Карагач (річка, Крим)
| Карагач | |
|---|---|
| 44°51′03″ пн. ш. 34°59′09″ сх. д. / 44.851000000027774206° пн. ш. 34.985900000027776002° сх. д. | |
| Витік | схили Головного пасма Кримських гір |
| • координати | 44°55′34″ пн. ш. 34°52′25″ сх. д. / 44.92611° пн. ш. 34.873750° сх. д. |
| • висота, м | 716 |
| Гирло | Судак |
| • координати | 44°51′03″ пн. ш. 34°59′09″ сх. д. / 44.851056° пн. ш. 34.985889° сх. д. |
| • висота, м | 20 |
| Басейн | Чорне море |
| Країни: |
 Україна |
| Регіон | Автономна республіка Крим |
| Район | Судак |
| Довжина | 13 км |
| Площа басейну: | 52,9 км² |
| Притоки: | р. Караджа |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Карага́ч (Фундукли[1]; крим. Qarağaç — "чорне дерево") — річка на південно-східному березі Криму, права притока річки Судак.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина річки 13 км, площа водозбору 52,9 км²[2]. Витік знаходиться на південному схилі хребта Хамбал (де річка носить назву Фундукли) Головного пасма Кримських гір. Тече в південно-східному напрямку, утворюючи в пониззі Ай-Савську долину[3], в якій розташовані північні передмістя Судака[1].
Згідно з довідником «Поверхневі водні об'єкти Криму» у річки 2 притоки: лівий — Караджа, що впадає в 2,8 км від гирла і 1 безіменний, впадає в 2,2 км від гирла[2]. У праці Івана Миклашевського «Водне законодавство і право в Росії», згадані «витоки» Махаіл-Узень і Яман-Ел[3] (на сучасних картах балка Мухаель і урочище Яман-Йол)[1]. Карагач впадає в річку Судак в межах однойменного міста в 2,2 кілометрах від гирла[2].
Історія[ред. | ред. код]
Карагач вперше коротко описаний у праці Петра Симона Палласа «Спостереження, зроблені під час подорожі по південним намісництвам Російської держави в 1793—1794 роках»:
|
«Значительный ручей Сук-су, текущий с горных вершин подлине тринадцати верст, пробегает большую долину, падая в море; в него впадает маленький ручей Карагач, выходящий из прилегающей с запада долины, [который] течет не каждый год и почти всегда летом пересыхает. Вода этих обоих ручьев распределяется повсюду хорошо устроенными каналами, служит для орошения виноградников и оплодотворения почвы долины - неизбежная предосторожность в такой почве, рухляковые свойства которой удесятеряют ее сухость.»[4] | 
|
Система пристроїв зрошувальних систем і розподілу води регулювалася спочатку, мабуть, усними домовленостями, а, з XIX століття — договорами між землевласниками, оформленими в органах влади[3].
Джерела[ред. | ред. код]
- Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
- Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 239
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Горный Крым. // Etomesto.ru (2010).
- ↑ а б в A.A. Лисовский, В. А. Новик, З. В. Тимченко, З. Р. Мустафаева. Поверхностные водные объекты Крыма (справочник) / A.A. Лисовский. — Симферополь: Рескомводхоз АРК, 2004. — С. 11. — 114 с. — 500 экз.
- ↑ а б в Миклашевский И. Н. Водное законодательство и право в России // Русская мысль. — М.: Кушнерев и К°, 1895. — Т. 8, 9.
- ↑ Пётр Симон Паллас. Наблюдения, сделанные во время путешествия по южным наместничествам Русского государства в 1793—1794 годах. [Архівовано 2021-02-04 у Wayback Machine.] // — Российская Академия наук. — Москва: Наука, 1999. — С. 99. — 244 с. — (Научное наследство). — 500 экз.
