Колоризація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Колоризація — будь-який процес у ході якого в монохромне (чорно-біле або тоноване, наприклад, у сепію) зображення або послідовність зображень додається колір.

Колоризація в кіно[ред.ред. код]

Перші приклади колоризації фільмів відносяться до початку 20 століття, проте, широке поширення вона отримала значно пізніше з поширенням комп'ютерних технологій.

Колоризація застосовувалася з різними цілями, зокрема для створення спеціальних ефектів або для реставрації старого чорно-білого кіно. Не всі сприймають цей метод позитивно, для деяких шанувальників старого кіно і мультиплікації колоризація рівносильна «культурному вандалізму».

Технологія[ред.ред. код]

В кінці 1950-х і в 1960-х багато чорно-білих мультфільмів були заново випущені в кольорі за допомогою колоризації. Робота включала промальовування чорно-білих кадрів на нові келі, які потім розфарбовувалися. З удосконалення комп'ютерних технологій робота спростилася: студії стали розфарбовувати фільми визначаючи колір кожного об'єкта в кадрі. Цей процес був винайдений канадцями Вілсоном Маркля і Брайаном Хантом[1]. Вперше його застосували в 1970 для колоризації місячних зйомок у програмі Аполлон.

Колоризація за цією технологією починається з виготовлення монохромного фільму, бажано з оригінального негативу. З фільму роблять високоякісну відеокопію. Для кожного кадру формується колірна маска, в якій кольори можуть розподілятися, наприклад, у напрямку руху об'єкта або рівнем сірого. Маска кожного кадру може служити основою для маски наступного кадру. У подальшому чорно-біла основа зливається з інформацією про колір, на виході виходить колоризований фільм. Ця технологія була запатентована в 1991 році [2]. При використанні описаної техніки виходили приглушені, неяскраві тони, однак, в наступні роки комп'ютерна технологія удосконалювалася, так що багато фільмів, яким повернули колір, виглядають досить яскраво і природно.

Значну проблему при колоризації представляє велика затрата праці. Так, для кожного кадру потрібно поділ на безліч зон, кожній з яких у подальшому надається певний колір. Ця проблема не отримала свого часу адекватного автоматизованого рішення через відсутність алгоритмів, що дозволяють автоматично виділяти границі важливих областей за наявності розмитості або при значній складності, наприклад межі волосся і обличчя людини.

Деякі компанії, що працювали над вдосконаленням технології колоризації, заявляли, що в їхньому розпорядженні знаходяться алгоритми для автоматичного виділення меж значущих областей. У технології компанії Legend Films використовуються механізми розпізнавання форм і відтворення фону, які можуть переміщати і змінювати форму масок від кадру до кадру. Задній план у них забарвлюється в окремому процесі, що враховує весь обсяг даних для визначення пересування кінокамери. Після виділення і колоризації фону починається звичніший процес накладення кольорових масок. В інформації компанії Timebrush описується технологія з використанням нейронних мереж, що дозволяє безпомилкове виділення ліній об'єктів і використання насичених кольорів. Як стверджується, технологія економічна і може бути використана як для низькобюджетних колоризацій, так і для великих проектів, результат яких призначений для прокату на широкому екрані.

Часткова колоризація[ред.ред. код]

Спочатку колоризацію чорно-білого кіно використовували для додавання візуальних ефектів. У перших фільмах Едісона, перш за все серії «Anabelle Butterfly Dance», кадри розфарбовувалися вручну аніліновими барвниками. Приблизно в 1905 році Пате запропонували технологію Патеколор (фр. Pathe-color), трафаретний процес, в якому для кожного кадру за допомогою пантографа вирізалися скляні шаблони.

У 1916 році для фільму Жінка Джоан (Joan the Woman) був винайдений кольоровий процес Хандшігель (Handschiegl Color Process). Одним з перших прикладів його використання став також фільм Привид опери (1925), в якому плащ привида забарвлений в яскраво-червоний колір, в той час як простір, що залишився в кадрі — монохромний.

Один з перших (можливо, перший) приклад застосування колоризації в радянському кінематографі — фільм „Броненосець «Потьомкін»“ (1925). У цьому фільмі в заключних кадрах на флагштоку броненосця піднімається прапор, Ейзенштейн розфарбував його вручну в червоний колір.

Колоризація в Росії[ред.ред. код]

У 2009 році вперше були колоризовані два вітчизняних фільми - «Сімнадцять миттєвостей весни» та "В бій ідуть одні «старики»". «Сімнадцять миттєвостей весни» були колоризовані телеканалом «Росія» під керівництвом заступника генерального директора «Росії» Олександра Любімова і показані в ефірі телеканалу з 4 травня 2009 року.

Фільм „У бій ідуть одні «старики»“ був колоризований і відреставрований, військова хроніка у фільмі була очищена від подряпин і їй також надано колір. Плівка була піддана спочатку механічному відновленню, потім була відсканована у роздільній здатності 2К, на найдосконалішому сканері IMAGICA в лабораторії IVC в Бурбанке, Каліфорнія. Технологія лінійного точкового сканування з 16-ти бітною глибиною дозволила взяти максимальну кількість відтінків сірого й очистити плівку від 80 відсотків механічних пошкоджень і дефектів.

Режисер і генеральний продюсер проекту колоризації — Ігор Лопатьонок. При колоризації нічого не прибирали і не додавали. «Картина до фрейма відповідає початковому матеріалу, — підкреслив І. Лопатьонок. — Я несу за це юридичну відповідальність». Спочатку режисер Леонід Биков хотів знімати фільм кольоровим, але йому не дали дефіцитну тоді кольорову плівку, яка давалася тільки на соцреалістичні фільми.[3] У роботі над колоризацією фільму допомагала група консультантів, куди входили військові льотчики, фахівці з військово-історичних костюмів, фахівці з нагород, оператори, а також члени знімальної групи фільму.

Роботи були організовані компанією Grading Dimension Pictures, що спеціалізується на застосуванні цифрових технологій у галузі створення нового медіа-контенту. Бюджет проекту — близько 500 тис. доларів (тобто близько 5,5 тис. доларів за хвилину фільму). Колоризація проводилася на американській студії en:Legend Films і в Індії. При колоризації постаралися відтворити кольори радянської плівки 1973 року. Специфічною складністю картини була велика кількість відтінків зеленого кольору (до 27 в одному кадрі). Крім того, довелося переробити 60% вже готової роботи через невірне визначення кольору погонів льотчиків, коли з'ясувалося, що просвіти на погонах польової форми повинні бути не голубі, а червоні — творці фільму брали повсякденну форму і вішали на них польові погони, а колір у них інший — «бордо».

Прем'єра кольорової версії фільму відбулася на Першому каналі (Росія) і телеканалі «Україна» 9 травня 2009 року на честь Дня Перемоги. Також був проведений показ фільму для ветеранів в одному з київських кінотеатрів.

Згідно з результатами моніторингу дослідницької компанії в області ЗМІ та реклами TNS, рейтинг кольорової версії фільму «У бій йдуть одні старики», що вийшов 9 травня 2009, опинився на 3,6% вище і склав 11,9% (частка — 37,8%). Рейтинг же чорно-білої версії фільму, показаного Першим каналом 9 травня 2008, склав 8,3% (частка — 27,1%). 89% телеглядачів позитивно оцінили кольоровий фільм. За індексом згадуваності теми в Російській блогосфері тема колоризації вийшла на четверте місце.

Виноски[ред.ред. код]