Второканонічні книги

Вторинно-канонічні книги (також Девтероканонічні книги від Deuterokanon — з грецької — дейтерос = другий) — позначення ряду книг Старого Завіту признаних католицькою церквою його канонічною складовою частиною. Текст цих книг написаний єврейською мовою не був відомий при створенні канону, але вони були включені у Септуаґінту. У православній церкві ці книги включаються у видання Святого Письма, вважаються корисними для читання, але позначаються зірочкою і називаються «неканонічними». У юдаїзмі та протестантстві їх вважають апокрифами.

Походження визначення[ред. | ред. код]

Позначення вторинно-канонічні книги (прийняті другими до канону) та протоканонічні книги (прийняті першими до канону) вперше використані католицьким богословом Сикстом Сієнським у 1566 році на Тридентському соборі. Він використав ці позначення у своїй праці Bibliotheca Sancta (Венеція 1566). Оскільки до четвертого століття були сумніви у канонічності певних книг то у канон входили спершу протоканонічні книги а у IV столітті до канону вже увійшли і вторинно-канонічні книги — книги для яких не збереглося оригіналу написаного єврейською мовою.

Старий заповіт[ред. | ред. код]

Друга книга Ездри
Книга Товита
Юдити
Мудрости
Сираха
Лист Єремії
Варуха
Перша книга Макавеїв
Друга книга Макавеїв
фрагменти додатку до Книги пророка Даниїла
додаток до Книги Естер