Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІГНАТЬЄВ Микола Павлович

ІГНАТЬЄВ Микола Павлович (29(17).01.1832—03.07(20.06)1908) — держ. діяч Російської імперії, дипломат, граф (1877). Н. в м. Санкт-Петербург у дворянській родині. 1849 закінчив Пажеський корпус та 1851 — Імператорську акад. Генштабу. 1851—56 проходив службу поручиком у лейб-гвардії Його величності гусарському полку й обер-квартирмейстером у Гвард. полку Генштабу. Від 1856—1857 — військ. аташе в Лондоні (Велика Британія). У трав. 1858 на І. було покладено кер-во держ. місією в Хіву і Бухару (нині обидва міста в Узбекистані); з бухарським еміром місія уклала вигідний для Рос. імперії торг. договір, а також мирну угоду про кордони та дозвіл про плавання рос. суден по р. Амудар’я. 1859—60 працював у Пекіні (Китай). У листоп. 1860 уклав Пекінський договір, за яким Рос. імперія одержала лівий берег по р. Амур і правий берег по р. Уссурі (прит. Амура) та маньчжурський берег Япон. моря до кордону з Кореєю, тоді ж вирішив питання про можливість будівництва в бухті Золотий Ріг порту Владивосток. Відтоді Рос. імперія дістала вихід у Япон. море, а разом з цим отримала у своє володіння Приморський та Хабаровський краї. За укладення цього договору отримав звання генерал-ад’ютанта. 1861 призначений дир. азіат. департаменту МЗС Рос. імперії. Від 1864—77 — надзвичайний і повноважний посол в Османській імперії. Першим запропонував султанові Абдул-Азізу надати автономію болгарам, македонцям, грекам, румунам.

1877 його батько — П.М.Ігнатьєв отримав графський титул, який був поширений і на сина. 1878 підписав Сан-Стефанський мирний договір 1878. Того ж року за станом здоров’я відправлений у відставку й уперше приїхав у свій родовий маєток Круподеринці (нині село Погребищенського р-ну Він. обл.).

Від поч. царювання імп. Олександра III — знову на службі. Від берез. 1881 — міністр держ. маєтностей, а від 6 трав. 1881 до трав. 1882 — міністр внутр. справ. Прийшовши на заміну М.Лорис-Мелікову, продовжував здійснювати його програму, яка сприяла екон. добробутові селянства. Роздратування імператорського двору викликав проєкт І. від 12 квіт. про Земський собор, яким передбачалося проведення виборів усіма верствами нас. — від повіту до Всерос. собору. Собор (за словами сучасників) передбачав створення кабінету міністрів зх. зразка, утвореного з однодумців із прем’єр-міністром на чолі, але не заперечував при цьому ролі імператора як символу єдності Рос. імперії. Олександр III засудив проєкт І. й 30 трав. 1882 відправив його у відставку.

Від 1884 І. — президент Т-ва сприяння рос. пром-сті та торгівлі, від 1888 — президент Слов’ян. благодійного т-ва.

Наприкінці 1880-х рр. з родиною переїхав на постійне проживання у свій маєток в Круподеринцях. Скуповував довколишні землі над р. Рось (прит. Дніпра) у збанкрутілих поміщиків і створював там зразково-прибуткові промисли. Один із збудованих ними млинів — триповерховий — зберігся й діє до цього часу. Поставив у Круподеринцях храм — зменшену копію Володимирського собору, який вважається пам’ятником арх-ри 19 ст. Неодноразово бував у Києво-Печерській лаврі, відвідав могилу Т. Г. Шевченка.

В останні роки життя писав мемуари. Незадовго до смерті встановив у селі пам’ятник рос. морякам-підводникам, які загинули в російсько-японській війні 1904—1905. За заповітом похований у сімейному склепі в с. Круподеринці.

Література

• Игнатьев А.А. Пятьдесят лет в строю, т. 1–2. М., 1989;
• Гальчак С.Д. Стежинами віків. Про нього. В кн.:
• Гальчак С.Д. Земля над Россю. Вінниця, 1995;
• Хевролина В.М. Российское посольство в Константинополе и его руководитель Н.П. Игнатьев (1864–1876 гг.). «Новая и новейшая история», 2003, № 6.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: І.М. Романюк.; url: http://history.org.ua/?termin=Ignatev_M; том: 3