Азія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Азія
Asia (orthographic projection).svg
Площа (включно з островами) 43 475 000 км²
Площа островів 2 700 000 км²
Довжина берегової лінії 69 900 км
Середня висота
над рівнем моря
950
Найбільша висота
над рівнем моря
(г. Джомолунгма) 8 848
Найменша висота
над рівнем моря
-392 м (рівень Мертвого моря)
Найпівнічніша точка мис Челюскін
77°43′ пн. ш. 104°18′ сх. д. / 77.717° пн. ш. 104.300° сх. д. / 77.717; 104.300
Найпівденніша точка мис Піай
1°16′ пн. ш. 103°30′ сх. д. / 1.267° пн. ш. 103.500° сх. д. / 1.267; 103.500
Найзахідніша точка мис Баба
39°29′ пн. ш. 26°04′ сх. д. / 39.483° пн. ш. 26.067° сх. д. / 39.483; 26.067
Найсхідніша точка мис Дежньова
66°05′ пн. ш. 169°40′ сх. д. / 66.083° пн. ш. 169.667° сх. д. / 66.083; 169.667
Найнижча температура
Чисельність населення: 4 117 млн. мешканців
Густота населення: осіб/км²

А́зія — найбільша за площею (біля 43,4 мільйонів км²) і за населенням частина світу, розташована головним чином у Східній півкулі. Разом з Європою утворює материк Євразію. Азія займає 8,7% від загальної площі поверхні Землі (або 30% суходолу), і, з населенням близько 4,1 млрд. (2010), є місцем проживання для 60% світової популяції. У 20 столітті населення Азії зросло майже в чотири рази.[1]

Азія, згідно з подібними визначенями, представленими в Британській енциклопедії[2] та Національним географічним товариством[3], це — 4/5 суші Євразії — західну частину останньої займає Європа — розташована на схід від Суецького каналу, на схід від Уральських гір і на південь від Кавказьких гір (або Кумо-Маницької западини), а також Каспійського і Чорного морів.

Походження назви[ред.ред. код]

Докладніше: Асія

Найімовірніше назва континенту походить від давньоассирійського слова асу — схід. Порівняй: Оз (міфічна країна), ост, Асирія, Ашшур, айсор

Походження та розвиток поняття[ред.ред. код]

З часом традиційне географічне поняття Азія суттєво змінювалося за своїм обсягом та змістом. Саме поняття виникло в античну епоху коли безперервні природні кордони у вигляді Середземного, Егейського та Мармурового морів наштовхували фінікійців та греків на протиставлення країн Заходу (Ереб) та Сходу (Асу). З часом назва Азії поширювалися на південь — на Аравійський півострів та на північ — на Кавказ та скіфські степи. В середньовіччі східною межею Європи з часом вважали усе східніші межі — спершу Дністер, потім Дніпро та Дон. Петер-Сімон Паллас в кінці XVIII століття пропонував проводити кордон по Уральським горам, Общому Сирту та Ергеням. В XIX столітті почали вважати кордоном вододіл Уралу. Багато суперечок свого часу викликало питання про те, як проводити кордон між Європою та Азією на Кавказі. Одні вели кордон по Кумо-Маницькій западині, а інші гребенем Великого Кавказу.

Географія[ред.ред. код]

Від Північної Америки відокремлена Беринґовою протокою, від Африки Суецьким каналом і Червоним морем, від Європи протоками Босфор і Дарданелли; умовний континентальний кордон з Європою проходить Східним Уралом і берегом Каспійського моря; 44,4 млн км² (разом з поверхнею Каспійського моря) — близько 30% материкової поверхні Землі; найбільша меридіанна протяжність 8400 км, паралельна 8590 км. Розчленована берегова лінія (довжина 62 тис. км); численні півострови (Аравійський, Індостан, Індокитай, Мала Азія, Таймир) і острови (архіпелаги: Малайський, Філіппінський, Японський).

