Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІЗРАЇЛЬ, Держава Ізраїль

ІЗРАЇЛЬ, Держава Ізраїль (Yisra’el, Isrã’il, Medinat Yisra’el) — близькосх. д-ва в зх. ч. Азії, у Сх. Середземномор’ї. Тер. — 20,8 тис. км2 (разом із територіями, приєднаними під час арабо-ізраїл. війни 1948—49). Столиця (згідно з рішенням кнесету І., яке Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй у резолюції № 478 визнала таким, що «не має законної сили») — м. Єрусалим. Гол. екон. і культ. центр — м. Тель-Авів. Адм.-тер. поділ — 6 округ. Нас. — 6,75 млн осіб (2003), разом з поселенцями на окупованих тер. Етнічний склад: євреї — 80,1 %, ін. — гол. чин. араби — 19,9 % (1996). Офіц. мови — іврит та араб. Держ. релігія — іудаїзм (80,1 %), поширені також: іслам (14,6 %), християнство (3,2 %) та ін. Літочислення ведеться за місячним календарем.

І. є парламентською республікою. Конституції не має, її замінюють окремі конституційні закони. Законодавча влада представлена однопалатним парламентом — кнесетом (120 депутатів), який обирається за парт. списками на 4 роки і формується за системою пропорційного представництва. Глава д-ви — президент — обирається кнесетом терміном на 7 років. Президент призначає прем’єр-міністра (традиційно ним стає лідер партії, що здобула більшість голосів на парламентських виборах), який формує кабінет міністрів і фактично керує країною.

Утворенню д-ви І. передувала активна діяльність Всесвітньої сіоністської орг-ції (ВСО; див. Сіонізм), яка виникла 1897 і мала на меті утворення єврейс. д-ви на тер. Палестини. Після закінчення Першої світової війни 1920 Ліга Націй надала Великій Британії мандат на управління Палестиною. Проголошення в листоп. 1917 декларації А.-Дж.Бальфура, міністра закордонних справ Великої Британії, відкрило шлях єврейс. колонізації Палестини. Це спричинило єврейс.-араб. протистояння. Після закінчення Другої світової війни ситуація остаточно вийшла з-під контролю британців, що змусило Велику Британію звернутися в лют. 1947 до Організації Об’єднаних Націй з проханням розглянути палестинське питання.

І. утворений 14 травня 1948 на підставі резолюції № 181 Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 29 листоп. 1947 про скасування брит. мандату на управління Палестиною й поділ її тер. на дві незалежні   д-ви: єврейс. й араб. Єврейс. д-ві відводилася тер. в 14,1 тис. км2 (56 % тер. колиш. Палестини), араб. — 11,1 тис. км2 (43 % тер. колиш. Палестини). Єрусалим виділили в самостійну адм. одиницю з міжнар. статусом. Араб. д-ви не визнали цього рішення. 15 трав. 1948 війська Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Ємену й Іраку оголосили війну І. Розпочалася арабо-ізраїл. війна 1948—49, в ході якої І. приєднав 6,7 тис. км2 тер., передбаченої для утворення араб. д-ви. З цієї тер. було вигнано бл. 950 тис. арабів, що призвело до виникнення проблеми палестинських біженців та стало причиною перманентного араб.-ізраїл. протистояння. Періоди загострення позначилися низкою арабо-ізраїл. війн: Суецька криза 1956, Шестиденна війна 1967, Війна Судного дня 1973, військ. операція «Мир Галілеї» 1982. Жодна війна не вирішила питання на користь якоїсь із сторін.

У перші дні незалежності фінансова допомога єврейс. діаспори дала змогу не тільки утвердитися Д-ві І., а й перемогти в арабо-ізраїл. війні 1948—49. Нині І. отримує майже половину фінансової допомоги (бл. 3 млрд дол. США), яку виділяють США для іноз. країн. Більшість цієї допомоги йде на потреби ізраїл. армії.

1991 в Мадриді (Іспанія) розпочався процес мирного врегулювання близькосх. конфлікту. 1993 у Вашингтоні (США) були підписані документи про взаємовизнання І. та Орг-ції визволення Палестини. Процес мирного врегулювання відбувається за схемою «мир в обмін на території» й передбачає виведення І. військ з окупованих араб. тер. в обмін на визнання д-ви І. та гарантії безпеки з боку араб. д-в. Гол. посередником у врегулюванні близькосх. конфлікту виступає т. зв. близькосх. квартет — США, РФ, ЄС та ООН. Нині втілюється в життя план президента США Дж. Буша-молодшого — «Дорожня карта» (2003), кінцевою метою якого є утворення незалежної д-ви Палестина, що буде мирно співіснувати з І. Істотним моментом реалізації цього плану є ліквідація єврейс. поселень у секторі Газа та виведення звідти їзраїл. армії до кін. 2005. Це викликало широкий спротив як серед поселенців, так і серед ч. жителів І. Однак уряд І. має намір дотримуватися всіх пунктів плану.

