Роман (жанр)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Рома́н (фр. roman — романський) — найпоширеніший у 18—20 століттях епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Зміст

[ред.] Характерні особливості роману

Головними структурними елементами роману є розповідь та творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в сюжет. Крім оповіді (виклад від першої особи) або розповіді (виклад від третьої особи), роману властива пряма мова персонажів (у вигляді діалогів, монологів), описи, авторські відступи. Залежно від різновиду роману, авторського стилю чи творчої манери письменника співвідношення між ними різноманітні — від переваги оповіді (розповіді), що є характерним для класичного роману, до переваги опису, діалогу чи монологу (внутрішнього монологу у психологічному романі, опису в документальному романі).
Розповідач у своїй класичній формі, сформованій реалістичним романом, — авторитарний творець уявного світу, котрий верховодить образами, формує їх, замикає в міцних, остаточних рамках своєї інтерпретації та оцінки. Роману 20 ст. притаманний інший тип розповідача: розповідач вступає у «діалогічні стосунки з чужими свідомостями»; інші свідомості є рівноправними щодо нього. В такого роману є своя традиція — від Ф. Рабле, М. де Сервантеса, Х.-Я.-К. Гріммельсгаузена. Та особливо виразно вона виявлена у психологічному романі «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського. В українській літературі елементи діалогічності, поліфонії наявні в «Перехресних стежках» І. Франка.
Розповідь визначає і сюжетну схему роману: від найпростішої, епізодичної, яку частіше спостерігамо в повісті, оповіданні, до складної, розгорненої, притаманної творові з багатолінейним сюжетом. Якщо в романі 18-19 ст. сюжет, як правило, відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій, то у 20 ст. він порушений причинно-часовою послідовністю, бо автор зміщує хронологічний і логічний перебіг подій. Пов'язані ідейним задумом, сюжетом, персонажами, романи утворюють дилогії, тетралогії та цикли.

[ред.] Історія жанру роману

[ред.] Передісторія

Роман, як оповідний прозовий твір, знала і антична література (Лонг, Харитон, Геліодор у давньогрецькій та Петроній, Апулей у давньоримській), і давні східні літератури, проте у літературознавстві прийнято відділяти ці літературні форми від сучасного роману.

[ред.] Зародження роману

У своїй сучасній формі роман почав зароджуватись у середині 12 столітті на хвилі прагнень ознайомити європейське суспільство (передусім французьке) з античними міфами, творами античних авторів. Так з'являються перші романи: "Роман про Александра, «Роман про Фіви», «Роман про Трою», «Роман про Енея» — компіляції, переспіви античних авторів. Тоді романом називали розповідний твір, написаний котроюсь із романських мов (не латинською). У середні віки також виникають лицарські романи (куртуазні, а також цикл артурівських романів Кретьєна де Труа). Ці твори були поетичними і все ще сильно відрізнялись від роману у його сучасному вигляді, тому деякими дослідниками прийнято розглядати ці жанри разом з античним романом, окремо від сучасного.

В епоху Відродження з'являються пародії на лицарський середньовічний роман («Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле) — роман з елементами реалізму, у формі казки-сатири, запозиченої з фольклору; «Дон Кіхот» М. де Сервантеса — проообраз реалістичного роману.

[ред.] Роман у 18-19 століттях

Етапним для жанрового розвитку роману було 18 ст. Саме тоді, в епоху Просвітництва, постали авантюрний роман («Історія Жіль Блаза» А.-Р. Лесажа), сентиментальний роман («Сентиментальна подорож» Л. Стерна), готичний роман («Замок Отранто» Г. Волпола), а також роман з елементами сатири й пародії («Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта, «Історія пригод Джозефа Ендрюса та його приятеля Авраама Адамса» Г. Філдінга).
Як головний жанр у 18 ст. роман виступає насамперед в англійській літературі. Класичних рис роман досягає у 19 ст. як реалістичний роман, якому передують романи, писані романтиками, — Й.-В. Ґете, В. Скоттом, В. Гюґо, Жорж Санд. Романтики розвинули роман історичний («Айвенго», «Роб Рой» В. Скотта), стали з'єднувальною ланкою між романтичним і реалістичним романом. Реалістичний роман розвивають О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер, Ч. Діккенс, О. Пушкін, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, Панас Мирний, Б. Прус та ін.

[ред.] Класифікація романів

Роман 20 століття — це різноманітні типи й різновиди роману, при формуванні яких виразно спостерігається змішування жанрів. Єдиної класифікації різновидів роману немає. Залежно від літературних епох, періодів, течій, стилів і теоретичних засад розрізняють роман просвітницький, середньовічний, бароковий, сентиментальний, романтичний, екзистенціалістичний тощо За змістом — соціальний, сімейно-побутовий, соціально-побутовий, історичний, філософський, сатиричний, пригодницький, біографічний, науково-фантастичний та ін.
За часом розгортання сюжету — історичний (зображуються минулі події), сучасний (зображуються теперішні події), роман про майбутнє (зображуються передбачені автором події, наприклад, у науково-фанастичному романі).
За тематикою чи зображуваним середовищем — урбаністичний роман, мариністичний роман, часом їх вважають підвидами роману, класифікованих за змістовим принципом, (наприклад, автобіографічний роман — різновид біографічного, роман на тему села — різновид соціального, родинний роман — різновид сімейно-побутового).

[ред.] Роман в Україні

В Україні роман з'явився пізніше, ніж в інших країнах Європи, що було зумовлено культурно-політичною ситуацією, гострою цензурою, що переслідувала все українське. Спочатку українські романи писалися російською мовою (Григорій Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка, Пантелеймон Куліш).

Першим романом українською мовою є «Чорна рада» Пантелеймона Куліша (1846). Значно розвинув український реалістиний роман Панас Мирний («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»). Розвиток українського роману пов'язаний із творчістю українських письменників 20 століття: Володимира Винниченка, Віктора Петрова, Валер'яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Уласа Самчука, Наталени Королеви, Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Володимира Дрозда, Віктора Міняйла, Івана Чендея, Романа Іваничука, Романа Федоріва, Романа Горака та ін.

[ред.] Різновиди роману

[ред.] За змістом

[ред.] За напрямком

[ред.] За формою

[ред.] Література

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_(%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%80)
Особисті інструменти