Деформаційний потенціал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Деформаці́йний потенціа́л — потенціал взаємодії між довгохвильовими фононами й електронами в твердому тілі.

Деформаційний потенціал будується, виходячи з припущення, що локальна зміна густини кристалу при проходженні акустичного фонона призводить до зниження дна енергетичної зони за формулою[1]

,

де  — енергія дна зони,  — відповідна величина в ідеальному кристалі,  — тензор деформації,  — певний коефіцієнт. Sp — позначення сліду матриці.

Сталу σ можна оцінити, знаючи залежність енергії електронної системи від густини електронів. Наприклад, у випадку ідеального електронного газу , де - рівень Фермі.

Тензор деформації в кристалі можна виразити через амплітуди фононів. Виражений через оператори народження й знищення електронів і фотонів, деформаційний потенціал записується

,

де

 — зведена стала Планка, M — сумарна маса атомів однієї елементарної комірки,  — швидкість звуку для поздовжньої гілки фононів, - квазі-імпульс електрона,  — квазі-імпульс фонона, - вектор оберненої ґратки,  — оператор народження електрона, - оператор народження акустичного фонона.

Члени з ненульовими векторами оберненої ґратки описують процеси перекиду, які можуть відігравати значну роль при високих температурах. При таких процесах навіть довгохвильові акустичні фонони можуть розсіювати електрони на великі кути.

Посилання на джерела[ред. | ред. код]

  1. Давыдов А.С. (1976). Теория твердого тела. Москва: Наука.