Кордон між Азією та Океанією проводять десь через Малайський архіпелаг. Термін Південно-Східна Азія та Океанія, що з'явився в 19-ому столітті, з моменту свого створення мав абсолютно різні географічні значення. Океанія ніколи не вважалася частиною Азії. Головним чинником у визначенні того, які острови Малайського архіпелагу належать до Азії, було розташування колоніальних володінь різних імперій (не тільки європейських). Льюїс і Віґен зауважували, що «звуження Південно-Східної Азії до її нинішніх кордонів було, таким чином, поступовим процесом».[4]

Рельєф[ред.ред. код]

Фізична карта Азії

Азія — найконтрастніша за абсолютними відмітками висот частина світу. В Азії знаходиться найвища вершина Землі Джомолунґма (Еверест — 8848 м) і найглибша западина — Маріанська (10924 м), поблизу Азії розташовано ряд глибоких западин Світового океану, наприклад, Курило-Камчатська (9717 м) і Філіппінська (10265 м). На її території розташоване найглибше озеро — Байкал (глибина до 1620 м) і озеро Мертве, рівень якого знаходиться на 392 м нижче за рівень моря, Турфанська улоговина (-154 м). Середня висота Азії — 950 м. Близько 75% поверхні Азії становлять гори і височини між Середземним морем й узбережжям Тихого океану; в центральній частині Азії найвищі на Землі гори (Гімалаї, Каракорум, Гіндукуш), високо розташовані височини (Тібетська, Монгольська), а також великі западисті улоговини (Кашґарська, Джунґарська); розлогі низовини в північно-західній частині (Західносибірська, Туранська) і прибережній зоні (Маньчжурська, Китайська, Індостанська). Безстічні простори, переважно пустельні улоговини, займають 37% поверхні Азії.

Відмінна особливість Азії — гірлянда, вервечка острівних дуг, що складають її східне обрамлення. Для багатьох дільниць узбережжя Азії характерні активний вулканізм, виходи викопного льоду (Сибір), коралові утворення (на півдні).

Клімат[ред.ред. код]

Клімат від субполярного та полярного на крайній півночі до тропічного, дуже вологого на південному-сході і тропічного, дуже сухого на південному заході, на більшості території різко континентальний; на півночі тундра і зона хвойних лісів тайги (район вічної мерзлоти), в центральній та південно-західній частині степи, що переходять в напівпустелі та пустелі, на південному сході мусонні та тропічні ліси.

Див. також: Природа Азії

Регіони Азії[ред.ред. код]

Можна виділити такі великі частини Азії:

Основні корисні копалини[ред.ред. код]

Незважаючи на значну площу і різноманітність природних умов Азія займає 1-е місце серед інших континентів тільки за запасами нафти, природного газу, руд олова і самородної сірки, а також з видобутку нафти і олов'яних руд. Слабка продуктивність надр континенту і низька концентрація гірничої промисловості пояснюються не тільки особливостями геологічної будови, але і недостатньою геологічною вивченістю, несприятливим географічним положенням, відсутністю необхідної інфраструктури і низьким рівнем розвитку економіки у багатьох країнах Азії. Мінерально-сировинна база і гірнича промисловість Азії, за винятком запасів і видобутку нафти в країнах Перської затоки і олова в Східній Азії, не відрізняються високою концентрацією виробництва. Вугільна промисловість континенту за рівнем виробництва поступається Північній Америці і Західній Європі, а за концентрацією видобутку, крім них, ще й Австралії і Південній Африці. Нафтогазовидобувний район Західної Азії — найбільший у світі центр з видобутку і експорту нафти; загалом Азія дає біля 45-50% загального видобутку нафти, який здійснюється на сучасному технічному рівні. Аналогічний стан у оловодобувній промисловості займають країни Східної Азії, але в цьому випадку технічний рівень виробництва вельми строкатий: від сучасних потужних драг на прибережних площах до напівкустарного видобутку (старателі) з невеликих розсипів. З інших видів мінеральної сировини виділяються марганцеві руди в Індії і хромові руди в Туреччині, вольфрамові руди в Південній Кореї і країнах Східної Азії, фосфорити і самородна сірка в Західній Азії. Серед країн Азії можна віднести до найбільших і досить універсальних за видобутком мінеральної сировини Росію, Індію і Китай, а до числа країн зі значним, мінерально-сировинним потенціалом, порівняно розвиненою гірничою промисловістю — Туреччину, Філіппіни, Іран та Індонезію.

Див. Корисні копалини Азії, Геологія Азії, Металогенія Азії.

