Гельвелові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гельвелові
Строчок осінній (Gyromitra infula)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Гриби (Fungi)
Підцарство: Вищі гриби (Dikarya)
Відділ: Аскомікотові гриби (Ascomycota)
Підвідділ: Pezizomycotina
Клас: Пецицоміцети (Pezizomycetes)
Порядок: Пецицальні (Pezizales)
Родина: Гельвелові (Helvellaceae)
Fr. (1822)
Гельвела
L. (1753)
Посилання
Вікісховище: Helvellaceae
EOL: 6079
ITIS: 612934
NCBI: 33159
MB: 80846
IF: 80846

Гельвелові (Helvellaceae Fr.) — родина аскомікотових грибів. Типовим представником є рід гельвела (Helvella).

Історія[ред. | ред. код]

Родина описана Еліасом Магнусом Фрісом в 1822 році як Elvellacai.

Згідно з дослідженнями 1997 року виявлено, що родина найбільш тісно пов'язана з трюфелевими (Tuberaceae)[1].

Опис[ред. | ред. код]

Гельвела кучерява

Плодові тіла великі, м'ясисті, складаються із шапинки та ніжки, до 10 см висотою. Шапинки різноманітних форм — яйцеподібно-округлі, конічні з комірками або з хвилясто-складчастою, зморщеною поверхнею. Шапка горбкувата, лопасна, з вільним нижнім краєм, або прирослими краями, від бурого до сірого кольору. Ніжка гладка, циліндрична, інколи до основи циліндрична, порожниста, до 6-10 см довжиною. Гіменіальний шар покриває всю верхню поверхню шапинки. Сумки циліндричні. Спори великі, еліпсоїдні, одноклітинні, жовтуваті або без кольору, гладкі.

Роди[ред. | ред. код]

Поширення та середовище існування[ред. | ред. код]

Представники роду ростуть на ґрунті, рідко на деревині. Поширені в листяних та хвойних лісах, на узліссях, вздовж доріг. В Україні, Європі, Азії, Північній Америці. Переважно весняні гриби - квітень - травень.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Багато видів не їстівні, деякі отруйні, і навіть смертельно отруйні.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. O'Donnell K, Cigelnik E, Weber NS, Trappe JM (1997). «Phylogenetic relationships among ascomycetous truffles and the true and false morels inferred from 18S and 28S ribosomal DNA sequence analysis». Mycologia. 89 (1): 48–65.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Сержанина Г. И. Съедобные и ядовитые грибы. Определитель. Мн.: Наука и техника, 1967. — 232 с.
  • Смицкая М. Ф. Флора грибов Украины. Оперкулятные дискомицеты / М. Ф. Смицкая. — К. : Наукова думка, 1980. — 224 с.