Київський розспів
Київський розспів або київський наспів — один із розспівів української церковної музики. Є південною гілкою знаменного розспіву.
Відомі два різновиди — повний (великий) і скорочений (малий або звичайний).
Історія[ред. | ред. код]
Походження київського розспіву не цілком з'ясоване. Музикознавці фіксують, що вже наприкінці Пізнього Середньовіччя (XV століття) в українських церквах були розспіви: київський, києво-печерський (лаврський, відмінний від київського), чернігівський, болгарський[1].
Найпопулярнішим в Україні стає саме київський розспів. Це обумовлено найбільш розвиненою тенденцією розвитку мелодії та зближення з українськими народними піснями. Традиційно підпорядкований системі восьмиголосся і діатонічному звукорядові, київський розспів був краще впорядкований за своїм мелодійним та ритмічним складом – порівняно з давнім «класичним» знаменним співом. Ця впорядкованість полягала в тому, що поспівок стало менше, мелодії коротші, але кращі за звучанням; а головне – чітко розмежовані на речитативні та співані частини[1].
Київський розспів на межі Середньовіччя та Нової доби дав розуміння і приклад для більшості церковних хорів на українських землях, яке інтонаційне багатство міститься в українських народних піснях і як треба, не порушуючи канону, вводити відшліфовані в народних піснях інтонації в русло церковних піснеспівів. Найперше народна пісенна мелодика була впроваджена в церковних піснеспівах у шостому голосі. Це ніжний елегійний спів з багатством модуляцій голосу, з розспівом так званого квінтового мінорного тону. Цей чудовий винахід мелодійного звучання шостого голосу згодом повторювали й розвивали українські композитори – аж до нашого часу; зокрема скарби розмаїтих мелодійних інтонацій шостого голосу використовував диригент Олександр Кошиць[1].
У Москві київський розспів почав поширюватися в XVII ст. (після приєднання України до Московії). Київським розспівом викладено частину піснеспівів Обіходу.
У рукописах другої половини XVII ст. трапляються багатоголосі обробки київського розспіву.
Твори[ред. | ред. код]
- Архієпископ Гавриїл (у миру Григорій Маркелович Чепура) "Чертог Твій", київський розспів. Берклі (Каліфорнія), 1973.
- Псалом № 103 «Благослови, душе моя, Господа» київського розспіву. Рукопис кінця XVII ст.
Література[ред. | ред. код]
- Вознесенский И., Осмогласные роспевы трех последних веков православславной русской церкви, ч. 1, К., 1888;
- Вознесенский И., Церковное пение православного Юго-запада Руси по нотно-линейным ирмологам XVII и XVIII вв., М., 1898.
- Музыкальный энциклопедический словарь, 1990
- Евдокимова Алла Алексеевна. Мелодическая общность в стихирах сербского и киевского распевов // Вестник славянских культур. — 2016. — № 1 (28 квітня).
- Богородичны на Господи воззвах, именуемые догматиками, богородичны на стиховнах, антифоны и ирмосы воскресные всех восьми гласов киевского роспева. Переложение А. Фатеева. СПб.: Литография Г. Шмидт, 1901. 119 с.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в МИРОНЮК, Тарас (2017). ПРАВОСЛАВНА ТРАДИЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СПІВУ В ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ. Труди Київської Духовної Академії (укр.). № 17 (189). с. 181—200. doi:10.35332/2411-4677.2017.17. ISSN 2411-4677. Архів оригіналу за 26 серпня 2022. Процитовано 26 серпня 2022.
|