Економіка[ред.ред. код]

Азія має другий за величиною номінальний ВВП серед усіх континентів після Європи, але найбільший за паритетом купівельної спроможності. Станом на 2010 рік, найбільшими економіками Азії є Китай, Японія, Індія, Південна Корея та Індонезія. Згідно з Global Office Locations 2011, Азія домінує як місце офісів компаній — 4 з 5 верхніх сходинок займають міста в Азії: Гонконг, Сінгапур, Токіо і Шанхай (на четвертому місці Лондон). Близько 68 відсотків міжнародних компаній має офіс в Гонконзі.[5]

В кінці 1990-х і початку 2000-х років, економіка КНР[6] та Індії зростала дуже швидко, із середньорічним темпом зростання понад 8%. До інших країн Азії з дуже високими темпами зростання відносяться Малайзія, Індонезія, Пакистан, Таїланд, В'єтнам, Монголія, Узбекистан, Кіпр і Філіппіни, а також багаті корисними копалинами країни, як Казахстан, Туркменістан, Іран, Бруней, Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт , Саудівська Аравія, Бахрейн і Оман.

У своїй книзі Світова економіка: Тисячолітня перспектива історик економіки Ангус Медісон пише, що Індія була найбільшою економікою світу протягом двох останніх тисячоліть до нашої ери.[7][8] Китай був найбільшою і найрозвиненішою економікою на Земній кулі протягом більшої частини записаної історії,[9][10][11][12] до моменту, аж в середині 19 століття його обігнала Британська імперія (не враховуючи Індії). Протягом кількох десятиліть в кінці XX століття найбільшою економікою в Азії і другою за величиною у світі була Японія, яка перегнала Радянський Союз (вимірюючи чистим матеріальним продуктом) в 1986 році і Німеччину в 1968 році (не враховуючи кількох наднаціональних економік, таких як Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА, NAFTA) або Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС, APEC). У 2010 році, Китай обігнав Японію і став другою за величиною економікою у світі.

В кінці 1980-x і початку 1990-х років, ВВП Японії (перерахований за поточним курсом єни), майже дорівнював сумарному ВВП решти країн Азії.[Джерело?] У 1995 році економіка Японії на один день майже зрівнявся з США як найбільша економіка світу внаслідок рекордно високого рівня японська валюти (79 єн/долар США). Економічне зростання в Азії від Другої світової війни до 1990-х років були зосереджені в Японії, а також у чотирьох країнах Тихоокеанського регіону — Південній Кореї, Тайвані, Гонконзі і Сінгапурі — відомих як азійські тигри, які в даний час мають статус розвинутих країни та найвищий ВВП на душу населення в Азії.[13]

Мумбаї є одним з найгустіше населених міст на континенті, центром туризму та інфраструктури, відіграє важливу роль в економіці Індії

Прогнозується, що Індія обжене Японію за номінальним ВВП в 2020 році.[14] За ВВП на душу населення, як номінальним, так і ПКС, Південна Корея стане другою країною Азії до 2025 року, обігнавши Німеччину, Великобританію і Францію. За статистикою МВФ у 2010 році, тайванський ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності склав $34743, що перевищую аналогічний показник Фінляндії, Франції та Японії.[Джерело?] На думку Goldman Sachs, у 2027 році Китай стане найбільшою економікою світу.

В Азії існує кілька геополітичних та економічних блоків, з яких найрозвиненішим є Асоціація держав Південно-Східної Азії (ASEAN), до якої входять 10 краïн регіону.

Азія є найбільшим континентом у світі, вона багата природними ресурсами, такими як нафта, ліс, вода, мідь і срібло, можливостями вилову риби та вирощування рису. Виробництво в Азії традиційно найсильніше у Східній та Південно-Східної Азії, зокрема, Китаї (КНР), Тайвані, Південній Кореї, Японіі, Індіі, на Філіппінах і в Сінгапурі. За кількістю транснаціональних корпорацій продовжують домінувати Японія і Південна Корея, але все більших успіхів досягають КНР та Індія. Багато компаній з Європи, Північної Америки, Південної Кореї і Японії оперують в країнах Азії, щоб скористатися з її надлишку дешевої робочої сили і відносно розвиненої інфраструктури.

