023.
  12. ↑ OH Leuven stelt Ariël Jacobs aan als Director Football: “Blij om voor een club aan de slag te kunnen die duidelijke sportieve visie heeft”. Het Nieuwsblad (nl-BE) . Процитовано 1 квітня 2023.
  13. ↑ Ariël Jacobs coach van het jaar.
  14. ↑ Eerste Guy Thys Award voor Ariël Jacobs [Eerste Guy Thys Award voor Ariël Jacobs].

Посилання[ред. | ред. код]

Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
«Андерлехт» – Тренери

Бребарт (1920–22) · Буньян (ст.) (1922) · Буньян (мол.) (1922–25) · Говард (1928–36) · Дефур (1936–38) · Дефевер (1938–41) · Раге (1941–45) · Дефевер (1945–46) · Періно (1946–47) · Сміт (1947–50) · Гормлі (1950–60) · Сінібальді (1960–66) · Береш (1966–67) · Дераймакер (1967–68) · Геффлінг (1968–70) · Дераймакер (1970) · Сінібальді (1970–71) · Кесслер (1971–72) · ван ден Босх (1972–73) · Бремс (1973–75) · Крон (1975–76) · Гуталс (1976–79) · Бремс (1979–80) · Івич (1980–83) · Ван Гімст (1983–86) · Ган (1986–87) · Лекенс (1987–88) · Гуталс (1988–89) · Де Мос (1989–92) · Перузович (1992–93) · Боскамп (1993–95) · Нойманн (1995–96) · Боскамп (1996–97) · Вандерейкен (1997) · Ган (1997–98) · Докс (1998–99) · Антуеніс (1999–2002) · Броос (2002–05) · Веркаутерен (2005–07) · Якобс (2007–12) · Ван ден Бром (2012–14) · Хасі (2014–16) · Вайлер (2016–17) · Фрутос (в. о.) (2017) · Вангазебрук (2017–18) · Бельосін (в. о.) (2018) · Рюттен (2019) · Бельосін (в. о.) (2019) · Компані (гр. тр.) & Девіс (2019) · Де Рук (в. о.) (2019) · Компані (гр. тр.) & Веркаутерен (2019–20) · Компані (2020–22) · Маццу (2022) · Велдман (в. о.) (2022) · Рімер (2022–)

«Копенгаген» – Тренери

Йогансен (1992–94) · Крістенсен (1994) · Йогансен (1994–95) · Шефер (1995–96) · Брінк (1996–97) · Карлссон (1997–98) · Брінк (1998) · Андерсен (1999) · Брінк (1999–2000) · Годжсон (2000–01) · Карлссон (2001) · Гольмстрем (2001) · Бакке (2001–05) · Сольбаккен (2006–11) · Нільссон (2011–12) · Єнсен (2012) · Якобс (2012–13) · Сольбаккен (2013–20) · Норрегор (2020) · Торуп (2020–22) · Нееструп (2022–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аріель_Якобс&oldid=41250255