Готичний роман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Готи́чний рома́н, або рома́н жа́хів — роман, в якому зображено незвичні ситуації, страхіття пекла, страхітливі жорстокості, великі таємниці, що перетворюють людину на іграшку надприродних сил.

Цей жанр формувався в Англії наприкінці 18 ст. Творцем готичного роману вважається Г. Волпол, автор «Замку Отранто» (1765). Видатними авторами готичного роману 18 ст. були А. Радкліф, М. Льюїс. Дія в готичному романі відбувається найчастіше в середньовічному готичному замку, перейнятому атмосферою таємничості. Іноді картини страху в готичному романі мали зворотний, комічний ефект, але найчастіше зберігали виховне, дидактичне призначення.

Готичний роман вплинув на творчість видатних письменників першої половини 19 ст. — Е.-Т.-А. Гофмана, Дж. Байрона, О. де Бальзака та ін., — сприяв формуванню нових жанрів у романістиці (сенсаційного, фантастичного роману). Відновлюється в дещо зміненій формі у літературі 20 ст. Зокрема, в українській літературі — у формі химерного роману, з «химерами», «чортівнею», «козацькими пригодами».

Елементи химерного роману притаманні творам О. Стороженка, М. Йогансена, О. Ільченка, В. Міняйла, В. Дрозда, В. Яворівського, П. Загребельного, Д. Білого. Прикладом химерного роману є дилогія В. Земляка «Лебедина зграя», «Зелені млини».

Загалом найхарактернішими рисами готичного роману є:

  • Сюжет будується навколо таємниці — наприклад, чийогось зникнення, нерозкритого злочину тощо. Зазвичай використовується комбінація кількох таких тем.
  • Оповідь огорнута атмосферою страху і розгортається у вигляді неперервної серії загроз спокою, безпеці й честі героя та героїні.
  • Похмура і зловісна сцена дії підтримує загальну атмосферу таємничості й страху. Більшість романів мають місцем дії древній, покинутий, напівзруйнований замок чи монастир із темними коридорами, таємними кімнатами, запахом тліну і таємничими тінями. Обстановка включає завивання вітру, бурхливі потоки, дрімучі ліси, безлюдні місцини, розриті могили — все, що здатне посилити страх героїв і читачів.
  • У ранніх готичних романах центральний персонаж — дівчина; вона гарна, мила, скромна і в фіналі її чекає подружнє щастя, статус у суспільстві й багатство. Але, що характерно для романтичних героїнь вісімнадцятого століття, їй притаманна також чутливість, сентиментальність. Вона любить гуляти в самоті лісовими галявинами, мріяти при місяці коло вікна своєї спальні, легко плаче, а в вирішальну хвилину непритомніє.
  • Сама природа сюжету вимагає присутності героя-негідника. У міру розвитку готичного жанру негідник витісняє героїню, що завжди була не стільки особистістю, скільки набором жіночих чеснот, із центру уваги читача. У пізніх зразках жанру він отримує повноту влади і зазвичай є двигуном сюжету.

Всі ці риси були відомі у прозі й драматургії і раніше, але саме в готичному романі вони ввійшли в настільки виразне й ефектне поєднання, що твір, у якому немає бодай однієї з цих рис, уже не можна віднести до чистого готичного жанру.

Література[ред.ред. код]