За даними Citigroup 9 з 11 Глобальних генераторів зростання (т.зв. країн 3G) знаходяться в Азії, що обумовлено зростанням населення і доходів. Це Бангладеш, Китайська Народна Республіка, Індія, Індонезія, Ірак, Монголія, Філіппіни, Шрі-Ланка і В'єтнам[15] Азія має чотири основні фінансові центри: Токіо, Гонконг, Сінгапур та Шанхай. Великими роботодавцями в Індії та на Філіппінах стають Центри обробки викликів (англ. Call center) і аутсорсингові бізнес-центри у зв'язку з наявністю великих ресурсів висококваліфікованих фахівців та англомовних співробітників. Широке використання аутсорсингу допомагає зростанню Індії та Китаю як фінансових центрів. Завдяки своїй великій і надзвичайно конкурентоспроможній індустрії інформаційних технологій, Індія стала головним центром аутсорсингу.[Джерело?]

У 2010 році в Азії було 3,3 мільйони мільйонерів (людей з чистою вартістю маєтку понад 1 млн дол США за винятком вартості їх будинків), лише трохи менше, ніж в Північній Америці (3,4 мільйони мільйонерів). У 2009 році Азія (без Близького Сходу) вперше обігнала за цим показниом Європу.[16]

ВВП за країнами[ред.ред. код]

Нижче наведено список азійських країн з поданим валовим внутрішнім продуктом за 2010 рік за офіційним урядовим курсом обміну (номінальний ВВП) і за паритетом купівельної спроможності (ПКС) у 2010 році. Дані Міжнародного валютного фонду[17] (щоб розгорнути натисніть [показати]).

Демографія[ред.ред. код]

Зміни населення
Рік Населення ±%
1500 243 000 000
1700 436 000 000 +79.4%
1900 947 000 000 +117.2%
1950 1 402 000 000 +48.0%
1999 3 634 000 000 +159.2%
Джерело: "UN report 2004 data" (PDF).

Азія займає 30% суходолу, але є місцем проживання для 60% Населення Землі. За оцінками[18] Відділу населення ООН у 2011 році населення Азії становило 4,21 млрд і зростало на понад 1% (46 млн) на рік. Темпи зростання населення коливаються від −0,05% в Японії до понад 3% в Катарі, Афганістані, Іраку і Ємені. Левова частка приросту населення в абсолютних числах припадає на Індію (понад 17 млн) та Китай (6 млн). Близько 90% населення зосереджено у південно-східній Азії, високогірні простори та пустелі незаселені або мало заселені.

Населення переважно жовтої та білої (на заході) рас.

Токіо — найбільша агломерація Японії.

Рівень урбанізації від понад 90% (Синґапур, Кувейт, Ізраїль) до 10% (Непал, Оман, Камбоджа, Бутан);[Джерело?] найбільші міські агломерації: Токіо, Гуанчжоу, Сеул, Шанхай, Делі, Мумбаї (Бомбей), Маніла.[19]

Східна Азія має найвищі темпи зростання Індексу розвитку людського потенціалу[20] (ІРЛП), досягши майже в два рази вищого за середній приросту за останні 40 років, відповідно до аналізу звітів про охорону здоров'я, освіту і даних про доходи. КНР, друга у світі за величиною приросту з 1970 року, є єдиною країною зі списку «10 найшвидших», яка досягла це передусім за рахунок зросту доходів, а не досягнень в галузі здоров'я або освіти. Дохід на душу населення в Китаї за останні чотири десятиліття збільшився у вражаючі 21 рази, що видобуло сотні мільйонів людей з бідності. Тим не менш, Китай не був серед найкращих у регіоні за підвищенням відвідуваності шкіл і тривалості життя.[21]

Непал, інша країна зі списку «10 найшвидших», досягла прогресу з 1970 року, в основному, за рахунок охорони здоров'я та освіти. У даний час (2010-і) очікувана тривалість життя є на 25 років більшою, ніж в 1970-х роках. Понад чотири з кожних п'яти дітей шкільного віку в Непалі відвідують початкову школу, у порівнянні з лише кожним п'ятим 40 років тому.[21] Японія і Південна Корея займають найвищі місця серед азійських країн (місце 11 і 12 у світі, знаходяться в групі «дуже високого рівня людського розвитку»), далі йдуть Гонконг (21) і Сінгапур (27) . Афганістан (155 з 169 країн, що оцінювалися) посів найнижчу сходинку серед азійських країн.[21]

Мови[ред.ред. код]

Азія є батьківщиною кількох мовних сімей і багатьох мовних ізолятів. Більшість азійських країн більш ніж на одну мову, яка є рідною для населення. Наприклад, відповідно до Ethnologue, в Індонезії говорять більш ніж 600 мовами, в Індії понад 800-ами, на Філіппінах більше сотнею. Багато мов і діалектів використовується в різних провінціях Китаю.

