Карл Канґер
| Карл Канґер | |
|---|---|
| ест. Karl Kanger | |
| Народження | 27 лютого 1898 |
| Смерть | 1986 |
| Країна |
 СРСР |
Карл Канґер (ест. Karl Kanger; 27 лютого 1898 — березень 1986) — естонський і радянський військовий і політичний діяч, полковник ЗС СРСР[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1898 року. Естонець за національністю, член ВКП(б) з 1917 року[1].
Службу розпочав у 3-му Естонському піхотному полку Російської імператорської армії як прапорщик. Учасник громадянської війни у Росії та Естонської визвольної війни на боці червоних. В 1918 брав участь у битві за Нарву як командир 2-ї роти 1-го батальйону 2-го Вільяндиського естонського комуністичного стрілкового полку[2] .
Службу в РСЧА проходив з 1918 по 1938 роки. Учасник битв на Калінінському фронті Німецько-радянської війни, а також боїв в Естонії, з липня 1941 — командир Таллінського полку робітників[1]. З 1 грудня 1941 по 30 червня 1942 — командир 7-ї стрілецької дивізії[3]. З 24 червня по 28 вересня 1942 — командир 249-ї стрілецької дивізії[4].
З 1942 — заступник командувача 8-м Естонським стрілецьким корпусом[1]. Підвищений до підполковника 4 жовтня 1942 року[4]. У грудні 1942 року був контужений у боях за Великі Луки[1]. 14 вересня 1943 року представлявся до ордена Вітчизняної війни І ступеня[1][5].
Після війни якийсь час був військовим комісаром Естонської РСР[6]. У відставці з 10 жовтня 1947 року. Автор мемуарів «Спогади про бойові дні» (ест. Mälestusi võitluspäevilt), опублікованих в 1958 році. У 1961 році Кангер звернувся з листом до ЦК КПРС з проханням прискорити процес встановлення пам'ятника естонським комуністам, які загинули під час битви за Нарву, оскільки Рада міністрів ЕРСР просто не діяла[2].
Дружина — Лідія (пом. 17 серпня 1977).
Помер у березні 1986 року. Похований на Талліннському цвинтарі Рахумяе 14 березня[7].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Вітчизняної війни І ступеня (6 листопада 1985)[8]
- Орден Червоного Прапора[9]
- Орден Леніна
- Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 гг.»
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Наградной лист от 31 августа 1943 года (рос.). Подвиг народа. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
- ↑ а б Почти детектив: кто лежит под надгробием в Темном саду? (рос.). Нарвская газета. 4 жовтня 2019. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 2 травня 2021.
- ↑ 7-я Эстонская стрелковая Таллинская дивизия (рос.). Наша победа. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
- ↑ а б 249-я (122 гв.) Эстонская ордена Ленина Краснознамённая стрелковая дивизия (рос.). samsv.narod.ru. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
- ↑ Нагородний лист в електронному банку документів «Подвиг Народу»
- ↑ Военные комиссары. Эстонская ССР. Форум поисковых движений. 19 квітня 2012. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
- ↑ Tallinn Rahumäe kalmistu, U, JU A, 3-7, 5-kohaline kirstuplats [Архівовано 2023-03-05 у Wayback Machine.] (ест.)
- ↑ Нагородний лист в електронному банку документів «Подвиг Народу»
- ↑ Нагородний лист в електронному банку документів «Подвиг Народу»
Онлайн-посилання[ред. | ред. код]
- Народились 27 лютого
- Народились 1898
- Померли 1986
- Естонські військовики
- Поховані на цвинтарі Рахумяе
- Радянські командири дивізій у Другій світовій війні
- Нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Вітчизняної війни I ступеня
- Полковники (СРСР)
- Уродженці Таллінна