Колоризація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Колоризація — будь-який процес у ході якого в монохромне (чорно-біле або тоноване, наприклад, у сепію) зображення або послідовність зображень додається колір.

Колоризація в кіно[ред.ред. код]

Перші приклади колоризації фільмів припадають на початок 20 століття, проте, широкого поширення вона набула значно пізніше, з розвитком комп'ютерних технологій.

Колоризацію застосовують з різними цілями, зокрема для створення спеціальних ефектів або для реставрації старого чорно-білого кіно. Не всі сприймають цей метод позитивно, для деяких шанувальників старого кіно і мультиплікації колоризація рівносильна «культурному вандалізму».

Технологія[ред.ред. код]

В кінці 1950-х і в 1960-х багато чорно-білих мультфільмів стали кольоровими завдяки колоризації. Робота включала промальовування чорно-білих кадрів на нові келі, які потім розфарбовувалися. З удосконаленням комп'ютерних технологій робота спростилася: студії стали розфарбовувати фільми визначаючи колір кожного об'єкта в кадрі. Цей процес винайшли канадці Вілсон Маркль і Брайан Хант[1]. Вперше його застосували в 1970 для колоризації зйомок Місяця у програмі Аполлон.

Колоризація за цією технологією починається з виготовлення монохромного фільму, бажано з оригінального негативу. З фільму роблять високоякісну відеокопію. Для кожного кадру формують колірну маску, в якій кольори можуть розподілятися, наприклад, у напрямку руху об'єкта або за рівнем сірого. Маска кожного кадру може слугувати основою для маски наступного кадру. Потім чорно-біла основа зливається з інформацією про колір, на виході маємо колоризований фільм. Ця технологія була запатентована в 1991 році [2]. При використанні описаної техніки виходили приглушені, неяскраві тони, однак, в наступні роки комп'ютерна технологія удосконалювалася, а отже багато фільмів, яким повернули колір, виглядають досить яскраво і природно.

Значною проблемою під час колоризації є велика затрата праці. Так, для кожного кадру потрібен поділ на безліч зон, кожна з яких потім набуває певного кольору. Ця проблема не отримала свого часу адекватного автоматизованого рішення через відсутність алгоритмів, що дозволяють автоматично виділяти межі важливих областей за наявності розмитості або при значній складності, наприклад межі волосся і обличчя людини.

Деякі компанії, що працювали над вдосконаленням технології колоризації, заявляли, що вони володіють алгоритмами для автоматичного виділення меж значущих областей. Компанія Legend Films у своїй технології використовує механізми розпізнавання форм і відтворення фону, які можуть переміщувати і змінювати форму масок від кадру до кадру. Задній план у них забарвлюється в окремому процесі, що враховує весь обсяг даних, щоб визначити пересування кінокамери. Після виділення і колоризації фону починається звичніший процес накладання кольорових масок. Компанія Timebrush описує технологію з використанням нейронних мереж, що дозволяє безпомилково виділяти лінії об'єктів і використовувати насичені кольори. За їхніми словами, технологія економічна і може бути використана як для низькобюджетних колоризацій, так і для великих проектів, результат яких призначений для прокату на широкому екрані.

Часткова колоризація[ред.ред. код]

Спочатку колоризацію чорно-білого кіно використовували для додавання візуальних ефектів. У перших фільмах Едісона, перш за все серії «Anabelle Butterfly Dance», кадри розфарбовували вручну аніліновими барвниками. Приблизно в 1905 році Пате запропонували технологію Патеколор (фр. Pathe-color), трафаретний процес, в якому для кожного кадру за допомогою пантографа вирізали скляні шаблони.

1916 року для фільму Жінка Джоан (Joan the Woman) винайдено кольоровий процес Хандшігель (Handschiegl Color Process). Одним з перших прикладів його використання став також фільм Привид опери (1925), в якому плащ привида забарвлений в яскраво-червоний колір, тоді як простір, що залишився в кадрі — монохромний.

Один з перших (можливо, перший) приклад застосування колоризації в радянському кінематографі — фільм „Броненосець «Потьомкін»“ (1925). У цьому фільмі в заключних кадрах на флагштоку броненосця піднімається прапор, Ейзенштейн розфарбував його вручну в червоний колір.

Колоризація в Росії[ред.ред. код]

2009 року вперше були колоризовані два вітчизняних фільми - «Сімнадцять миттєвостей весни» та "В бій ідуть одні «старики»". Телеканал «Росія» під керівництвом заступника генерального директора Олександра Любімова колоризував «Сімнадцять миттєвостей весни» і показав в ефірі телеканалу з 4 травня 2009 року.

Фільм „У бій ідуть одні «старики»“ був колоризований і відреставрований, військова хроніка у фільмі була очищена від подряпин і їй також надано колір. Плівку піддали спочатку механічному відновленню, потім відсканували у роздільній здатності 2К, на найдосконалішому сканері IMAGICA в лабораторії IVC в Бербанку, Каліфорнія. Технологія лінійного точкового сканування з 16-ти бітною глибиною дозволила взяти максимальну кількість відтінків сірого й очистити плівку від 80 відсотків механічних пошкоджень і дефектів.

Режисер і генеральний продюсер проекту колоризації — Ігор Лопатьонок. Під час колоризації нічого не прибирали і не додавали. «Картина до фрейма відповідає початковому матеріалу, — підкреслив І. Лопатьонок. — Я несу за це юридичну відповідальність». Спочатку режисер Леонід Биков хотів знімати фільм кольоровим, але йому не дали дефіцитну тоді кольорову плівку, яку давали тільки на соцреалістичні фільми.[3] У роботі над колоризацією фільму допомагала група консультантів, куди входили військові льотчики, фахівці з військово-історичних костюмів, фахівці з нагород, оператори, а також члени знімальної групи фільму.

Роботи організувала компанія Grading Dimension Pictures, що спеціалізується на застосуванні цифрових технологій у галузі створення нового медіа-контенту. Бюджет проекту — близько 500 тис. доларів (тобто близько 5,5 тис. доларів за хвилину фільму). Колоризація проводилася на американській студії en:Legend Films і в Індії. При колоризації постаралися відтворити кольори радянської плівки 1973 року. Специфічною складністю картини була велика кількість відтінків зеленого кольору (до 27 в одному кадрі). Крім того, довелося переробити 60% вже готової роботи через невірне визначення кольору погонів льотчиків, коли з'ясувалося, що просвіти на погонах польової форми повинні бути не голубі, а червоні — творці фільму брали повсякденну форму і вішали на них польові погони, а колір у них інший — «бордо».

Прем'єра кольорової версії фільму відбулася на Першому каналі (Росія) і телеканалі «Україна» 9 травня 2009 року на честь Дня Перемоги. Також фільм показали для ветеранів в одному з київських кінотеатрів.

Згідно з результатами моніторингу дослідницької компанії в галузі ЗМІ та реклами TNS, рейтинг кольорової версії фільму «У бій йдуть одні старики», що вийшов 9 травня 2009, опинився на 3,6% вище і склав 11,9% (частка — 37,8%). Рейтинг же чорно-білої версії фільму, що його Перший канал показав 9 травня 2008, склав 8,3% (частка — 27,1%). 89% телеглядачів позитивно оцінили кольоровий фільм. За індексом згадуваності в Російській блогосфері тема колоризації вийшла на четверте місце.

Виноски[ред.ред. код]