Офіційні мови:

Азербайджан — азербайджанська

Вірменія — вірменська

Афганістан — пушту , дарі

Бангладеш — бенгальська

Бахрейн — арабська

Бруней — малайська, англійська

Бутан — Тибетський діалект донг-ке

Східний Тимор — тетум . португальська

В'єтнам- в'єтнамська

Грузія — грузинська

Ізраїль — іврит

Індія — хінді та інші (див. мови Індії )

Індонезія — індонезійська

Йорданія — арабська

Ірак — арабська

Іран — фарсі

Ємен — арабська

Казахстан — казахська , російська

Камбоджа — кхмерська

Катар — арабська

Кіпр — грецька, турецька

Китай — китайська

Корея Північна — корейська

Корея Південна — корейська

Кувейт — арабська

Киргизстан — киргизька , російська

Лаос — лаоська

Ліван — арабська

Малайзія — малайська

Мальдіви — мальдівська

Монголія — монгольська

М'янма — бірманська

Непал — непальська

Об'єднані Арабські Емірати — арабська

Оман — арабська

Пакистан — урду

Саудівська Аравія — арабська

Сінгапур — англійська, китайська малайська тамільська

Сирія — арабська

Таджикистан — таджицька

Таїланд — тайська

Тайвань — китайська

Туркменістан — туркменська

Туреччина — турецька

Узбекистан — узбецька

Філіппіни — філіппінська , англійська

Шрі-Ланка — сингальська , тамільська

Японія — японська

Релігія[ред.ред. код]

Азія є колискою сучасних великих релігій: християнства, юдаїзму, буддизму, індуїзму та ісламу.

Релігійний склад населення:

Азербайджан — 93,4% мусульмани-шиїти

Вірменія — 94% вірменська апостольська церква, 4% російська православна церква

Афганістан — 85% мусульмани-суніти, 15% мусульмани-шиїти

Бангладеш — 83% мусульмани-суніти, 16% індуїсти

Бахрейн — 85% мусульмани, 15% християни, прихільники індуїзму і парсизму

Бруней — 67% мусульмани, 14% буддисти, 8% християни

Бутан — 70% буддисти, 25% індуїсти

Східний Тимор — католики, прихильники місцевих вірувань

В'єтнам- 55% буддисти, 12% сповідують даосизм, 10% — католицизм. 23% — іслам, протестантизм, язичництво

Грузія — 65% прихильники грузинської православної церкви, 10% — російської православної церкви, 11% — ісламу, 8% — вірменської апостольської церкви

Ізраїль — 83% іудеї, 13% мусульмани, 2,4% — християни, 1,6% — друзи

Індія — 83% індуїзм, інші — іслам, християнство, сикхізм

Індонезія — 87% іслам, 6% протестантизм, 3% католицизм, 1% індуїзм, 1% буддизм

Йорданія — 96% мусульмани-суніти

Ірак — 60% мусульмани-шиїти, 37% мусульмани-суніти, 3% християни

Іран — 94% мусульмани-суніти

Ємен — 53% мусульмани-суніти, 46% мусульмани-шиїти

Казахстан — 47% мусульмани, 44% православні, 2% протестанти

Камбоджа — 95% буддисти, 5% мусульмани, католики

Катар — 95% мусульмани-суніти

Кіпр — 80% православні, 20% мусульмани-суніти

Китай — поширені даосизм, християнство, буддизм, конфуціанство, іслам

Корея Північна — 68% атеїсти, 32% сповідують релігію «чондокьо» (релігія Небесного шляху)

