Второканонічні книги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Второканонічні книги (також Девтероканонічні книги від Deuterokanon — з грецької — дейтерос = другий) — позначення ряду книг Старого Завіту признаних католицькою і православною церквами його канонічною складовою частиною. Текст цих книг написаний єврейською мовою не був відомий при створенні канону, але вони були включені у Септуаґінту тому визнаються у юдаїзмі та протестанстві лише апокрифами.

Походження визначення[ред.ред. код]

Позначення второканонічні книги (прийняті другими до канону) та протоканонічні книги (прийняті першими до канону) вперше використані католицьким богословом Сикстом Сіенським у 1566 році на Тридентському соборі. Він використав ці позначення у своїй праці Bibliotheca Sancta (Венеція 1566). Оскільки до четвертого століття були сумніви у канонічності певних книг то у канон входили спершу протоканонічні книги а у 4 столітті до канону вже увійшли і второканічні книги — книги для яких не збереглося оригіналу написаного єврейською мовою.

Старий заповіт[ред.ред. код]

Второканонічні книги Нового Заповіту[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Біблійний канон