В І. релігія не відокремлена від д-ви: питання особистого статусу громадян перебувають у віданні реліг. судів, які діють на основі галахи (сукупність законів, що містяться в Торі й Талмуді та деяких ін. книгах іудаїзму). Проте юрисдикція рабинів стосується тільки шлюбу, поховання, реліг. традицій, зокрема, кашруту та шабату, а також питання статусу іммігрантів. Проблемами іудаїзму опікується мін-во релігії та колегія рабинату. Послідовники ін. конфесій підпорядковуються кер-ву своїх реліг. орг-цій.

Серед осн. проблем, які стояли перед новоствореною д-вою, була абсорбція (від лат. absorptio — поглинання) іммігрантів. Однак близькосх. конфлікт спричинив процес реімміграції — масового виїзду євреїв з І. переважно до США та країн Зх. Європи. Зокрема, до 1995 з України в І. виїхало понад 500 тис. євреїв, але згодом чисельність укр. євреїв в І. скоротилася майже на 200 тис.

І. — чл. Організації Об’єднаних Націй (з 1949) та ін. міжнар. орг-цій.

Єврейсько-українські взаємини. Історія відносин між укр. та єврейс. народами налічує не одне століття (див. Євреї в Україні). Перші зв’язки України з тодішньою Палестиною розвивалися на реліг. основі. Літописи фіксують, що Святу Землю в 11—12 ст. відвідували паломники, зокрема ігумен Даниїл (див. Даниїл Паломник).

Під час II світ. війни та в перші роки по її закінченні на тер. нинішнього І. перебувало кілька десятків українців у складі Андерса армії. 1942—48 існувала громада українців у Палестині (голова — П.Базилевський), яка вважалася філією Союзу українців у Великій Британії. 1947 за ініціативи укр. громади в Єрусалимі на Оливній горі в соборі «Патер Ностер» освячено плиту з україномовним текстом Господньої молитви «Отче наш».

Визначальну роль у творенні та розвитку Д-ви І. відіграли укр. євреї. На етнічних укр. землях народилися й жили лідери світ. сіоністського руху І.-Л.Пінкснер, Б.Горохов, В.Жаботинський. Походять з України: видатний єврейс. поет Хайм-Нахман Бялик (1873—1934), другий президент Ізраїлю Іцхак Бен-Зві (1884—1963), прем’єр-міністр Голда Меїр (1898—1978), міністр закордонних справ Моше Шарет, голова кнесету Шевах Вайс, засн. індустрії Ізраїлю А.Шенкар та ін.

Д-ва І. визнала незалежність України 25 груд. 1991, а вже наступного дня були встановлені між ними дипломатичні відносини. В жовт. 1992 в м. Тель-Авів відкрилося посольство України. На поч. 1993 почало функціонувати посольство І. в Києві.

Україну та І. поєднує кілька міжнар. угод, зокрема, 1996 підписана «Спільна декларація про поглиблення й подальший розвиток взаємовідносин, партнерства та співробітництва між Україною і Державою Ізраїль»; міжурядова угода про мор. торгівлю і судноплавство; міжурядова угода про співробітництво між інститутами стандартів двох країн. Підписано також програму наук. співробітництва. 1999 товарообіг між двома країнами досяг 240 млн дол. США.

2000 внаслідок загострення близькосх. конфлікту укр.-ізраїл. екон. співробітництво сповільнилося. Від 2003 товарообіг між Україною та І. має стабільну тенденцію до зростання. Основу укр. експорту до І. складають чорні метали, зернові к-ри, продукти харчування, деревина. З І. Україна імпортує гуму, пластмаси, дорогоцінне каміння, машини та устаткування, продукцію хім. пром-сті, овочі й фрукти (гол. чином цитрусові).

В І. проживає понад 300 тис. вихідців з України, переважна більшість яких вернулася на землю предків у 1990-х рр. Діють земляцькі об-ня євреїв-вихідців з України, т-во укр.-єврейс. зв’язків, 1992 створена Асоціація укр. студій, до якої увійшли бл. 300 учених, що цікавляться укр. тематикою. 1994 в Єрусалимі відкрито першу укр. б-ку ім. Блумфільда (співзасновники — Центр. наук. б-ка ім. В.Вернадського НАН України (див. Бібліотека національна України імені В.І. Вернадського) та Ін-т історії, філософії і регіональних студій Єврейс. ун-ту). Між двома країнами успішно розвиваються екон. та культ. зв’язки.

Від 1994 в кнесеті та у ВР України діють парламентські асоціації дружби «Ізраїль—Україна» та «Україна—Ізраїль».

Приблизно 35 тис. етнічних українців — членів змішаних сімей — є громадянами І. В Хайфі 2001 було створено Об-ня українців в Ізраїлі, яке є єдиним офіційно зареєстрованим осередком українців на Бл. Сході.

Література

Государство Израиль: Справочник. М., 1986; Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1997;

• Трощанський В.П., Шевченко А.А. Українці у світі. В кн.: Україна крізь віки, т. 15. К., 1999.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: М.С. Бур’ян, Я.Л. Шолох.; url: http://history.org.ua/?termin=Izrail; том: 3