Церковна музика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Церковна музика — вокальна та інструментальна музика християнської церкви.

Церковна музика в Україні[ред.ред. код]

В Україні існувала ще до офіційного прийняття християнства. Це так званий «обичний спів». З хрещенням України-Руси 988 разом з обрядами прийшли й церковні співи з Візантії і деякі за посередництвом Болгарії. Основною рисою української Церковної музики був і є її винятково вокальний характер. Ранні церковні співи були одноголосі. Важливе значення мала система поділу церковного співу на 8 мелодичних типів, які один від одного різняться обсягом мелодій і типовими мелодичними формулами. Упродовж віків форми цієї системи, званої восьмиголоссям (октоехос), поповнювалися українським народнопісенним змістом, перебудовувалися і пристосовувалися до укр. сприймання. Першим огнищем, де українська церковна музика розвинула свої питоменні риси, була Києво-Печерська Лавра. Тут на основі давніх співів постав києвопечерський розспів. Відповідно до церковної музичної практики виробився і спосіб записування мелодій — знаменна нотація, яка складалася зі знаків (невмів, крюки), писаних без нотних ліній.

Від сер. 16 до кін. 17 ст. розвивався багатоголосий так званий партесний спів: спів поділений на голоси — партії. Для його точного запису прийнялася лінійна система нотації, звана київським знам'ям. Партесний спів плекали особливо хори, організовані при церковних братствах. Їх рівень був настільки високий, що вони справно виконували твори на 4, 6, 8 і 12 голосів. Улюбленою формою став хоровий одночастинний концерт, написаний до нелітургічного тексту. Між композиторами партесної музики відомі М. Дилецький, автор музично-теоретичного підручника «Музикальна граматика» (1677), А. Рачинський та ін. У другій половині 18 ст. з'явилися визначні українські композитори Ц. м. — М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель. Панівною у їхній творчості була форма циклічного хорового концерту. З 18 ст. походять важливі вид. церк. співів: «Ірмолой» (Л. 1707) і «Богогласник» (Почаїв, 1790). Окремим родом церковної музики є канти і псальми, пісні релігійного змісту сильно просякнені елементами української народної музики. Вони найчастіше триголосні; були поширені особливо у 17 і 18 вв. У 19 ст. Церковну музику розвивали головні композитори Зах. Укр. Земель: М. Вербицький, І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк та ін. У 20 ст. Її плекали К. Стеценко, М. Леонтович, О. Кошиць, М. Гайворонський, А. Гнатишин та ін.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Кудрик Б. Огляд історії української церковної музики. Л. 1937
  • Маценко П. Нариси до Історії української церковної музики. Вінніпег 1968 * Маценко П. Конспект історії української церковної музики. Вінніпеґ 1973
  • Antonowych M. The chants from Ukrainian Heiimologia. Більтговен 1974.


музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.