Корея Південна — 47% буддисти, 48% християни, 3% конфуціанство

Кувейт — 85% мусульмани-суніти

Киргизстан — 70% мусульмани-суніти, 6%православні

Лаос — 60% буддисти, 40% язичники

Ліван — 58% мусульмани, 27% християни

Малайзія — 55% мусульмани, 30% буддисти

Мальдіви — мусульмани-суніти

Монголія — атеїзм, ламаїзм

М'янма — 89% буддисти, 4% християни, 4% мусульмани

Непал — 90% індуїзм, 5% буддизм, 3% іслам

Об'єднані Арабські Емірати — іслам

Оман — 75% мусульмани — ібадхіти, а також суніти

Пакистан — 97% мусульмани, а також християни, буддисти, сикхи, парси

Саудівська Аравія — мусульмани-вакхабіти

Сінгапур — 30% буддисти, 20% християни, 18% мусульмани, 15% конфуціанство, даосизм

Сирія — 90% мусульмани, 10% християни

Таджикистан — мусульмани

Таїланд — 94% буддисти, 4% мусульмани християнство

Тайвань — 93% конфуціанство, буддизм, даосизм, 4,5% християнство, менше 1% іслам

Туркменістан — 87% мусульмани, 11% християни

Туреччина — мусульмани-суніти

Узбекистан — 88% мусульмани-суніти, 9% православні

Філіппіни — 83% католики, 9% протестанти, 5% мусульмани, 3% буддисти, язичники

Шрі-Ланка — 69% буддисти, 15% індуїзм

Японія — синтоїзм, буддизм, християнство

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Like herrings in a barrel // The Economist, The Economist online, The Economist Group (23 December 1999) (Millennium issue: Population)..
  2. «Asia». eb.com, Encyclopædia Britannica. Chicago: Encyclopædia Britannica, Inc.. 2006. http://www.britannica.com/eb/article-9110518/Asia. 
  3. National Geographic Atlas of the World (вид. 7th). Washington, DC: National Geographic. 1999. ISBN 978-0-7922-7528-2.  «Europe» (pp. 68-9); «Asia» (pp. 90-1): «A commonly accepted division between Asia and Europe is formed by the Ural Mountains, Ural River, Caspian Sea, Caucasus Mountains, and the Black Sea with its outlets, the Bosporus and Dardanelles.»
  4. Lewis & Wigen 1997, pp. 170–173
  5. http://www.cfoinnovation.com/content/hong-kong-singapore-tokyo-worlds-top-office-destinations
  6. Five Years of China's WTO Membership. EU and US Perspectives on China's Compliance with Transparency Commitments and the Transitional Review Mechanism, Legal Issues of Economic Integration, Kluwer Law International, Volume 33, Number 3, pp. 263–304, 2006. by Paolo Farah
  7. The World Economy: Historical Statistics, Angus Maddison
  8. http://www.theworldeconomy.org/MaddisonTables/MaddisontableB-18.pdf
  9. «Professor M.D. Nalapat. Ensuring China's "Peaceful Rise".». Bharat-rakshak.com. 2001-09-11. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-06-01. 
  10. «Dahlman, Carl J; Aubert, Jean-Eric. China and the Knowledge Economy: Seizing the 21st century. WBI Development Studies. World Bank Publications.». Eric.ed.gov. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-06-01. 
  11. «The Real Great Leap Forward. The Economist. Sept 30, 2004». The Economist. 2004-09-30. Процитовано 2010-06-01. 
  12. Chris Patten. Financial Times. Comment & Analysis: Why Europe is getting China so wrong. Accessed 30 January 2008.
  13. «Rise of Japan and 4 Asian Tigers from». emergingdragon.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-06-01. 
  14. «Commonwealth Business Council-Asia». Архів оригіналу за 28 July 2007. Процитовано 12 April 2007. 
  15. «Philippine potential cited». sme.com.ph. 2011-02-24. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-03-01. 
  16. World Wealth Report 2010. capgemini.com (необхідна реєстрація)
  17. International Monetary Fund, World Economic Outlook Database, October 2010: Nominal GDP list of countries.
  18. United Nations, Department of Economic and Social Affairs — Population Division, Population Estimates and Projections Section — World Population Prospects, the 2010 Revision
  19. [1] Citypopulation
  20. Індекс розвитку людського потенціалу (англ.)(ісп.)(фр.)
  21. а б в «2010 Human Development Report: Asian countries lead development progress over 40 years». UNDP. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-12-22. 

Джерела[ред.ред. код]