Знедолені (фільм, 1913)
Знедолені | |
|---|---|
| Les Misérables | |
 Сцена з фільму «Знедолені», 1913 | |
| Жанр | драма |
| Режисер | Альбер Капеллані |
| Продюсер | П'єр Декурсель |
| На основі | однойменного роману Віктора Гюго |
| У головних ролях |
Анрі Краусс Анрі Етьєван Леон Бернар |
| Оператор | Луї Форестьє, П'єр Трімба |
| Кінокомпанія | S.C.A.G.L. |
| Тривалість | 3370 метрів (бл. 5 годин) |
| Мова | німий |
| Країна |
 Франція |
| Рік | 1913 |
| Дата виходу |
Франція: квітень 1913 |
| IMDb | ID 1829708 |
| Рейтинг |
IMDb:  |
 Знедолені у Вікісховищі | |
«Знедолені» (фр. Les Misérables) — французький німий чотирисерійний фільм режисера Альбера Капеллані, який вийшов на екрани у 1913 році. Екранізація однойменного роману Віктора Гюго.
Синопсис[ред. | ред. код]
1-я серія. «Жан Вальжан»/Jean Valjean. 3 січня 1913 року. (800 метрів)
Простий робітник Жан Вальжан прагне забезпечити свою хвору матір, з якою вони живуть в убогому будинку та не мають статків, щоб прогодуватися. Він виходить у пошуках роботи, але безуспішно. Нарешті, у відчаї, незважаючи на наслідки, Жан краде хліб та, переслідуваний натовпом, поспішає з ним додому й віддає його матері. Вальжана заарештовано за крадіжку і засуджено до п'яти років каторжних робіт. Разом з іншими засудженими Вальжан працює у каменоломні, де вперше знайомиться з Жавером, тюремним охоронцем. Між в'язнями ходять розмови про те, що є шанс для однієї людини здійснити спробу втечі, і між собою вони вирішують тягнути жереб, щоб визначити, хто повинен вирватися на волю.
2-я серія. «Фантіна»/Fantine. 10 січня 1913 року. (780 метрів)
Жана Вальжана, що звільнився із в'язниці, постійно переслідує Жавер.
3-я серія. «Козетта»/Cosette. 17 січня 1913 року. (745 метрів)
4-я серія. «Козетта і Маріус»/Cosette et Marius. 24 січня 1913 року. (1080 метрів)
В ролях[ред. | ред. код]
| Актор(ка) | Роль | |
|---|---|---|
| Анрі Краусс | … | Жан Вальжан |
| Анрі Етьєван | … | Жавер |
| Леон Бернар | … | єпископ Мірієль |
| Марія Вентура | … | Фантіна |
| Містінгетт | … | Епоніна Тенардьє |
| Марія Фроме | … | Козетта |
| Габріель де Гравон | … | Маріус Понмерсі |
| Еміль Міло | … | месьє Тенардьє |
| Дельфін Рено | … | мадам Тенардьє |
| Жан Анжело | … | Енжольрас |
| Гудін | … | Гаврош |
Критика[ред. | ред. код]
- У цьому ж році [1913] «Спілка драматургів і письменників» (ССАЖЛ), випустивши «Знедолених», добилася загального визнання і затвердила дещо інші принципи постановки фільмів[1].
- Наприкінці 1912 року він [Капеллані] закінчив «Знедолених» за В. Гюго у чотирьох серіях. Фільм досягав 5000 метрів і йшов чотири години. «Знедолені» стали тріумфом і вищим досягненням ССАЖЛ. За кілька місяців було продано 600 000 метрів копій фільму. Ця стрічка ще більша, ніж «Диво» та «Королева Єлизавета», сприяла швидкій еволюції жанру кіносценаріїв. <…>. «Знедолені» користувалися великим успіхом в усьому світі, і особливо в Сполучених Штатах. Комерційний успіх цієї картини показав, які вигідні інсценування знаменитих сюжетів[2].
- У середині 1912 року Капеллані і Кінематографічне товариство досягли вершини своєї слави постановкою «Знедолених». Фільм цей складався з чотирьох серй і дев'яти частин. У нім було понад п'ять тисяч метрів, і він йшов протягом п'яти годин. Якщо вірити рекламі, то він коштував близько двохсот тисяч франків. Успіх був величезний. З 1912 р. Пате не переставав випускати нові версії роману Гюго. Його наслідувала Америка, де цей фільм викликав фурор. Серії «Знедолених» демонструвалися кожна окремо. Але деякі кінематографи об'єднували їх і заповнювали ними програму цілого вечора[3].
- Успіхом як режисера Капеллані, так і всієї французької кінематографії, стала екранізація роману Віктора Гюго «Знедолені». Геній Гюго з'явився мільйонам людей, для яких недоступні були театральні зали, і завдяки кіно ці люди дістали можливість спілкуватися із справжнім мистецтвом. І, хоча Капеллані і його працедавці прагнули у міру можливостей уникати занадто гострих соціальних проблем, все ж слід визнати, що на тлі тодішньої французької продукції ці екранізації були цінними прогресивними творами. Ідеї великих письменників збереглися, а прагнення вірно передати атмосферу дії (натура, декорації, костюми, грим) повідомляло фільмам Капеллані реалістичне звучання[4].
Джерела[ред. | ред. код]
- Жорж Садуль. Всеобщая история кино. В 6-ти томах = Histoire générale du cinéma. — М. : Искусство, 1958-1982. — Т. 1. (рос.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Садуль, 1958-1982, с. 41, 1.
- ↑ Садуль, 1958-1982, с. 47, 1.
- ↑ Жорж Садуль. История киноискусства. — М. : Издательство инострарной литературы, 1957. — С. 82.(рос.)
- ↑ Ежи Тепліц. История киноискусства. — 1955.
Посилання[ред. | ред. код]
- «Знедолені» на сайті IMDb (англ.)
- «Знедолені», частина 1 на сайті IMDb (англ.)
- «Знедолені», частина 3 на сайті IMDb (англ.)
- Les Misérables (1913), un film de Albert Capellani[недоступне посилання з липня 2019] на сайті Premiere.fr
- Les misérables (1912) — La critique [Архівовано 28 грудня 2014 у Wayback Machine.]
|
| ||||||||||||||||
