Елізабет Вілбрахам
| Елізабет Вілбрахам | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
14 лютого 1632[1][2] або 1631[3] Weston-under-Lizardd, Blymhill and Weston-under-Lizardd, Саут-Стаффордширd, Стаффордшир[d], Стаффордшир, Англія |
| Померла |
27 липня 1705[1][2] або 1703[3] Weston-under-Lizardd, Blymhill and Weston-under-Lizardd, Саут-Стаффордширd, Стаффордшир[d], Стаффордшир, Англія |
| Країна |
 Англія |
| Діяльність | архітекторка |
| Знання мов | англійська |
| Magnum opus | Wotton Housed і Weston Parkd |
| Батько | Edward Myttond[3] |
| У шлюбі з | Sir Thomas Wilbraham, 3rd Bt.d |
| Діти | Mary Wilbrahamd[3], Grace Wilbrahamd[3] і Elizabeth Wilbrahamd[3] |
Елізабет Вілбрахам (14 лютого 1632 — 27 липня 1705) в дівоцтві Міттон — англійська аристократка, покровителька архітектури. Історик Джон Міллар вважає її першою відомою архітекторкою, роботи якої часто приписувалися чоловікам. Окрім десятка сімейних резиденцій та великої кількості церков, можливо, вона спроєктувала 400 будівель, які приписуються її учневі серу Крістоферу Рену.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Елізабет Міттон народилася в заможній родині.
Коли їй виповнилося 19 років, її видали заміж за Томаса Вілбрагама[4], що був спадкоємцем баронета Вілбрагама.
Свій медовий місяць вона поєднала з розширеними студіями з вивчення Європейської архітектури.
У Нідерландах Елізабет Вілбрахам познайомилася з архітектором Пітером Постером[4], якого вважають творцем голландського відгалуження барокового стилю. Також вона вивчала роботи Палладіо у Венето та Штадтресіденц у Ландсхуті[5].
Приватне життя[ред. | ред. код]
Про особисте життя Вілбрахам відомо вкрай мало. Проте її приватні листи віднайдено 2008 року й передано до Стаффордширського бюро. У листуванні особлива увага звертається на партії для дочок Грейс та Маргарет. За словами керівника маркетингового відділу Фонду Вестон Парк: «У листах пояснюється важливість шлюбних союзів серед аристократії у той час. Вона, звичайно, була дуже сильною жінкою, знала, чого прагне і яким шляхом можна це отримати»[6]
Перша відома жінка-архітектор[ред. | ред. код]
У книзі історика Джона Міллара, що була опублікована у 2012 році, висунуто припущення, що Елізабет Вілбрахам є першою відомою жінкою-архітектором[4]. Міллар стверджує, що цей висновок ґрунтується на понад 50-річному вивченні цього питання[5].
2007 року власники будинку Уоттон організували конференцію, щоб дослідити, хто був справжнім архітектором будівлі. За результатами роботи конференції висунули щонайменше два припущення:
- 2010 році Говард Колвін припустив, що Джон Фітч, можливо, був оригінальним архітектором будівлі;
- пізніше, того ж року, Джон Міллар, після аналізу даних Колвіна, запропонував леді Вілбрахам.[7] [8]
Упродовж XVII століття жінка не могла мати професією, тим паче, займатися нею, і тому, припускають, що леді Вілбрахам використовувала архітекторів-чоловіків як виконавців для нагляду за будівництвом своїх проєктів[4]. Вважається, що вона спроектувала більше десятка будинків для своєї родини. Такий висновок роблять через додавання нехарактерних для тогочасних архітекторів виразних і незвичних деталей в дизайн.
Так Міллар припускає, що вона була авторкою проєктів 18 лондонських церков, які офіційно приписують Крістоферу Рену . Також він припускає, що Елізабет Вілбрахам була однією з наставниць Рена.
Окрім того, Міллар вважає, що авторство понад 400 будівель, які раніше приписувалися Рену також належи Вілбрахам. У них простежуються запозичення з італійської чи голландської архітектурної традиції[5]. У бібліотеці Вільбрахам була Книга Палладіо I Quattro Libri (том I) і вона її часто робила з неї виписки.
Попри це, в такому авторитетному виданні як Біографічний словник британських архітекторів 1600—1840 рр. (4th Edn; 2008) Говарда Колвіна, вона згадується лише один раз і лише як покровителька архітектури.
У дисертаційному дослідженні від 2002 року канадський історик Синтія Хаммон наголошує про позначки Вілбрахам для Ніколауса Певснера . Вона відзначає його відсутність у вислові «від Вілбрагама» для позначення авторства Вілбрагам під час обговорення Вестон-парку[9].
Проєкти[ред. | ред. код]
- Вестон Холл, Стаффордшир (1671)[10] — Організація Англійська спадщина приписує авторство Вестон Холлу Елізабет Вілбрахам, але архітектором-виконавцем є Вільям Тейлор.
- Будинок Уоттон, Бакінгемшир (перебудований 1704—1714) — наразі авторство точно не встановлене, але найбільш ймовірними претендентами є Елізабет Вілбрахам або Джон Фітч були висунуті.[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Зведений список імен діячів мистецтва
- ↑ а б в https://es.findagrave.com/memorial/74767665/elizabeth-wilbraham
- ↑ а б в г д е ж Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б в г Jay Merrick Elizabeth Wilbraham, the first lady of architecture [Архівовано 1 січня 2018 у Wayback Machine.], The Independent, 16 February 2011. Retrieved 2011-12-06.
- ↑ а б в г John Millar The first woman architect [Архівовано 24 жовтня 2017 у Wayback Machine.], The Architects' Journal, 11 November 2010. Retrieved 2011-12-06.
- ↑ Rare letters of Weston Park aristocrat donated to public records [Архівовано 10 лютого 2018 у Wayback Machine.], The Birmingham Post, 26 November 2008 (archived on thefreelibrary.com). Retrieved 2012-02-02.
- ↑ Colvin's paper was published in the 2010 Georgian Group Journal (Millar, 2010)
- ↑ Millar, 2010.
- ↑ Hammond, Cynthia Imogen. Wings, Gender and Architecture: Remembering Bath England. 2002. Concordia University, PhD dissertation.
- ↑ Weston Hall (photo and listing information) [Архівовано 14 жовтня 2019 у Wayback Machine.], English Heritage Pictures of England. Retrieved 2011-12-10.
Список літератури[ред. | ред. код]
- Millar, John (11 листопада 2010). The first woman architect. The Architects' Journal].
Додатково[ред. | ред. код]
- Лоренс Е. Жінки, що використовують будівництво в Англії сімнадцятого століття: питання джерел? Вісник Королівського історичного товариства (2003)
- Альварес Є., Гомес К. Невидимі жінки: як жінки архітектори були стерті з історії [Архівовано 26 вересня 2018 у Wayback Machine.]. Архітектурний огляд, 2017
- Кан Є. М. Можливо, леді навчала Крістофера Ррена [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]. The New York Times, 2012